Рішення № 85083907, 21.10.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2019 року Справа № 280/4255/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

02.09.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач або ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить суд: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачу грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу у розмірі десяти її місячних пенсій у відповідності з вимогами п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, позивач просить: стягнути з відповідача судовий збір за подачу адміністративного позову, розглянути справу в порядку спрощеного провадження, без виклику сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 14.11.2007 перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя (на сьогоднішній день - ГУ ПФУ в Запорізькій області) та їй була призначена але фактично не виплачувалась пенсія за вислугу років у відповідності до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення». З 05.08.2019 позивач отримую пенсію за віком, яку їй було призначено у відповідності до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». На момент призначення пенсії по вислузі років ОСОБА_1 мала стаж роботи у галузі охорони здоров`я 30 років 3 місяці, але одразу ж після призначення продовжила працювати. В зв`язку з чим вважає, що має право на призначення та виплату грошову допомогу у розмірі десяти її місячних пенсій у відповідності з вимогами п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою від 06 вересня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/4255/19. Судове засідання призначено на 02 жовтня 2019 року о 12:00 без виклику сторін.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив (вх.№39685 від 24.09.2019), в якому зазначив, що ОСОБА_1 первинно пенсію за вислугу років було призначено з 14.11.2007, а з 20.11.2007 було призупинено у зв`язку з працевлаштуванням. Отже, позивачу з 14.11.2007 присвоєно статус пенсіонера, у період з 14.11.2007 року по 19.11.2007 року їй було нараховано пенсію за вислугу років у сумі 90,73 грн. Таким чином, враховуючи, що позивачу було нараховано пенсію за вислугу років у розмірі 90,73 грн. відповідно до документів, що містяться у пенсійній справі, тому положення п. 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на неї не розповсюджуються, оскільки головною умовою для отримання грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення є саме неотримання (непризначення) до моменту звернення за пенсією за віком будь-якої іншої пенсії. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що з 14.11.2007 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) первинно було призначено пенсію за вислугу років згідно її заяви про призначення пенсії та протоколу №384809 від 14.11.2007 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі-Закон №1058) (копії зазначених документів долучені до матеріалів справи).

З 20.11.2007 позивачу нарахування пенсії по вислузі років було призупинено у зв`язку з працевлаштуванням на посаду, яка, відповідно до підпунктів «е»-«ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», дає право на призначення пенсії за вислугу років, що підтверджується записом № 10 в її трудовій книжці (а.с. 12).

05.08.2019 ОСОБА_1 звернулася до відповідача з заявою про переведення з одного виду пенсії на інший, а саме з пенсії за вислугу років на пенсію за віком. (а.с.17).

08.08.2019 позивач звернулася до відповідача з заявою щодо призначення та виплати грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п.7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058.

Листом від 16.08.2019 № 30/Є-1 відповідач повідомив позивача, що розмір пенсії розрахований вірно у відповідності до вимог чинного законодавства та правові підстави для здійснення вищезазначеного нарахування та виплати грошової допомоги в розмірі десяти призначених пенсій, відповідно до п. 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058 відсутні (а.с. 15-16).

Не погодившись з такими діями відповідача позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» затверджено перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

За приписами пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058 особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191 (далі - Порядок).

Відповідно до п.1 Порядку цей Порядок визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з п. 2 Порядку страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Пунктом 5 Порядку встановлено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058 та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

За приписами пункту 6 Порядку для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону №1058, станом на день її призначення.

Відповідно до пункту 7 Порядку, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

З аналізу наведених норм права вбачається, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058 будь-якого іншого виду пенсії.

Відповідач у листі від 16.08.2019 №30/Є-1 та відзиві на позовну заяву не заперечує, що позивач на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювала в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та мала необхідний страховий стаж.

Проте, у відзиві на позов відповідач зазначає, що у період з 14.11.2007 по 19.11.2007 позивачу була нарахована пенсія за вислугу років у сумі 90,73 грн. В зв`язку з чим вважає, що положення п. 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на неї не розповсюджуються

Однак суд не погоджується з такою правовою позицією, оскільки доказів того, що позивач отримувала пенсію по вислузі років відповідачем суду не надано. Крім того, у листі від 16.08.2019 №30/Є-1, а також у відзиві на позов не зазначено, що ОСОБА_1 отримувала пенсію по вислузі років.

Позивач заперечує щодо отримання нею пенсії по вислузі років в будь-якому розмірі.

Суд звертає увагу, що поняття призначення пенсії та фактичне її отримання не є тотожними.

Правову позицію щодо права особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій висловив Верховний Суд у справі №234/13835/17 від 13.03.2018 в якій зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних, визначених законодавством, посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної або комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058 будь-якого іншого виду пенсії.

Відповідно до ст.1 Закону №1058 пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом

Тобто пенсія, це перш за все виплата, яку повинна отримати застрахована особа. позивач скориставшись у 2007 році своїм правом на призначення пенсії за вислугу років не реалізувала його у повній мірі, а саме не отримувала пенсію, яка повинна виплачуватися кожного місяця. Як вже зазначалося, відповідач не надав суду доказів виплати позивачу пенсії за вислугу років. Позивач щодо отримання пенсії за вислугу років заперечувала.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн. (а.с. 3).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012; адреса; пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти її місячних пенсій у відповідності з вимогами п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Присудити на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.В. Кисіль