Рішення № 8509147, 26.02.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 22/64226.02.10 За позовом Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр оптових продажів «Тюмень

Медіко Україна»

про стягнення заборгованості по кредитному договору          

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр оптових

продажів «Тюмень Медіко Україна»

до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк»

про визнання договору недійсним

                                                             суддя Самсін Р.І.

Представники сторін:

від позивача (відповідач за зустрічним позовом):

Бондаренко Р.В. (довіреність № 70/03 від 16.04.2007р.)

від відповідача (позивач за зустрічним позовом):

Назарець Д.А. (довіреність від 15.01.2010р.)

В судовому засіданні 26.02.2010р. на підставі ст. 85 ГПК України за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк»(надалі ПАТ «Брокбізнесбанк», позивач) звернулось до суду з позовом у якому заявлені вимоги про визнання терміну повернення кредиту таким, що настав а також про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр оптових продажів «Тюмень Медіко Україна»(надалі ТОВ «Центр оптових продажів «Тюмень Медіко Україна») 440350, 70 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 3525667, 85 грн. заборгованості по кредитному договору № 13-08-840-K від 05.03.2008р..

В ході розгляду справи позивачем подані уточнення позовних вимог, згідно з якими заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 15.01.2010р. становить 468842, 60 доларів США:

- сума основного боргу станом на 15.01.2010р. –395000 доларів США;

- сума несплачених відсотків за період з 27.01.2009р. по 15.01.2010р. включно 68958, 28 доларів США, в тому числі по простроченим відсоткам за період з 27.01.2009р. по 26.12.2009р. –65061, 39 доларів США;

- пеня станом на 15.01.2010р. нарахована за період з 08.03.2009р. по 15.01.2010р. включно на заборгованість по простроченим нарахованим відсоткам 4884, 32 доларів США.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач в порушення умов кредитного договору № 13-08-840-K від 05.03.2008р. допустив прострочення сплати нарахованих по ньому процентів що призвело до виникнення заборгованості.

Відповідач надав відзив на позов у якому зазначив про незгоду із вимогами позивача, оскільки кредитний договір від 05.03.2008р. є недійсний про що подано відповідний зустрічний позов. Позиція відповідача з приводу заявлених вимог викладена у відзиві на позов, доповненнях до відзиву, які залучені до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 20.01.2010р. прийнято до провадження зустрічну позовну заяву ТОВ «Центр оптових продажів «Тюмень Медіко Україна»про визнання недійсним кредитного договору № 13-08-840-K від 05.03.2008р..

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір суперечить одночасно декільком нормам законодавства України, оскільки плата за користування кредитними коштами, що має сплачуватись позичальником банку має здійснюватись законним засобом платежу, яким на території України є гривня.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

05 березня 2008р. між АБ «Брокбізнесбанк»та ТОВ «Центр оптових продажів «Тюмень Медіко Україна»укладено кредитний договір № 13-08-840-К згідно з яким банком надано позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 395000 доларів США, терміном користування до 04 березня 2013 року включно, за процентною ставкою 13 процентів річних; кредит надано з ціллю для поповнення обігових коштів та оплати по контрактам.

Відсоткову ставку за користування кредитними коштами було змінено, про що сторонами укладені додаткові угоди:

- № 1 від 21 травня 2008 року (починаючи з 21 травня 2008 року відсоткова ставка за користування кредитом згідно кредитного договору № 13-08-840-К від 05.03.2008р. встановлюється в розмірі 16 відсотків річних),

- № 2 від 13 жовтня 2008 року (відсоткова ставка за користування кредитом згідно кредитного договору № 13-08-840-К від 05.03.2008р. встановлюється в розмірі 18 відсотків річних).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ЦК України).

Належне виконання позивачем своїх зобов’язань по договору підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням в іноземній валюті № 1 від 11.03.2008р., розпорядженням Департаменту бухгалтерського обліку і звітності від 11.03.2008р., меморіальним валютним ордером № 01.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідачем сплата процентів за користування кредитом здійснювалась з порушенням умов договору: несвоєчасно та не у повному обсязі належних до сплати сум, у зв’язку з чим банком на адресу відповідача були направлені листи за вих. 2296/013-01 від 15.05.2009р., за вих. № 3327/013-01 від 03.07.2009р. у яких зазначалось про суму заборгованості по нарахованих на несплачених процентах за період з лютого 2009р..

У відповідності до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з положенням договору (п. 2.6, 2.7) проценти нараховуються в межах терміну користування кредитом, що визначений у п. 1.1.2 договору на суму фактичного залишку заборгованості за кредитом…; нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісяця з 27 по 30/31 число поточного місяця за період з дня перерахування з позичкового рахунку позичальника грошових коштів на його поточний або інший вказаний позичальником рахунок по 26 число включно місяця, в якому надано кредит; в подальшому проценти нараховуються щомісячно з 27 числа минулого місяця по 26 число включно поточного місяця, при повному погашенні кредиту –до дня погашення (не включно).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності з п. 2.8 договору, проценти за поточний календарний місяць позичальник сплачує на рахунок, вказаний банком, щомісяця до 7 числа місяця, наступного за місяцем в якому нараховані проценти, а також в день повернення (у тому числі дострокового) строкової заборгованості за кредитом в повному обсязі.

Сума простроченої заборгованості по несплачених процентах станом на 15 травня 2009р. складала 17531, 51 доларів США, станом на 02.07.2009р. –23375, 35 доларів США. Сума прострочених відсотків за період з 27.01.2009р. по 26.12.2009р. складає 65061, 39 доларів США, строк виконання зобов’язань по сплаті вказаної суми боргу станом на час вирішення спору є таким, що настав, сплата відсотків мала здійснюватись до 7 числа місяця, наступного за місяцем в якому нараховані проценти, і в цій частині умови договору відповідачем порушені. Доказів сплати відсотків у строки передбачені наведеними положеннями договору відповідачем не представлено.

Згідно з п. 7.1 кредитного договору № 13-08-840-К від 05.03.2008р. за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом та/або комісій банк має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі подвійної процентної ставки, що визначена п. 1.1.3 договору, від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій, який перевищує розмір встановлений законом, стягненню в примусовому порядку підлягає сума обмежена законодавством, в свою чергу умови договору зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі є обов’язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

В даному випадку, вирішується питання про стягнення в примусовому порядку нарахованої пені, що в свою чергу не виключає можливості її нарахування в інших розмірах погоджених договором.

Згідно положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Сума пені згідно здійсненого позивачем розрахунку, що проведений у відношенні суми заборгованості у періоді прострочення станом на 15.01.2010р., за обліковими ставками встановленими листом НБУ від 16.02.2009р. № 14-011/778-2395 (12%), Постановою НБУ від 12.06.2009р. № 343 (11% в періоді з 15.06.2009р.), Постановою НБУ від 10.08.2009р. N 468 (10, 25%) складає 4884, 32 доларів США, та підлягає стягненню з відповідача в межах заявленого позову (розрахунок пені за несвоєчасну сплату процентів залучений до справи).

Питання дострокового погашення кредиту врегульовані у ст. 6 договору, де згідно з п. п. 6.1 банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення заборгованості за договором в повному обсязі у випадках:

- прострочення сплати чергового платежу по кредиту та процентів за користування кредитом;

- незгоди позичальником з пропозицією банка про зміну процентної ставки за користування кредитом та/або не підписання ним відповідної додаткової угоди згідно умов договору;

- використання кредиту не за цільовим призначенням;

- виникнення обставин, які за обґрунтованим висновком банку призведуть до того, що позичальник не виконає свої зобов’язання по договору;

- неподання позичальником, на вимогу банку, даних, що стосуються його фінансового стану;

- невиконання позичальником будь-яких умов договору.

Наведені положення договору кореспондуються зі статтею 1050 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

          У п. 6.1 сторони погодили, що для реалізації права банку на дострокове повернення заборгованості, банк надсилає письмове повідомлення позичальнику із відповідною вимогою. Після спливу 30 календарних днів та за умови, що порушення не усунуте, на 31 календарний день після отримання позичальником такої вимоги термін повернення кредиту вважається таким, що настав і позичальник зобов'язаний сплатити наявну заборгованість за кредитом в повному обсязі.

У листах за вих. № 2296/013-01 від 15.05.2009р., № 3327/013-01 від 03.07.2009р., які містяться у матеріалах справи з доказами направлення їх відповідачу 15.05.2009р., 03.07.2009р. (поштові чеки № 0840, № 3186 з реєстрами на відправлення рекомендованої кореспонденції), позивач пропонував в найближчий час погасити наявну заборгованість за простроченими процентами за кредитами та неустойку по несвоєчасній сплаті процентів, зазначаючи при цьому, що в разі несплати підприємством заборгованості, на підставі п. 6.1 кредитних договорів банк буде вимушений достроково припинити свої зобов’язання за цими договорами і вимагати повернення всієї заборгованості в повному обсязі, включаючи кредит, проценти та неустойку, здійснивши заходи по стягненню заборгованості.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Заборгованість, яка виникла згідно договору по сплаті процентів ТОВ «Центр оптових продажів «Тюмень Медіко Україна»та про яку зазначалось у вказаних листах на вимоги банку погашена не була, доказів зворотнього суду не представлено. В силу зазначених обставин з урахуванням умов договору (п. 6.1) термін повернення кредиту вважається таким, що настав і у відповідача виник обов’язок сплатити наявну заборгованість за кредитом в повному обсязі.

Залишок суми заборгованості по кредиту станом на 15.01.2010р. складає 463958, 28 доларів США, що включає 395000 доларів США боргу за кредитом, 68958, 28 доларів США несплачених відсотків, та з урахуванням направленого листа-вимоги від 15.05.2009р. і невиконанням з боку відповідача вимог по поверненню простроченої суми процентів, підлягає стягненню з відповідача за поданим позовом.

При цьому, суд враховує заперечення відповідача з приводу відсутності у позивача права вимагати повернення основної суми кредиту з тих підстав, що в договорі містяться положення щодо дострокового повернення заборгованості, однак в даному випадку при настанні терміну повернення кредиту, заборгованістю вважаються всі суми належні до сплати за договором станом на дату повернення кредиту.

Заявлені позивачем вимоги про визнання терміну повернення кредиту таким, що настав, задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

          Відповідно до ч.1 ст. 1, ч.1 ст. 2 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, особа має право звертатись до суду за захистом саме порушених або оспорюваних своїх прав і охоронюваних законом інтересів. Порушення своїх прав та необхідність їх захисту, особи, що звертаються до суду, повинні довести належними та допустимими доказами.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав.

У відповідності до ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Крім того, відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов‘язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Заявлена вимога про визнання терміну повернення кредиту таким, що настав, не підлягає задоволенню, оскільки стаття 16 ЦК України не передбачає такого способу захисту цивільних прав та інтересів, і в даному випадку позиція відповідача викладена у відзиві на позов є обґрунтованою.

Позивачем не надано суду доказів того, що договором або законом встановлено такий спосіб захисту інтересів позивача, як визнання терміну повернення кредиту таким, що настав.

По суті така вимога спрямована на встановлення факту, а не на поновлення порушеного права або захист охоронюваного законом інтересу. Юридичні факти можуть встановлюватись господарськими судами лише у разі вирішення спору про право цивільне, у зв’язку з чим враховуючи наявний спір між сторонами з приводу стягнення заборгованості по договору, такий підлягає вирішенню при встановлених обставинах в тому числі, з огляду на умови договору щодо настання терміну повернення кредиту таким що настав.

У п. 39 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 12.03.2009, № 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" вміщена відповідь на запитання чи повинен господарський суд у розгляді справи за позовом, який не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, відмовляти в задоволенні такого позову або ж припиняти провадження у справі здійснено посилання на постанови Верховного Суду України, зокрема, від 13.07.2004 № 10/732 де викладалася правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

Аналогічні питання порушені також і у п. 14 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005 № 01-8/2229 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у І півріччі 2005 року" і п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року".

Факт прострочення погашення суми кредиту підтверджується матеріалами справи, відповідачем не спростований, належних доказів погашення суми заборгованості за договором № 13-08-840-К від 05.03.2008р., суду не представлено у зв’язку з чим, позовні вимоги за первісним позовом визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Зустрічні вимоги про недійсність кредитного договору № 13-08-840-К від 05.03.2008р. задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня; забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.

Згідно із ч. 1 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Однак, у відповідності до ч. 2 ст. 192 ЦК України у випадках і в порядку, встановлених законом в Україні може використовуватися іноземна валюта.

Таким чином, зважаючи на визначення кредитного договору, встановлене ст. 1054 ЦК України, та поняття «кошти»за ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк може надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, у національній валюті (гривні) або іноземній валюті - у випадках і в порядку, встановлених законами України.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7). Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Частиною 2 статті 524 ЦК України визначено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Статтею 189 ГК України вказано, що ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання (п.1). Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. (п.3).

Положеннями ч. 2 ст. 198 ГК України передбачено, що грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Згідно із ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Порядок використання іноземної валюти визначаються Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України»і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.

Статті 47 і 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

У положеннях ч. 2 ст. 44 Закону «Про Національний банк України» зазначено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Декрету Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

При цьому, відповідно до норм пп. “г” п. 4 ст. 5 Декрету використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії.

У нормах ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність»зазначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.

Таким чином, зазначеними положеннями законів України встановлено, що уповноважені банки на підставі виданої НБУ банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, мають право використовувати іноземну валюту на території України при здійсненні розрахунків, в тому числі і здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Як слідує з матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк»діє на підставах положень чинного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів України, тому НБУ видано йому банківську ліцензію № 138, яка зареєстрована 07.10.1991р. за номером 18 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону «Про банки і банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями.

Невід’ємною частиною цієї ліцензії є Дозвіл від 04.06.2009р. року за № 138-3 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати ПАТ «Брокбізнесбанк»з валютними цінностями.

Пунктами 1-4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди: 1) операції з валютними цінностями; 2) емісію власних цінних паперів; 3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів.

Відтак, відповідач мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання зобов’язання в іноземній валюті.

Виходячи з наведеного, судом відхиляються доводи ТОВ «Центр оптових продажів «Тюмень Медіко Україна»щодо необхідності отримання банком індивідуальної ліцензії для можливості укладення кредитного договору з товариством та погодження сплати відсотків у валюті кредиту у зв’язку з наступним.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції. Відповідно до пп. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

За встановлених обставин, наведені приписи чинного законодавства, та зокрема ст. ст. 203, 205, 207, 208, ч. 2 ст. 524 і ст. 533 ЦК України, ч. 2 ст. 198 ГК України, зустрічні позовні вимоги ТОВ «Центр оптових продажів «Тюмень Медіко Україна»щодо недійсності кредитного договору № 13-08-840-К від 05.03.2008р. на підставі встановлення плати за користування кредитними коштами в іноземній валюті, визнані судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача за первісним позовом по сплаті державного мита у сумі 3184, 79 доларів США та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог в сумі 1592, 39 доларів США та 118 грн..

Судові витрати позивача за зустрічним позовом не підлягають стягненню з відповідача у зв’язку з відмовою в задоволенні зустрічного позову.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр оптових продажів «Тюмень Медіко Україна»(03110, м. Київ, вул. Клименко 23, оф. 300, п/р 260080452600 в АТ «Брокбізнесбанк»м. Київ, МФО 300249, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 31921425) на користь Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк»(03057, м. Київ, пр. Перемоги 41, ідент. код 19357489) 395000 доларів США (триста дев’яносто п’ять тисяч доларів США) суми основного боргу за кредитним договором № 13-08-840-К від 05.03.2008р., що еквівалентно 3160948 грн. (три мільйони сто шістдесят тисяч дев’ятсот сорок вісім гривень), 68958, 28 доларів США (шістдесят вісім тисяч дев’ятсот п’ятдесят вісім доларів США 28 центів) суми несплачених відсотків за період з 27.01.2009р. по 15.01.2010р. включно, що еквівалентно 551831, 74 грн. (п’ятсот п’ятдесят одній тисячі вісімсот тридцять одній гривні 74 копійки), 4884, 32 доларів США (чотири тисячі вісімсот вісімдесят чотири долари США 32 центи) пені станом на 15.01.2010р. нарахованої на заборгованість по простроченим нарахованим відсоткам, що еквівалентно 39086, 28 грн., судових витрат в сумі 1592, 39 доларів США (одну тисячу п’ятсот дев’яносто два долара США 39 центів) та 118 грн. (сто вісімнадцять гривень).

3. В іншій частині в задоволенні первісного позову відмовити.

4. У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя Р.І. Самсін

дата підписання рішення 05.03.2010