Рішення № 85116571, 22.10.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5053/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.,

при секретарі: Казарян С.Б.

сторін:

позивач: ОСОБА_1 Д ОСОБА_2 (представник за ордером)

відповідач: Михасюк О.О ОСОБА_3 (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу, –

На підставі ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17 жовтня 2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Головного управління Держпраці в Одеській області, в якому позивач просить:

визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці в Одеській області № 1315/15-32-13-04/262491-ДФС-ФС2 від 31.07.2019 р., винесену першим заступником начальника Головного управління Держпраці в Одеській області Сергієм Васильовичем Байдюк про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 у розмірі 375570 грн.;

визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці в Одеській області № 1315/15-32-13-04/262491-ДФС-ФС1 від 31.07.2019 р., винесену першим заступником начальника Головного управління Держпраці в Одеській області Сергієм Васильовичем Байдюк про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 у розмірі 125190 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувані постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю є протиправними та такими, що прийняті без урахування обставин, що мають значення для їх прийняття. Позивач вважає, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог трудового законодавства ґрунтуються на помилковому трактуванні характеру взаємовідносин між позивачем та особами, з якими укладені цивільно-правові угоди. Відповідачем безпідставно не взято до уваги, що договірні відносини ФОП ОСОБА_4 з ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ТОВ «Агротех» мають характер цивільно-правових, а не трудових. Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 не підпорядковувались правилам внутрішнього трудового розпорядку, самостійно організовували та виконували роботу на власний ризик, зобов`язання за договорами виконували разово ( ОСОБА_5 ), а ФОП ОСОБА_6 декілька разів на рік. ОСОБА_7 взагалі працював у ТОВ «Агротех» та виконував свою роботу згідно посади, яку обіймає, у трудових відносинах з позивачем не перебував. Жоден із договорів про надання послуг не містить положень щодо обов`язку підрядників (виконавців) бути присутніми на робочому місці у визначені години, обов`язку дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, регламентації процесу праці та тривалості робочого часу.

Відповідач в обґрунтування правової позиції зазначив, що до Головного управління Держпраці в Одеській області від Головного управління ДФС в Одеській області надійшли матеріали документальної позапланової виїзної перевірки з метою притягнення ФОП ОСОБА_4 до відповідальності за порушення законодавства про працю. В акті перевірки № 1315/15-32-1304/262494 від 08.07.2019 р. зафіксовано, що ФОП ОСОБА_4 використовував найману працю без оформлення трудових договорів відповідно до чинного законодавства з трьома найманими працівниками: ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 . Відтак, ФОП ОСОБА_4 повинен був нараховувати та виплачувати заробітну плату не нижче встановленого мінімуму тим же особам, з якими не були укладені трудові договори: ОСОБА_5 у липні 2018 р ОСОБА_3 ; ОСОБА_9 у липні 2018р.; ОСОБА_6 у лютому – грудні 2018р., однак нарахування та виплата заробітної плати зазначеним особам не проводилась. Таким чином, відповідач, посилаючись на порушення позивачем приписів абз. 2, 4 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України, зазначив про правомірність оскаржуваних постанов та відсутність підстав для скасування останніх.

Ухвалою суду від 30.08.2019 р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін); встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву; встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив; встановлено відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення; встановлено учасникам справи п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання заяв з процесуальних питань; призначено судове засідання по справі на 24.09.2019 р.

Ухвалою суду від 24.09.2019 р., яка занесена до протоколу засідання, у судовому засіданні оголошено перерву до 17.10.2019 р.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити його у повному обсязі.

У відкритому судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав, заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд,-

ВСТАНОВИВ:

09.07.2019р. (вх. № 9746/01-32) до Головного управління Держпраці в Одеській області від Головного управління ДФС в Одеській області надійшли матеріали документальної позапланової виїзної перевірки з метою притягнення до відповідальності за порушення законодавства про працю ФОП ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) (а.с. 128).

Головним управлінням ДФС в Одеській області за наслідками проведення документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_4 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2016. по 31.12.2018р., дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.12.2018р. складено акт № 1315/15-32-1304/262494 від 08.07.2019 р. (а.с. 129-135).

Зазначеним актом, серед іншого, зафіксовано порушення ФОП ОСОБА_4 законодавства про працю.

Рішенням щодо розгляду справи про накладення штрафу від 17.07.2019 р. прийнято до розгляду справу про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_4 відповідно до абз. 2, 4 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України (а.с. 136-137).

На адресу позивача направлено повідомлення № 144 від 17.07.2019р. про дату, час та місце розгляду зазначеної справи (а.с. 138-139).

За наслідками розгляду справи про накладення штрафу на позивача вирішено скласти постанову про накладення штрафу у розмірі 375570 грн. (протокол розгляду справи про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою Головного управління Держпраці в Одеській області № 159 від 31.07.2019р.) (а.с. 144-145).

Постановою Головного управління Держпраці в Одеській області № 1315/15-32-13-04/262491-ДФС-ФС2 від 31.07.2019 р. на підставі абз. 2 ч.2 ст. 265 Кодексу законів про працю України накладено на ФОП ОСОБА_4 штраф у розмірі 375570 грн. Постанова винесена на підставі акта перевірки № 1315/15-32-1304/262494 від 08.07.2019 р. та мотивована тим, що ФОП ОСОБА_4 використовував найману працю без оформлення трудових договорів відповідно до чинного законодавства з трьома найманими працівниками: ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 (а.с. 146 -148).

Крім того, за наслідками розгляду справи про накладення штрафу на позивача вирішено скласти постанову про накладення штрафу у розмірі 125190 грн. (протокол розгляду справи про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою Головного управління Держпраці в Одеській області № 160 від 31.07.2019р.) (а.с. 140-141).

Постановою Головного управління Держпраці в Одеській області № 1315/15-32-13-04/262491-ДФС-ФС1 від 31.07.2019 р. на підставі абз. 4 ч.2 ст. 265 Кодексу законів про працю України накладено на ФОП ОСОБА_4 штраф у розмірі 125190 грн. Постанова винесена на підставі акта перевірки Головного управління ДФС в Одеській області № 1315/15-32-1304/262494 від 08.07.2019 р. та мотивована тим, що ФОП ОСОБА_4 повинна була нараховуватись та виплачуватись заробітна плата не нижче встановленого мінімуму тим же особам, з якими не були укладені трудові договори: ОСОБА_5 у липні 2018 р ОСОБА_3 ; ОСОБА_9 у липні 2018р.; ОСОБА_6 у лютому – грудні 2018р. Нарахування та виплата зазначеним особам не проводилась (а.с. 142 -143).

02.08.2019р. вищезазначені постанови направлено на адресу позивача (а.с. 149-154).

Позивач, не погоджуючись із рішенням відповідача – суб`єкта владних повноважень, звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати постанову Головного управління Держпраці в Одеській області № 1315/15-32-13-04/262491-ДФС-ФС1 від 31.07.2019 р. та № 1315/15-32-13-04/262491-ДФС-ФС2 від 31.07.2019 р.

Розглянувши подані документи і матеріали, допитавши свідків, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 Одеському окружному адміністративному суду.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 413 від 17.06.2015 р.

Повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу є частиною укладання трудового договору, яке складається із виданого наказу та повідомлення Державної фіскальної служби та її територіальних органів.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Згідно ч.1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Статтею 265 КЗпП України передбачено відповідальність за порушення законодавства про працю. Так, зокрема, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, в тому числі, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абз. 2 ч.2 ст.265 КЗпП України).

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абз. 4 ч.2 ст.265 КЗпП України).

Порядок визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч.ч. 2-7 ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення" регулюється Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17.07.2013р. (далі – Порядок №509).

Аналіз абз. 2 п. 2 Порядку №509 свідчить про те, що штрафи накладаються, серед іншого, на підставі актів перевірки контролюючого органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акту приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (п. 3 Порядку №509).

Абз. 2 п. 8 Порядку №509 передбачено, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акту, зазначеного в п. 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють трудові правовідносини, суд дійшов висновку, що такими є правовідносини, що виникають між роботодавцем та працівником в процесі реалізації гарантованого права останнього на працю.

Таким чином, суб`єктами трудових відносин є, з одного боку, працівник, а з другого - роботодавець. Працівником є фізична особа, що перебуває в трудових відносинах з роботодавцем на підставі укладеного трудового договору і завдяки своїй праці виконує певну трудову функцію, підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку за що отримує заробітну плату. В свою чергу, роботодавцем є власник підприємства, установи, організації чи фізична особа-підприємець, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Суд вважає, що для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, передбаченої ст. 265 КЗпП України, посадові особи уповноваженого органу повинні довести належними та допустимими доказами факт допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.

У свою чергу, враховуючи вищенаведений суб`єктивний склад трудових правовідносин, для встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору, посадові особи відповідача повинні довести наявність трудових відносин між працівником та роботодавцем, яким, в даному випадку вважається ФОП ОСОБА_4 .

Таким чином, визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є наявність ознак трудових правовідносин між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ОСОБА_10 .

Як вбачається з матеріалів справи, висновки посадових осіб відповідача щодо використання ФОП ОСОБА_4 найманої праці без оформлення трудових договорів відповідно до чинного законодавства з трьома найманими працівниками: ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , на підставі яких прийнято оскаржені постанови, базуються виключно на відомостях акту перевірки Головного управління ДФС в Одеській області № 1315/15-32-1304/262494 від 08.07.2019 р.

Разом з тим, суд вважає, що останні не доводять наявності саме трудових відносин між вказаними особами та позивачем, що є ключовою вимогою для притягнення особи до відповідальності, передбаченої ст. 265 КЗпП України.

Приєднані до матеріалів справи копії договорів про надання послуг доводять безпідставність висновків посадових осіб Головного управління Держпраці в Одеській області щодо залучення до роботи вказаних фізичних осіб без укладення трудових договорів, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 30.07.2018р. між ФОП ОСОБА_4 (замовник) та ОСОБА_5 (виконавець) укладено договір про надання послуг з перевезення вантажу № 2, відповідно до п. 2.4 якого виконавець зобов`язався надати послуги згідно з умовами цього договору цілком та в обумовлені строки (а.с. 70-72).

Пунктом 1.3 вказаного договору визначено, що послуги за цим договором надаються протягом строку дії договору і полягають у перевезенні вантажу (кабельної продукції) за маршрутом: Одеса (Україна) – Ногинськ (Росія) згідно заявки від 30.07.2018р.

Задля здійснення перевезення вантажу 30.07.2018р. між ФОП ОСОБА_4 (позичкодавець) та ОСОБА_5 (користувач) укладено договір позички (безкоштовного користування) транспортних засобів № 3 та складено акт приймання-передавання транспортних засобів № 1 від 30.07.2018р. до вказаного договору позички, згідно яких позивач надав у тимчасове користування ОСОБА_5 сідловий тягач VOLVO F 14/ НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 та напівпричіп SCHWARZMUIER SPA-3E, реєстраційний номер НОМЕР_4 строком до 12.07.2018р. (а.с. 73-76).

12.07.2018р. ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_5 складено акт надання-приймання послуг № 1 за вказаним договором та акт № 2 про повернення транспортного засобу (а.с. 77-78).

20.01.2018р. між ФОП ОСОБА_4 (замовник) та ФОП ОСОБА_6 (виконавець) укладено договір про надання послуг з перевезення та транспортного експедирування № 1, відповідно до п. 2.4 якого виконавець зобов`язався надати послуги згідно з умовами цього договору цілком та в обумовлені строки (а.с. 79-81).

Задля здійснення перевезення вантажу 20.01.2018р. між ФОП ОСОБА_4 (позичкодавець) та ФОП ОСОБА_6 (користувач) укладено договір позички (безкоштовного користування) транспортних засобів № 2 та складено акт приймання-передавання транспортних засобів № 1 від 20.01.2018р. до вказаного договору позички, згідно яких позивач надав у тимчасове користування ФОП ОСОБА_6 . сідловий тягач VOLVO F 12, реєстраційний номер НОМЕР_5 та напівпричіп SCHWARZMUIER SPA-3E, реєстраційний номер НОМЕР_6 строком до 12.07.2018р. (а.с. 84-87).

04.01.2019р. ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_6 складено акт приймання-передавання послуг № 1 за вказаним договором (а.с. 88).

Судом встановлено, що видом діяльності ФОП ОСОБА_6 є код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний).

Факт оплати згідно вказаного договору підтверджується копією квитанції на суму 50000,00 грн. (а.с. 89).

Судом встановлено, що ОСОБА_10 працює водієм у ТОВ «Агротех» з 01.04.2008р., що підтверджується копіями наказу генерального директора ТОВ «Агротех» ОСОБА_11 №1/7-1К від 01.04.2018р., трудової книжки ОСОБА_10 , виписки про нарахування заробітної плати, випискою за картковими рахунками, згідно яких останній отримував заробітну плату, в тому числі у період перевезення вантажу ФОП ОСОБА_4 (а.с. 91, 95-104).

Транспортний засіб VOLVO FН 12, реєстраційний номер НОМЕР_7 , що належить ФОП ОСОБА_4 , з 01.10.2016р. був наданий в оренду ТОВ «Агротех» строком до 01.10.2019р., на підтвердження чого надано копію договору оренди транспортного засобу № 1/10 від 01.10.2016р., акту приймання-передавання транспортних засобів до цього договору) (а.с. 92-94).

01.06.2018р. між ТОВ «Агротех» (перевізник) та ФОП ОСОБА_4 (замовник) укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом №1/07-18 (а.с. 107-109), по якому перевізником було залучено свого працівника ОСОБА_10 , за яким було закріплено транспортний засіб VOLVO FН 12, реєстраційний номер НОМЕР_7 . ОСОБА_10 отримував заробітну плату у ТОВ «Агротех», що вбачається, зокрема, з банківської виписки за картковим рахунком ОСОБА_10 в АТ «Укрсиббанк» (а.с. 102-104).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ОСОБА_10 жодних договорів не укладалось та останній самостійно жодних послуг позивачу не надавав, протилежного відповідачем не доведено та з матеріалів справи не вбачається.

Відповідні послуги на користь позивача були надані ТОВ «Агротех» у липні 2018р., про що свідчить копія заявки № 1 від 07.07.2018р., на якій міститься підписи та печатки ФОП ОСОБА_4 та генерального директора ТОВ «Агротех» ОСОБА_11 (а.с. 110).

Таким чином, аналіз вищенаведених договірних відносин свідчить про те, що ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 не підпорядковувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку, а самостійно організовували та виконували надання послуг, зобов`язання за відповідними договорами ОСОБА_5 надавались один раз, а ФОП ОСОБА_6 декілька разів на рік. ОСОБА_10 працевлаштований в ТОВ «Агротех» та самостійно позивачу ніяких послуг не надавав, а був задіяний як водій при наданні позивачу послуг з боку ТОВ «Агротех».

З проведеного порівняльного аналізу письмових доказів, суд дійшов висновку, між позивачем та фізичними особами ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 були укладені цивільно-правові договори, а тому твердження відповідача щодо відсутності документального оформлення відносин є безпідставними.

Суд зазначає, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.

Отже, відносини, які виникають з цивільно-правового договору про надання послуг не є тотожними трудовим правовідносинам, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та виконавцем.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 26.09.2018 р. у справі №822/723/17, від 06.03.2019 р. у справі №802/2066/16-а.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що жодних аргументів щодо недійсності укладених договорів про надання послуг, як і наявності у взаємовідносинах між сторонами ознак, притаманних саме трудовому договору, відповідач не наводив.

Допитані в якості свідків ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ОСОБА_10 підтвердили факт виконання послуг щодо перевезення саме на підставі цивільно-правових договорів та відсутності трудових правовідносин між сторонами. Також свідки зазначили про відсутність претензій щодо позивача та вказали, що їх трудові права не порушено.

Суд зазначає, що характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата зарплати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 Класифікатор професій, затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 р. № 327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 29 КЗпП України при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.

Дослідивши подані сторонами докази в їх сукупності крізь призму законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що відносини, які виникли між позивачем та ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , не відповідали ознакам трудових відносин, оскільки не носили систематичний та триваючий характер, особи не підпорядкувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку, а їх метою був саме результат, а не власне праця працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Разом з тим, відповідачем під час розгляду даної адміністративної справи не доведено достатніми та допустимими доказами те, що ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ОСОБА_10 перебували з позивачем у трудових відносинах.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно норм ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що для застосування фінансових санкцій, передбачених ст. 265 КЗпП України, необхідним є наявність в діях (бездіяльності) суб`єкта господарювання складу правопорушення, передбаченого абз. 2, 4 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України.

У зв`язку з чим, враховуючи недоведеність належними та допустимими доказами факту скоєння позивачем таких порушень, суд вважає, що оскаржувані постанови є такими, що прийняті всупереч норм чинного законодавства, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці в Одеській області (65044, Одеська обл., місто Одеса, проспект Шевченка, будинок 2; код ЄДРПОУ 39781624) про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу,- задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці в Одеській області № 1315/15-32-13-04/262491-ДФС-ФС2 від 31.07.2019 р. про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 у розмірі 375570 гривень.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці в Одеській області № 1315/15-32-13-04/262491-ДФС-ФС1 від 31.07.2019 р. про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 у розмірі 125 190 гривень.

Стягнути з Головного управління Держпраці в Одеській області (65044, Одеська обл., місто Одеса, проспект Шевченка, будинок 2; код ЄДРПОУ 39781624) за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 5 007,60 грн. (п`ять тисяч сім гривень 60 коп.).

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 22.10.2019р.

Суддя Г.П. Самойлюк

.