Рішення № 85026532, 18.10.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

18 жовтня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3793/19

Суддя Луганського окружного аміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними, зобов`язання поновити виплату пенсії, -

ВСТАНОВИВ:

29 серпня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Луганській області), у якому позивач просить суд:

- зобов`язати ГУПФУ в Луганській області відповідно до постанови КМ України №-103 від 21 лютого 2018 року проводити щомісячну виплату заборгованості по перерахованій пенсії за період з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2017 року до повного її відшкодування.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 05.01.2001 позивачу була призначена пенсія за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №-2262 від 09.04.1992 року по лінії Міністерства внутрішніх справ і позивач, як пенсіонер МВС перебував на обліку в управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших громадян ГУПФ України в Луганській області.

Згідно постанови КМУ від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової службі, та деяким іншим категоріям осіб» пенсія була перерахована з 1 січня 2016 року і склала 3802,92 грн, яка стала виплачуватися з квітня 2018 року, при цьому була виплачена сума підвищення за період з січня по березень 2018 року в розмірі 5046,69 грн. Сума заборгованості перерахованої пенсії з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року склала 40373,52 грн, яка відповідно до постанови КМУ від 21.02.2018 № 103 повинна виплачуватися з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року в розмірі 50% місячного підвищення пенсії, тобто 841,12 грн, а з 1 січня 2020 року до остаточної виплати в розмірі 100 % місячного підвищення пенсії, тобто 1682,23 грн.

В січні 2019 року позивач перейшов на пенсію за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з чим знятий з обліку як пенсіонер МВС в управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян.

В січні 2019 року на картковий рахунок позивача була зарахована пенсійна виплата за січень 2019 року в розмірі 3802,92 грн та доплата по перерахунку відповідно до постанови КМУ № 103 в розмірі 841,12 грн, тобто 50% різниці між місячним розміром підвищеної пенсії та місячним розміром отриманої пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017. Після переходу на пенсію за віком виплата цієї доплати була припинена.

Щодо виплати цієї доплати позивач 21.03.2019 звернувся на адресу начальника управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян ГУПФУ в Луганській області і за його підписом одержав відповідь від 08.04.2019 №-5120/03-01, згідно із якою позивач втратив право на отримання цієї доплати у зв`язку з переходом на інший вид пенсії.

З таким висновком позивач не згоден, оскільки мова іде про виплату (відшкодування) заборгованості сум перерахованої пенсії за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року, які позивач мав право отримати за той час.

Таку бездіяльність ГУПФУ в Луганській області позивач вважає протиправною та такою, що порушує його право на пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду від 02.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 1-2).

Ухвалою суду від 01.10.2019 подальший розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, зобов`язано головне управління Пенсійного фонду в Луганській області у строк до 17.10.2019 надати суду засвідчену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 ; витребувано від управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області інформацію щодо передання чи непередання головним Управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області заборгованості з перерахованої пенсії ОСОБА_1 у сумі 39 532,40 грн, інформацію щодо виплати зазначеної заборгованості ОСОБА_1 УПФУ в м. Лисичанську після взяття позивача на облік; засвідчену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), супровідного листа ГУПФУ в Луганській області про надіслання пенсійної справи та атестату (арк. спр. 23-24).

Позивач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином (арк.спр. 28).

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином (арк.спр. 29), просив розглядати справу без його участі (арк.спр. 20).

Суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі приписів частини дев`ятої статті 205 КАС України.

18.09.2019 за вх. № 46204/2019 через відділ діловодства, обліку та звернення громадян (канцелярію) суду від відповідача надійшов відзив на позов (арк. спр. 19-20), в якому зазначено, що відповідач позовних вимог не визнає з таких підстав.

Станом на 01.01.2016 ОСОБА_1 перебував на обліку в ГУПФУ в Луганській області та отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992 (далі - Закон №2262) по лінії Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до статті 63 Закону №2262, постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» № 988 від 11.11.2015, постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 № 103, пенсія позивачу 28 березня 2018 року була перерахована з 1 січня 2016 року і склала 3802,92 грн, яка стала виплачуватися з квітня 2018 року, при цьому була виплачена сума підвищення за період з січня по березень 2018 року в розмірі 5046,69 грн.

Сума заборгованості перерахованої пенсії з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року склала 40373,52 грн, яка відповідно до постанови №103 повинна виплачуватися з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року в розмірі 50% місячного підвищення пенсії , тобто 841,12 грн, а з 1 січня 2020 року до остаточної виплати в розмірі 100 % місячного підвищення пенсії, тобто 1682,23 грн. 17.01.2019 відповідач отримав лист УПФУ в м. Лисичанську Луганської області від 15.01.2019 № 1484/02-32, яким було повідомлено, що ОСОБА_1 виявив бажання перейти на пенсію згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На підставі цього, головним управлінням з 31.01.2019 позивача було знято з обліку та атестат про зняття з обліку № 26 направлено до УПФУ в м. Лисичанську Луганської області.

Останню виплату пенсії позивач отримав за січень 2019 року у розмірі 3802,92 грн (основний розмір) та 841,12 грн (сума доплати).

Таким чином, сума заборгованості перерахованої пенсії з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року зменшилася до 39 532,40 грн.

Згідно атестату про зняття з обліку у зв`язку з переходом на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІУ ОСОБА_1 припинили виплату пенсії з 01.02.2019.

Відповідно до ч. й ст.10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІУ, особі, яка одночасно має право на різні види пенсії, призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Відповідач вважає, що оскільки ОСОБА_1 з січня 2019 року призначено пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ГУ, виплата пенсії згідно Закону №2262-ХІІ з 01.02.2019 припинена. Підстав для виплати нарахованої доплати в розмірі 39532,40 грн до пенсії за вислугу років за період з 01.01.2016 по 31.12.2007 відповідно до вимог постанови №103 на час виплати пенсії за віком відповідно до вимог Закону №1058-IV немає.

Оскільки ОСОБА_1 не перебуває на обліку в головному управління, проводити будь-які виплати позивачу не має можливості.

Виплати різниці між місячним розміром підвищеної пенсії та місячним розміром отриманої пенсії за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року виплачується тільки за умови, якщо пенсіонер отримує пенсію відповідно до Закону України №2262.

Також відповідач зазначив, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.05.2019 у справі № 826/12704/18 визнано протиправним та скасовано пункт 3 постанови № 103, згідно із яким позивач просить виплатити заборгованість з пенсії.

На підставі викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (арк.спр. 34, 35), з 2007 року перебував на обліку в ГУПФУ в Луганській області як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» по лінії МВС.

На підставі довідки Ліквідаційної комісії ГУМВС України у Луганській області від 21.03.2018 № 1814 ЛК про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) (арк.спр. 44) відповідачем 28.03.2018 було здійснено перерахунок пенсії за вислугу років на підставі постанов КМУ № 988, № 103, розмір пенсії склад 3802,92 грн, різниця між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого пункту 3 постанови КМУ від 21.02.2018 № 103 та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року - 40 373,52 грн, визначено порядок виплати: з 01.01.2019 по 31.12.2019 - по 841,12 грн, з 01.01.2020 до повної виплати розрахованої суми - 1682,23 грн щомісяця (арк.спр. 42,43).

Про зазначений перерахунок відповідач повідомив ОСОБА_1 відповідним листом (арк.спр. 9).

15.01.2019 позивач звернувся до УПФУ в м. Лисичанську із заявою про перехід на інший вид пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (арк. спр. 7).

15.01.2019 УПФУ в м. Лисичанську направило начальнику управління пенсійного забезпечення військовослужбовців ГУПФУ запит № 1484/02-32 про надання атестату ОСОБА_1 (арк.спр. 47).

Відповідно до атестату ГУПФУ в Луганській області від 25.01.2019 № 26 ОСОБА_1 знято з обліку як отримувача пенсії за вислугу років, пенсію виплачено по 31.01.2019 (арк. спр. 8). Відомості про передачу заборгованості з пенсійних виплат в атестаті відсутні.

Зазначений атестат направлений відповідачем на адресу УПФУ в м. Лисичанську 25.01.2019 за № 1401/03-02 (арк.спр. 45).

21.03.2019 позивач звернувся із заявою до управління пенсійного забезпечення військовослужбовців ГУПФУ в Луганській області, в якій зазначив, що сума перерахованої пенсії за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року становить 40373,52 грн. На виконання постанови КМУ № 103 з 1 січня 2018 року по 31 січня 2019 року позивачу було виплачено щомісячно 50 відсотків боргу підвищеної пенсії в сумі -10934,56 грн (щомісячно - 841,12 грн). Сума перерахованої, невиплаченої пенсії на 01.02.2019 складає 29438,96 грн, яка на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 повинна бути виплачена з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2020 року щомісячно 50 відсотків місячного розміру підвищеної пенсії (841,12 грн), та з 1 січня 2020 року по 31 січня 2021року щомісячно 100 відсотків місячного розміру підвищеної пенсії. Позивач просив виплатити борг за лютий, березень 2019 року та відновити виплати на виконання постанови КМУ № 103 (арк. спр. 10).

08.04.2019 ГУПФУ в Луганській області направлено ОСОБА_1 відповідь № 5120/03-01, в якій зазначено, що виплату пенсії відповідно до Закону № 2262 було припинено з лютого 2019 року у зв`язку з переходом на пенсію за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Атестат про зняття з обліку надіслано поштою на адресу УПФУ в м. Лисичанську. Виплата різниці між місячним розміром підвищеної пенсії та місячним розміром отриманої пенсії за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року буде відбуватись за умови, якщо позивач виявить бажання отримувати пенсію відповідно до Закону № 2262 (арк.спр. 11).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Спірним питанням у даній справі є правомірність припинення відповідачем виплати сум перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, внаслідок переходу позивача з пенсії за вислугу років на інший вид пенсії та зняття у зв`язку з цим позивача з обліку в ГУПФУ в Луганській області.

Відповідно до пункту 3 постанови КМУ від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» сума перерахованих пенсій для виплати за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р. обчислюється органами Пенсійного фонду України станом на 1 січня 2018 р. та виплачується після виділення коштів на їх фінансування з державного бюджету в такому порядку:

з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - щомісяця окремою сумою у розмірі 50 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р.;

з 1 січня 2020 р. - щомісяця окремою сумою у розмірі 100 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р. та до забезпечення повної виплати розрахованої суми.

Матеріалами справи підтверджується, що перерахунок пенсії за вислугу років позивача було здійснено у березні 2018 року, сума перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 склала 40373,52 грн, у січні 2019 року було виплачено 3802,92 грн основного розміру пенсії та 841,12 грн доплати, та з лютого 2019 року ОСОБА_1 знято з обліку в ГУПФУ в Луганській області.

Сума заборгованості перерахованої пенсії з 01.01.2016 по 31.12.2017 зменшилася до 39532,40 грн, не була виплачена ОСОБА_1 при знятті з обліку та не передана до управління ПФУ за новим місцем обліку, що визнається відповідачем.

Оскільки сума заборгованості не зазначена в атестаті, в суду відсутні підстави вважати, що вона буде виплачена позивачеві управлінням ПФУ в м. Лисичанську.

Посилання відповідача як на підставу для невиплати позивачу заборгованості у сумі 39532,40 грн на частину першу статті 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором, суд вважає безпідставним, оскільки в межах спірних правовідносин не йдеться про право позивача на отримання різних видів пенсії, а спірним питанням є саме невиплата ГУПФУ в Луганській області вже нарахованої суми пенсії за попередній період, поетапна виплата якої з січня 2019 року передбачалася пунктом 3 постанови КМУ № 103.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.05.2019 у справі № 826/12704/18, яке за даними ЄДРСР набрало законної сили 14.06.2019, визнано протиправним та скасовано пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Доводи відповідача про те, що пункт 3 постанови КМУ № 103 скасовано, тому відсутні підстави продовжувати виплату заборгованості позивачу, суд вважає необґрунтованими, оскільки скасування пункту 3 постанови КМУ № 103 не нівелює обов`язку виплатити вже нараховану суму заборгованості за попередній період, а лише передбачає відсутність правових підстав виплачувати таку заборгованість поетапно.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.

З огляду на наведене, нарахована у березні 2018 року сума заборгованості за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, яка станом на дату зняття позивача з обліку в ГУПФУ в Луганській області становила 39532,40 грн, є майном ОСОБА_1 у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а відмова відповідача виплатити її позивачеві є невиправданим втручанням в мирне володіння таким майном, яке не є законним, не переслідує легітимну мету в інтересах суспільства, та не є пропорційним переслідуваній меті.

Таким чином, бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з нарахованої пенсії є протиправною.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства бездіяльністю є певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України.

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Не здійснивши позивачу в порушення вимог статті 46 Закону № 1058-IV виплату заборгованості за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, відповідач допустив протиправну бездіяльність, що свідчить про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача до вчинення необхідних дій з метою відновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, обравши належний спосіб захисту порушеного права позивача, та визнати бездіяльність відповідача щодо невиплати нарахованої суми пенсії протиправною та зобов`язати здійснити виплату заборгованості в розмірі 39532,40 грн.

У задоволенні вимог про зобов`язання ГУПФУ в Луганській області відповідно до постанови КМУ № 103 проводити щомісячну виплату заборгованості по перерахованій пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 до повного відшкодування слід відмовити, оскільки, як зазначено вище, пункт 3 постанови № 103 визнано протиправним та скасовано судовим рішенням у справі № 826/12704/18, яке набрало законної сили, і судом обрано належний спосіб захисту порушеного права позивача.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду із позовом позивачем сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн.

Згідно із частиною восьмою статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у розмірі 768,40 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, 9, код за ЄДРПОУ 21782461) про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої суми пенсії за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року в розмірі 39532,40 грн.

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з нарахованої суми пенсії за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року в розмірі 39532,40 грн.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.).

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Г. Секірська