Рішення № 85029020, 07.10.2019, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/3311/19

(2/199/2402/19)

РІШЕННЯ

Іменем України

„07” жовтня 2019 року

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого – судді Спаї В.В.,

секретар судового засідання – Перетятько А.В.,

за участі:

представника позивача - адвоката Клименко Н.Л.,

представника відповідача - адвоката Анохіної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», де третя особа Державний реєстратор Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Молчанов Сергій ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із даним позовом та заявленою в ньому вимогою про скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , здійсненої за Публічним акціонерним товариством «Перший Український міжнародний Банк», ЄДРПОУ 14282829, здійснену на підставі рішення Державного реєстратора Молчанова Сергія Олександровича, Дніпропетровська обласна філія комунального підприємства «Центр державної реєстрації, Дніпропетровська область, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38612861 від 08.12.2017 року.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 16.11.2007, укладеного між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Хомич О.М., позивачу належала квартира АДРЕСА_1 .

Між ЗАТ «Перший український міжнародний банк», правонаступником всіх прав та зобов`язань якого є ПАТ "Перший український міжнародний банк" та ОСОБА_1 (позивачем) було укладено кредитний договір №5764191 від 16.11.2007, згідно зі змістом якого відповідач надав позивачу кредит у сумі 33 370,00 доларів США зі сплатою 11,9 % річних, строком до 16.11.2027 року для придбання нерухомості.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором було передано в іпотеку наступне майно: однокімнатна квартира на 8 поверсі 14 поверхового будинку, реєстраційний номер: 20599572, загальна площа: 40,9 кв.м., житлова площа: 24,4 кв.м., адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 , про що укладений договір іпотеки № 5764247 від 16.11.2007, посвідчений Хомич О.М., нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі під №4549.

Відповідно до умов п. 1.6 Договору іпотеки за рахунок предмету іпотеки банк має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням в повному обсязі, що визначається відповідно до кредитного договору, договору іпотеки та чинного законодавства України, а також відшкодувати в повному обсязі всі свої витрати, пов`язані із реалізацією прав, що випливають з договору іпотеки, зокрема, пов`язані зі зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 4.7.1. Договору іпотеки передбачено, зокрема, задоволення забезпеченої іпотекою вимоги шляхом набуття Іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки і є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно, що також передбачено ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Позивач зазначає, що ОСОБА_4 , державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" (Дніпропетровська область) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38612861 від 08.12.2017 було зареєстровано право власності відповідача на предмет іпотеки.

При цьому, як вказує позивач, список акредитованих суб`єктів державної реєстрації, що міститься на сайті Міністерства юстиції, не має посилань на Дніпропетровську обласну філію комунального підприємства «Центр державної реєстрації». Відсутнє у даному списку і безпосередньо КП «Центр державної реєстрації».

При зверненні до суду із вказаним позовом, позивач також зазначає, що відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень заявник повинен серед інших документів подати державному реєстратору «копію письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця» та документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку отримання іпотекодавцем (боржником) цієї вимоги.

Даної вимоги, згідно інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухому майно, при здійсненні реєстрації на підставі іпотечного застереження, не було. На порушення згаданої норми Порядку Банк до заяви, поданої державному реєстратору, не додав завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану ОСОБА_1 , а також доказів надіслання такої вимоги, її отримання та завершення 30-денного строку з моменту отримання, зокрема, повідомлень про направлення рекомендованої (цінної) кореспонденції, фіскальних чеків про оплату послуг за направлення вказаної кореспонденції визначеним суб`єктам за належними адресами та ін.

На переконання позивача, державний реєстратор при здійсненні реєстрації права власності за відповідачем на підставі іпотечного застереження, порушив порядок здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та безпідставно прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на вищезазначене майно за банком, оскільки останній не надав документів, які відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, є підставою для реєстрації права власності.

Також позивач зазначає, що жодного документа, що підтверджував би наявність факту виконання умов правочину (кредитний договір, виписка з особового рахунку позичальника з зазначенням руху кредитних коштів, погашення сум заборгованостей, розрахунок заборгованості тощо) банком перед проведенням державної реєстрації переходу права власності на предмет іпотеки, державному реєстратору надано не було. Це обумовлюється тим, що цей спосіб захисту права є позасудовим і має застосовуватися за умови безспірності вимог кредитора.

Позивач вказує, що відповідно до п.4.7.1. Договору іпотеки № 5764247 від 16.11.2007 у випадку прийняття Іпотекодержателем рішення про прийняття Іпотеки у свою власність, про це письмово повідомляється Іпотекодавець. В зазначеному повідомленні має міститися: підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, ціна, за якою предмет іпотеки переходить у власність Іпотекодаржателя, суть та розмір вимог за основним зобов`язанням, які припиняються в результаті переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки.

Проте, й такого повідомлення відповідачем надіслано не було.

Відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Проте, як зазначає позивач, при реєстрації права власності на квартиру на підставі іпотечного застереження банк не робив експертної оцінки предмету іпотеки.

На переконання позивача, фактично відбулося примусове відчуження права власності на предмет іпотеки без згоди власника майна у період дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідно до поданого відзиву на позовну заяву, відповідач зазначив, що 15.07.2016банком позичальнику, який є Іпотекодавцем, була направлена (вих. № 1507/10 від 15.07.2016) вимога(попередження стосовно ухвалення рішення ПАТ «ПУМБ» про прийняття предмету іпотеки у свою власність) про усунення порушень зобов`язань за кредитним договором, у разі невиконання якої в 30-денний термін банк попереджав, що буде змушений розпочати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки (прийняття його у свою власність) (опис цінного листа в матеріалах справи с первісним позовом про виселення).

У зв`язку із невиконанням позивачем зобов`язань за кредитним договором та не усуненням таких порушень, на підставі вищевказаних положень Договору іпотеки та чинного законодавства України, банк реалізував своє право на звернення стягнення шляхом набуття у свою власність предмету іпотеки і державним реєстратором Молчановим С.О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 08.12.2017 за індексним номером 38612861 було зареєстроване право власності позивача на предмет іпотеки.

Щодо посилання позивача на положення Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як перешкоду для звернення стягнення, відповідач вказує, що Частиною 1 вказаного Закону встановлено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Отже, на переконання відповідача, мораторійна звернення стягнення на нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», встановлено саме щодо примусового стягнення - відчуження такого майна без згоди власника.

У поданому відзиві відповідач зазначає, що в укладеному Договорі іпотеки сторони закріпили право Іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотекита одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Одним із способів звернення стягнення сторони погодили шлях позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим Договором застережень про задоволення вимог Іпотекодержателя(п.п. 3 п. 4.2.)

В п. 4.7. (4.7.1. - 4.7.3) Договору іпотеки сторони дійшли згоди, що у разі виникнення у Іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотекиу порядку передбаченому чинним законодавством України. Зазначене застереження вважається договором про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Таким чином, на переконання відповідача, позивач, погодивши всі умови Договору іпотеки, про що свідчить його підпис на відповідному Договорі, надав свою згодувідповідачу на прийняття предмету іпотеки у власність в рахунок погашення боргу. Тобто, виходячи з правової природи Договору іпотеки та застереження в ньому щодо задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття у власність предмета іпотеки, у даному випадку відсутній факт примусового стягнення на предмет іпотеки.

Оскільки прийняття у власність ПАТ «ПУМБ» в рахунок погашення боргу за кредитним договором нерухомого майна було здійснено на підставі узгоджених сторонами пунктів договору, то відповідно воно було здійснено за згодою власника, а не примусово, отже положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого в забезпечення кредитів в іноземній валюті» на дані відносини не розповсюджуються.

Щодо посилання позивача на його не повідомлення банком про своє рішення про прийняття предмету іпотеки у свою власність, та про ціну, за якою іпотека перейшла у власність, відповідач зазначає, що вимогою (попередженням стосовно ухвалення рішення ПАТ «ПУМБ» про прийняття предмету іпотеки у свою власність) позивач був повідомлений, що у разі не виконання в 30-денний термін даної вимоги та не усунення порушень зобов`язань за кредитним договором банк буде змушений розпочати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки та прийме відповідне рішення про прийняття предмету іпотеки у свою власність. Вказаною вимогою позивач повідомлений в тому числі про те, що ціна, за якою предмет іпотеки перейде у власність Іпотекодержателя буде встановлена на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Незалежна оцінка вартості майна була проведена, після чого ПАТ «ПУМБ» набув права власності на предмет іпотеки за визначеною у Висновку суб`єкта оціночної діяльності вартістю.

Відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що, обґрунтовуючи свої заперечення проти заявленого позову, відповідач посилається на постанову Верховного Суду України від 30.03.2016 року по справі №1851цс15, згідно якої передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін.

Проте, відповідно до Постанови ВС/КЦС по справі № 465/1310/17 від 31.10.2018 Верховний суд дійшов наступного правового висновку: «Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке с предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Отже, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій па стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Отже, на переконання позивача, дія мораторію на примусове стягнення майна громадян, яке забезпеченням за валютними кредитами» розповсюджується і на позасудовий порядок такого стягнення».

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

На переконання позивача, висновок відповідача про те, що на реєстрацію права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем не розповсюджується мораторій, є помилковим.

Факт дотримання вимог законодавства щодо оцінки та відчуження належного Позивачу майна, тезисно зазначений в відзиві, не підтверджений належними доказами. Як убачається з копії Висновку про вартість майна, доданий Відповідачем до відзиву, експерт не оглядав предмет оцінки.

Статтю 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначено, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки.

Отже, виходячи з наведених норм, незважаючи на вибір експертом методичного підходу оцінки майна (дохідний, порівняльний) підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього.

Третя особа не скористалася правом брати участь у судових засіданнях.

Процесуальні дії у справі: ухвалою суду від 28.08.2019 за клопотанням представника позивача витребувано докази:

- від відділу державної реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (м. Дніпро, вул. Старокозацька 56, 49004) оригінал та завірену копію реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером №106929593, індексний номер №38612861 від 08.12.2017 р., а саме квартиру АДРЕСА_1 .

Судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 76 - 80, ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що 16.11.2007 між ЗАТ «Перший український міжнародний банк» (правонаступником якого є ПАТ Перший український міжнародний банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №5764191, за умовами якого банк надав, а позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 33370,00 доларів США зі сплатою 11,9 річних, строком повернення до 16.11.2027, для придбання нерухомого майна (а.с.51-53).

З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, між ЗАТ «Перший український міжнародний банк» (правонаступником якого є ПАТ Перший український міжнародний банк») та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 5764247 від 16.11.2007, посвідчений Хомич О.М., нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі під №4549.

Предметом іпотеки за цим договором є однокімнатна квартира на 8 поверсі 14 поверхового будинку, реєстраційний номер: 20599572, загальна площа: 40,9 кв.м., житлова площа: 24,4 кв.м., адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 (а.с.13-19).

Відповідно до умов п. 1.6 Договору іпотеки за рахунок предмету іпотеки банк має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням в повному обсязі, що визначається відповідно до кредитного договору, договору іпотеки та чинного законодавства України, а також відшкодувати в повному обсязі всі свої витрати, пов`язані із реалізацією прав, що випливають з договору іпотеки, зокрема, пов`язані зі зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 4.7.1. Договору іпотеки передбачено, зокрема, задоволення забезпеченої іпотекою вимоги шляхом набуття Іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки і є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно.

Як встановлено судом на підставі судових рішень, рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13.07.2015, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14.11.2018, стягнуто ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість за кредитним договором №5764191 від 16 листопада 2007 року станом на 01.04.2015 року в розмірі 15654,28 доларів США, яка складається з: заборгованості за сумою кредиту в розмірі 14658,49 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 995,79 доларів США; а також витрати по сплаті судового збору в сумі 3654 грн.

У позовних вимогах ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про захист прав споживача шляхом визнання кредитного договору недійсним відмовлено (а.с.57-61).

Державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації", Дніпропетровська область Молчановим ОСОБА_5 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38612861 від 08.12.2017 було зареєстровано право власності відповідача на предмет іпотеки (а.с.10-12).

Правовідносини між учасниками справи виникли із захисту права власності та з обов`язку виконання зобов`язань (за кредитним та іпотечним договорами).

Дослідив докази, надані у порядку ст.ст. 76 – 80, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають із підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Зобов`язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України), та ці підстави зазначені в ст. ст. 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України, та за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Втім, зобов`язання з боку позивача за кредитним договором №5764191 від 16.11.2007 не виконано; рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13.07.2015, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14.11.2018, яким стягнуто з позивача заборгованість за зазначеним кредитним договором в розмірі 15654,28 доларів США також не виконано.

Доказів його виконання суду не надано.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно з ч. 1 ст. 35 даного Закону в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Частиною 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. .

Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першої статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

За змістом статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Як встановлено судом, відповідачем надано до матеріалів цивільної справи вимогу про усунення порушення від 15.07.2016 № 1507/10 та рекомендоване поштове відправлення на ім`я ОСОБА_1 , висновок про вартість об`єкта оцінки станом на 06.12.2017 (в копіях) (а.с.62-64, 69-70), втім, щодо наявності/відсутності повідомлення про порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору, про відсутність якого наголошувала позивач, та про наявність якого при поданні документів державному реєстратору наголошував відповідач, то судом були витребувані з Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради завірені копії реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером №106929593, індексний номер №38612861 від 08.12.2017 р., а саме квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційна справа №20599572 (перекреслено) та зверху записано №1432029812101), згідно яких письмова вимога про усунення порушення, яка мала бути надіслана іпотекодавцю в силу ст. 35 Закону України «Про іпотеку» відсутня, як і відсутні документи на підтвердження безспірності вимог кредитора, що також підтверджується внутрішнім описом документів реєстраційної справи за підписом держаного реєстратора Молчанова С.О., що вочевидь свідчить про те, що вказані документи дійсно були відсутні і при передачі реєстраційної справи до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, та суду з боку відповідача не було надано доказів на спростування доводів позивача в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 КПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 КПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, за ч. 5 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

За судового розгляду не встановлено доступу суб`єктом оціночної діяльності до майна, що оцінюється, документації та іншої інформації, яка є необхідною або має суттєве значення для оцінки, а тому суд не бере до уваги звіт про оцінку майна від 06.12.2017, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.69).

Що стосується тверджень позивача щодо того, що фактично відбулося примусове відчуження права власності на предмет іпотеки без згоди власника майна у період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», то суд знаходить їх слушними, виходячи з наступного.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Разом з тим 7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Крім того, згідно з пунктом 4 вказаного Закону протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Суд зауважує, що право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання на час дії Закону не підлягає реалізації.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що реєструючи право власності за відповідачем, державним реєстратором не взято до уваги відсутність документів, передбачених Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, а відповідачем, в свою чергу, було передчасно реалізовано своє право на задоволення своїх вимог за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто під час дії Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Виходячи з вищенаведеного, суд не бере до уваги будь-які інші доводи і заперечення та визнає позов таким, що підлягає до задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат вирішено у відповідності з ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 7, 9, 10, 11, 13, 19, 34, 76 – 80, 89, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 ст. 258, ч. 3 ст. 258, ст.ст. 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», де третя особа: Державний реєстратор Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Молчанов ОСОБА_6 про скасування державної реєстрації права власності задовольнити повністю.

Скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , здійсненої за Публічним акціонерним товариством «Перший Український міжнародний Банк» ЄДРПОУ 14282829, здійснену на підставі рішення державного реєстратора Молчанова Сергія Олександровича Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації, Дніпропетровська область, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38612861 від 08.12.2017 року.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (ідентифікаційний код юридичної особи 14282829, м. Київ, вул. Андріївська, 4) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 (сорок) коп.

Дата складення повного судового рішення 17.10.2019.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська або безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї

07.10.2019