Рішення № 85080998, 22.10.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.10.2019Справа № 910/10795/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УТМК"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 96179,01 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УТМК" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (відповідача) про стягнення 96 179,01 грн. з яких: 46 169,85 - пені, 42 178,56 грн. - інфляційні втрати, 7 830,60 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки № СВРЗ-03-22-18-88/ю від 28.08.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2019 у справі № 910/10795/19 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "УТМК" залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

22.08.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позову.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.08.2019 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/10795/19, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання) .

13.09.2019 через канцелярію суд від позивача надійшло клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

13.09.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивачем допущено помилки в розрахунку, навів власний розрахунок інфляційних втрат, 3% річних та пені, згідно із яким зазначив про безпідставність вимог про стягнення пені у сумі 27,42 грн., 3% річних у сумі 128,80 грн. та інфляційних втрат у сумі 1634,256 грн. Також, у відзиві на позов відповідач заявив про зменшення штрафних санкцій на 50%. Окрім того, посилаючись на те, що спір є нескладним, відповідач просить суд зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу з 10000,00 грн до 1000,00 та покласти їх на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

19.09.2019 через канцелярію суду позивачем подано відповідь на відзив.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УТМК" (постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Стрийський вагоноремонтний завод" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (покупець, відповідач) укладений договір поставки №СВРЗ-03-22-18-88/ю (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався протягом 2018 року поставити покупцю товари, зазначені у специфікації №1 (додаток № 1) до даного договору, що є невід`ємною частиною договору, а покупець - прийняти і оплатити такі товари згідно умов договору (п. 1.1. договору).

За змістом пункту 1.2. договору найменування (номенклатура, асортимент) товару - код ДК 021:2015 -34630000-2 частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового складу, обладнання для контролю залізничного руху - апарат поглинальний класу Т1.

Ціна договору становить 3 778 440,00 грн (п. 3.1. договору).

Відповідно до пункту 4.1. договору встановлено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковій формі.

Згідно із п. 4.2. договору, покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 10 банківських днів з дня отримання на підставі виставленого рахунку постачальником, але не раніше реєстрації податкової накладної. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами видаткової накладної та/або акту приймання-передачі.

Відповідно до пп. 7.1.1. п. 7.1. договору, покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

В пункті 8.2. договору сторони погодили, що у разі порушення строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення включаючи день оплати.

У відповідності до підписаної між сторонами специфікації №1 (додаток №1 до договору) сторонами погоджено найменування, кількість, вартість товару, що становить 3778440,00 грн.

Додатковою угодою №1 від 29.12.2018 до договору сторони дійшли згоди внести зміни до договору, зокрема, погодили, що ціна договору становить 4 534 128,00 грн.

Також, згідно із додатковою угодою №1 від 29.12.2018 сторони вирішили доповнити договір Специфікацією №2 на суму 755688,00 грн.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 379 952,00 грн., в підтвердження чого надав видаткові накладні: №80 від 12.09.2018 на суму 509268,00 грн, №86 від 26.09.2018 на суму 804972,00 грн, №61 від 29.03.2019 на суму 65712,00 грн, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей №599 від 25.09.2018, №513 від 05.09.2018 та товарно-транспортні накладні №Р62 від 29.03.2019, №Р86 від 26.09.2018, №Р80 від 12.09.2018.

Позивачем вставлено відповідні рахунки на оплати №89 від 12.09.2018, №94 від 26.09.2018, №66 від 29.03.2019.

Відповідач оплату поставленого позивачем товару здійснював несвоєчасно, у зв`язку із чим внаслідок прострочення грошового зобов`язання позивачем здійснено нарахування пені у сумі 46169,85 грн (за періоди з 27.09.2018 по 18.12.2018, з 11.10.2018 по 14.12.2018, з 13.04.2019 по 05.06.2019), 3% річних у сумі 7830,60 грн (за періоди з за періоди з 27.09.2018 по 18.12.2018, з 11.10.2018 по 14.12.2018, з 27.09.2018 по 12.12.2018, та інфляційних втрат у сумі 42178,56 грн (за жовтень-листопад 2018 року, за квітень-травень 2019 року).

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як підтверджено наявними в матеріалах справи видатковими накладними №80 від 12.09.2018, №86 від 26.09.2018, №61 від 29.03.2019 позивач поставив відповідачу товару на суму 1 379 952,00 грн.

У відповідності до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом пункту 4.2. договору сторонами погоджено, що відповідач здійснює оплату поставленого протягом 10 банківських днів з дня отримання на підставі виставленого рахунку постачальником, але не раніше реєстрації податкової накладної.

Податкові накладні були зареєстровані 08.04.2019 (видаткова накладна №61 від 29.03.2019 на суму 65712,00 грн), 10.10.2019 (видаткова накладна №86 від 26.09.2018 на суму 804972,00 грн) та 20.09.2018 (видаткова накладна №80 від 12.09.2018 на суму 509268,00 грн).

Враховуючи погоджені сторонами строки оплати, строк виконання зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару за видатковою накладною №80 від 12.09.2018 настав 27.09.2018 (26.09.2018 - останній день оплати); за видатковою накладною №86 від 26.09.2018 - 10.10.2018 (дата реєстрації податкової накладної); за видатковою накладною №62 від 29.03.2019 - 08.04.2019 (дата реєстрації податкової накладної).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів, з цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Як підтверджено матеріалами справи оплату за поставлений товар відповідач здійснив з простроченням, а саме: за видатковою накладною №80 від 12.09.2018 - 12.12.2018 на суму 500000,00 грн, 18.12.2018 - 9268,00 грн, за видатковою накладною №86 від 26.09.2018 - 12.12.2018 на суму 804972,00 грн, за видатковою накладною №61 від 29.03.2019 - 05.06.2019 на суму 65712,00 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Позивачем здійснено нарахування пені у сумі 46169,85 грн (за періоди з 27.09.2018 по 18.12.2018, з 11.10.2018 по 14.12.2018, з 13.04.2019 по 05.06.2019), 3% річних у сумі 7830,60 грн (за періоди з за періоди з 27.09.2018 по 18.12.2018, з 11.10.2018 по 14.12.2018, з 27.09.2018 по 12.12.2018), та інфляційних втрат у сумі 42178,56 грн (за жовтень-листопад 2018 року, за квітень-травень 2019 року).

Водночас згідно із розрахунку пені та 3% річних,виходячи з визначених позивачем днів у періоді, судом встановлено, що позивач не здійснює нарахувань на дні оплат.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за поставлений товар передбачена у пункті 8.2. договору, згідно із яким сторони погодили, що за порушення строків оплати товару, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення включаючи день оплати.

Розрахунок пені у сумі 46169,85 грн є арифметично вірним, у зв`язку із чим вимоги у цій частині суд задовольняє.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Дослідивши розрахунок 3% річних судом встановлено, що позивач здійснює нарахування 3% річних за періоди з 27.09.2018 по 18.12.2018 за видатковою накладною №80 від 12.09.2018, з 11.10.2018 по 14.12.2018 за видатковою накладною №86 від 26.09.2018, з 27.09.2018 по 12.12.2018 за видатковою накладною №61 від 29.03.2019.

Однак, враховуючи те, що за видатковою накладною №61 від 29.03.2019 строк оплати настав 08.04.2019, то визначений позивачем період нарахування з 27.09.2018 по 12.12.2018 є помилковим. Оскільки суд, відповідно до ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, то суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 3% річних у сумі 410,47 грн., нараховані за видатковою накладною №61 від 29.03.2019.

Перевіривши розрахунок 3% річних, нарахованих на заборгованість за видатковими накладними №80 від 12.09.2018 та №86 від 26.09.2018, суд встановив що сума 3% річних становить 7420,12 грн.

Отже, позовні вимоги у частині стягнення 3% річних суд задовольняє частково у сумі 7420,12 грн.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Наведені висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

З розрахунку позивача вбачається, що нарахування інфляційних втрат позивач здійснює за жовтень-листопад 2018 року на борг за видатковою накладною №80 від 12.09.2018; за жовтень-листопад 2018 року на борг за видатковою накладною №86 від 26.09.2018; та за квітень-травень 2019 року на борг за видатковою накладною №61 від 29.03.2019.

Тобто, при нарахуванні інфляційних втрат за видатковою накладною №86 від 26.09.2018 та за видатковою накладною №61 від 29.03.2019 позивачем здійснено нарахування в тому числі і за місяці, в які мали бути здійснені платежі, в той час як нарахування інфляційних втрат повинно здійснюватись з наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.

Отже, нарахування інфляційних втрат слід здійснювати за жовтень-листопад 2018 року на борг за видатковою накладною №80 від 12.09.2018; за листопад 2018 року на борг за видатковою накладною №86 від 26.09.2018; та за травень 2019 року на борг за видатковою накладною №61 від 29.03.2019.

За перерахунком суду, сума інфляційних втрат становить 27638,10 грн, у зв`язку із чим позовні вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Відповідачем у відзиві на позов заявлено про зменшення штрафних санкцій на 50%.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зазначену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 467/1346/15-ц.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Однак, судом встановлено, що розмір нарахованої пені не є завищеним та відповідає заборгованості за договором. Будь-яких обґрунтованих обставин, які були б підставою для зменшення суми пені відповідачем суду не наведено, доказів часткової сплати заборгованості не надано.

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи у їх сукупності, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для зменшення пені, у зв`язку із чим відповідне клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "УТМК".

Щодо судових витрат на правову допомогу у сумі 10000,00 грн, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності до частини 3 статті ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження здійснених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано: копію договору про надання правничої допомоги №22-ЮО від 19.02.2019, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю "УТМК" з адвокатським об`єднанням "ПРАВО ГРУПП "; копію додаткової угоди №31/07/19 від 31.07.2019 до договору про надання правничої допомоги №22-ЮО від 19.02.2019; копію ордеру серії КС №413414 від 22.07.2019; копію акту приймання-передачі наданих послуг №4 від 05.09.2019; платіжне доручення №143 від 12.09.2019 на суму 10000,00 грн.

За змістом частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Відповідач заявив про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката до 1000,00 грн, посилаючись зокрема на відсутність складності спору.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, приймаючи заперечення позивача, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

За таких обставин, суд вважає за необхідне зменшити заявлену суму за надання правничої допомоги позивачу у справі №910/10795/19 до 6000,00 грн.

З урахуванням викладеного вище, понесені позивачем витрати на правову допомогу відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вулиця Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УТМК" (01054, м. Київ, вулиця БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 55, ідентифікаційний код 39284872) пеню у сумі 46169,85 грн, інфляційні втрати у сумі 27638,10 грн, 3% річних у сумі 7420,12 грн, судовий збір у розмірі 1622,38 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 5067,30 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Дата складення повного тексту рішення: 22.10.2019.

Суддя О.В. Гулевець