Рішення № 85026647, 15.10.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№1.380.2019.003473

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Карпи А.В.,

представника відповідача Паїк М.В.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська,35; ЄДРПОУ 39507175) про скасування вимоги від 14.12.2018 року № Ф 5365-57 У.

Ухвалою суду від 16.07.2019 вказану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення недоліків. На виконання вимог зазначеної ухвали суду, позивач 02.08.2019 подав заяву та усунув недоліки позовної заяви.

27.08.2019 суд ухвалою відкрив спрощене позовне провадження та призначив судове засідання.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що вимога відповідача про сплату єдиного внеску від № Ф 5365-57-У від 14.12.2018 є протиправною і такою, що підлягає скасуванню з огляду на те, що з 2017 ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність, а тому не повинен сплачувати єдиний соціальний внесок як фізична особа-підприємець. Віповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI. Винесену відповідачем вимогу про сплату боргу позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки останній не відноситься до жодної з категорій осіб, які мають сплачувати єдиний внесок відповідно до статті 4 Закону № 2464-VI, а тому відповідач безпідставно нарахував позивачу єдиний внесок за вказаний період. Головне Управління ДФС у Львівській області, не зазначає походження боргу, за якою методикою здійснювався розрахунок боргу, не надав матеріали перевірки позивача. Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, свої заперечення обґрунтовує тим, що відповідно до норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач є платником єдиного внеску та зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок. Зазначає, що підставою для формування вимоги стали відомості з облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Заперечення мотивоване тим, що Головне управління ДФС у Львівській області, виносячи вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф 5365-57 У від 14.12.2018, діяло у межах закону, тому дана вимога є законною та не підлягає скасуванню. Представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши доводи позову, зібрані у справі докази в їх сукупності, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

18.12.2017 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець. Взятий на облік як платник податків 18.12.2017 за № 131217305453. 14.06.2019 відбулось припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, про що внесено запис від 14.06.2019 за № 2418000000003768 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

14.12.2018 відповідач виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) Ф-53-65-У від 14.12.2018, якою зобов`язано позивача сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 8075,54 грн. відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (а. с.9).

Не погоджуючись з зазначеною вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-53-65 -У від 14.12.2018 позивач звернувся з позовом до суду.

Не погоджуючись із даною вимогою, позивач оскаржив її в судовому порядку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

В розумінні статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Право на звільнення від сплати єдиного внеску мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина четверта статті 4 Закону №2464-VI).

Згідно з частиною 4 статті 5 Закону України № 2464-VI обов`язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) – з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац перший пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ в редакції Закону України № 77-VIII від 28.12.2014).

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ в редакції Закону № 77-VIII від 28.12.2014 у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Законом України № 1774-VIII від 06.12.2016, який набрав чинності з 01.01.2017, до абзацу 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ внесено зміни, замінивши у першому реченні абзацу другого слова "має право самостійно" словом "зобов`язаний".

Крім того, Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 в абзаці другому пункту другого частини першої статті 7 Закону №2464-VІ слова "році" та "року" замінено відповідно словами "кварталі" та "кварталу".

Згідно з нормами частини 5 статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22% до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

В силу приписів ч. 4 ст. 8 Закону порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.

При цьому недоїмка – це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (п.6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI ).

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (далі – Інструкція №449).

Згідно із вимогами п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI та Інструкції № 449 на платника єдиного внеску покладено обов`язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Крім того, частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до положень частин 1 - 4 статті 25 Закону №2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до пунктів 1-3 Розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. В разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Як вбачається з матеріалів справи 18.12.2017 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець. Взятий на облік як платник податків 18.12.2017 за № 131217305453, перебував на податковому обліку в Трускавецькій ДПІ у Дрогобицькому управлінні ГУ ДФС у Львівській області, про що свідчить запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Станом на 14.06.2019 стан платника – припинено, але не знято з обліку.

Згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 19.10.2018 заборгованість ОСОБА_1 по єдиному внеску ОСОБА_2 8075,54 грн. Заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску (розмір мінімального страхового внеску у 2018 становив 819,06 грн.)

14.12.2018 Головним управлінням ДФС у Львівській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-53-65-У від 14.12.2018 на суму 8075,54 грн.

Суд звертає увагу, що на дату формування вимоги від 14.12.2018 № № Ф-53-65-У, платник знаходився на загальній системі оподаткування та не перебував в стані припинення.

Приписами ст. 25 Закону №2464-VI та п. 3 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Згідно з пунктом 5 розділу VI Інструкції протягом десяти календарних днів з дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов`язаний сплатити зазначені у вимозі суми недоїмки, штрафів та пені.

У разі незгоди з розрахунком фіскального органу суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з фіскальним органом шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.

У разі якщо згоди з фіскальним органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного фіскального органу або оскаржити вимогу до фіскального органу вищого рівня чи в судовому порядку.

Згідно з пунктом 3 Розділу VI Інструкції №449 якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску та/або борги зі сплати фінансових санкцій органи доходів і зборів, протягом 15 робочих днів, наступних за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати єдиного внеску надсилають вимогу про її сплату. Вимога про сплату боргу формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з карток особових рахунків платників на суму боргу, що перевищує 10 грн.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.

При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера "У" (узгоджена вимога).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу (п. 4 Розділу VI Інструкції).

Отже, суд приходить до переконання, що чинним законодавством надано право податковому органу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акта перевірки, і у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платниками єдиного внеску (які не виконали обов`язок щодо самостійного обчислення і сплати цих внесків в порядку і розмірах, визначених Законом №2464-VI) податковий орган вправі обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки).

Водночас, аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є саме сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

З наявних в матеріалах справи доказів слідує, що Головним управлінням ДФС у Львівській області, встановивши наявність у ОСОБА_1 на підставі облікових даних з картки особового рахунку платника станом на 19.10.2018 (кінець календарного місяця, у якому виникла (зросла) недоїмка) заборгованості зі сплати ЄСВ, 14.12.2018 ОСОБА_1 виставлено вимогу про сплату заборгованості.

Податковим органом нараховано позивачу єдиний соціальний внесок, виходячи із встановленого у звітному періоді його мінімального розміру безвідносно до факту отримання ОСОБА_1 доходу, а саме станом на 14.12.2018 нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік та 2018 рік у розмірі 704 грн, (мінімального розміру у 2017 році ЄСВ – 704 грн) та мінімального розміру у 2018 році ЄСВ – 819,06 грн.

Слід зауважити, що відповідно до ч.16 ст. 25 Закону №2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Крім того, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) складена відповідачем із дотриманням вимог щодо форми та змісту, визначеної додатком 7 до Інструкції №449, та містить підставу її формування, яка вказана підкресленням однієї із підстав, передбаченої формою, а саме «дані інформаційної системи органу доходів і зборів».

Так, відповідно до витягу з ідентифікаційних даних, наявних в базах органу ДФС, 18.12.2017 позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, підприємницька діяльність якої та на момент виставлення вимоги не була припинена.

Суд не погоджується із твердженням позивача про те, що вимога про нарахування боргу є протиправною, враховуючи наступне.

Проте, позивач на момент винесення вимоги обліковується в інформаційній системі органу дозодів і зборів як платник єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб – підприємців регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV, який набрав чинності з 01.07.2004.

Відповідно до ч.3 ст.46 Закону №755-IV фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця.

Однак, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зазначено, що стан суб`єкта припинено лише 14.06.2019 за № 24180060002003768

Згідно зі ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що реєстрація позивача як фізичної особи-підприємця встановлює обов`язок сплачувати податки, пов`язані із здійсненням підприємницької діяльності, у строки, встановлені чинним законодавством. Разом з тим, у випадку несвоєчасного нарахування та/або сплати платником сум єдиного внеску, податковий орган зобов`язаний обчислити суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), формування якої здійснюється на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника.

Суд констатує, що на момент винесення відповідачем оскаржуваної вимоги у позивача був статус фізичної особи підприємця, а відтак зобовязаний сплачувати єдиний внесок, незалежно від того отримував він доходи чи ні.

Cуд також зауважує, що ОСОБА_1 є платником єдиного внеску згідно із Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» незалежно від фінансового стану та з 2017 року (набрання законної сили змінами до Закону №2464-VI) навіть в разі відсутності доходу в сумі єдиного внеску не менше за розмір мінімального страхового внеску.

Враховуючи наведене вище, суд погоджується з тим, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин, а тому оскаржена вимога про сплату боргу є правомірною.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, аст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, податковим органом вимога винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та правовими нормами, якими врегульовані спірні правовідносини, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, як цього вимагає диспозиція ч.2 ст.2 КАС України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф 5365-57 У від 14.12.2018 є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 139 КАС України не підлягають відшкодуванню судові витрати позивачу, якому у задоволенні позову відмовлено.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволені позовної заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська,35; ЄДРПОУ 39507175) про скасування вимоги про сплату боргу від 14.12.2018 року № Ф 5365-57 У, - відмовити .

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Сподарик Н.І.

Повний текст рішення складено та підписано 18 жовтня 2019 року.