Рішення № 85126149, 03.10.2019, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/9366/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2019 року м.Рівне

Рівненський міський суд в складі судді Бердія М.А.,

при секретарі Прокопчук Л.М.,

з участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів, суд -

В С Т А Н О В И В:

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 . позовні вимоги позивача підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, просив суд стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 7578,50 євро у гривні за курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнав з підстав викладених у запереченнях на позовну заяву, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

Суд, заслухавши представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2, дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступного:

Як було встановлено в судовому засіданні, у березня 2016 року позивач ОСОБА_6 за допомогою засобів електронного зв`язку ( Skype та WhatsApp) погодив з громадянином Індії ОСОБА_4 умови співпраці щодо удосконалення програмного коду додатку для мобільних пристроїв 1 Kafe Mobile App.

Відповідно до погоджених сторонами істотних умов, відповідач ОСОБА_4 володіючи певними навиками та специфічними вміннями у сфері програмування, залучивши третіх осіб приступив до надання послуг визначених усним договором. Надання послуг розпочато після надходження від позивача передоплати за замовлені послуги.

Сторони погодили, що вартість робіт складатиме 5400 фунтів стерлінгів, а позивач має оплачувати роботу частинами. Перша проплата була здійснена позивачем 30 березня 2016 року на рахунок відповідача відкритого у ПАТ «УкрСибабанк»

Визначаючи характер спірних правовідносин між сторонами та виходячи з дійсних обставин справи, наявних доказів, суд приходить до висновку, що фактично між позивачем та відповідачем укладено оплатний, двосторонній, консенсуальний договір про виконання робіт за винагороду - договір підряду, тому вони регулюються положеннями глави 61ЦК України «Підряд»

Відповідно до вимог ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ч. 2. ст. 837 ЦКУ договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно ч. 4 ст. 837 ЦКУ до окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави ( глава 61 ЦКУ), положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів. Спільними ознаками до даних правовідносин має договір про надання послуг гл. 62 ЦКУ

Відповідачем ОСОБА_4 та залученими до надання послуг програмування третіми особами в період з 30 березня 2016 року по 06 березня 2017 року надавались послуги по внесенню змін в додаток для мобільних пристроїв 1 Kаfe Mobile App, а також послуги щодо оновлення та тестування додатку. Такі послуги (виконані роботи) приймались замовником (Позивачем) по мірі їх надання про що свідчать - платежі, здійснені Замовником (позивачем) на користь Виконавця (відповідача).Оплата вартості наданих послуг здійснювалася частинами, залежно від кількості здійснених поліпшень (наданих послуг).

Так пропорційно виконаним роботам(наданим послугам) Замовником (Позивачем) було вчинено дії спрямовані на прийняття виконаних Виконавцем (Відповідачем) підрядних робіт (наданих послуг) шляхом оплати вартості таких послуг, розмір оплати вартості яких був визначений за погодженням сторін.

Позивачем ОСОБА_6 сплачено на рахунок відповідача наступні платежі: 30 березня 2016 року -1620 фунтів стерлінгів, що еквівалентно 2059,00 євро); 14 червня 2016 року -1350 фунтів стерлінгів, що еквівалентно 1703,58 євро;03 серпня 2016 року - 545,17 фунтів стерлінгів, що еквівалентно 650,00 євро;19 листопада 2016 року - 1000 фунтів стерлінгів, що еквівалентно 1165,92 євро; 26 січня 2017 року - 1273,70 фунтів стерлінгів, що еквівалентно 1500,00 євро та 06 березня 2017 року сплачено 433,87 фунтів стерлінгів, що еквівалентно 500,00 євро. Загальна сума платежів складає 6222,74 фунти стерлінгів, що еквівалентно 7578,50 євро.

Позивачем вчинені дії які підтверджують надання послуг відповідачем, зокрема платіж проведений 30 березня 2016 року свідчить про проведення авансування робіт; платіж проведений 14 червня 2016 рокусвідчить про прийняття послуг виконаних робіт в період з 30 березня 2016 року по 14 червня 2016 року;платіж проведений 03 серпня 2016 року свідчить про прийняття послуг виконаних в період з 14 червня 2016 року по 03 серпня 2016 року; платіж проведений 19 листопада 2016 року свідчить про прийняття послуг виконаних в період з 03 серпня 2016 року по 19 листопада 2016 року; платіж проведений 26 січня 2017 року свідчить про прийняття послуг виконаних в період з 19 листопада 2016 року по 26 січня 2017 року; платіж проведений 06 березня 2017 року свідчить про прийняття послуг виконаних в період з 26 січня 2017 року по 06 березня 2017 року.

Вищезазначені платежі сплачувалися позивачем по мірі виконання робіт відповідачем.

Згідно ст.901 ЦК за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст.206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ч.1 ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Главою 63 та главою 61 Цивільного кодексу України не встановлено обов`язковості письмової форми договору про надання послуг виконання підрядних робіт, а також не визначено будь яких застережень щодо наслідків у випадку не додержання письмової форми правочину про надання послуг (договору підряду) у формі недійсності договорів про надання послуг (підряду) укладених в усній формі.

Твердження позивача ОСОБА_7 , про те що в наслідок відсутності письмового договору між ним та відповідачем ОСОБА_4 про розпорядження авторськими правами на додаток для мобільних пристроїв 1Kаfe Mobile App не відповідає дійсності з наступних підстав.

Згідно ч.1ст.1107 ЦК України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів: 1) ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Згідно ч.2 ст.1107 ЦК України договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч.1,2 ст.418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Зі змісту позовної заяви в бачається, що позивач не мав наміру передати відповідачу, а відповідач в свою чергу не мав наміру у будь-який спосіб набути, відчужити чи розпорядитись обсягом авторських прав визначеним ст.ст423, 424 ЦК України, а від так в даному випадку відсутні будь які ознаки розпорядження авторськими правами, що в свою чергу не потребує укладення письмового договору про розпорядження авторськими правами.

Таким чином, суд приходить до висновку про доведеність факту укладення між сторонами договору підряду.

Згідно ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч.ч.1,2 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Відповідно до п.п.9 п.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України прийнятого Законом України 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями ч.5 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до положень ч.7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд, оцінюючи подані позивачем докази та вищевикладені обставини вважає, що в задоволенні заявлених позовних вимог про стягнення коштів слід відмовити за недоведеністю позовних вимог, оскільки всупереч вищенаведених вимог закону позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували не виконання відповідачем ОСОБА_4 своїх зобов`язань перед позивачем ОСОБА_8 .

Згідно п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі відмови в позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.7, 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволені позову ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2) до ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення коштів в розмірі 7578,50 євро за курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд, або безпосередньо до Рівненського апеляційного суду (відповідно до п.п. 15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147 - VIII від 03 жовтня 2017 року). Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Рівненського

міського суду Бердій М.А.