Рішення № 85116620, 23.10.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5059/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Сидорівського С.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними дії щодо неврахування часу вимушеного прогулу у вислугу років за період з 06.11.2015р. по 30.11.2017р. та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якій позивач, уточнивши позовні вимоги, просить:

визнати протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області щодо неврахування часу вимушеного прогулу у вислугу років ОСОБА_1 за період з 06.11.2015р. по 30.11.2017р.;

зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області здійснити перерахунок вислуги років ОСОБА_1 , видати з цього приводу наказ, яким включити період вимушеного прогулу з 06.11.2015р. по 30.11.2017р. до загального безперервного стажу його служби та направити вказані відомості до ГУНП в Одеській області для залучення до особової справи;

стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06.11.2015р. по 30.11.2017р.;

визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції України в Одеській області щодо неврахування часу вимушеного прогулу у вислугу років ОСОБА_1 за період з 01.12.2017 року по 23.07.2018 року;

зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Одеській області здійснити перерахунок вислуги років ОСОБА_1 , видати з цього приводу відповідний наказ, яким включити період вимушеного прогулу з 01.12.2017р. по 23.07.2018р. до загального безперервного стажу його служби;

зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Одеській області внести зміни до особової справи позивача та інших документів, які впливають на розрахунок стажу роботи та грошове забезпечення, соціальні пільги ОСОБА_1 з урахуванням всього періоду вимушеного прогулу, у тому числі відомостей про вимушений прогул за період підпорядкування ОСОБА_1 ГУМВС України в Одеській області;

стягнути з ГУНП в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.12.2017р. по 23.07.2018р.;

стягнути з ГУНП в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої грошового забезпечення за період з 23.07.2018 року по час постановлення рішення суду у даній справі.

Ухвалою від 02.09.2019 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

30.09.2019 року (вх. № 35309/19) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про проведення судового засідання за відсутністю представника.

26.09.2019 року (вх. № ЕП/7081/19) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про витребування відомостей.

27.09.2019 року (вх. № ЕП/7123/19) представником ГУНП в Одеській області до канцелярії суду подано відзив.

27.09.2019 року (вх. № ЕП/7124/19) представником ГУНП в Одеській області до канцелярії суду подано клопотання про залишення без розгляду частини позовних вимог.

27.09.2019 року (вх. № ЕП/7125/19) представником ГУ МВС України в Одеській області до канцелярії суду подано клопотання про залишення без розгляду частини позовних вимог.

27.09.2019 року представником ГУ МВС України в Одеській області до канцелярії суд подано відзив.

27.09.2019 року (вх. № 35228/19) представником ГУ МВС України в Одеській області до канцелярії суду подано відзив.

27.09.2019 року (вх. № 35229) представником ГУ МВС України в Одеській до канцелярії суду подано клопотання про залишення без розгляду частини позовних вимог.

27.09.2019 року (вх. № 35230/19) представником ГУНП в Одеській області до канцелярії суду подано відзив.

27.09.2019 року (вх.. № 35221/19) представником ГУНП в Одеській області до канцелярії суду подано клопотання про залишення без розгляду частини позовних вимог.

30.09.2019 року (вх. № 30.09.2019) представником позивача до канцелярії суду подано уточнений адміністративний позов.

16.10.2019 року (вх. № 37633/19) представником позивача до канцелярії клопотання про розгляд справи за відсутністю позивача.

18.10.2019 року (вх. № 5059/19) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач неодноразово протиправно звільнявся відповідачами та вже вчетверте вимушений звертатися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. За результатами оскарження відповідних наказів відповідачів про звільнення, їх було скасовано (справи №№ 815/6762/15, 815/1593/17, 1540/3762/18). Позивачем акцентовано увагу на тому, що його було двічі протиправно звільнено Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області 04.11.2015р. та 27.01.2017р. Після цієї дати Головним управлінням Національної поліції в Одеській області безпідставно не виконувалось рішення суду апеляційної інстанції. Незважаючи на необхідність працевлаштування позивача за рішенням суду, Головним управлінням Національної поліції в Одеській області лише затягувався процес виконання рішення та було запропоновано позивачу скласти відповідну заяву щодо працевлаштування у поліції лише 18.06.2018р. Посилаючись, в тому числі, на вищенаведені обставини та на приписи ч. 3 ст. 235, ст.ст. 236, 237 КЗпП України, позивач наголосив, що у нього виникає право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також включення періоду вимушеного прогулу з 06.11.2015р. по 30.11.2017р.та з 01.12.2017 р. по 23.07.2018 р. до загального безперервного стажу його служби. Позивач наголосив, що маючи дитину інваліда, вимушений вчетверте відстоювати своє право на працю та право отримання заробітку, що обумовлено, зокрема порушенням ч.1 ст.1 Першого протоколу від 20.03.1952р. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку позивача, відповідач Головне управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області має сплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 06.11.2015р. по 30.11.2017р., а відповідач Головне управління Національної поліції в Одеській області - за час вимушеного прогулу у період з 01.12.2017р. по 23.07.2018р. При цьому, позивач зазначив про наявність підстав для здійснення перерахунку вислуги років ОСОБА_1 , видання з цього приводу відповідних наказів, якими слід вищезазначені періоди вимушеного прогулу з 06.11.2015р. по 30.11.2017р. та з 01.12.2017р. по 23.07.2018р. включити до загального безперервного стажу його служби.

Від Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області надійшов відзив на позов (вх. № 35228/19 від 27.09.2019 р.), в якому в обґрунтування правової позиції, зокрема, зазначено про безпідставність позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06.11.2015р. по 30.11.2017р. з урахуванням положень Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007р. № 499, грошове забезпечення обраховується та виплачується особам рядового і начальницького складу з розрахунку календарних днів відповідного місця їх служби, шо узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 04.04.2019р. у справі №П/811/1429/16. З урахуванням приписів п.1.5 вищевказаної Інструкції підставою для виплати грошового забезпечення є наказ начальника органу внутрішніх справ про призначення на штатну посаду, яка входить у його номенклатуру, наказ ректора вищого навчального закладу про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат тощо.

Від Головного управління Національної поліції в Одеській області надійшов відзив на позов (вх. № 35230/19 від 27.09.2019 р.), в якому, в обґрунтування правової позиції, зокрема, зазначено, що, з урахуванням приписів ч.1 ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію», наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016р. № 260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання», підставою для виплати грошового забезпечення є наказ керівника (начальника) органу, закладу, установи Національної поліції (далі - орган поліції) про призначення на посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, наказ ректора ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу поліції та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат. Однак, позивачем не додано до позову жодних доказів звернення щодо неправильної виплати або нарахування грошового забезпечення до відповідача та підстав, за яких останній має повноваження сплачувати кошти за час, коли позивач не служив у поліції.

У судове засідання 16.10.2019 р. сторони по справі не з`явились, сповіщались належним чином та завчасно про дату, час та місце судового засідання, від позивача та представників відповідачів надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.

Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Судом встановлено, що наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 04.11.2015р. № 1331 о/с «По особовому складу», згідно з п.9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з 06.11.2015р. у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) майора поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого відділу організації та аналізу діяльності карного розшуку ГУМВС України в Одеській області, із сплатою грошової компенсації за 33 доби невикористаної чергової відпустки за період роботи з 01.01.2015р. по день звільнення.

У вказаному наказі визначено, що вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчисленні становить 22 роки 6 місяців 04 дні.

За результатами судового оскарження вищевказаного наказу постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2016р. у справі № 815/6762/15 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2016р. у справі № 815/6762/15, зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ ГУМВС України в Одеській області №1331 о/с від 04.11.2015 р. в частині звільнення ОСОБА_1 за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ; зобов`язано ГУМВС України в Одеській області розглянути рапорт ОСОБА_1 від 05.11.2015 р. щодо звільненння за п. 64 «з» (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 27.01.2017р. № 7 о/с «По особовому складу» на виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2016р. у справі № 815/6762/15 скасовано пункт наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 04.11.2015р. № 1331 о/с «По особовому складу» в частині звільнення з органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого відділу організації та аналізу діяльності карного розшуку ГУМВС України в Одеській області на відповідній посаді з 06.11.2015р.

27.01.2017р. Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на підставі листа Головного управління Національної поліції в Одеській області від 26.01.2017р. № 9/607 прийнято наказ № 8 о/с «По особовому складу», яким згідно п.п.10, 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з 06.11.2015р. у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) майора поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого відділу організації та аналізу діяльності карного розшуку ГУМВС України в Одеській області.

У вказаному наказі визначено, що вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчисленні становить 17 років 7 місяців 06 днів, у пільговому обчисленні 22 роки 6 місяців 04 дні.

За результатами судового оскарження вказаного наказу постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.06.2017р. у справі № 815/1593/17 визнано протиправним та скасовано наказ ГУМВС України в Одеській області № 8 від 27.01.2017 р. про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. «г» ст. 64 Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» (через скорочення штатів);

зобов`язано ГУМВС України в Одеській області видати наказ про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. «з» ст. 64 Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації»;

зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області видати наказ щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до Національної поліції України відповідно до пункту 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію».

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2017р. у справі № 815/1593/17 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.06.2017р. змінено: абзац четвертий резолютивної частини постанови суду викладено в наступній редакції: «Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до Національної поліції України на підставі його рапорту, відповідно до пункту 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про національну поліцію"»; в іншій частині постанову суду залишено без змін.

23.11.2017р. судом видано відповідні виконавчі листи.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2018р. у справі № 815/1593/17 заяву заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про роз`яснення задоволено; роз`яснено постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2017р., вказавши, що зобов`язання Головне управління Національної поліції в Одеській області вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до Національної поліції України на підставі його рапорту, відповідно до пункту 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про національну поліцію», має наслідком та підставою для видання Головним управлінням Національної поліції в Одеській області наказу про прийняття ОСОБА_1 на службу до Національної поліції України відповідно до пункту 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про національну поліцію".

Наказом Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 37 о/с від 30.11.2017р. на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 22.06.2017р. у справі № 815/1593/17 та постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2017р. у справі № 815/1593/17, внесено зміни до наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 8 о/с від 27.01.2017р. в частині звільнення позивача та визначено останнього вважати таким, що звільнений у запас Збройних Сил за пунктом «з» (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

З урахуванням наведених обставин судом встановлено, що ОСОБА_1 двічі незаконно було звільнено з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, а саме 04.11.2015р. та 27.01.2017р.

З матеріалів справи судом встановлено, що 18.06.2018р. ОСОБА_1 звернувся до начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області із заявою, у якій, посилаючись на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2018р. у справі № 815/1593/17, просив прийняти його на службу до Національної поліції України на посаду старшого оперуповноваженого організаційно-методичного відділу управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області № 1065 о/с від 23.07.2018р. відповідно до пунктів 9 та 12 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» призначено такого, що прибув з Міністерства внутрішніх справ ОСОБА_1 на посаду старшого оперуповноваженого організаційно-методичного відділу управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Одеській області, установивши йому посадовий оклад у розмірі 2600 грн., присвоївши спеціальне звання «рядовий поліції», закріпивши спеціальний жетон з індивідуальним номером (01228852).

Позивачем зазначений наказ було оскаржено в судовому порядку.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.02.2018р. у справі №1540/3762/18, зокрема, визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо присвоєння ОСОБА_1 спеціального звання «рядовий поліції» згідно наказу ГУНП в Одеській області від 23.07.2018 року №1065 о/с; зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області внести зміни до наказу ГУНП в Одеській області від 23.07.2018 року №1065 о/с в частині присвоєння ОСОБА_1 спеціального звання, а саме, присвоївши спеціальне звання "майор поліції"; зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області внести доповнення до наказу ГУНП в Одеській області від 23.07.2018 року №1065 о/с в частині зазначення стажу служби ОСОБА_1 , який дає право на встановлення поліцейським надбавки за вислугу років та додаткових видів грошового забезпечення відповідно до п.9 розділу ІІІ Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 23.11.2016 № 1235, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2016 р. за № 1668/29798, з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2019 р. у справі №1540/3762/18 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.02.2018р. залишено без змін.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114 (далі – Положення № 114), визначався порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки.

Згідно п. 10 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно положень п. 24 Положення № 114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Наказом МВС від 31.12.2007р. № 499 було затверджено Інструкцію

про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі – Інструкція № 499), що була чинною на момент спірних правовідносин позивача з Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області.

Особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони були звільнені, але не більше як за один рік (пп. 3.5.2 п. 3.5 розділу III Інструкції № 499).

Згідно ч.1 ст. 48 Закону України «Про Національну поліцію» призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

За змістом ч.1 ст. 47 Закону України «Про Національну поліцію» призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

Відповідно до п.9 розділу ІІІ Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2016р. № 1235, у разі видання наказу про призначення працівника на посаду у наказі керівника органу поліції відповідно до вмотивованого подання установлюються посадовий оклад, додаткові види грошового забезпечення та стаж служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейським надбавки за вислугу років.

Відповідно до ч.ч.2 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2016р. у справі № 815/6762/15, зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ ГУМВС України в Одеській області №1331 о/с від 04.11.2015 р. в частині звільнення ОСОБА_1 за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Судом встановлено, що наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 8 о/с «від 27.01.2017р. «По особовому складу» звільнено з 06.11.2015р. у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) майора поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого відділу організації та аналізу діяльності карного розшуку ГУМВС України в Одеській області.

Наказом ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області №37 о/с від 30.11.2017 р. на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 22.06.2017 р. та Одеського апеляційного суду від 09.11.2017 р., прийнятих у справі №815/1593/17, зокрема, внесено зміни до наказу ГУМВС України в Одеській області від 27.01.2017 р. №8 о/с щодо звільнення з органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого відділу організації та аналізу діяльності карного розшуку управління карного розшуку ГУМВС України в Одеській області. При цьому визначено останнього вважати таким, що звільнений у запас Збройних Сил за пунктом «з» (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Тобто періодом вимушеного прогулу з вини Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області слід вважати з 06.11.2015р. по 30.11.2017р.

Між тим, з моменту прийняття наказу ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області №37 о/с від 30.11.2017 р. до 23.07.2018 р. відповідачем Головним управлінням Національної поліції в Одеській області своєчасно не було вчинено дій, спрямованих на призначення позивача на відповідну посаду в органах Національної поліції України на виконання судового рішення.

Наказом Головне управління Національної поліції в Одеській області №1065 о/с від 23.07.2018 р. на підставі заяви ОСОБА_1 від 18.06.2018 р. та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2018 р. у справі №815/1593/17, відповідно до пп. 9 та 12 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» призначено такого, що прибув з Міністерства внутрішніх справ: ОСОБА_1 старшим оперуповноваженим організаційно-методичного відділу управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Одеській області, установивши йому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 201 5 року № 988 посадовий оклад у розмірі 2600 гривень, присвоївши спеціальне звання «рядовий поліції», закріпивши спеціальний жетон з індивідуальним номером (0128852).

Відтак, періодом вимушеного прогулу з вини Головне управління Національної поліції в Одеській області слід вважати з 01.12.2017 р. по 23.07.2018 р.

Відповідно до ч.1 ст.94 Закону України “Про Національну поліцію” поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 року за № 669/28799 (далі – Порядок № 260), визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Відповідно до п.4 Розділу 1 Порядку № 260 грошове забезпечення виплачується поліцейським, які призначені на штатні посади в Національній поліції, та курсантам ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання.

Згідно з п.15 Розділу 1 Порядку № 260 при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду.

За приписами п.6 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06.04.2016р., поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.

Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

Враховуючи скасування вищенаведених наказів про звільнення позивача, наявні визначені законодавством підстави для стягнення грошового забезпечення за відповідні періоди.

Відповідно до п. 19 розділу І Порядку № 260, у випадках, коли будуть підтверджені раніше не відомі та не враховані в особових справах періоди служби, грошове забезпечення, яке буде встановлено в нових розмірах, виплачується з дня видання наказу органу поліції про підтвердження раніше не врахованого стажу служби.

Проте, суд зазначає, що загальний розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, який має бути нарахований та виплачений за відповідними посадами, які позивач обіймав до прийняття наказів про його звільнення, має обчислюватися органом, в якому позивач проходив службу.

Крім того, аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади за даних обставин.

Враховуючи обумовлене, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналогічна позиція, викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008 року відповідно до якої, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які не належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Окрім того слід зазначити, що Конституційний суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції до повноважень якого належать тлумачення норм Конституції України не одноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист громадян України та констатував, що Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи її суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99,рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проведення служби так і після її закінчення.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Цей обов`язок зокрема проявляє себе в дії ст.43 Конституції України, яка гарантує право працівника на працю, а також в дії ст.41 Конституції України, яка гарантує кожному його право власності, стверджуючи його нерушимість. При цьому право на працю, безпосередньо включає право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне існування людини та її сім`ї. Відтак, особливого значення набуває право на своєчасне одержання винагороди за працю та її правовий захист.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до ст.ст. 6, 12 Конвенції про захист заробітної плати, ратифікованою 30.06.1961р., роботодавцеві забороняється обмежувати будь-яким способом свободу працівника розпоряджатися своєю заробітною платою на власний розсуд. Заробітна плата виплачуватиметься через регулярні проміжки часу.

Так, несвоєчасна або неповна виплата відповідних належних людині виплат, зокрема грошового забезпечення, порушує конституційний принцип, який гарантує забезпечення державою життєвого рівня достатнього для задоволення необхідних життєвих потреб і порушує право власності громадян на такі виплати, згідно позиції Європейського Суду з прав людини це є прямим порушенням статті першої Протоколу №1 Європейської конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод", де зазначено: " ОСОБА_2 фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.".

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна нормазакону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v/ Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Згідно з п.34 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року “Про практику розгляду судами трудових спорів” рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 Рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява №40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Отже, безперечним є обов`язок роботодавця сплатити незаконно звільненому працівнику середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Разом з цим, відповідачами не приймалося рішення про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відтак, суд не погоджується з твердженнями відповідачів про відсутність правових підстав для виплати позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, оскільки вони порушують встановлені Конституцією України гарантії щодо незаконного звільнення та своєчасного одержання винагороди за працю.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дій Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області щодо неврахування часу вимушеного прогулу у вислугу років ОСОБА_1 за період з 06.11.2015р. по 30.11.2017р.; зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області здійснити перерахунок вислуги років ОСОБА_1 , видати з цього приводу наказ, яким включити період вимушеного прогулу з 06.11.2015р. по 30.11.2017р. до загального безперервного стажу його служби та направити вказані відомості до ГУНП в Одеській області для залучення до особової справи; стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06.11.2015р. по 30.11.2017р.; визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції України в Одеській області щодо неврахування часу вимушеного прогулу у вислугу років ОСОБА_1 за період з 01.12.2017 року по 23.07.2018 року; зобов`язання Головного управління Національної поліції України в Одеській області здійснити перерахунок вислуги років ОСОБА_1 , видати з цього приводу відповідний наказ, яким включити період вимушеного прогулу з 01.12.2017р. по 23.07.2018р. до загального безперервного стажу його служби; стягнення з ГУНП в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.12.2017р. по 23.07.2018р.; стягнення з ГУНП в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої грошового забезпечення за період з 23.07.2018 року по час постановлення рішення суду у даній справі.

Позовні вимоги щодо зобов`язання Головного управління Національної поліції України в Одеській області внести зміни до особової справи позивача та інших документів, які впливають на розрахунок стажу роботи та грошове забезпечення, соціальні пільги ОСОБА_1 з урахуванням всього періоду вимушеного прогулу, у тому числі відомостей про вимушений прогул за період підпорядкування ОСОБА_1 . ГУМВС України в Одеській області є передчасними та задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Так, застосування різних способів захисту порушеного права позивача повинно відбуватися з урахуванням конкретних обставин справи в кожному окремому випадку. Обов`язковою умовою скасування рішення суб`єкта владних повноважень є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Суд наголошує, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Об`єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Для розкриття цих категорій необхідно звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний закономінтерес) від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 (справа N 1-10/2004). Системний аналіз, який проведено Конституційним Судом України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

Також, Конституційний Суд, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції, в рішенні від 14.12.11 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

З урахуванням наведених вище міркувань Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до приписів ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.

У постанові Верховного Суду від 08.02.2018р. у справі № 800/191/17 зазначено, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відповідно до ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено та під час судового розгляду з урахуванням обставин справи підтверджено, що дії, щодо оскарження яких позивач звернувся з цим позовом, можна охарактеризувати як такі, що мають триваючий характер, відтак позов подано з дотриманням визначених КАС України строків.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Враховуючи зазначену норму закону, право звернення позивача до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, в тому числі і за час вимушеного прогулу, не може бути обмежене будь-яким строком.

Згідно ст. 1, ч.2 ст. 12 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Згідно рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2013 від 15.10.2013 р., в положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями ст.ст. 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Враховуючи наведене, виходячи з системного аналізу чинного законодавства, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст.ст. 1 та 12 Закону України «Про оплату праці», правових висновків Конституційного Суду України, викладених в рішенні № 8-рп/2013 від 15.10.2013 р., у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто уcіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснено роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позивачем судові витрати не понесено, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12; код ЄДРПОУ 08592268), Головного управління Національної поліції в Одеській області (місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12; код ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправними дії щодо неврахування часу вимушеного прогулу у вислугу років за період з 06.11.2015р. по 30.11.2017р. та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області щодо неврахування часу вимушеного прогулу у вислугу років ОСОБА_1 за період з 06.11.2015р. по 30.11.2017р.

Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області здійснити перерахунок вислуги років ОСОБА_1 , видати з цього приводу наказ, яким включити період вимушеного прогулу з 06.11.2015р. по 30.11.2017р. до загального безперервного стажу його служби та направити вказані відомості до ГУНП в Одеській області для залучення до особової справи.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06.11.2015р. по 30.11.2017р.

Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції України в Одеській області щодо неврахування часу вимушеного прогулу у вислугу років ОСОБА_1 за період з 01.12.2017 року по 23.07.2018 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Одеській області здійснити перерахунок вислуги років ОСОБА_1 , видати з цього приводу відповідний наказ, яким включити період вимушеного прогулу з 01.12.2017р. по 23.07.2018р. до загального безперервного стажу його служби.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.12.2017р. по 23.07.2018р.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої грошового забезпечення за період з 23.07.2018 року по 23.10.2019р.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 23.10.2019р.

Суддя О.М. Тарасишина

.