Рішення № 85075287, 11.10.2019, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/18054/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2019 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

Головуючої судді - Бенца К.К.

при секретарі – Вереш А.В.

за участю сторін та їх представників:

представника позивача – Корбач Ф.Ф.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_1

представника Товариства з обмеженою відповідальністю “ ОТП Факторинг” – Захаркевич О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до першого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг», другого відповідача – ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , про визнання недійсним частини договору іпотеки та зняття заборони на відчуження домоволодіння, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_2 15.10.2013 року звернулася до суду із позовною заявою до першого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг», другого відповідача – ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_4 за якою просить суд:

? визнати недійсним положення 3.2 договору іпотеки № PCNL-800/113/2007 від 02/10/2007 року в частині включення в склад предмета іпотеки незавершеного будівництвом нерухомого майна-прибудови до житлового будинку АДРЕСА_1 , що визначена на плані поверхів будівлі літерою «А», та надбудови мансарди вказаного будинку, що визначена на плані поверхів будівлі - поверх МНС літери АА''.

За ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.10.2013 року було відкрито провадження у справі № 308/18054/13-ц та призначено справу до судового розгляду.

Перший позивач – ТОВ «ОТП Факторинг України» подав до суду відзив (відклик) від 25.12.2013 року на позовну заяву, за яким просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 оскільки правовідносини, що оскаржує позивач мали місце 02.10.2007 року, а позов поданий 15.10.2013 року, тобто позивачем пропущені строки позовної давності, передбачені ст. 257 ЦК України.

25.03.2014 року до суду звернувся ОСОБА_1 із заявою про залучення його до участі у справі № 308/17519/13-ц в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні позивача, оскільки рішення може вплинути на його право на спільне майно, набуте подружжям за час шлюбу.

Проте зазначена заява подана у іншій справі, відтак не підлягала розгляду судом у межах саме цієї справи № 308/18054/13-ц.

Скориставшись свої правом, позивач ОСОБА_2 за заявою від 26.03.2014 року змінила первісно заявлені позовні вимоги та просила суд:

- припинити іпотеку земельної ділянки площею 0,06 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (номер шістдесят три);

- припинити іпотеку незавершеного будівництвом нерухомого майна, а саме: прибудову (під літерою А'' на генплані будівель та споруд) та надбудову (мансарду під літерами (МНС на генплані будівель та споруд) до існуючого житлового будинку АДРЕСА_1 .

Позивачем ОСОБА_2 була подана заява про відвід судді Лемак О.В.

За ухвалою від 16.04.2014 року Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області заяву ОСОБА_2 про відвід судді було задоволено, справу передано на повторний автоматизований розподіл.

Згідно розпорядження від 25.04.2014 року № 308/18054/13-ц керівника апарату суду було призначено повторний автоматичний розподіл справи, внаслідок якого було визначено головуючого суддю Ротмістренка М.В.

Першим відповідачем – ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було подано до суду письмові заперечення на заяву від 26.03.2014 року про зміну позовних вимог, за якими він просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 із заявою про зміну позовних вимог від 24.03.2014 року, з підстав зазначених у цих запереченнях.

18.09.2014 року позивачем – ОСОБА_2 було подано до суду заяву про уточнення змісту та позовних вимог позову від 15.10.2013 року, за якою вона просить суд:

- припинити іпотеку земельної ділянки площею 0,06 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (номер шістдесят АДРЕСА_2 );

- припинити іпотеку незавершеного будівництвом нерухомого майна, а саме: прибудови (під літерою А на генплані будівель та споруд садиби) та надбудови (мансарди під літерами МНС на генплані будівель та споруд садиби) до існуючого житлового будинку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 шістдесят АДРЕСА_2 );

- накласти заборону на відчуження земельної ділянки площею 0,06 га та завершеного будівництвом нерухомого майна, а саме прибудови (під літерою А на генплані будівель та споруд садиби) та надбудови (мансарди під літерами МНС на генплані будівель та споруд садиби) до існуючого житлового будинку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ).

- судові витрати покласти на відповідача - ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

26.09.2014 року позивачем було знову подано до суду заяву про уточнення змісту та вимог позовної заяви від 15.10.2013 року, яка прийнята судом і розглядається по суті, за якою вона просить суд:

- визнати недійсним частину договору іпотеки № PCNL-800/113/2007 від 02 жовтня 2007 року, якою визначається іпотека домоволодіння АДРЕСА_1 , в тому числі положення 3.1, 3.2 статті 3 Договору іпотеки;

- зняти заборону на відчуження домоволодіння АДРЕСА_1 .

В обґрунтування уточнених позовних вимог позивач зазначив наступне.

Право власності іпотекодавця ОСОБА_3 на земельну ділянку виникло на підставі рішення 4 сесії 5 скликання за № 140 Ужгородської міської ради від 26 грудня 2006 року (державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 № 023339). Правомірність іпотеки земельної ділянки даним позовом не оспорюються.

Предмет іпотеки складається з житлового будинку, зведеного і введеного в експлуатацію в 1959 році, визначеного на генплані літерами А, А', та незакінченої будівництвом прибудови до будинку під літ. А'' на генплані і надбудови мансарди під літ. МНС, зведених переважно на протязі 2000 – 2007 років.

Позивач вважає, що рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 10.06.2011 року встановлено, що реконструкція будинку АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки за договором іпотеки, проведена без належного дозволу та належного затвердженого проекту і є самочинним будівництвом.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 04.12.2013 року у справі № 6-130цс13 об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані) об`єкти, не є об`єктами права власності (ч. 2 ст. 376 ЦК України), а тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

Договір іпотеки суперечить умовам, передбаченим ст.ст. 1, 5 Закону України «Про іпотеку», оскільки самочинне будівництво не являється об`єктом права власності.

В іпотеці в якості предмета іпотеки перебуває набуте подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за час шлюбу цінне майно без нотаріально засвідченої письмової згоди іншої сторони подружжя, що суперечить умовам, передбаченим ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про іпотеку», за яких майно, що є спільною власністю подружжя може бути предметом іпотеки.

Згідно розпорядження керівника апарату суду від 31.10.2014 року справу передано на повторний автоматичний розподіл в зв`язку з закінченням п`ятирічних повноважень судді Ротмістренка М.В.

За ухвалою від 07.11.2014 року справу було прийнято до провадження судді Бенца К.К. та призначено до розгляду у судовому засіданні.

02.12.2014 року ОСОБА_1 було подано до суду заяву про вступ у справу № 308/18054/13-ц в якості третьої особи без самостійних вимог для захисту його законних прав та інтересів, оскільки рішення може вплинути на його право на спільне майно, набуте подружжям за час шлюбу.

08.12.2014 року другий відповідач ОСОБА_3 подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, у якій зазначив, що ним отримана заява позивача про уточнення змісту та вимог позовної заяви, по суті заявлених вимог заперечення відсутня.

23.02.2015 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про зупинення провадження у справі до 27.05.2015 року відповідно до ч. 2 ст. 202 ЦПК України у зв`язку із неможливістю явки в суд через тривалу хворобу.

За ухвалою від 27.02.2015 року судом було задоволене клопотання про залучення ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог; залучено до участі у справі № 308/18054/13-ц в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_1 та надіслано йому копію даної ухвали.

За ухвалою від 27.02.2015 року судом було задоволено зазначену заяву позивача та зупинене провадження у справі на час хвороби позивача – ОСОБА_2 .

За заявою від 01.03.2018 року другий відповідач – ОСОБА_3 не заперечував проти позовних вимог позивача, просив суд розглянути справу без його участі.

За ухвалою від 02.03.2018 року судом було поновлено провадження у справі, оскільки обставини що викликали зупинення відпали, та ухвалено продовжити розгляд справи зі стадії на якій його було зупинено.

02.03.2018 року позивачем було подано до суду заяву, за якою він просить суд замінити неналежного відповідача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на належного відповідача: «Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», юридична адреса: Україна, 01033, м. Київ, вул. Фізкультурна, 28 – Д, регіональне представництво в м. Ужгороді: 88000, м. Ужгород, вул. Минайська, 24, оскільки вважає, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не набуло прав і обов`язків як нового кредитора, так і іпотекодержателя за кредитним та іпотечним договорами.

Зазначена заява судом не розглядалася по суті, тому що у судовому засіданні 14.12.2018 року (журнал судового засідання від 14.12.2018 року 10:22:15) представник позивача ОСОБА_1 просив суд залишити цю заяву без розгляду, оскільки вона не своєчасна, і ця заява була задоволена судом, заяву залишено без розгляду.

У судовому засіданні 14.12.2018 року (журнал судового засідання від 14.12.2018 року 10:33:17) в ході надання пояснень, представник першого відповідача – ТОВ «ОТП Факторинг Україна» Захаркевич О.М. просив суд відмовити у задоволенні позову через пропуск позивачем строку звернення до суду.

18.01.2019 року позивач – ОСОБА_2 подала до суду заперечення на заяву представника відповідача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» Захаркевича О.М. про застосування строку позовної давності, за яким просить суд відмовити останньому в задоволенні цієї заяви, оскільки вважає, що лише 09.10.2013 року, після отримання матеріалів інвентаризації домоволодіння у неї виникло право на позов про визнання частково недійсним договору іпотеки, а вже 15.10.2013 року вона звернулася до суду із таким позовом, тобто не порушила встановлений трирічний строк позовної давності.

18.01.2019 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_1 надійшла до суду заява від 18.01.2019 року про припинення участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог по причині наміру вступити в дану справу в якості третьої особи із самостійними вимогами.

Зазначена заява судом не розглядалася, оскільки ЦПК України не передбачено процедури припинення участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

18.01.2019 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_1 надійшла до суду заява про вступ у справу у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, яка за заявою від 28.01.2019 року була відкликана заявником та повернута йому за його письмовою заявою.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, з`ясувавши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги, правовідносини сторін, що випливають з таких обставин, перевіривши їх доводи наявними в справі доказами, надавши їм правову оцінку, суд вважає, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що 02.10.2007 року другий відповідач – ОСОБА_3 та позивач – ОСОБА_2 , як іпотекодавці, з однієї сторони та Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк», як іпотекодержатель, з іншої сторони, з метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за кредитним договором № CNL-800/113/2007 від 02.10.2007 року, уклали Договір іпотеки № PCNL-800/113/2007 від 02.10.2007 року (далі за текстом – Договір іпотеки), який був посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Петрик Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2886/136, за яким передано в іпотеку домоволодіння АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, загальною площею 0,0600 га на якій розташовано будинок (а.с. 14-17, т. 1).

Позивач оспорює пункти 3.1, 3.2 статті 3 Договору іпотеки, якими передбачено наступне:

3.1. Опис Предмета Іпотеки. Предметом Іпотеки за цим Договором є Домоволодіння АДРЕСА_1 та належить Іпотекодавцю на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_2 83/100 частини, що підтверджується Договором дарування від 06.03.1993 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Ужгородської державної нотраіальної контори Осташ В.А. 06.03.1993 року, зареєстровано в реєстрі за № 3-2354, право власності зареєстровано в Комунальному підприємстві «Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інветаризації» 10.03.1993 року за реєстраційним номером 14941719, номер запису 3183 в книзі 31 та ОСОБА_3 17/100, що підтверджується Договором дарування від 24.02.2000 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Ужгородської державної нотаріальної контори Бучацькою Л.В. 24.02.2000 року, зареєстровано в реєстрі за № 2-396, право власності зареєстровано в Комунальному підприємстві «Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інветаризації» 02.06.2006 року за реєстраційним номером 14941719, номер запису 3183 в книзі 31.

3.2. Склад Предмета Іпотеки.

Предмет Іпотеки складається:

? Житловий будинок за літерою А, А’, А”;

? Мансарда незавершене будівництво 61% готовності;

? Вбиральня за літерою В;

? Огорожа за № 1-4;

? Споруди за № І, II.

Предмет Іпотеки складається з 6 (Шести) житлових кімнат.

Загальна площа Предмета Іпотеки становить 231,00 (Двісті тридцять одна ціла) кв. АДРЕСА_3 .

Житлова площа Предмета Іпотеки становить 87,00 (Вісімдесят сім цілих) кв.м.

Загальна площа збільшилась на 67,6 кв.м., житлова зменшилась на 14,3 кв.м. за рахунок реконструкції будинку з прибудовою та надбудовою рішення №116 від 23.,97.

Згідно Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №15743687 виданого Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації м.Ужгорода» Ужгородської міської ради Закарпатської області 29.08.2007 року, загальна вартість Предмета Іпотеки становить 275283,00 (Двісті сімдесят п`ять тисяч двісті вісімдесят три Гривні 00 копійок) Гривні.

3.2.1. Іпотека земельної ділянки

Власність:

3.2.1.1. Разом із Іпотекою нерухомого майна, яке зазначене в п. 3.1. цього Договору, в Іпотеку за цим Договором надасться земельна ділянка, загальною площею 0,06 (Нуль цілих шість сотих) гектара, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ) та належить Іпотекодавцю на праві приватної власності, що підтверджується: Державним актом на право приватної власності на землю Серія ЗК №023339, що виданий на підставі рішення IV сесії V скликання за №140 Ужгородської міської ради від 26 грудня 2006 року, і який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 2110100000-0107070000329 від 05 квітня 2007 року; кадастровий номер - 2110100000:51:001:0046.

3.2.1.2. Цільове призначення земельної ділянки — для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд.

3.2.1.3. Згідно Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого Комунальним підприємством «РУМБ» №1289 від 14.09.2007 року, нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає - 53928,28 (П`ятдесят три тисячі дев`ятсот двадцять вісім Гривень 28 копійок) Гривень; а згідно Звіту про експертну грошову оцінку, видану ТОВ «Земля Карпат» №296 від 05.09.2007 року, грошова оцінка земельної ділянки складає - 139638,00 (Сто тридцять дев`ять тисяч шістсот тридцять вісім Гривень 00 копійок) Гривень.

3.2.1.4. Згідно з Довідкою Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» №1710 від 05.09.2007 року, жодні обмеження та обтяження не реєструвались.

3.2.1.5. В разі звернення стягнення на Предмет Іпотеки, право власності на земельну ділянку переходить до набувача разом з будівлями та спорудами. При неможливості реалізації Предмету Іпотеки включно із земельною ділянкою, земельна ділянка може бути відокремлена від Предмету Іпотеки та реалізована окремо від будівель та споруд, якщо на це буде згода Іпотеко держателя.

Застереження 1: Проведення реконструкції чи ремонту Предмету Іпотеки не змінює правовідносин Сторін за цим Договором.

Застереження 2: Предмет Іпотеки передається в Іпотеку разом з усіма його приналежностями, поліпшеннями, складовими частинами та внутрішніми системами, що існують на момент укладання цього Договору та виникнуть у майбутньому.

Як вбачається із договору дарування (а.с. 18 – 19, т. 1) від 06.03.1993 року громадяни ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подарували ОСОБА_7 належний їм житловий будинок з надвірними будовами, що знаходиться в АДРЕСА_1 шістдесят три. Вказаний жилий будинок в цілому: під літ. АА', з міщенням: вбиральні літ. Б, огорожі № споруди, І, розташований на земельній ділянці розміром 600 кв.м. Зазначений договір був посвідчений державним нотаріусом Осташ В.А. та зареєстрований в реєстрі за № 3-2534.

Право власності ОСОБА_7 було зареєстроване, про що свідчить реєстраційний напис від 10.03.1993 року № 3184.

За рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 23.07.1997 року № 116 «Про проведення добудов» було дозволено ОСОБА_7 провести прибудову магазину та гаража до власного будинку по АДРЕСА_1 , для чого забудовникам слід було погодити проектну документацію у головного архітектора міста та отримати дозвіл на проведення будівельних робіт і міській інспекції держархбудконтролю.

Згідно наданої суду копії свідоцтва про одруження НОМЕР_2 ОСОБА_7 29.10.1998 року уклала шлюб із ОСОБА_1 та отримала прізвище після одруження « ОСОБА_8 ».

У подальшому, ОСОБА_2 за договором дарування частини житлового будинку від 24.02.2000 року подарувала ОСОБА_3 , другому відповідачу у цій справі, 17/100 частини житлового будинку, з надвірними спорудами, під номером шістдесят три (№ НОМЕР_3 ), розташованого по АДРЕСА_1 . Вказаний жилий будинок в цілому змішан., під літ. А,А', житловою площею 57,1 кв.м., загальнокорисною площею 87,1 кв.м., під літ. В – туалет, огорожа, споруда, розташований на земельній ділянці розміром 600 кв.м. Зазначений договір був посвідчений державним нотаріусом Бучацькою Л.В. та зареєстрований у реєстрі за № 2-393.

Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.08.2007 року № 15743687 підтверджується, що ОСОБА_3 належить на праві спільної часткової власності 17/100, а ОСОБА_7 83/ АДРЕСА_4 будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з АА`А'' – житлового будинку, житловою площею 42,8 кв. м., загальною площею 154,7 кв.м., МНС – мансарди незавершене будівництво 61 % готовності, житлова площа 44,2 кв.м., загальна площа 76,3 кв.м., В – вбиральня, 1-4 – огорожа, І-ІІ – споруди.

Згідно технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду по АДРЕСА_1 , складеного 15.02.2000 року, домоволодіння складалося з АА' – житлового будинку, В – туалету, огорожі та споруд.

Як вбачається з наданого суду технічного паспорту на будинок АДРЕСА_1 , виготовленого Комунальним підприємством «Архітектурно – планувальне бюро» 09.10.2013 року, рішенням № 116 від 23.07.1997 року дозволено провести добудову та перебудову у власних житлових будинках таким громадянам: ОСОБА_7 – прибудову магазину та гаражу до власного будинку по АДРЕСА_1 . Проект реконструкції житлового будинку на два поверхи (перший та мансардний) погоджений головним архітектором 18.11.1999 року. Прибудова до житлового будинку літ А'' та мансарда – незавершене будівництво – готовність 95% після отримання дозвільних документів підлягають здачі в експлуатацію. Відхилення від рішення № 116 та погодженого проекту.

Техпаспорт також містить застереження, що прибудова до житлового будинку літ. А'' та надбудова (мансарда) будівництво яких розпочате в 2006 - 2008 р. і на даний час залишається незавершеним 95% гот. Після завершення будівельних робіт підлягають здачі в експлуатацію та реєстрації в відділі Державної реєстрації. В зв`язку з тим, що будівництво проводилось з відхиленням від рішення № 116 від 23.07.1997 року та проекта погодженого и18.11.1999 р. перед здачею в експлуатацію забудовник має отримати дозвіл держаргбудконтролю на виконання будівельних робіт та внести зміни в техдокументацію.

Як встановлено судом із заяви ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 24.03.2014 року (а.с. 58, 97, т. 1), посвідченої приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Гуменюк В.В. та зареєстрованої в реєстрі за № 817, заявник заявив, що не мав, не має і не буде мати в майбутньому жодних майнових претензій на нерухоме майно, що створене силами і на кошти подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 , а саме прибудову до існуючого житлового будинку під літ. А'' та надбудову (мансарду) існуючого житлового будинку під літ. МНС (згідно технічного паспорту від 09.10.2013 року новобудова – незавершене будівництво 95% готовності, після завершення будівництва підлягає здачі в експлуатацію та реєстрації в відділі Державної реєстрації. Він не заперечує проти набуття подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права власності на вказане нерухоме майно та реєстрацію права в Відділі Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. ОСОБА_3 також надав згоду на приватизацію подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,06га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та реєстрацію права власності на вказану вище земельну ділянку в органах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

За постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.07.2010 року у справі № 2а-345/10, яка згідно відмітки на ній набула законної сили 13.07.2010 року, на яку посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог, за наслідками розгляду адміністративного позову ОСОБА_2 до Ужгородської міської ради, ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення, було позов задоволено, визнано недійсним рішення IV сесії V скликання за № 140 Ужгородської міської ради в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,06 га по АДРЕСА_1 . Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЗК № 033339, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 2110100000-0107070000329 від 05.04.2007 року.

В ході розгляду вищезазначеного адміністративного позову судом було по справі встановлено, що садиба, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 була подарована позивачці її батьками - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в 1993 році та складалася із саманного одноповерхового будинку площею 87 кв.м. та земельної ділянки площею 0,06 га., що підтверджується доданою до матеріалів справи копією Договору дарування від 06.03.1993 року.

24.02.2000 року ОСОБА_2 уклала договір дарування, згідно якого 17/100 частини вказано го вище будинку подарувала її сину ОСОБА_3 , а 83/100 частини залишилися у володінні позивачки, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Договору дарування Серії АВІ №112170 від 24.02.2000 року.

Судом встановлено, що в 2006 році ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було вирішено оформити Державний акт на право власності на земельну ділянку, на якій розташована вказана вище садиба. Підготовкою технічної документації щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, займалося КП «Румб».

10.11.2006 року ОСОБА_2 в нотаріально звіреній заяві дала свою згоду на те, щоб Державний акт на право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 було видано на ім`я ОСОБА_3

26.12.2006 року рішенням Ужгородської міської ради IV сесії V скликання за №140 земельна ділянка площею 0,06га в АДРЕСА_1 , що була в спільному користуванні родин ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , була передана в одноосібну приватну власність одному із співвласників ОСОБА_3 на онові заяви останнього. На підставі вказаного вище рішення Ужгородською міською радою було видано Державний акт на право власності на землю Серії ЗК №023339 від 05.04.2007 року.

Судом встановлено, що 29.09.2009 року позивачка офіційно звернулася за роз`ясненням до земельного відділу Ужгородської міської ради щодо порушення її прав при винесенні рішення щодо надання у приватну власність ОСОБА_3 в цілому земельної ділянки за вказаною вище адресою. ОСОБА_2 отримала відповідь, в якій йшлося про те, що при підготовці матеріалів на вказану сесію міської ради зміст її заяви було сприйнято як відмову від прав на земельну ділянку.

Згідно ст.140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку добровільна відмова від права на земельну ділянку.

Однак, позивачка заперечує факт своєї відмови від права на земельну ділянку, на який посилається Ужгородська міська рада, так як нею була надана тільки згода на видачу Державного акту на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 . Про свою відмову від права на земельну ділянку ОСОБА_2 не заявляла.

У відповідності до ч. 1 ст. 347 ЦК України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це.

Згідно ч.1 ст.142 ЗК України припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Згідно до ч.1 ст.393 ЦК України правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону та порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

За таких обставин суд прийшов до переконання, що позов заявлено підставно, а тому слід задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 в повному обсязі.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, за рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 червня 2013 року у справі № 712/544/2012, за наслідками розгляду позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_3 про зміну договору іпотеки, було позовні вимоги задоволено частково, внесено зміни в договір іпотеки № РCNL-800/113/2007 від 02.10.2007 року укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 та виключено з договору іпотеки п.3.2.1. договору щодо передачі в іпотеку земельної ділянки загальною площею 0,06 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У позовних вимогах щодо виключення з іпотеки іншого нерухомого майна - відмовлено.

Зазначене рішення було переглянуте судом апеляційної інстанції.

За рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 30.08.2013 року у справі № 712/544/2012 було рішення Ужгородського міськрайонного суду від 14 червня 2013 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 про зміну пункту 3.2.1 договору іпотеки № PCNL-800/113/2007 від 02.10.2007 року, укладеного між ЗАТ «ОТП Банк», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 шляхом виключення вказівки про передачу в іпотеку земельної ділянки площею 0,06 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 – скасоване, у задоволенні цієї позовної вимоги – відмовлено, в решті рішення залишене без змін.

При цьому апеляційною інстанцією встановлене наступне.

Задовольняючи позов частково та вносячи зміни до договору іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Ужгородського міськрайонного суду від 01.07.2010 року, визнано недійсним рішення 4-ї сесії 5 скликання Ужгородської міської ради № 140 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,06 га по АДРЕСА_1 та визнано недійсним його державний акт на право власності на земельну ділянку.

Проте з таким висновком суду в повній мірі погодитися не можна, оскільки суд дійшов його без повного та всебічного з`ясування дійсних обставин справи, прав сторін та з порушенням норм матеріального права.

Матеріалами справи встановлено, що 02.10.2007 року між ОСОБА_10 та ЗАТ «ОТП Банк» було укладено кредитний договір № СNL-800/113/2007.

Згідно умов договору Банк надав ОСОБА_10 кредит у розмірі 118800 швейцарських франків, а позичальник зобов`язався до 02.10.2022 року повернути кредит та сплатити Банку передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитними коштами.

Для забезпечення виконання зобов`язання за цим кредитним договором між Банком, з однієї сторони, та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , з іншої, 02.10.2007 року було укладено договір іпотеки (майнової поруки) № PCNL-800/113/2007.

Предметом іпотеки за цим договором є домоволодіння (будинок та земельна ділянка) АДРЕСА_1 , яке належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 (частка 83/100) та ОСОБА_3 (частка 17/100), та складається з житлового будинку за літерою А, А', А"; мансарди незавершене будівництво 61 % готовності; вбиральні за літерою В; огорожі за №1-4; споруди за № І, ІІ.

Предмет іпотеки складається з 6-ти житлових кімнат. Загальна площа предмету іпотеки становить 231 кв.м. Житлова площа - 87 кв.м. Згідно витягу з реєстру права власності на нерухоме майно КП «БТІ м. Ужгорода» від 29.08.2007 року загальна вартість предмета іпотеки становить 275283 грн.

З метою виключення зі складу предмета іпотеки земельної ділянки та незавершеного будівництвом майна, ОСОБА_2 зверталася до ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг» (правонаступника за договором відступлення прав) з заявами про зміну умов договору іпотеки.

На момент укладення договору іпотеки, ОСОБА_2 було відомо про те, що земельна ділянка в цілому зареєстрована за ОСОБА_3 (її сином від першого шлюбу), а тому вона могла передбачити настання зміни обставин, які зумовлені її ж діями - зверненням з позовом до суду про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державного акту на право приватної власності ОСОБА_3

Наведене свідчить про відсутність необхідної сукупності умов, які визначені частинами 2 ст. 652 ЦК України, для зміни договору у зв`язку з істотною зміною обставин на вимогу однієї із сторін, а також підстав передбачених ч. 4 ст. 652 ЦК України.

Крім цього, відповідно до умов договору дарування частини житлового будинку від 24.02.2000 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 . 17/100 житлового будинку АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 600 кв.м.

Згідно ч. 2 ст. 30 ЗК України від 18.12.1990 року, в редакції чинній на момент укладення договору дарування, при переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.

Отже після скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_3 , земельна ділянка перебуває у спільному користування співвласників будинку ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Таке право користування нерухомим майном може бути предметом іпотеки у розумінні ч. 7 ст. 5 ЗУ «Про іпотеку».

ОСОБА_2 не довела обставин, на які посилалася як на підставу своїх вимог і з якими закон пов`язує умови для зміни договору. Не надала суду належних і допустимих доказів у підтвердження наявності обставин передбачених ст. 652 ЦК України.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_2 про виключення зі складу іпотеки незавершених будівництвом прибудови до існуючого будинку та надбудови мансарди, слід зазначити наступне.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 10.06.2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , у визнанні 83/100 частки будинку АДРЕСА_1 та незавершеного будівництвом новоствореного майна - прибудови і надбудови до будинку (мансарди) спільною сумісною власністю подружжя - відмовлено.

Твердження ОСОБА_2 про те, що незавершене будівництвом новостворене майно збудовано подружжям ОСОБА_8 за час шлюбу, як і те, що до Банку не надавалися правовстановлюючі документи на таке майно та згода іншого з подружжя - є голослівними та ґрунтуються на припущеннях.

Склад предмету іпотеки у договорі від 02.10.2007 року встановлений згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 15743687 виданого КП «БТІ м. Ужгорода» Ужгородської міської ради від 29.08.2007 року, відповідно до якого власниками будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_11 , загальна площа 231,0 кв.м., який складається з житлового будинку, мансарди незавершене будівництво 61% готовності, вбиральня, огорожа та споруди.

Таким чином, позивачка не довела обставини, на які вона посилається як на підставу цієї частини своїх позовних вимог.

Висновок суду першої інстанції про недоведеність вимог ОСОБА_2 в цій частині, на думку колегії суддів, є правильним.

Як зазначено у ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 5-6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Слід зазначити, що позивач чітко визначив у заяві від 26.09.2014 року про уточнення змісту та вимог позовної заяви, яка прийнята судом і розглядається по суті, що правомірність іпотеки земельної ділянки даним позовом не оспорюються, проте просить визнати недійсними п. 3.1, 3.2 Договору іпотеки, які містять відомості також щодо земельної ділянки, тому суд вважає за необхідне висловитися з цього приводу.

Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

З урахуванням вищевикладеного суд вважає встановленим факт недійсності рішення IV сесії V скликання за № 140 Ужгородської міської ради в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,06 га по АДРЕСА_1 , а також недійсності державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЗК № 033339, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 2110100000-0107070000329 від 05.04.2007 року.

А також встановленим факт, що на момент укладення договору іпотеки, ОСОБА_2 було відомо про те, що земельна ділянка в цілому зареєстрована за ОСОБА_3 (її сином від першого шлюбу), а тому вона могла передбачити настання зміни обставин, які зумовлені її ж діями - зверненням з позовом до суду про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державного акту на право приватної власності ОСОБА_3 .

Крім цього, відповідно до умов договору дарування частини житлового будинку від 24.02.2000 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 . 17/100 житлового будинку АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 600 кв.м.

Згідно ч. 2 ст. 30 ЗК України від 18.12.1990 року, в редакції чинній на момент укладення договору дарування, при переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.

Отже після скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_3 , земельна ділянка перебуває у спільному користування співвласників будинку ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Таке право користування нерухомим майном може бути предметом іпотеки у розумінні ч. 7 ст. 5 ЗУ «Про іпотеку».

З урахуванням фактів, встановлених вищезазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, доведена законність передачі земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в іпотеку, відтак позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

За рішеннямУжгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.09.2013 року у справі № 2-2373/11 за наслідками розгляду позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості за кредитним договором, зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про захист порушених прав, які пов`язані з виникненням та застосуванням іпотеки, та позовною заявою третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (правонаступник ПАТ «ОТП Банк»), ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про захист особистих майнових прав та інтересів, було змінену первісну позовну заяву задоволено частково.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки №PCNL-800/113/2007 від 02.10.2007 року, а саме: домоволодіння АДРЕСА_1 та на праві власності належить ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за початковою ціною встановленою договором іпотеки №PCNL-800/113/2007 від 02.10.2007 року або на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності/ незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, шляхом проведення прилюдних торгів, з метою погашення заборгованості Позичальника ОСОБА_10 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором №CNL-800/113/2007 від 02.10.2007 року в розмірі 2053166,50 грн., з яких: 929373,38 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 97196,37 грн. - заборгованість по відсотках; 1026596,75 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань, а також понесених позивачем витрат на сплату судового збору (державного мита) в розмірі 1700 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

В решті задоволених вимог - відмовлено.

В задоволенні зміненої позовної заяви третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (правонаступник ПАТ «ОТП Банк»), ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про заборону стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» в задоволення позовних вимог позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки №PCNL-800/113/2007 від 02.10.2007 року майна, набутого подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за час шлюбу, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , а саме 119,4 кв.м. незавершених будівництвом прибудови до існуючого будинку та надбудови мансарди цього будинку, які визначені на генеральному плані відповідно літерами А" та МНС на плані поверхів А", а також накладення заборони на відчуження вказаного майна та реєстрацію його в органах, що здійснюють державну реєстрацію майнових прав на нерухоме майно, без його ( ОСОБА_1 ) нотаріально посвідченої заяви - відмовлено.

Зазначене рішення не набуло законної сили, оскільки було оскаржене у апеляційному порядку та за ухвалою від 21.05.2018 року Апеляційного суду Закарпатської області у справі № 712/2-2373/2011 провадження у справі зупинене до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 308/18054/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «ОТП Факторинг» та ОСОБА_3 про визнання недійсним частини договору іпотеки.

Відтак суд не приймає зазначене рішення до уваги у якості належного та допустимого доказу.

Як вбачається з рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 10.06.2011 року, яке було надане у якості доказу позивачем, за наслідками перегляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» про визнання частини будинку спільною сумісною власністю подружжя, було скасоване рішення Ужгородського міськрайонного суду від 02 лютого 2011 року, відмовлено у позові ОСОБА_1 .

З рішення вбачається, що у червні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , вимоги по якому уточнив заявою від 19.10.2010 р., та просив визнати 83/100 частки будинку АДРЕСА_1 та незавершене будівництвом новостворене майно – прибудову і надбудову до будинку (мансарду) об`єктом права спільної сумісної власності подружжя з підстав, передбачених ст. 62 СК України.

У справі на стороні відповідача в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, вступило ПАТ «ОТП Банк».

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 02.02.2011 року в позові відмовлено.

При цьому апеляційною інстанцією було встановлене наступне.

Той факт, що реконструкція будинку з прибудовою та надбудовою була проведена без належного дозволу, стверджується витягом з рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 23.07.97 р. № 116, згідно якого ОСОБА_7 (прізвище ОСОБА_2 до одруження з ОСОБА_1 ) було надано дозвіл на прибудову до власного будинку по по АДРЕСА_1 магазину та гаража. Згідно ж витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 13.08.2008 р. була здійснена реконструкція будинку з надбудовою мансардного приміщення та прибудовою, які, як встановлено судом на даний час не введені в експлуатацію.

З заяви ОСОБА_1 про уточнення позовних вимоги вбачається, що він просив визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя саме новостворене нерухоме майно прибудову до існуючого будинку та надбудову, які незавершені будівництвом, та 83/100 частки реконструйованого будинку (а.с.70).

Згідно ч.1 і 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює будівництво нерухомого майна без належного дозволу чи належно затвердженого проекту (самочинне будівництво) не набуває права власності на нього.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України (у редакції станом на 02.10.2007 року – дату укладення Договору іпотеки) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. ?Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у ч. 1 ст. 376 ЦК ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Зазначене рішення Апеляційного суду Закарпатської області було винесене 10.06.2011 року із встановленням певних фактів, які мають значення у цій справі, проте як зазначено у ч. 7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду, пройшло більше 8 років із дня винесення цього рішення, надані суду докази підтверджують, що обставини змінилися, і позивач свідомо не повідомив суд про існування певних доказів при розгляд тієї справи, які могли суттєво вплинути на аналіз обставин та надані судом висновки (наявність проекту реконструкції цього житлового будинку, погодженого ще 18.11.1999 року, який не досліджувався судом).

Аналізуючи надані суду докази, суд констатує неможливість достовірного встановлення ознак самочинного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , на цей час, оскільки з технічного паспорту будинку від 09.10.2013 року чітко вбачається, що на момент початку будівництва (2006 – 2008 роки) був наявний державний акт на землю, рішення від 23.07.1997 року № 116 про надання дозволу на проведення добудови та перебудови, а також проект реконструкції цього житлового будинку, погоджений ще 18.11.1999 року.

Факт наявності істотних порушеннь будівельних норм і правил при будівництві домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , при проведенні технічної інвентаризації Комунальним підприємством «Архітектурно – планувальне бюро» 09.10.2013 року, яка зазвичай відбувається із обов`язковим виходом технічних працівників на місце та ретельного обстеження всіх будівель та споруд, - не встановлений, як і факт самочинного будівництва, констатоване лише відхилення від рішення № 116 та погодженого проекту, яке потребує отримання дозволу держаргбудконтролю на виконання будівельних робіт та внесення змін у технічну документацію у подальшому.

Відтак суду не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження самочинності будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , за відсутності яких цей факт не можна визнати встановленим.

Слід також зазначити, що навіть у разі встановлення судом факту самочинності частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки за наявності правовстановлювальних документів на цю будівлю питання щодо самочинності всього домоволодіння не може розглядатися апріорі, цей факт не вплине на прийняте судом рішення.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 у справі № 921/79/17-г/4, згідно з частиною 3 статті 5 Закону №898-IV (Закону України «Про іпотеку) частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

За змістом пункту 2 Прикінцевих положень Закону №898-IV, який набрав чинності з 01.01.2004, законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом (до них відноситься і прийнятий 16.01.2003 Цивільний кодекс України), застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Враховуючи наведені положення законодавства, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що заявлена позивачем збільшена площа нежитлового приміщення на 33,5 кв.м. у результаті самочинного будівництва, здійсненого у 2004 році, не є новоствореним об`єктом нерухомого майна, який може бути виділений в натурі, а є лише частиною об`єкта нерухомого майна, на яку (частину) поширюється іпотека.

Слід також зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Позивач також надала суду у якості доказу шлюбний договір від 26.05.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та посвідчений приватним нотаріусом Котляровою Л.В. і зареєстрований у реєстрі за № 1275, за умовами п.п. 2, 3 якого спільною сумісною власністю подружжя є:

а) будівельні матеріали, обладнання вартістю 782 314,00 гривень (еквівалент 97 789,25 Доларів США), які використані на реконструкцію (відновлення) 83/100 частин існуючого будинку АДРЕСА_1 та зведення прибудови, до вказаного будинку;

б) будь-яка річ, набута за час шлюбу, і не віднесена ПОДРУЖЖЯМ до ОСОБИСТОЇ ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ кожного з них;

в) будь-які майнові права, набуті за час шлюбу, і не віднесені ПОДРУЖЖЯМ до ОСОБИСТОЇ ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ кожного;

г) майно (речі, майнові права), передане кожним з ПОДРУЖЖЯ до СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ із майна, що є ОСОБИСТОЮ ПРИВАТНОЮ ВЛАСНІСТЮ, за умови нотаріального посвідчення договору про таку передачу;

г) речі професійних занять, придбані за час шлюбу для одного з

ОСОБА_12 3. Після завершення будівництва (реконструкції) і прийняття) реконструйованого об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ), реєстрація права власності на новостворене нерухоме майно буде проведена у формі спільної сумісної власності подружжя. Подружжя набуде право володіння, користування, розпорядження вказаним нерухомим майном в рівних частках.

Згідно п. 13 цього ж договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення.

Відтак суд не приймає зазначений договір до уваги, оскільки його не існувало станом на 02.10.2007 року, тобто на час укладення Договору іпотеки між сторонами у справі.

Частиною 1 статті 15 Цивільного Кодексу України у редакції, яка діяла станом на 02.10.2007 року – дату укладення спірного іпотечного договору, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У ст. 204 ЦК України проголошується презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, законодавцем встановлено, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Відповідно до статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, якщо предметом спору у справі є недійсність договору, який може бути визнаний таким лише судом, то такий договір визнається недійсним з моменту його вчинення, а не з дати порушення будь-якою із сторін умов такого договору.

Як було встановлено у рішенні Апеляційного суду Закарпатської області від 30.08.2013 року у справі № 712/544/2012, твердження ОСОБА_2 про те, що незавершене будівництвом новостворене майно збудовано подружжям ОСОБА_8 за час шлюбу, як і те, що до Банку не надавалися правовстановлюючі документи на таке майно та згода іншого з подружжя - є голослівними та ґрунтуються на припущеннях.

Склад предмету іпотеки у договорі від 02.10.2007 року встановлений згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 15743687 виданого КП «БТІ м. Ужгорода» Ужгородської міської ради від 29.08.2007 року, відповідно до якого власниками будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_11 , загальна площа 231,0 кв.м., який складається з житлового будинку, мансарди незавершене будівництво 61% готовності, вбиральня, огорожа та споруди.

Статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору – 02.10.2007 року, був визначений вичерпний перелік об`єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.

Предметом іпотеки могли бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також міг бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин щодо передачі в іпотеку майнових прав у цій редакції Закону врегульовані не були.

Майнові права на об`єкт незавершеного будівництва віднесені до числа предметів іпотеки згідно із Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25 грудня 2008 року, що набрав чинності 14 січня 2009 року, яким були внесені зміни і до Закону України «Про іпотеку».

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 17 квітня 2013 року у справі № 6-8цс13, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15.

Аналогічний правовий висновок наданий і Верховним Судом у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 658/2473/16-ц (провадження № 61-30232св18).

З огляду на наведене суд дійшов висновку про те, що при укладенні договору іпотеки від 02.10.2007 року положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 12.05.2006 року) не містили положень про те, що майнові права на незавершене будівництвом приміщення могли виступати предметом іпотеки.

Майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене правом набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.

Разом з тим, згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору передбачали, що предметом іпотеки може виступати об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору.

Таким чином, суд дійшов висновку, що дії позивача щодо оспорення договору іпотеки через шість років після його укладення спрямовані на уникнення належного виконання взятих на себе зобов`язань за іпотечним договором. Сам по собі факт того, що на час укладення оспорюваного договору іпотеки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки, не може свідчити про його недійсність, оскільки головною умовою є наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює зазначені договори.

Такий правовий висновок викладено Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 520/10060/16-ц (провадження № 61-5085сво18).

Слід зазначити, що позивач, виступивши іпотекодавцем майнових прав за оскаржуваним договором іпотеки, тим самим надала згоду на передачу в іпотеку майнових прав на незавершену будівництвом частину будинку, яка у майбутньому стане її власністю, не довела наявності порушення її прав.

Що ж стосується висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 04.12.2013 року у справі № 6-130цс13, про те, що об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані) об`єкти, не є об`єктами права власності (ч. 2 ст. 376 ЦК України), а тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У даному випадку поділ або виділення майна при передачі його в іпотеку позивачем та другим відповідачем не проводився. Згідно правовстановлювальних документів будинок належить їм на праві спільної часткової власності, частки не виділені в натурі, будівля передана в іпотеку в цілому, відтак у суду відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин зазначеного висновку.

Суд не вбачає підстав для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, оскільки судом не встановлено порушення права позивача з боку відповідачів.

Що ж стосується другої позовної вимоги про зняття заборони на відчуження домоволодіння АДРЕСА_1 , суд зазначає що ця вимога є похідною від первісно заявленої вимоги про визнання недійсними пунктів 3.1, 3.2 Договору іпотеки. Судом не встановлено наявності підстав для визнання частини Договору іпотеки недійсним, а також констатована відсутність порушеного права позивача, відтак похідна вимога не підлягає задоволенню через відсутність підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Витрати із сплати судового збору у відповідності до ст. 141 ЦПК України слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 81, 82, 89, 141, 263-265, 272, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити повністю у задоволенні уточненої позовної заяви ОСОБА_2 до першого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг», другого відповідача – ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , про визнання недійсним частини договору іпотеки та заняття заборони на відчуження домоволодіння.

Витрати із сплати судового збору у відповідності до ст. 141 ЦПК України покласти на позивача.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги .

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Учасники справи:

Позивач : ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_5 );

Відповідачі :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг» (місцезнаходження вул. Фізкультурна, 28-Д, м. Київ, 01033);

ОСОБА_3 (місце реєстрації АДРЕСА_5 );

треті особи, які не заявляють самостійних вимог:

ОСОБА_4 (місце проживання АДРЕСА_6 );

ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_5 ).

Дата складання повного тексту рішення 18.10.2019 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца