Рішення № 85049481, 21.10.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2019 року справа № 320/3133/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Вишгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Вишгородського об`єднаного управління пенсійного фонду України Київської області щодо призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Вишгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України у Київській області сплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії 34764,42 грн. та поновити виплату пенсії.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 замінено відповідача - Вишгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області, на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначила про те, що вона є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті за місцем її проживання вона вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м.Вишгород, Вишгородського району Київської області, де стала на облік як внутрішньо переміщена особа.

Після звернення до Вишгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою про виплату пенсії. Вишгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області повідомило позивачці про наявність заборгованості по виплаті пенсії з 01.04.2017 по 31.05.2018 та з 01.10.2018 по 30.04.2019 в сумі 34764,42 грн., яка буле виплачена після прийняття відповідного Порядку Кабінетом Міністрів України.

На думку позивачки, така бездіяльність Вишгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області порушує її право на пенсійне забезпечення, яке встановлене Конституцією України та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався. Копія позовної заяви з додатками, а також ухвала суду про відкриття провадження у справі були вручені відповідачу, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Кіровським РВДМУУВС України в Донецькій області 14.01.1998 року (а.с.19).

Позивачка є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим УПФУ в Кіровському районі м.Донецьк, 27.02.2003 року (а.с.18).

Згідно із довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 22.03.2019 №3240-5000085598, фактичним місцем проживання/перебування позивача є: АДРЕСА_2 (а.с.17).

З матеріалів справи вбачається, що за результатами розгляду заяви позивача від 23.05.2019 №172/А-01 Вишгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України листом від 31.05.2019 №172/А-01 повідомило, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 22.03.2019 про взяття на облік у Вишгородському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області та рішення комісії Вишгородської районної державної адміністрації Київської області з питань призначення державних соціальних допомог, надання населенню пільг, житлових субсидій та соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 25.03.2019 №16 було здійснено облік пенсійної справи позивача в управлінні з 01.10.2018.

Заборгованість по виплаті пенсії з 01.04.2017 по 31.05.2018 та з 1.10.2018 по 30.04.2019 в сумі 34764,42 грн. залишається невиплаченою, так як відповідно до п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

У листі вказано, що нарахована сума до виплати буде виплачена після прийняття відповідно Порядку Кабінетом Міністрів України (а.с.32).

Не погоджуючись з бездіяльністю Вишгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати пенсії, позивачка звернулася з даним позовом до суду про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. Так, згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно із статтею 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Відповідно до частини першої статі 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 року №1706-VII (далі-Закон №1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Абзацом 1 частини першої статті 4 Закону №1706-VII встановлено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин), пунктом 1 якої визначено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та іншим особам, які, за висновком лікарсько-консультативної комісії, не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовою заявою можуть проводитися публічним акціонерним товариством "Укрпошта" з доставкою за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб.

Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі-Порялок №365).

Згідно з пунктом 4 Порядку №365 (тут і далі в редакції станом на момент складання Вишгородським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області листа від 31.05.2019 №172/А-01) соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Пунктом 14 Порядку №365 передбачено, що у разі прийняття рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення органові, що здійснює соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення.

Згідно з пунктом 15 Порядку №365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Як було вказано вище, саме відсутність відповідного порядку здійснення соціальних виплат, не виплачених за минулий період, стала підставою для відмови в перерахуванні позивачці заборгованості по виплаті пенсії.

Разом з тим, проаналізувавши вищенаведені норми законодавства, суд дійшов висновку про те, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Суд звертає увагу на те, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено,що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд за зазначає, що відповідачем не надано до суду доказів наявності обставин, передбачених статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", для припинення виплати позивачу пенсії та відповідного рішення територіального органу Пенсійного фонду України або рішення суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Проте наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі №805/402/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76945461) та у постанові від 17.05.2018 у справі №243/7032/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81795936) від 04.09.201

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Суд вважає, що припиняючи виплату позивачеві пенсії за вказані вище періоди за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, у рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

Крім того, у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що невиплата пенсії позивачці було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, та з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивачки, і таке втручання не було законним.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Вишгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо призупинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача сплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії у розмірі 34764,42 грн. та поновити виплату пенсії, суд зазначає таке.

Суд зазначає, що у листі від 31.05.2019 №172/А-01 Вишгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України у Київській області підтвердило наявність заборгованості перед позивачем за період з 01.04.2017 по 31.05.2018 та з 01.10.2018 по 30.04.2019 у сумі 34764,42 грн.

При цьому, на момент ухвалення рішення по даній справі Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області як правонаступником Вишгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Київській області, не було надано жодних доказів на підтвердження виплати вказаної суми пенсії.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувана бездіяльність відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтується на його дискреційних повноваженнях як суб`єкта владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відновити виплату позивачці пенсії за віком і виплатити заборгованість за періоди з 01.04.2017 по 31.05.2018 та з 01.10.2018 по 30.04.2019 в сумі 34764,42 грн.

З урахуванням вищевказаного, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Приписами частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. згідно квитанції № 1026601206 від 13.06.2019, оригінал якої міститься у матеріалах справи (а.с.2).

Враховуючи задоволення позовних вимог, судовий збір у сумі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправною бездіяльність Вишгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком і виплатити заборгованість за періоди з 01.04.2017 по 31.05.2018 та з 01.10.2018 по 30.04.2019 у сумі 34764,42 грн. (тридцять чотири тисячі сімсот шістдесят чотири грн. 42 коп.)

4. В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду звернути до негайного виконання.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , зареєстроване місце перебування: АДРЕСА_2 ) судовий збір у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код: 22933548, місцезнаходження: 04071, м.Київ, вул.Ярославська, буд.40).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.