Рішення № 85119155, 22.10.2019, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 804/4681/18

провадження 2-а/201/159/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем – Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії, стягнення витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 22 червня 2018 року звернулася до суду з адміністративним позовом до відповідача Департаменту патрульної поліції про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії, стягнення витрат, позовні вимоги доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своєму позові, а її представник в ході судового засідання посилалися на те, що 20 вересня 2017 року відбулося ДТП за участі позивач і третьої особи, протокол працівниками поліції було складено лише стосовно неї, постановою суду справа стосовно позивача закрита за відсутності складу адміністративного правопорушення; позивач звернувся до відповідача з питанням складання протоколу відносно третьої особи за вчинення ДТП, але їй було відмовлено. Вважає вказане незаконним, оскільки винна особа в цій ДТП є і це ОСОБА_2 , завдана шкода, факт його порушення встановлено, а до відповідальності його не притягнуто. Вважає дії, вчинені відповідачем протиправними і незаконними, тому просила зобов`язати відповідача скласти протокол на третю особу і направити його до суду, стягнути витрати позивача, задовольнивши уточений позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення суду, вказавши, що дійсно у вказаний позивачем день і час інспектором поліції дійсно було зафіксоване адміністративне правопорушення, в передбаченому законом порядку було складено постанову стосовно учасників ДТП з роз`ясненням її змісту водіям, постанова вручена. Все зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Позов вважає не доведеним і безпідставним та не можливим його задоволення.

Третя особа в судове засідання не з`явився, про день і час слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. З урахуванням матеріалів справи і обставин позову фактично просив справу розглянути без його участі і в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаної особи згідно ст. 205 КАС України.

Вислухавши пояснення представника позивача і представника відповідача, з`ясувавши думку сторін, третьої особи, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає позов не обгрунтованим і не підлягаючим задоволенню.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дії їй бездіяльності Конституцією чи іншими законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно статті 6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

У судовому засіданні встановлено, що 20 вересня 2017 року о 16 годині 15 хвилин на перехресті вулиці Чекмарьова і пр. Гагаріна в місті Дніпрі відбулася дорожньо-транспортна пригода за участі водії ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , стосовно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення і направлено для розгляду до суду. Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2017 року адміністративну справу відносно ОСОБА_4 закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення за ст. 124 КУПАП. Постанова набрала законної сили.

Позивач звернувся до відповідача з питанням складання протоколу відносно третьої особи за вчинення ДТП за цією ж статтею, але їй було відмовлено. Позивач вважає вказане незаконним, оскільки винна особа, на її думку, в цій ДТП є і це ОСОБА_2 , завдана шкода, факт його порушення встановлено, а до відповідальності його не притягнуто.

Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП передбачено, що може бути оскаржено постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення – у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, в районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими законом.

Суд вважає вимоги позивача безпідставними, оскільки суд при розгляді справи відносно ОСОБА_4 в своїй постанові не вказував на ОСОБА_2 як на винну особу в цій ДТП, водія ОСОБА_2 вже притягнуто до адміністративної відповідальності за допущені ним порушення (рух по смузі для руху маршрутних транспортних засобів) за ч. 1 ст. 122 КУПАП, двічі притягнення до відповідальності за одне й теж ДТП законом не передбачено. Питання кваліфікації правопорушення вирішує тільки інспектор поліції, відповідач, який є процесуально незалежним при розгляді питання складання протоколу чи постанови про адміністративне правопорушення.

Для таких висновків у особи, яка винесла постанови, були підстави. При розгляді справи були з`ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в діях водія є ознаки проступку, за який законом встановлено адміністративну відповідальність, також посадовою особою було з`ясовано чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність; повинен своєчасно, всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи.

Не може суд прийняти до уваги пояснення представника позивача про те, що в начебто інспектором поліції не складався протокол, не на ту особу та інш., оскільки це спростовується вищенаведеним і ніякими іншими об`єктивними доказами не підтверджено, належних доказів про протилежне суду не надано.

Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена КУпАП, яким визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. У Кодексі конкретизовано й інші конституційні принципи, зокрема принцип рівності громадян перед законом. Кодексом закріплено низку гарантій забезпечення прав суб`єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з наведеними конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб. У контексті питання, що розглядається, Конституційний Суд України враховує положення статей 9, 33, 248, 268 Кодексу. За змістом статті 9 Кодексу саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб`єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання. Способом захисту порушеного права згідно п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України є визнання незаконним рішення, дії або бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування. їх посадових або службових осіб.

З огляду на заявлені позовні вимоги, доводи позивача, визначальними обставинами для вирішення спірних правовідносин є визначення відповідності оскаржуваних дій відповідача критеріям правомірності, які пред`являються до дій та рішень суб`єктів владних повноважень. Таким чином, доводи позивача є не обгрунтованими, в зв`язку з чим, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Вирішення даної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові можуть бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що дії відповідача стосовно спірного питання відповідають вимогам діючого законодавства, а тому позов не підлягає задоволенню повністю.

При таких обставинах суд вважає, що дії, вчинені відповідачем при розгляді справи про адміністративне правопорушення, слід визнати правомірними. Не може суд прийняти до уваги позицію сторони позивача щодо наполягання на позовних вимогах, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються, порушення прав позивача, в тому числі і визначених Конституцією України, іншими законами саме цим відповідачем не були допущені.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, вони не ґрунтуються на законі і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 255, 256, 258, 288, 289 КУпАП, ст. 5, 15, 72-77, 79, 241-246, 250, 251 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_5 в задоволенні позовних вимог до Департаменту патрульної поліції, третя особа ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії, стягнення витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржене в Третій апеляційний адміністративний суд протягом 10 днів з дня його проголошення в порядку, передбаченому ст. 295-297 КАС України.

Суддя -