Рішення № 85036109, 16.09.2019, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 643/3666/18

Провадження № 2/361/506/19

16.09.2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2019 року Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючої судді Радзівіл А.Г.

за участю секретаря Бас Я.В.

представника позивача ОСОБА_1

представників відповідача Далія С.О., Куценко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційний банк ”ПриватБанк” про стягнення пені,

в с т а н о в и в:

У квітні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду із даним позовом про захист прав споживачів та стягнення пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що упродовж 2009 - 2012 років між ОСОБА_3 та ПАТ КБ “ПриватБанк” укладено ряд договорів банківського вкладу, а саме:

-договір № SAMDN26000705864247 від 14 травня 2009 року;

-договір № SAMDN01000714423551 від 28 лютого 2011 року;

-договір № SAMDN01000716090149 від 28 квітня 2011 року;

-договір № SAMDN80000727670106 від 06 серпня 2012 року.

На підставі цих договорів відповідач відкрив депозитні рахунки, на які ОСОБА_3 внесла грошові кошти на суму 26 000 доларів США.

25 жовтня 2012 року ОСОБА_4 (мати ОСОБА_3 ) та ПАТ КБ “ПриватБанк” уклали договір банківського вкладу № SAMDN01000729999009, згідно умов якого на депозитному рахунку розміщено 100 000 грн.

21 травня 2014 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_3 договір про відступлення права вимоги за умовами якого до ОСОБА_3 перейшло право вимоги за договором банківського вкладу № SAMDN01000729999009 від 25 жовтня 2012 року.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 направили на адресу ПАТ КБ “Приватбанк” заяву про дострокове розірвання зазначених вище договорів депозиту та повернення грошових коштів протягом двох днів з моменту отримання даної вимоги, але банк безпідставно відмовився повернути їм грошові кошти, розміщені на депозитних рахунках. У зв`язку з цим, ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом про стягнення грошових коштів, розміщених на депозитних рахунках.

05 лютого 2016 року Апеляційний суд м. Києва прийняв рішення по справі

№ 753/12146/14-ц, яким вирішив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 загальну суму заборгованості у розмірі 26 000 доларів США та 104 284, 93 грн, яка складається із заборгованостей:

-за договором № SAMDN26000705864247 (Вклад “Стандарт”) від 14 травня 2009 року у розмірі 5 000 доларів США - сума вкладу;

-за договором № SAMDN01000714423551 (Вклад “Стандарт”) від 28 лютого 2011 року у розмірі 5 000 доларів США - сума вкладу;

-за акцептованою відповідачем Заявою № SAMDN01000716090149 (на оформлення вкладу “Стандарт” від 28 квітня 2011 року у розмірі 5 000 доларів США - сума вкладу;

-за договором SAMDN80000727670106 (Вклад “Стандарт”) від 06 серпня 2012 у розмірі 11 000 доларів США - сума вкладу;

-за договором № SAMDN01000729999009 (Вклад “Стандарт”) від 25 жовтня 2012 у розмірі 104 284,93 грн., з яких: 100 000 грн. - сума вкладу; 4 284,93 грн. – нараховані відсотки.

24 лютого 2016 року Дарницький районний суд м. Києва видав виконавчий лист

№ 753/12146/14-ц відповідно до якого із відповідача ПАТ КБ “ПриватБанк” на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 26 000 доларів США та 104 284, 93 грн.

06 листопада 2017 року на виконання вказаного рішення суду у примусовому порядку Київський відділ державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківський області відкрив виконавче провадження за виконавчим листом № 753/12146/14-ц про стягнення на користь ОСОБА_3 з ПАТ КБ “ПриватБанк” 26 000 доларів США та 104 284, 93 грн.

15 листопада 2017 року головний державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківський області виніс постанову про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом

№ 753/12146/14-ц, у зв`язку з тим, що на рахунок обліку депозитних сум відділу надійшли кошти достатні для погашення боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Кошти були перераховані у відповідності до ч. 1. ч. 2 ст. 533 ЦК України, за курсом НБУ станом на 15.11.2017 року.

16 листопада 2017 року на рахунок позивача надійшли грошові кошти у сумі 793 190 грн. 66 коп.

Позивач зазначає, що оскільки між сторонами існували договірні зобов`язання, відповідач вчасно не виконав відповідне грошове зобов`язання, позивач має право на стягнення з відповідача пені з урахуванням строків позовної давності та моменту фактичного виконання основного зобов`язання, тобто з 28 березня 2017 року по 15 листопада 2017 року.

У зв`язку із наведеним позивач звернулась до суду із даним позовом у якому просила суд стягнути з ПАТ КБ “Приватбанк” на її користь пеню у розмірі 728 951, 60 грн. (сума основного боргу 104 284,93 грн., період розрахунку з 23.03.2017 р. по 15.11.2017 р., розмір пені 3%, кількість днів у періоді – 233), та пеню у розмірі 181 740, 00 доларів США (сума основного боргу 26 000 доларів США, період розрахунку з 23.03.2017 р. по 15.11.2017 р., розмір пені 3%, кількість днів у періоді – 233).

Відповідно до ухвали Московського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2018 року, провадження у вказаній справі відкрито, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 21 травня 2018 року вищезазначену справу передано на розгляд до Броварського міськрайонного суду Київської області за підсудністю.

Згідно із ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Радзівіл А.Г. від 23 липня 2018 року цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційний банк ”ПриватБанк” про захист прав споживачів та стягнення пені прийнято до провадження Броварського міськрайонного суду Київської області.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву у якому просив застосувати строк спеціальної позовної давності (1 рік) щодо вимоги відносно стягнення пені, зменшити розмір позовних вимог в цій частині, відповідно до принципів співмірності та розумності.

24 вересня 2018 року представник АТ КБ “ПриватБанк” подав до суду додаткові пояснення на позовну заяву, у яких зазначив, що заявлена сума пені значно перевищує розмір суми боргу та просить здійснити розрахунок пені, відповідно до правової позиції викладеній у Постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 759/13827/15-ц стосовно правомірності застосування ч. 5 ст. 10 Закону України “Про захист прав споживачів” із застосуванням наведеній у ній формулою розрахунку пені в розмірі 3% річних вартості несвоєчасно наданої послуги споживачу за кожен день затримки виконання зобов`язань. На думку представника відповідача загальна сума пені, яка встановлена за ч. 5 ст. 10 Закону України “Про захист прав споживачів”, за період нарахування з 28.03.2017 р. по 15.11.2017 р. за всіма укладеними договорами, має становити 1 445, 33 грн.

17 грудня 2018 року в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 . надав заперечення на додаткові пояснення відповідача, в яких зазначив, що вимога відповідача про зменшення пені є неправомірною, оскільки позивач проживаючи на території Автономної Республіки Крим у 2009 – 2012 роках розміщувала грошові кошти на рахунках відповідача. Після окупації зазначеної території позивач змінила своє місце проживання. Навесні 2014 року відповідач фактично заблокував грошові кошти позивача та позбавив її права на користування та розпорядження своєю власністю, відповідач не виплачував відсотки за користування її коштами. В подальшому позивач була вимушена звернутися за правовою допомогою та ініціювати судовий процес, який тривав з червня 2014 року по лютий 2016 року. Рішення суду було виконано в примусово порядку лише у листопаді 2017 року. Процес повернення грошових коштів тривав більше 3,5 років, і суму компенсації, яку пропонує відповідач є не справедливою по відношенню до позивача.

Крім того, позивач вказує на те, що Верховний Суд у своїй практиці застосування

ч. 5 ст. 10 Закону України “Про захист прав споживачів” притримується тієї позиції, що справедливою компенсацією є пеня у розмірі суми депозиту (Постанова Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 761/46145/16-ц, Постанова Верховного Суду від 06 грудня 2018 року у справі № 235/6674/16-ц, Постанова Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року у справі № 761/42169/16-ц).

07 лютого 2019 року представник відповідача подав до суду додаткові пояснення, у яких зазначав, що посилання позивача на судову практику та постанови, прийняті Верховним Судом у 2018 році, після прийняття постанови Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 759/13827/15-ц не можуть спростовувати висновки, які були викладені в ній, та ухвалення судових рішень Верховним Судом у інших справах, на які посилається позивач у своїх запереченнях, - не може бути підставою для неприйняття судом висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року, відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, оскільки необхідно надавати оцінку та аналізувати кожну зазначену справу та мотиви оскарження, які були викладені у касаційних скаргах в цих справах.

На думку представника відповідача, нарахування пені, відповідно до ч. 5 ст. 10 ЗУ “Про захист прав споживачів”, здійснюється виключно за невиконання (прострочення виконання) виконавцем роботи або прострочення надання ним послуги згідно з договором. При розрахунку пені, відповідно до ч.5 ст.10 ЗУ “Про захист прав споживачів”, суд повинен виходити з певної формули, з якої вбачається, що вартістю послуги — є розмір відсоткової ставки, яка встановлена в умовах укладеного між сторонами договору банківського вкладу. Вірними та відповідними умовами норми ч.5 ст.10 ЗУ “Про захист прав споживачів”, якою передбачено, що пеня сплачується у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), є розрахунок пені з врахуванням та застосуванням в формулі розрахунку — вартості послуги, оскільки 3% рахуються саме з вартості послуги, а не з суми депозитного вкладу.

Виходячи з вищевикладеного, представник відповідача просив, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при розгляді цієї справи, виборі та застосуванні належної норми права до спірних правовідносин, врахувати правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 759/13827/15-ц (з урахуванням ухвали ВС від 31 липня 2018 р.) та застосувати наведену Верховним Судом формулу розрахунку пені.

В судовому засіданні представник позивача просилв задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову.

Суд, вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що впродовж 2009-2012 років на території Автономної Республіки Крим в м. Євпаторії між ОСОБА_5 та ПАТ КБ “Приватбанк” було укладено договори банківського вкладу.

-14 травня 2009 року ПАТ “КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_3 уклали договір

№ SAMDN26000705864247 (вклад “Стандрат”), за умовами якого ОСОБА_3 розмістила на депозитному рахунку вклад в сумі 5 000 дол. США на 1 місяць під 11 %/ річних;

- 28 лютого 2011 року сторони уклали договір № SAMDN01000714423551 (вклад “Стандарт” з щомісячною виплатою), за умовами якого ОСОБА_3 розмістила на депозитному рахунку вклад в сумі 5 000 дол. США на 3 місяці під 7,75% річних;

- 28 квітня 2011 року шляхом акцептування ПАТ КБ “ПриватБанк” пропозиції Загурської ОСОБА_6 було укладено договір банківського вкладу

№ SAMDN01000716090149, що підтверджується заявою на оформлення вкладу “Стандарт” з щомісячною виплатою процентів, зі умовами вказаного договору ОСОБА_3 розмістила на депозитному рахунку вклад в сумі 5 000 дол. США на 3 місяці під 7,25 % річних;

- 06 серпня 2012 року сторони уклали договір № SAMDN80000727670106 “Стандарт”, за умовами якого ОСОБА_3 розмістила на депозитному рахунку вклад в сумі

11 000 дол. США на 366 днів під 8,5% річних.

На підставі договору про відступлення права вимоги від 21 травня 2014 року до ОСОБА_3 перейшло право вимоги по договору банківського вкладу, укладеного

25 жовтня 2012 року між ПАТ КБ Приват Банк та ОСОБА_4 , за умовами якого на депозитному рахунку було розміщено 100 000 грн.

Ці обставини були підтверджені рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05 лютого 2016 року у справі № 753/12146/14-ц, яким вирішив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 загальну суму заборгованості у розмірі 26 000 доларів США та 104 284, 93 грн, яка складається із заборгованостей: за договором № SAMDN26000705864247 (Вклад “Стандарт”) від 14 травня 2009 року у розмірі 5 000 доларів США - сума вкладу; за договором № SAMDN01000714423551 (Вклад “Стандарт”) від 28 лютого 2011 року у розмірі 5 000 доларів США - сума вкладу; за акцептованою відповідачем Заявою № SAMDN01000716090149 (на оформлення вкладу “Стандарт” від 28 квітня 2011 року у розмірі 5 000 доларів США - сума вкладу; за договором SAMDN80000727670106 (Вклад “Стандарт”) від 06 серпня 2012 у розмірі 11 000 доларів США - сума вкладу; за договором

№ SAMDN01000729999009 (Вклад “Стандарт”) від 25 жовтня 2012 у розмірі 104 284,93 грн., з яких: 100 000 грн. - сума вкладу; 4 284,93 грн. – нараховані відсотки.

Підстави звільнення від доказування наведені в ст. 82 ЦПК України. Так, відповідно до ч. 4 вказаної статті, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

24 лютого 2016 року Дарницький районний суд м. Києва видав виконавчий лист

№ 753/12146/14-ц відповідно до якого із відповідача ПАТ КБ “ПриватБанк” на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 26 000 доларів США та 104 284, 93 грн.

06 листопада 2017 року на виконання вказаного рішення суду у примусовому порядку Київський відділ державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківський області відкрив виконавче провадження за виконавчим листом № 753/12146/14-ц про стягнення на користь ОСОБА_3 з ПАТ КБ “ПриватБанк” 26 000 доларів США та 104 284, 93 грн.

15 листопада 2017 року головний державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківський області виніс постанову про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом

№ 753/12146/14-ц, у зв`язку з тим, що на рахунок обліку депозитних сум відділу надійшли кошти достатні для погашення боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Кошти були перераховані у відповідності до ч. 1. ч. 2 ст. 533 ЦК України, за курсом НБУ станом на 15.11.2017 року.

16 листопада 2017 року на рахунок позивача надійшли грошові кошти у сумі 793 190 грн. 60 коп.

Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або з іноземній валюті, які розмішені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Частиною 1 ст. 1058 ЦК України визначається: за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу(вкладна вимогу)або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вимога позивача про повернення коштів була направлена до ПАТ КБ “ПриватБанк” та отримана ним, проте зобов`язання щодо повернення коштів своєчасно не було виконане, що підтверджується відповідним листом позивача від 16 травня 2014 року, доказами її направлення рекомендованим листом, а також вищенаведеним рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05 лютого 2016 року.

Згідно з преамбулою Закону України “Про захист прав споживачів”, цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 ЗУ “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Статтею 1 Закону України “Про захист прав споживачів” визначено, що: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України “Про захист прав споживачів” у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч. 5 ст. 10 Закону України “Про захист прав споживачів”, а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Відповідна правова позиція Верховного суду України, викладена в постановах від 11.05.2016 р. справа № 6-37цс16 та від 01.06.2016 р. справа № 6-2558цс15, постанові Верховного Суду від 18.07.2018 справа №201/12075/14-ц.

У даному спорі, правовідносини виникли на підставі цивільно-правової угоди на які поширюється дія положень Закону України “Про захист прав споживачів”.

При цьому тлумачення статей 549, 625 ЦК України та ч. 5 ст. 10 Закону України “Про захист прав споживачів” свідчить, що пеня та 3 % річних є різними правовими категоріями. Пеня та 3 % річних є подібними за способом обчислення та виражаються в певному відсотковому співвідношенні, проте 3 % річних не є видом забезпечення виконання зобов`язання. Відповідно не виключається одночасне стягнення пені, передбаченої у ч. 5 ст. 10 Закону України “Про захист прав споживачів”, та 3 % річних, встановлених у ч. 2 ст. 625 ЦК України. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 607/10080/16ц та постанові Верховного Суду від 18.07.2018 справа №201/12075/14-ц.

Відповідно до ч. ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.

Одночасно, суд враховує положення ч.3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до розрахунку пені наданого позивачем, остання просить стягнути пеню із відповідача на її користь у розмірі 728 951, 60 грн. (сума основного боргу 104 284,93 грн., період розрахунку з 28.03.2017 р. по 15.11.2017 р., розмір пені 3%, кількість днів у періоді – 233), та пеню у розмірі 181 740, 00 доларів США (сума основного боргу 26 000 доларів США, період розрахунку з 28.03.2017 р. по 15.11.2017 р., розмір пені 3%, кількість днів у періоді – 233).

Суд звертає увагу, що у даній справі представником відповідача було зроблено заяву про застосування строків спеціальної позовної давності.

Відповідно до штемпеля, що міститься на поштовому конверті та штрихкоду (6100224057152) вбачається, що позовна заява була надіслана до суду 28 березня 2017 року. Отже, строк позовної давності, визначений ч.2 ст. 258 ЦК України, відповідно до якої позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), позивачем не порушений.

Таким чином, розрахунок пені має визначатися в розмірі та порядку, визначеному ч.5 ст. 10 Закону України “Про захист прав споживачів”, приведеному позивачем у позовній заяві, за період з 28.03.2017 року по 15.11.2017 року включно.

Розрахована пеня щодо порушення зобов`язання з повернення суми заборгованості по депозитному вкладу на загальну суму 26 000 долари США 00 цент має становити: 26 000 доларів США х3%х233днів (з 28.03.2017 по 15.11.2017) = 181 740, 00 доларів США.

Розрахована пеня щодо порушення зобов`язання з повернення суми заборгованості по депозитному вкладу на загальну суму 104 284 гривень 93 копійки має становити: 104 284,93 грн.х3%х233днів (з 28.03.2017 по 15.11.2017) = 728 951,66 грн.

За змістом п.6 ч.1ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Визначаючи розмір пені, який підлягає стягненню, та який відповідав би засадам справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи викладене, суд, порівнюючи суму нарахованої пені за прострочення виконання з сумою заборгованості по депозитним вкладам, враховуючи, що визначений позивачем розмір пені значно перевищує реальні збитки та явно не відповідає принципам розумності, добросовісності і справедливості, враховуючи обставини укладення сторонами договору в АР Крим, припинення там діяльності відповідача, положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, суд вважає за необхідне зменшити визначений розмір пені за вказаними договорами, відповідно стягнути 104 284 грн. 93 коп. та 26 000 доларів США, оскільки справедливою є пеня у розмірі депозиту.

В зв`язку з чим заявлені позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню у визначеному судом розмірі.

Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 7 483 гривень 05 копійок підлягають стягненню з відповідача на користь держави відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при поданні даного позову.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 81, 141, 264, 268 ЦПК України, суд-

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк ”ПриватБанк” на користь ОСОБА_7 пеню в розмірі 104284 грн. 93 коп. (сто чотири тисячі двісті вісімдесят чотири гривні дев`яносто три копійки).

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк ”ПриватБанк” на користь ОСОБА_7 пеню в розмірі 104284 грн. 93 коп. (сто чотири тисячі двісті вісімдесят чотири гривні дев`яносто три копійки).

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк ”ПриватБанк” на користь ОСОБА_7 пеню в розмірі 26000 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави судовий збір в розмірі 7483 грн. 05 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя Радзівіл А.Г.