Рішення № 85052646, 18.10.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.004681

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2019 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Качур Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) про визнання дій неправомірними та зобов`язання до вчинення дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов`язання відповідача зарахувати позивачу до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, передбачених п.п. «е» - «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи: з 20.11.1978 по 31.08.1979 на посаді викладача по класу кларнет Мостиської дитячої музичної школи; з 02.08.1983 по 28.08.1985 на посаді викладача по класу духових інструментів Мостиської дитячої музичної школи; з 01.09.1985 по 30.11.2012 на посаді викладача по класу кларнет і акордеон в Самбірській дитячій музичній школі; з 01.12.2012 по 26.11.2018 на посаді викладача Самбірської дитячої музичної школи. зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій, станом на день її призначення, як це передбачено пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при призначенні пенсії пенсійним органом не було враховано періоди його роботи на посадах викладача по класу кларнет, викладача по класу духових інструментів, викладача по класу кларнет і акордеон, викладача в дитячих музичних школах з тих підстав, що заклади, в яких працював позивач, належать до системи позашкільної освіти. Таке незарахування призвело до відсутності в нього стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, а також нарахування та виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій на підставі п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач вважає, що позиція відповідача щодо відмови у праві на грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій на підставі п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, суперечить нормам діючого законодавства України та порушує його права в сфері соціального та пенсійного забезпечення, тому звернувся до суду з означеним позовом.

Ухвалою від 18 вересня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, який одержано 09.10.2019 за вх. № 36438, у якому позов не визнав, зазначає, що Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909, посаду викладача позашкільних закладах освіти не передбачено, відтак він не має права на грошову допомогу, дії ГУПФУ у Львівській області є правомірними.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив таке.

Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 11-14) позивач працював у період з 20.11.1978 по 31.08.1978 на посаді викладача по класу кларнет Мостиської дитячої музичної школи; з 02.08.1983 по 28.08.1985 на посаді викладача по класу духових інструментів Мостиської дитячої музичної школи; з 01.09.1985 по 30.11.2012 на посаді викладача по класу кларнет і акордеон в Самбірській дитячій музичній школі; з 01.12.2012 по 26.11.2018 на посаді викладача Самбірської дитячої музичної школи.

В грудні 2018 року відповідачем призначено ОСОБА_1 пенсію за віком.

Позивач 12.04.2019 звернувся до ГУПФУ у Львівській області із заявою щодо виплати йому грошової допомоги відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом від 15.04.2019 № 26/30/Г-20/07.05-06 (а.с. 16) відмовив позивачу в призначенні та виплаті грошової допомоги на підставі п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з тих підстав, що згідно з Порядком обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховується період роботи в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачено, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909. В розділі «Освіта» цього переліку передбачено, що право на пенсію за вислугу років у загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх закладах, музичних і художніх школах (позиція перша) мають: учителі, логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги,, вихователі, завідувачі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідувачі, їхні заступники з навчально-виховної, навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідувачі навчальної та навчально-виховної частиною, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги- організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи, а у позашкільних- навчальних закладах (позиція шоста) мають: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідувачі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи. Проте посаду викладача в позашкільних закладах освіти в цьому Переліку не передбачено.

Постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 року № 433 «Про затвердження Переліку типів позашкільних навчальних закладів і Положення про позашкільний навчальний заклад» визначено, що до позашкільних навчальних закладів належать і початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).

Відповідно до Статуту, затвердженого Рішенням виконавчого комітету Самбірської міської ради від 17.09.2009 №355, який знаходиться в матеріалах пенсійної справи позивача, Самбірська дитяча музична школа належить до системи позашкільної освіти.

Враховуючи вищезазначене, вважає, що у позивача відсутній необхідний 35-річний стаж на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, а відтак і право на виплату грошової допомоги.

Неврахування відповідачем спірних періодів роботи позивач вважає незаконним, що й стало підставою для звернення до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Спірні відносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про пенсійне забезпечення».

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року за №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), з наступними змінами та доповненнями, страховий стаж це період протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі, не менший, ніж мінімальний страховий внесок.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року № 1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 1191).

Згідно п.2 Порядку № 1191, до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е», п. «ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. № 909.

Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.

Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 462/5636/16-а, від 19 березня 2019 року у справі № 466/5637/17.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909 затверджений Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (надалі - Перелік).

Згідно з розділом 1 «Освіта» цього Переліку право на пенсію за вислугу років мають:

Дошкільні навчальні заклади всіх типів (директори (завідуючі), вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи).

Щодо твердження відповідача, що посада викладача в позашкільних навчальних закладах, яку займав позивач в період з 20.11.1978 по 31.08.1979, з 02.08.1983 по 28.08.1985 та з 01.09.1985 по даний час, не відноситься до переліку посад, перебування на яких дають право на призначення і виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, суд зазначає наступне.

За приписами ст. 28 Закону України «Про освіту» № 1060-XII (далі - Закон №106-ХІІ) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Згідно зі ст. 29 Закону № 1060-XII структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту.

Статтею 12 Закону України «Про позашкільну освіту» № 1841-III (далі - Закон № 1841-III ) та п. 6 Переліку № 433 передбачено, що до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).

Відповідно до ст. 21 Закону № 1841-III право на пенсію за вислугою років мають педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Суд звертає увагу, що на спірні правовідносини розповсюджується також дія Переліку № 963, який відносить посаду «викладач» до педагогічних посад.

Відповідно до п. 3 розд. VIII «Прикінцеві положення» Закону № 1841-III до приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність до цього Закону вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Суд наголошує й на тому, що відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

За приписами ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 3 ст. 46 Основного Закону).

Конституційний Суд України у п. 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.

У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція).

В силу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 52, 56 рішення ЄСПЛ від 14.20.2010 у справі «Щокін проти України» тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France" № 17862/91), у справі "Вєренцов проти України"№ 20372/11).

З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 876/5312/17 дійшла висновку, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років.

Виходячи з вищевикладеного суд приходить до висновку, що викладач є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, а тому стаж роботи ОСОБА_1 у позашкільному закладі освіти повинен зараховуватися до його пільгового стажу у розумінні п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої палати Верховного Суду від 13.02.2019 по справі № 233/4308/17.

Також суд звертає увагу на наступне. До Порядку № 909 входять посади вчителів, вихователів загальноосвітніх навчальних закладів та вихователі дошкільних навчальних закладів всіх типів.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про дошкільну освіту» систему дошкільної освіти становлять дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форми власності. Тобто періоди роботи ОСОБА_1 у дошкільних закладах освіти також мають бути враховані до пільгового стажу.

Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи те, що позивачем доведено правомірність пред`явленого позову належними та допустимими доказами, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 768,40 грн., сплачений нею при зверненні до суду із даним позовом.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) про визнання дій неправомірними та зобов`язання до вчинення дій - задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1) до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, передбачених п.п. «е» - «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи:

з 20.11.1978 по 31.08.1979 на посаді викладача по класу кларнет Мостиської дитячої музичної школи;

з 02.08.1983 по 28.08.1985 на посаді викладача по класу духових інструментів Мостиської дитячої музичної школи;

з 01.09.1985 по 30.11.2012 на посаді викладача по класу кларнет і акордеон в Самбірській дитячій музичній школі;

з 01.12.2012 по 26.11.2018 на посаді викладача Самбірської дитячої музичної школи.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій, станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 1536 (одну тисячу п`ятсот тридцять шість) гривень 80 (вісімдесят) копійок сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 18.10.2019.

Суддя Р.П. Качур