Рішення № 85077867, 16.10.2019, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

______________________

Справа № 520/5958/18

Провадження № 2/520/197/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Петренка В.С.,

за участю секретаря – Шевчук В.О., Швець А.С.,

за участю сторін:

представник позивача – ОСОБА_1 Ю ОСОБА_2 , діюча на підставі довіреності,

представник відповідача - ОСОБА_3 – адвокат Лемещук Н.В., діюча на підставі ордеру та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю,

представник відповідача - ОСОБА_4 – адвокат Нестерова О.К., діюча на підставі ордеру,

представник третьої особи - Київської районної адміністрації Одеської міської ради – Клименко І.В., діюча на підставі довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом

Одеської міської ради

до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Київської районної адміністрації Одеської міської ради,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів – ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8

про витребування майна з чужого володіння,

за позовом Одеської міської ради

до ОСОБА_5 , Державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської ради Янчевої Яни Георгіївни, Київської районної адміністрації Одеської міської ради

про визнання свідоцтва про право власності недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію,

ВСТАНОВИВ:

18.05.2018 року Одеська міська рада звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Київської районної адміністрації Одеської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів – ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про витребування майна з чужого володіння.

В подальшому, Одеська міська радауточнила позовні вимоги, виклавши їх в заяві про уточнення позовних вимог від 11.02.2019 року (т.2 а.с. 100-103), в якій пред`явила позов до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Київської районної адміністрації Одеської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів – ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , та просила суд

витребувати від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 49.75 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1441249951101;

встановити порядок виконання рішення, вказавши, що воно є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради;

визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло видане Київською районною адміністрацією виконавчого комітету Одеської міської ради від 21.04.1997 року № 12 на підставі розпорядження Київської районної адміністрації від 04.03.1997 року №114;

скасувати рішення державного реєстратора юридичногодепартаменту Одеської міської ради Янчевої Яни Георгіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу)від 18.12.2017 року індексний номер 38796657;

стягнути з відповідачів судові витрати на користь Одеської міської ради.

10.12.2018 року Одеська міська рада звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_5 , Державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської ради Янчевої Яни Георгіївни, в якому просить суд

визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло видане Київською районною адміністрацією виконавчого комітету Одеської міської ради від 21.04.1997 року № 12 на підставі розпорядження Київської районної адміністрації від 04.03.1997 року №114;

скасувати рішення державного реєстратора юридичногодепартаменту Одеської міської ради Янчевої Яни Георгіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу)від 18.12.2017 року індексний номер 38796657;

стягнути з відповідача судові витрати на користь Одеської міської ради.

В обґрунтування заявлених позовів представник Одеської міської ради посилається на те, що 23.02.2018 року на адресу юридичного департаменту Одеської міської ради надійшов лист Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 22.02.2018 року № 01-12/160, яким повідомлено, що квартира АДРЕСА_1 належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, не приватизована, віднесена до житлового фонду.

Так, згідно з листом КП «Міське агентство з приватизації житла» від 26.12.2017 року № 672/01.09 вказана квартира не приватизована, відповідно до листа КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 05.12.2017 року № 8299-08/340 станом на 31.12.2012 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстровано, 10.11.2017 року КП «ЖКС «Вузівський» повідомив Київську районну адміністрацію Одеської міської ради про звільнення житлового приміщення комунальної власності за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку зі смертю наймача - ОСОБА_9 .

Однак, як зазначає представник позивача, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_5 , проведену 14.12.2017 року на підставі свідоцтва про право власності на житло, нібито виданого Київською районною адміністрацією виконкому Одеської міської ради 21.04.1997 року за № 12 за підписом заступника голови районної адміністрації Котова В.Н.

При цьому, представник позивача стверджує, що за інформацією, наданою Київською районною адміністрацією Одеської міської ради, ОСОБА_10 ніколи не працював на посаді заступника голови, а згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 21.04.1997 року за № 12, підставою для його видачі стало розпорядження Київської районної адміністрації від 04.03.1997 року за № 114, однак, розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради з березня 1997 року нумерувалися, починаючи з № 300.

Крім того, представник позивача вказує, що у 1997 році органом, якому було надано повноваження у сфері приватизації державного житлового фонду, у тому числі, щодо видачі свідоцтв про право власності на житло, було Управління житлово-комунального господарства Одеського міськвиконкому, а не Київська районна адміністрація виконкому Одеської міської ради.

Крім іншого, представник позивача вказує на те, що згідно з листом Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради від 21.11.2018 року вих. № 4577-11.1-29, розпорядження від 04.03.1997 року за № 114 «Про видачу свідоцтва про траво власності на житло гр. ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 » не існує, а відповідно до додатку зазначеного листа Департаментом архівної справи та діловодства надано копію існуючого розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 30.01.1997 року за № 114, яким надано згоду на продаж частки квартири АДРЕСА_3 від 30.01.1997 року за № 114.

Також, факт незаконного вибуття квартири поза волею її власника, представник позивача підтверджує відомостями, наданими КП «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» у листі від 22.06.20018 року за № 497-01-18, з якого вбачається, що у вказаній вище квартирі на підставі ордеру була прописана ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в зазначеній квартирі залишився проживати онук померлої ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер у 2017 році.

Тобто, позивач вказує, що з наведеного слідує, що розпорядження Київської районної адміністрації від 04.03.1997 року за № 114 ОСОБА_5 не видавалось та свідоцтво про право власності на квартиру за вищевказаною адресою не існує.

Таким чином, Одеська міська рада просить визнати свідоцтво про право власності на житло, нібито видане Київською районною адміністрацією Одеської міської ради від 21.04.1997 року за № 12, на підставі розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради 04.03.1997 року за № 114, недійсним.

Крім того, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18.12.2017 року, індексний номер 38796657 державним реєстратором Янчевою Я ОСОБА_12 , на підставі нібито виданого свідоцтва про право власності на житло, серія та номер: 12 зід 21.04.1997 року, видавник Київська районна адміністрація виконкому Одеської міської ради, було здійснено реєстрацію права власності на вищевказану квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , номер запису про право власності: 23999924 від 14.12.2017 року.

Таким чином, оскільки за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на квартиру на підставі документу, який не видавався, зокрема, органом, наділеним повноваженнями на видачу свідоцтв про право власності, Одеська міська рада також просить суд скасувати рішення державного реєстратора юридичногодепартаменту Одеської міської ради Янчевої Яни Георгіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу)від 18.12.2017 року індексний номер 38796657.

Крім того, на думку представника позивача, вищевказане свідчить про те, що квартира АДРЕСА_1 , вибула з комунальної власності незаконним шляхом, у зв`язку з чим, Київська районна адміністрація Одеської міської ради звернулася до юридичного департаменту Одеської міської ради для подальшого звернення до суду з позовною заявою про витребування вказаної квартири на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

У подальшому, як зазначає представник позивача, вказану квартиру неодноразово було відчужено.

Так, наступним власником спірної квартири після ОСОБА_5 став ОСОБА_6 на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Одеського міського нотаріального округу Барановою О.В. від 27.12.2017 року за №1-1170.

Надалі, ОСОБА_6 відчужено вказану квартиру на користь ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Одеського міського нотаріального округу Савицькою О.Ю. від 05.02.2018 року за №2-194.

Наступним власником спірної квартири стала ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Одеського міського нотаріального округу Пенчевим К.Л. від 14.02.2018 року за № 4-238.

У подальшому, ОСОБА_8 відчужено квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С.О. 26.03.2018 року № 508.

Крім того, представник позивача зазначає, що рішенням Київського районного суду м. Одеси у справі №520/8422/18, ухваленим 06.12.2018 року, було задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 26.03.2018 року, посвідчений ПП ОМНО Комісаровою С.О. реєстрований № 508, удаваним з моменту вчинення та визнано його договором купівлі-продажу.

Вказаним рішенням було встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 10.02.2016 року та мали спільний бюджет з середини 2015 року, та зазначено, що відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям належить їм на праві спільної сумісної власності, навіть якщо один із них не мав заробітку.

З урахуванням викладеного, оскільки квартира АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, Одеська міська рада також звернулася до суду з позовом, в порядку ст. 388 ЦК України, про витребування квартири АДРЕСА_1 , від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь територіальної громади м. Одеси.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу №520/5958/18 за позовом Одеської міської ради про витребування майна з чужого володіння, було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 21.05.2018 рокубуло прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по вказаній цивільній справі. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

Крім того, ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 21.05.2018 року було витребувано з Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради належним чином завірену копію реєстраційної справи №1441249951101, що зберігається в електронній формі, на спірну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21.05.2018 року було накладено арешт на квартиру під АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1441249951101, індексний номер: 40317721, номер запису про право власності: 25429888. Заборонено суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на квартиру під АДРЕСА_1 ,, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1441249951101, індексний номер: 40317721, номер запису про право власності: 25429888.

15.06.2018 року та 16.04.2019 року від представника ОСОБА_3 до суду надійшли відзиви на позовні заяви, в яких представник ОСОБА_3 просив відмовити у задоволенні позовів Одеської міської ради у повному обсязі.

Так, в обґрунтування наданих відзивів представник відповідача посилається на те, що предметом доказування у справах за такими позовами становлять обставини, які підверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на утвердження наявності у позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на вказане майно.

Натомість, Одеська міська рада в позовній заяві зазначає, що квартира, яка є предметом розгляду справи належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси, та в якості доказів, що підтверджують її право на спірне майно посилається на Перелік державного майна, що передано у власність Одеській обласній раді та Перелік державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування, затверджений рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 р. № 266-ХХ1 «Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування та районів області».

Разом з тим, як зазначає представник відповідача, вказані переліки, або належним чином засвідчені витяги з них, позивач до матеріалів позовної заяви не додає, а в рішенні № 266-ХХІ відсутні відомості про передачу у комунальну власність м. Одеса житлового фонду загальнодержавної власності.

На думку представника відповідача, наданий позивачем акт приймання-передачі державного майна в комунальну власність міста Одеси по галузі житлово-комунального господарства від 18.02.1992 р., згідно з яким Обласне управління Житлово-комунального господарства передає Житлово-комунальному господарству м. Одеси житлові будівлі згідно зведеної відомості, так само не містить відомостей щодо передачі будинку АДРЕСА_4 спірна АДРЕСА_5 , з державної власності до комунальної власності м. Одеси.

Таким чином, представник відповідача вважає, що Одеською міською радою не надано належні документи, що підтверджують право позивача на спірне майно, відтак вимога про витребування майна в порядку віндикації задоволенню не підлягає.

Також представник відповідача вказує, що позивач має довести, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є недобросовісними набувачами, а якщо Відповідачі є добросовісними набувачами, то те, що майно вибуло з володіння Одеської міської ради не з її волі.

Як зазначає представник відповідача, ОСОБА_3 дійсно не знала і не могла знати, що набуває у власність нерухоме майно щодо якого у Одеської міської ради можуть бути претензії про його повернення. ОСОБА_8 на момент відчуження спірної квартири ОСОБА_3 мала достатній обсяг правоздатності та дієздатності, діяла за письмовою згодою свого чоловіка, справжність підпису якого була посвідчена нотаріально, а отже вона мала право відчужувати майно на користь інших осіб, під час укладення правочину ОСОБА_8 свідчила, що спірна квартира нікому іншому не продана, не подарована, не заставлена, в спорі та під забороною (арештом) та в податковій заставі не перебуває; прихованих недоліків, а також прав у третіх осіб, як у межах, так і за межами України не має.

Спірна квартира була придбана за відплатним договором на спільні кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які на час укладення правочину перебували у зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_3 сплатила продавцю за спірну квартиру 36 АДРЕСА_6 доларів США, цей правочин в подальшому був визнаний судом договором купівлі-продажу, а відповідач ОСОБА_4 під час підписання договору про придбання спірної квартири взагалі не був присутній в Україні, про укладення своєю дружиною цього договору він дізнався вже після його посвідчення.

Таким чином, представник відповідача вважає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є добросовісними набувачами, жодних доказів протилежного Одеська міська рада суду на надає, а відтак, позивач, окрім надання доказів, які б підтверджували належне позивачу право власності на спірну квартиру, має також надати беззаперечні докази того, що спірна квартира вибула з володіння позивача поза його волею, однак таких доказів в матеріалах справи немає.

Листи, які позивач надає в обгрунтування своїх вимог, а саме копія листа Київської районної адміністрації № 01-12/160 від 22.02.2018 р., копія листа департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради № 4577-11.1-29 від 21.11.2018 р., копія листа КП «БТІ» ОМР № 10756-02/227 від 28.П.2018 р., достеменно не підтверджують той факт, що свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане Київською райадміністрацією 21.04.1997 р., не має законної сили, у зв`язку з чим, усі твердження Одеської міської ради, що вказане свідоцтво є підробленим або виданим не уповноваженими особами по не існуючим документам, є лише припущенням.

Крім того, представник відповідача вважає, що твердження Одеської міської ради про те, що спірна квартира вибула з володіння не з її волі, є надуманими та не відповідають дійсності.

Також представник відповідача зазначає, що про той факт, що спірна квартира звільнилась позивач Одеська міська рада та третя особа Київська районна адміністрація ОМР дізнались ще 10 листопада 2017 року з офіційного повідомлення про це КП «ЖКС «Вузівський», а про те, що квартира опечатана - 13 листопада 2017 р., тобто отримавши повідомлення про звільнення приміщення Київська районна адміністрація ОМР мала зробити певні операції відносно цього приміщення в облікованих даних щодо житлового фонду та включити до порядку денного громадської комісії з житлових питань розгляд питання про видачу ордера на жиле приміщення, яке звільнилося.

Крім того, отримавши повідомлення про самоуправне зайняття невстановленими особами житлового приміщення, що звільнилось, Одеська міська рада та Київська районна адміністрація мали звернутися до прокуратури або до судових органів з метою виселення цих осіб зі спірної квартири.

Проте, як вказує представник відповідача, жодних дій по належному управлінню та захисту спірної квартири, що належить територіальній громаді м. Одеса, ані Одеська міська рада, ані Київська районна адміністрація ОМР не вчинили.

Представник відповідача зазначає, що спірна квартира неодноразово відчужувалась, 27 грудня 2017 року, 05 лютого 2017 року, 14 лютого 2018 року, 26 березня 2018 року, однак протягом часу з грудня 2017 року по березень 2018 року Одеська міська рада також не вчинила жодних заходів на захист спірної квартири шляхом накладення арешту та заборони на відчуження спірного майна, що мало знаходитись під її контролем.

Як вбачається з первісно поданої позовної заяви, датою звернення Одеської міської ради до суду є лише 18 травня 2018 року, тобто перші дії щодо захисту прав було здійснено більш, ніж через 5 місяців з моменту звільнення спірної квартири.

На думку представника відповідача, фактично своєю бездіяльністю та невиконанням обов`язків по збереженню майна, що знаходиться в управлінні та розпорядженні Одеської міської ради, позивач сприяв тому, що квартира вибула з його володіння, а тому, доводи позивача про те, що спірна квартира вибула з володіння Одеської міської ради проти її волі не відповідають фактичним обставинам, відтак спірна квартира не може бути витребувана від добросовісного набувача.

З урахуванням викладеного, представник відповідача вважає, що недоведеність позивачем своїх вимог, неналежність доказів, наданих позивачем в обґрунтування позовних вимог, а також допущену позивачем бездіяльність щодо збереження спірного майна, порушення правил обліку житлових приміщень, що звільняються та незабезпечення позивачем належного контролю та управління спірним майном, свідчить про те, що заходи втручання держави в особі Одеської міської ради в право громадянки ОСОБА_3 на мирне володіння житлом та вимоги про позбавлення її вказаного майна не відповідають суспільним інтересам та не є пропорційними визначеним цілям, та є порушенням частини першої статті і першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що був ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, проголошено, що кожна фізична або юридична особа має право мирне володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

09.07.2018 року від представника Одеської міської ради надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача просив позов задовольнити, в обґрунтування підстав для задоволення позову посилався на підстави, викладені в позовній заяві.

У підготовчому засіданні 06.09.2018 року представник відповідача ОСОБА_3 надав суду заперечення на відповідь на відзив, в яких у задоволенні позову Одеської міської ради просив відмовити повністю, в обґрунтування підстав посилався на підстави, викладені у відзиві на позов.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 06.09.2018 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 про зупинення провадження у цивільній справі №520/5958/18 за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Київської районної адміністрації Одеської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про витребування майна з чужого володіння було відмовлено.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу №520/19939/18 за позовом Одеської міської ради про визнання свідоцтва недійсним було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Куриленко О.М.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Куриленко О.М. від 11.12.2018 року було відкрито провадження за позовом Одеської міської радидо ОСОБА_5 , Державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської ради Янчевої Яни Георгіївни про визнання свідоцтва про право власності недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію.

У підготовчому засіданні 15.01.2019 року судом було залучено до участі у справі №520/5958/18 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на сторонівідповідача - ОСОБА_4 .

Крім того, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 15.01.2019 року було об`єднано цивільну справу №520/5958/18 за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Київської районної адміністрації Одеської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 про витребування майна з чужого володіння, та цивільну справу №520/19939/18 за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_5 , Державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської ради Янчевої Яни Георгіївни про визнання свідоцтва про право власності недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію, ухвалено розглядати їх в одному провадженні, присвоєно об`єднаній цивільній справі №520/5958/18.

18.01.2019 року від відповідача - Державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської ради Янчевої Яни Георгіївни до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому державний реєстратор просила прийняти законне та обґрунтоване рішення, а також зазначила, що вчинені нею дії при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №38796657 є правомірними та у повній мірі відповідають положенням Конституції України, Закону України «Про державну реєстрацію речових нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, та іншим нормативно-правовим актам України.

У підготовчому засіданні 13.02.2019 року за клопотанням представника позивача до участі у справі в якості співвідповідача було залучено Фьорнцлера ОСОБА_13 .

Крім того, у підготовчому засіданні 13.02.2019 року судом було прийнято до розгляду уточнений позов Одеської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Київської районної адміністрації Одеської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів – ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про витребування майна з чужого володіння.

У підготовчому засіданні 19.03.2019 року представником відповідача ОСОБА_4 було надано відзив на уточнену позовну заяву Одеської міської ради, в якому представник Фьорнцлера ОСОБА_13 просив суд відмовити у задоволенні позовів Одеської міської ради у повному обсязі.

В обґрунтування наданого відзиву представник відповідача посилається на те, що відповідач ОСОБА_3 мала законні підстави укласти договір та придбати спірну квартиру на оплатній основі, а отже вона є добросовісним набувачем спірної квартири.

Представник відповідача Фьорнцлера ОСОБА_13 зазначає, що відповідач ОСОБА_3 у передбаченому законом порядку придбала нерухоме майно у власника, який також володів цим майном на законних підставах, оскільки нерухоме майно було придбане відповідачем ОСОБА_3 перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 на подружні кошти, то спірна квартира належить обом з подружжя на праві спільної сумісної власності, що і було підтверджено рішенням Київського районного суду м. Одеси.

Крім того, на думку представника відповідача, листи Київської районної адміністрації та департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради не є підставою для визнання свідоцтва недійсним, а беззаперечних доказів того, спірне свідоцтво є сфальсифікованим, позивач не надає.

На думку представника відповідача, якщо позивач переконаний в тому, що цей документ є незаконним, оскільки він оформлений на підставі неіснуючих документів особами, які не мали на це відповідних повноважень, то в такому випадку позивач має звертатись не з цивільним позовом до суду, а заявою про вчинення кримінального правопорушення до правоохоронних органів.

Для підтвердження факту підробки документів необхідно провести техніко- криміналістичну експертизу із залученням атестованих експертів, на підставі чого винних у його виготовленні осіб буде притягнуто до кримінальної відповідальності.

З позовної заяви не вбачається, що Одеська міська рада або Київська районна адміністрація подавали заяву до правоохоронних органів про вчинення злочину, що були порушені кримінальні справи та призначалися експертизи для встановлення факту підроблення документів.

Також, як зазначає представник відповідача, надані позивачем документи, а саме, листування Одеської міської ради зі своїми підрозділами та з комунальними закладами м. Одеси, не є підставою для скасування рішення державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської ради ОСОБА_14 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18.12.2017 року індексний номер 38796657.

Крім того, на думку представника відповідача, жодних правовстановлюючих документів, які б підтверджували належність спірної квартири територіальній громаді м. Одеса в особі Одеської міської ради позивач не надав.

З урахуванням викладеного, представник відповідача вважає, що оскільки Одеська міська рада не довела у спосіб, встановлений законом обставини, якими обґрунтовується право комунальної власності територіальної громади м. Одеси на спірну квартиру, обставини щодо незаконного вибуття спірної квартири з комунальної вланості шляхом незаконного заволодіння та привласнення комунального майна відповідачем ОСОБА_5 , обставини в обґрунтування визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень, позовні вимоги, викладені у позовній заяві та у заяві про уточнення позовних вимог, на переконання відповідача ОСОБА_4 , задоволенню не підлягають.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16.04.2019 року було залучено до участі у справі в якості співвідповідача – Київську районну адміністрацію Одеської міської ради.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16.04.2019 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 – адвоката Лемещук Наталі Вадимівни про витребування доказів.

У підготовчому засіданні 24.05.2019 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 16.10.2019 року представник Одеської міської ради позовні заяви, з урахуванням уточнень, підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

У судовому засіданні 16.10.2019 року представник відповідача ОСОБА_3 проти задоволення позовів Одеської міської ради заперечував, просив суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

У судовому засіданні 16.10.2019 року представник відповідача Фьорнцлера ОСОБА_13 проти задоволення позовів Одеської міської ради також заперечував, просив суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

У судовому засіданні 16.10.2019 року представник Київської районної адміністрації Одеської міської ради проти задоволення позовів Одеської міської ради не заперечував.

Відповідач - Державний реєстратор юридичного департаменту Одеської міської ради Янчева Яна Георгіївна про час та місце судового засідання повідомлена належним чином, у судове засідання 16.10.2019 року не з`явилась, однак 19.03.2019 року надіслала на адресу суду клопотання про розгляд справи за її відсутності (т. 2 а.с. 158).

Відповідач - ОСОБА_5 про час та місце підготовчих та судових засідань повідомлявся належним чином, у підготовчі та судові засідання не з`явився, про поважність причин відсутності не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.

Треті особи - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про час та місце підготовчих та судових засідань неодноразово сповіщалися судом належним чином, у підготовчі та судові засідання не з`явились, про поважність причин відсутності не повідомили, письмові пояснення або заперечення на позовну заяву не надали.

Вислухавши пояснення представника позивача Одеської міської ради, представника відповідача - ОСОБА_3 , представника відповідача - Фьорнцлера Ш.П., представника КРА ОМР, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовів Одеської міської ради, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, листом від 22.02.2018 року за № 01-12/160 Київська районна адміністрація Одеської міської ради повідомила Одеську міську раду про те, що 11.11.2017 року у Київську районну адміністрацію Одеської міської ради звернулося КП «ЖКС «Вузівський» та повідомило про звільнення житлового приміщення комунальної власності, за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку зі смертю наймача, ОСОБА_9 (т.1 а.с. 15).

Згідно з листом КП «Міське агентство з приватизації житла» від 26.12.2017 року №672/01.09 квартира за адресою: АДРЕСА_2 , не приватизована (т. 1 а.с. 19).

Таким чином, квартира за адресою: АДРЕСА_2 , належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, не приватизована, віднесена до житлового фонду.

Згідно відповіді КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 05.12.2017 року № 8299-08/340 станом на 31.12.2012 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 , не зареєстровано (т. 1 а.с. 18).

Разом з тим, з наявної в матеріалах справи копії листа від імені КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 04.12.2017 року №8015-10/1578-С, вбачається. що станом на 31.12.2012 року в КП «БТІ» ОМР 13.06.1997 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване на праві приватної власності за ОСОБА_5 , на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Київською районною адміністрацією виконавчого комітету Одеської міської ради 21.04.1997 року р. №12 (т. 1 а.с. 79).

При цьому, листом від 28.11.2018 року №10756-02/237 КП «БТІ» ОМР повідомило, що стосовно надання листа № 8015-10/1578-С від 04.12.2017 р., за даними канцелярії підприємства реєстрація листа за таким вихідним номером відсутня (т.2 а.с.64).

Крім того, з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності також вбачається про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_5 , проведену 14.12.2017 року на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Київською районною адміністрацією виконкому Одеської міської ради 21.04.1997 року за № 12 (т. 1 а.с. 23).

Зі змісту реєстраційної справи №1441249951101, яка була надіслана Управлінням державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів слідує, що 21 квітня 1997 року Київською районною адміністрацією виконкому Одеської міської ради було видано свідоцтво про право власності на житло за № АДРЕСА_7 , зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_5 належить на праві приватної власності квартира за АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 78).

Зі змісту вказаного свідоцтва про право власності на житло слідує, що свідоцтво було видане на підставі розпорядження Київської районної адміністрації за №114 від 04 березня 1997 року.

Зазначене свідоцтво було підписано заступником голови районної адміністрації Котовим В.Н.

Разом з тим, вказане розпорядження Київської районної адміністрації за №114 від 04 березня 1997 року, в матеріалах реєстраційної справи, як і в матеріалах справи, відсутнє.

На звороті вказаного свідоцтва про право власності зазначено, що воно було зареєстроване в КП «ОМБТІ та РОН» 13.06.1997 року записано в реєстрову книгу №183пр стр. 16 під №2389 (т. 1 а.с. 78 на звороті).

Однак, листом від 28.11.2018 року №10756-02/237 КП «БТІ» ОМР повідомило про відсутність станом на 31.12.2012 р. реєстрації права власності на об`єкт нерухомості, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Запис в реєстраційну книгу №183 пр, стр.16, № 2389 також відсутній (т.2 а.с.64).

При цьому, КП «БТІ» ОМР було надано копію відбитку печатки, яка використовувалась на підприємстві у 1997 році (т.2 а.с. 65), яка відрізняється від відбитку печатки, яка стоїть на звороті спірного свідоцтва про право власності (т. 1 а.с. 78 на звороті).

За інформацією, наданою Київською районною адміністрацією Одеської міської ради, ОСОБА_10 ніколи не працював на посаді заступника голови районної адміністрації, а розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради з березня 1997 року нумерувалися починаючи з № 300.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що розпорядження Київської районної адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів саме за №114 було видане 30.01.1997 року, яким було надано згоду ОСОБА_15 на продаж частини квартири АДРЕСА_3 , яка належить неповнолітній доньці ОСОБА_16 , 1990 р.н., та дозволено укласти від імен дочки договір купівлі-продажу квартири (т. 2 а.с. 63).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції від 20.02.1997 року), передача квартир у власність громадянам та оформлення права власності здійснюється відповідним органом приватизації.

Відповідно до п. 1 рішення виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 05.11.1992 року № 462 «Про організацію виконання Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у м. Одесі» органом приватизації державного житлового фонду міста Одеси визначено Управління житлово-комунального господарства Одеського міськвиконкому (т. 1 а.с. 25).

Натомість, згідно з Положенням «Про Київську районну адміністрацію виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів», затвердженим рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 23.10.1996 року № 437, у Київської районної адміністрації виконкому Одеської міської ради відсутні повноваження у сфері приватизації державного житлового фонду (т. 1 а.с. 21-23).

Таким чином, судовим розглядом встановлено, що у 1997 році органом, якому було надано повноваження у сфері приватизації державного житлового фонду, у тому числі, щодо видачі свідоцтв про право власності на житло, було Управління житлово-комунального господарства Одеського міськвиконкому, а не Київська районна адміністрація виконкому Одеської міської ради.

Також, згідно листа Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради від 21.11.2018 року за вих. № 4577-11.1-29, розпорядження № 114 з датою 04.03.1997 року «Про видачу свідоцтва про власності на житло гр. ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 », не існує. Під № 114 зареєстровано розпорядження Київської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради від 30.01.1997 р. «Про надання згоди на продаж частини квартири АДРЕСА_3 , яка належить неповнолітній ОСОБА_16 , 1990 р.н.» (т. 2 а.с. 62).

Згідно відомостей, наданих КП «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» у листі від 22.06.20018 року за 497-01-18, у вказаній вище квартирі на підставі ордеру була прописана ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в зазначеній квартирі також були прописані донька ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та онук ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який був виписаний та помер у 2017 році (т. 1 а.с. 178-182).

Таким чином, судовим розглядом встановлено, що розпорядження Київської районної адміністрації за №114 від 04 березня 1997 року взагалі не існує, а свідоцтво про право власності на житло, видане від імені Київської районної адміністрації виконкому Одеської міської ради 21 квітня 1997 року за № 12, на ім`я ОСОБА_5 на квартиру за АДРЕСА_1 , є підробленим.

При цьому, встановити факт підробки оспорюваного свідоцтва суд може і в межах розгляду даної цивільної справи, а не виключно в межах кримінального судочинства, як помилково вважають представники ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Крім того, спірне свідоцтво про право власності від 21 квітня 1997 року за № 12, видане від імені Київської районної адміністрації виконкому Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_5 на квартиру за АДРЕСА_1 , насправді органами місцевого самоврядування, до компетенції яких належить посвідчення фактів набуття права власності на житлові приміщення внаслідок їх приватизації за рахунок комунальної власності шляхом видачі громадянам України відповідних свідоцтв про право власності, насправді Київською районною адміністрацією виконкому Одеської міської радине видавалось.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, статтею 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Аналогічні положення закріплюються і в статті 327 Цивільного кодексу України.

Статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування .

Згідно ч. 1 ст. 60 Закону України від 21.05.1997р. № 280/97 "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

За змістом ч. 5 ст. 60 наведеного Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції.

Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громаді передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу.

Розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, тобто без прийняття відповідного рішення, не є вираженням волі територіальної громади.

Згідно ст. 21 ч.1 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу України встановлено належність власникові права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Нормами статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з вимогами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Відповідно до ст. 345 Цивільного кодексу України право власності у фізичної або юридичної особи набувається у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Згідно ч.1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Статтею 392 ЦК України передбачено право власника майна пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно листа Верховного Суду України «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України» від 01.04.2014 року, питання про недійсність (незаконність) свідоцтв про право власності на майно, актів про право власності на землю, інших документів, виданих суб`єктами владних повноважень, може вирішуватися із застосуванням способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, п. «ґ» ч. 3 ст. 152 ЗК України, якщо це призводить до порушення, оспорення або невизнання цивільного права чи інтересу.

З урахуванням викладеного, у зв`язку з тим, що розпорядження Київської районної адміністрації за №114 від 04 березня 1997 року не існує, а свідоцтво про право власності на житло, видане від імені Київської районної адміністрації виконкому Одеської міської ради 21 квітня 1997 року за № 12, на ім`я ОСОБА_5 на квартиру за АДРЕСА_1 , видане на підставі неіснуючого розпорядження, є підробленим невідомими особами, позовні вимоги Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, видане від імені Київської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради від 21.04.1997 року № 12 на підставі розпорядження Київської районної адміністрації від 04.03.1997 року №114, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, суд зазначає про те, що Київська районна адміністрація Одеської міської ради не є належним відповідачем у даній справі, оскільки вона не є правонаступником Київської районної адміністрації виконкому Одеської міської ради, якою нібито було видане спірне свідоцтво про право власності, яку, у подальшому, було ліквідовано без правонаступництва.

Щодо позовних вимог Одеської міської ради про скасування рішення державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської ради Янчевої Яни Георгіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18.12.2017 року індексний номер 38796657, суд зазначає наступне.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18.12.2017 року, індексний номер 38796657, державним реєстратором Янчевою Я.Г., на підставі свідоцтва про право власності на житло, яке було визнано судом недійсним, серія та номер: 12 від 21.04.1997 року, видавник Київська районна адміністрація виконкому Одеської міської ради, було здійснено реєстрацію права власності на вищевказану квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , номер запису про право власності: 23999924 від 14.12.2017 року, за ОСОБА_5 .

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Аналогічні положення закріплені у п. 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 року № 1141, де також передбачено, що державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до листа Верховного Суду України «Аналіз практики застосування судами ст. 16 ЦК України» від 01.04.2014 р. у разі здійснення державної реєстрації права власності за набувачем неправомірно відчуженого майна права власника повинні захищатися із застосуванням способу захисту, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК за позовом про визнання права власності та скасування внесеного за заявою набувача запису до Державного реєстру. Якщо запис у Державному реєстрі здійснено внаслідок укладення договору, дійсність якого оспорюється, спосіб захисту прав осіб встановлено п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК за позовом про визнання договору недійсним і скасування запису в Державному реєстрі, внесеного за заявою набувача.

Приймаючи до уваги, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18.12.2017 року, індексний номер 38796657, державним реєстратором Янчевою Я.Г., яким здійснено реєстрацію права власності на вищевказану квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , номер запису про право власності: 23999924 від 14.12.2017 року, за ОСОБА_5 ,було прийнято на підставі свідоцтва про право власності, яке визнається судом недійсним, з метою захисту та відновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне скасувати рішення Державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської ради Янчевої Яни Георгіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18.12.2017 року індексний номер 38796657.

З урахуванням викладеного, позов Одеської міської ради до ОСОБА_5 , Державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської ради Янчевої Яни Георгіївни, Київської районної адміністрації Одеської міської радипро визнання свідоцтва про право власності недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідачів на користь Одеської міської ради в рівних частинах.

Щодо позовної заяви Одеської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Київської районної адміністрації Одеської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів – ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про витребування майна з чужого володіння, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що наступним власником спірної квартири, за адресою: АДРЕСА_2 , після ОСОБА_5 став ОСОБА_6 на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Одеського міського нотаріального округу Барановою О.В. від 27.12.2017 року за №1-1170 (т.1 а.с.126-129).

Надалі, ОСОБА_6 відчужено вказану квартиру на користь ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Одеського міського нотаріального округу Савицькою О.Ю. від 05.02.2018 року за №2-194 (т. 1 а.с. 136-137).

Наступним власником спірної квартири стала ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Одеського міського нотаріального округу Пенчевим К.Л. від 14.02.2018 року за № 4-238 (т. 1 а.с. 147-148).

У подальшому, ОСОБА_8 відчужено квартиру АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_3 за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С.О. 26.03.2018 року № 508 (т. 1 а.с. 103).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06.12.2018 року було визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С.О. 26.03.2018 року № 508, удаваним з моменту вчинення та визнано його договором купівлі-продажу (т. 2 а.с. 18-21).

Вказаним рішенням було встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 10.02.2016 року, а відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям належить їм на праві спільної сумісної власності, навіть якщо один із них не мав заробітку.

Таким чином, суд зазначає, що на теперішній час спірна квартира належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на правіспільної сумісної власності.

На підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року № 266-ХХІ затверджені Перелік державного майна, що передано у власність Одеської обласної ради (додаток 1) та Перелік державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування (додаток 2) (т. 1 а.с. 13-14).

Згідно з п. 1 розділу «Житлово-комунальне господарство» додатку 2 до вказаного рішення у комунальну власність адміністративно-територіальної одиниці м. Одеси передано весь житловий та нежитловий фонд місцевих Рад народних депутатів, до категорії якого, віднесено, зокрема, й спірне майно.

Відповідно до акту приймання-передачі державного майна в комунальну власність міста Одеси по галузі житлово-комунальне господарство від 18.02.1992 року, складеного на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року № 311 та рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року № 266-ХХІ, обласне управління житлово-комунального господарства передало, а управління житлово- комунального господарства м. Одеси прийняло державне майно. Відповідно до зведеної відомості житлового та нежитлового фонду місцевих рад було передано 15,5 тис, житлових будівель.

Згідно ч. 2 ст. 32, ч.ч. 1,2 ст. 35 Закону України «Про власність» (у редакції від 07.02.1991 року, яка діяла на момент виникнення права комунальної власності на спірну квартиру) суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Об`єктами права комунальної власності є, у тому числі, державний житловий фонд. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб`єктами права власності.

За положеннями ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно із частиною четвертою Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2004 року його положення застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 1 січня 2004 року). Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Квартири багатоквартирних будинків були віднесені до об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, лише з набранням законної сили Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 року № 56, тобто, право власності на спірну квартиру (на момент його виникнення у територіальної громади м. Одеси) не підлягало державній реєстрації.

Статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування .

Згідно ч. 1 ст. 60 Закону України від 21.05.1997р. № 280/97 "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

За змістом ч. 5 ст. 60 наведеного Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції.

Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно з п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Таким чином, власником спірної квартири до моменту її незаконної реєстрації права власності за ОСОБА_5 була Одеська міська рада як орган, що уповноважений по закону розпоряджатися об`єктами комунальної власності, чиї інтереси в даному випадку порушені.

Посилання представників відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на недоведеність належності спірної квартири територіальній громаді м. Одеса матеріалами справи не підтверджується.

Як було зазначено вище, свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яке, у подальшому, стало підставою для відчуження вказаної квартири, є підробленим та визнається судом недійсним.

Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 658 ЦК України право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Таким чином, приймати рішення про відчуження майна (визначати його правову долю) має право лише його власник, оскільки за договором купівлі-продажу продавець зобов`язаний передати не лише саме майно, а й право власності на нього. Тільки за такої умови у покупця може виникнути відповідне право. Продавець не може передати покупцеві те, на що він сам не має права. Якщо продавець товару (майна) не є його власником, покупець набуває права власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до ст. 387 ЦК України особа має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише у разі, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком договору, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння.

У відповідності до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б засвідчували неможливість витребувати спірне майно.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що у разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ч. 1 ст. 388 ЦK України передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна відповідачу (постанова Верховного Суду України від 21 листопада 2012 р. у справі 6-136цс12).

Враховуючи, що спірна квартира перейшла у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі незаконної реєстрації права власності за ОСОБА_5 на підставі підроблених документів, тому можна вважати, що вони набули право власності на квартиру без відповідної правової підстави, квартира вибула з володіння власника – Одеської міської ради не з її волі іншим шляхом, у зв`язку з чим вказана квартира має бути витребувана з володіння відповідачів та повернута територіальній громаді м. Одеси.

Суд погоджується з думкою представників відповідачів, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 дійсно є добросовісними набувачами, однак відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати це майно і від добросовісного набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, а у даному випадку спірна квартира вибула з володіння власника – Одеської міської ради не з її волі іншим шляхом, а саме шляхом підроблення правовстановлюючих документів.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

З урахуванням зазначених вище роз`яснень Пленуму Верховного суду України, позов Одеської міської ради про витребування від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на корить територіальної громади в особі Одеської міської ради квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,75 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1441249951101), є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Згідно ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Таким чином, рішення суду по справі про задоволення позову про витребування майна, у разі набрання ним законної сили, є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача Одеської міської ради в рівних частинах.

Суд також зазначає, що під час проголошення вступної та резолютивної частини рішення Київського районного суду м. Одеси від 16.10.2019 року по справі №520/5958/18, судом було допущено описки, які виправлені ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16.10.2019 року.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Одеської міської ради до ОСОБА_5 , Державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської ради Янчевої Яни Георгіївни, Київської районної адміністрації Одеської міської радипро визнання свідоцтва про право власності недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію – задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане від імені Київської районної адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради 21.04.1997 року №12, на підставі розпорядження Київської районної адміністрації від 04.03.1997 року № 114.

Скасувати рішення Державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської ради Янчевої Яни Георгіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18.12.2017 року індексний номер 38796657.

Стягнути з ОСОБА_5 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 11.10.2012 року Малиновським РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області) на користь Одеської міської ради, ідентифікаційний код 26302537, р/р 35411001034995 УДКСУ у м. Одесі Одеської області, МФО 828011, судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

Стягнути з Державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської ради Янчевої Яни Георгіївни (65009, м. Одеса, вул. Черняховського, 6) на користь Одеської міської ради, ідентифікаційний код 26302537, р/р 35411001034995 УДКСУ у м. Одесі Одеської області, МФО 828011, судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

Позовну заяву Одеської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Київської районної адміністрації Одеської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів – ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про витребування майна з чужого володіння – задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на корить територіальної громади в особі Одеської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 49,75 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1441249951101).

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_3 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_4 ) та ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_10 )на користь Одеської міської ради, УДК в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23862106, на рахунок одержувача – ВДК у місті Одесі, код бюджетної кваліфікації 13050200, судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

Встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого, у разі набрання рішенням законної сили, воно є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення складено 21.10.2019 року.

Суддя Петренко В. С.