Рішення № 85078810, 01.10.2019, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/8675/17

Провадження №2/523/1643/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2019 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м.Одеси в складі:

головуючої судді - Середи І.В.,

за участю секретаря - Щербан О.Д.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №9 в м.Одесі справу за позовом публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього, ОСОБА_4 , третя особа - Суворовська районна адміністрації Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

16.06.2017 р. ПАТ «Перший Український міжнародний банк» звернулос з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,2007 року народження, третя особа орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про виселення з квартири АДРЕСА_1 , зобовязання звільнити квартиру від особистих речей та зняття з реєстрації місця проживання відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в квартирі .

В обгрунтування вимог позивач вказував на те, що 11.10.2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №5759219 відповідно до умов якого банк зобовязався надати позичальнику кредит в розмірі 72000 доларів США, а позичальник зобовязався прийняти кредит , використати його за цільовим призначенням сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки обумовлені кредитним договором. В якості забезпечення виконання зобовязань між ОСОБА_2 та банком укладений іпотечний договір, за умовами якого відповідач передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . У звязку з невиконанням відповідачем зобовязань за кредитним договором 26.04.2017 р. виходячи із вимог іпотечного договору та Закону України «Про іпотеку» за позивачем було зареєстровано право власності на вказану квартиру, однак в квартирі проживають відповідачі, двоє з яких ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстровані. Вказані обставини порушують права та законні інтереси позивача, як власника майна, що стало підставою для звернення до суду.

19.06.2017 р. провадження у справі було відкрито.

Ухвалою суду від 23.11.2017 р. провадження у справі зупинено, а 07.03.2018 р. провадження поновлено та призначено підготовче засідання.

07.11.2018 р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити, згоден на заочний розгляд справи.

Відповідачі на розгляд справи не з`явилися, неодноразово викликалися за зареєстрованими адресами, усі поштові повідомлення про виклик до суду за весь час розгляду справи поверталися з відміткою «за закінченням строку зберігання». Відповідач ОСОБА_2 повідомлений належним чином через свого представника ОСОБА_5 ..

Представник третьої особи повідомлений належним чином, з заявами про відкладення розгляду справи не звертався.

Відповідно до положень ст.ст.280,281 ЦПК України суд зі згоди представника позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 11.10.2007 року між ЗАТ «Перший Український міжнародний банк», правонаступником якого є ПАТ «Перший Український міжнародний банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №5759219, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит в розмірі 72000 доларів США у строк до 11.10.2023 р., а позичальник зобов`язався прийняти кредит , використати його за цільовим призначенням сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки обумовлені договором.

В якості забезпечення виконання зобов`язань 11.10.2007 р. між ОСОБА_2 та банком був укладений іпотечний договір, за умовами якого відповідач передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (а.с.6-9).

Як видно з умов кредитного договору п.1.2. цільове призначення кредиту для придбання нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_1 (а.с.29-33).

В п. 4.2 договору іпотеки сторонами визначено, що звернення стягнення здійснюється на підставах: рішення суду або виконавчого напису нотаріуса, або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до умов іпотечного договору (п.4.7.1) у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмету іпотеки у свою власність, про що письмово повідомляє іпотекодавця. В зазначеному повідомленні має міститися : підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, ціна за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя, суть та розмір вимог за основним зобов`язанням та вимог щодо відшкодування витрат іпотекодержателя, передбачених цим договором, які припиняються в результаті переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки.

За п.4.7.2 зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

26.04.2017 р. державним реєстратором Глущенко А.О. філії КП «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Одеської області, було зареєстровано право власності на квартиру за ПАТ «Перший Український міжнародний банк».

Як видно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно довідки дільниці №7 КП ЖКС «Північний» в квартирі АДРЕСА_1 з 03.12.2015 року зареєстровані ОСОБА_4 ,2007 року народження, та ОСОБА_3 (а.с.10).

В силу ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 318 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Законом України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання (ч.1 статті 37 Закону). Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки субєктом оціночної діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.40 Закону №898-ІV у редакції від 22вересня2011р. після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Аналогічне положення містить змінена згідно із Законом №3795-VI ч.3 ст.109 Житлового кодексу Української РСР.

Зі змісту зазначених норм убачається, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців із переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем ч.2 ст.40 Закону №898-ІV. З урахуванням ч.2 ст.39 цього Закону відповідне рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з прийняттям рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 2 вересня 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-1049цс15, предметом якої був спір про виселення.

Суд зробив правовий висновок про те, що за змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

В той же час, ч.4 ст.109 ЖК України встановлено, що виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Суд вважає, що оскільки позивач не пов`язаний з відповідачами будь-якими зобов`язаннями що випливають з житлових або сімейних правовідносин, а їх пов`язують лише договірні правовідносини, то позивач не зобов`язаний надавати відповідачам у користування постійне жиле приміщення.

Відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Єдиною нормою, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), є саме ч. 4 ст. 109 ЖК України. В звязку з чим, суд вважає, що для виниклих правовідносин, необхідно застосувати аналогію закону.

За нормами ч.1 ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.2 ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Суд вважає, що позов є обгрунтованим, оскільки порушуються його права як власника майна, тому необхідно виселити відповідачів з квартири, при цьому суд враховує, що дана квартира придбавалася на кредитні кошти і у відповідача ОСОБА_2 у власності є житло. При цьому відповідачів необхідно також і зобов`язати звільнити квартиру від належних їм речей.

Що стосується вимоги про зняття відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1 , то вона не підлягає задоволенню, оскільки за вимогами ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» підставою для зняття з реєстрації місця проживання є рішення суду про виселення.

Відповідно до вимог ст.11 вказаного Закону орган реєстрації здійснює реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Отже, вказаними нормами визначено порядок зняття особи з реєстрації місця проживання.

Згідно з вимогами ст.141 ЦПК України та ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 3200 грн. в рівних частинах.

Керуючись ст.ст.12,13,76-81,141,258-259,263,265,268,273,280-282 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" задовольнити частково .

Виселити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , інн: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 (1980 року народження,зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ), та ОСОБА_4 (2007 року народження,зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) з квартири АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , інн: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 (1980 року народження,зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 (2007 року народження,зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) звільнити від особистих речей квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , інн: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 (1980 року народження,зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (код ЄДРПОУ:14282829) судовий збір у розмірі 3200 грн. в рівних частинах.

В іншій частині вимог публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" відмовити.

Дане рішення є підставою для зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів поданою протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Заочне рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.

Повне рішення складено 10.10.2019 р.

Суддя: