Рішення № 85025940, 18.10.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2019 року Справа № 160/7848/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

09.08.2019р. (згідно штемпеля поштового зв`язку) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні позивачеві в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби та здійснити виплату суми перерахунку;

- виконати рішення суду протягом тридцяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з він проходив дійсну військову службу на посаді військового комісара Апостолівського районного військового комісаріату Дніпропетровської області, перебував на фінансовому забезпеченні в Дніпропетровському обласному військовому комісаріаті та отримував грошове забезпечення, у складі якого отримував щомісячну додаткову грошову винагороду. Позивач зазначає, що наказом №134 від 03.10.2013р. його було виключено зі списків особового складу та з усіх видів грошового забезпечення з 03.10.2013р., у зв`язку з чим Дніпропетровський обласний військовий комісаріат розрахував розмір одноразової грошової допомоги при звільненні та виплати вказану допомогу позивачеві без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалася позивачеві відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010р. Як зазначає позивач, він звернувся до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою щодо здійснення нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримав під час проходження військової служби та виплати своєчасно не виплаченої частини такої одноразової грошової допомоги при звільненні, проте, листом №6/3/335 від 21.06.2019р. відповідач відмовив позивачеві у здійсненні нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, оскільки щомісячна додаткова грошова винагорода була встановлена рішенням Уряду України, виплачувалася позивачеві щомісяця до дня звільнення його з військової служби у складі грошового забезпечення, тобто мала постійний характер та входила до складу грошового забезпечення. Щодо строку звернення до суду, то позивач зазначає, що ним оскаржується бездіяльність відповідача – суб`єкта владних повноважень, яка носить триваючий характер та не має часових обмежень, при цьому, позивач посилається на ч.2 ст.233 КЗпП України та висновки Верховного Суду України у постанові від 26.10.2016р. у справі №6-1395цс16. Окрім того, позивач вказує на те, що Закон України «Про виконавче провадження» не містить строку виконання судових рішень зобов`язального характеру, а тому, не встановлення судом такого строку виконання судового рішення призведе до позбавлення позивача права користування та розпорядження своїм майном. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на рішення Європейського Суду з прав людини, постанови Верховного Суду України та Верховного Суду.

Ухвалою суду від 19.08.2019р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.2).

13.09.2019р., на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній просив відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі посилаючись на те, що одноразова грошова допомога при звільненні була розрахована та виплачена позивачеві у розмірі 54302,50 грн. відповідно до норм імперативного характеру, якими є Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджена наказом Міністра оборони України №260 від 11.06.2008р. та Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджена наказом Міністра оборони України №595 від 15.10.2010р., які чітко визначають порядок дій при обчисленні та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні зі Збройних Сил України, та якими керувався відповідач, а тому на момент проведення розрахунку та виплати позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні Дніпропетровський обласний військовий комісаріат діяв відповідно до чинного законодавства. Відповідач зазначає про те, що посилання позивача на постанови Верховного Суду України є недоречними, оскільки вони стосуються питання обчислення пенсії, а не грошової допомоги при звільненні військовослужбовця. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на рішення Верховного Суду України, Верховного Суду, ухвали Вищого адміністративного Суду України, рішення судів першої та апеляційної інстанцій (а.с.28-30).

Окрім того, 13.09.2019р. відповідачем подано клопотання про застосування строків позовної давності, у якому останній просить застосувати строки позовної давності, встановленні в ст.122 КАС України та в порядку ст.123 КАС України позов позивача залишити без розгляду посилаючись на те, що позивач отримав одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до наказу військового комісара Дніпропетровського обласного військового комісаріату №134 від 03.10.2013р., отже шестимісячний строк для оскарження рішення відраховується з моменту видання зазначеного наказу. Окрім того, відповідач вказує на те, що норми Кодексу законів про працю України та Закону України «Про оплату праці» не поширюються на правовідносини між органом військового управління та військовослужбовцем, а тому посилання позивача на постанову Верховного Суду України у постанові від 26.10.2016р. у справі №6-1395цс16 є недоцільним. Враховуючи зазначене, відповідач вказує на те, що позивачем безпідставно пропущені строки звернення до адміністративного суду з даним позовом (а.с.26-27).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 18.10.2019р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

З 03.10.2013р. ОСОБА_1 , який проходив військову службу у Збройних Силах України, було виключено зі списків особового складу Апостолівського районного військового комісаріату Дніпропетровської області, з усіх видів грошового забезпечення та направлений на військовий облік до Апостолівського РВК Дніпропетровської області, що підтверджується змістом копії наказу військового комісара Дніпропетровського обласного військового комісаріату №134 від 03.10.2013р., наявної у справі (а.с.9).

При цьому, відповідно до наказу військового комісара Дніпропетровського обласного військового комісаріату №134 від 03.10.2013р. ОСОБА_1 виплачено вихідну допомогу при звільненні з лав ЗС України в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за повних 29 календарних років у сумі 54302,50 грн. (а.с.9).

На заяву позивача, листом №6/3/335 від 21.06.2019р. Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повідомив позивача про відсутність законних підстав для нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 40 відсотків від місячного грошового забезпечення та проведення виплати частини одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 40 відсотків від місячного грошового забезпечення, а також і надав позивачеві розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні, що підтверджується копією відного листа (а.с.12).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з бездіяльністю відповідача, яка полягає у розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, у зв`язку з чим просить відновити його права шляхом визнання такої бездіяльності відповідача протиправною, зобов`язання відповідача здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні позивачеві в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби та здійснити виплату суми перерахунку, виконати рішення суду протягом тридцяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Між тим, у даних правовідносинах, згідно до вимог ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, судом підлягають перевірці саме дії відповідача щодо відмови у розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, які оформлені листом №6/3/335 від 21.06.2019р., оскільки, в даному випадку, відповідачем не була вчинена бездіяльність (пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень), а вчинені активні дії щодо відмови у розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка була оформлена відповідачем листом №6/3/335 від 21.06.2019р. (а.с.12).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Частиною 2 ст.9 Закону №2011 (у редакції чинній станом на 03.10.2013р.) було визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

У відповідності до п.1 постанови Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.2007р. «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції чинній станом на 03.10.2013р.) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010р. (чинною станом на 03.10.2013р.) (далі – Постанова КМУ №889) було передбачено виплату щомісячної додаткової грошової винагороди, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Аналізуючи вищевказані норми законодавства, можна дійти висновку, що ознаки щомісячної додаткової грошової допомоги, визначені Постановою КМУ №889, відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер, а тому підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

Так, як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, щомісячна додаткова грошова винагорода виплачувалася позивачеві щомісячно до дня звільнення його з військової служби (а.с.9,10).

Разом з тим, при проведенні розрахунку позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні згідно наказу №134 від 03.10.2013р., вищезазначена щомісячна додаткова грошова винагорода не була включена до складу грошового забезпечення позивача, з якого обчислено розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, що підтверджується змістом довідки №6/1/87 від 21.06.2019р., копія якої наявна у справі (а.с.11).

Враховуючи викладене, проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини, суд приходить до висновку, що за умови отримання позивачем додаткової грошової винагороди на підставі Постанови КМУ №889, яка нараховувалася та виплачувалася позивачеві щомісячно, відповідач протиправно не включив таку винагороду до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховану одноразову грошову допомогу при звільненні.

Зазначеної правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїх постановах від 16.05.2019р. у справі №826/11679/17, від 31.07.2019 у справі №826/3398/17, від 08.08.2019р. у справі №802/955/17-а та від 19.09.2019р. у справі №826/14564/17.

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність дій відповідача щодо відмови у розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, які оформлені листом №6/3/335 від 21.06.2019р. з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин справи, встановлених судом та вищенаведеної правової позиції Верховного Суду.

При цьому, судом відхиляються посилання відповідача на рішення Верховного Суду України, Верховного Суду, ухвали Вищого адміністративного Суду України, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які зазначені у відзиві на позов, оскільки до даних правовідносин підлягають застосуванню саме висновки Верховного Суду, викладені у його постановах від 16.05.2019р. у справі №826/11679/17, від 31.07.2019 у справі №826/3398/17, від 08.08.2019р. у справі №802/955/17-а та від 19.09.2019р. у справі №826/14564/17, що прийняті у часі пізніше.

Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, то у задоволенні даного клопотання відповідачеві слід відмовити, виходячи з наступного.

Так, в обґрунтування заявленого клопотання про застосування строків позовної давності відповідач посилається на те, що, оскільки позивач отримав одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до наказу військового комісара Дніпропетровського обласного військового комісаріату №134 від 03.10.2013р., то шестимісячний строк для оскарження рішення відраховується з моменту видання зазначеного наказу.

Разом з тим, вказані твердження не можуть бути обрані судом для вирішення судом питання про залишення даного позову без розгляду, оскільки зі змісту копії наведеного наказу вбачається, що він не містить розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні та такий розрахунок було надано позивачеві лише у червні 2019 року, як додаток до листа №6/3/335 від 21.06.2019р. (11,12), тоді як спірним питанням у даній справі є саме склад грошового забезпечення, з якого розраховується одноразова грошова допомога при звільненні.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили про те, що позивачеві було відомо склад грошового забезпечення, з якого йому було розраховано розмір одноразова грошова допомога при звільненні ще у 2013 році в порушення вимог ст.ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, суд приходить до висновку, що за умови не надання відповідачем доказів того, що про порушення своїх прав позивачу було відомо ще у 2013 році, вказані твердження відповідача про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду з даним позовом є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу, а, відповідно, клопотання відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність дій відповідача щодо відмови у розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, які оформлені листом №6/3/335 від 21.06.2019р., суд приходить до висновку, що відповідач, відмовивши позивачеві у проведенні розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що, відмовивши позивачеві у проведенні розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, листом №6/3/335 від 21.06.2019р., відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, які оформлені листом №6/3/335 від 21.06.2019р., вийшовши таким чином за межі позовних вимог відповідно до ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також підлягають і задоволенню похідні позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні позивачеві в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби та здійснити виплату суми перерахунку з урахуванням раніше виплачених сум та з урахуванням того, що судом встановлено протиправність дій відповідача щодо відмови у розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, які оформлені листом №6/3/335 від 21.06.2019р. та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні позивачеві в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби та здійснити виплату суми перерахунку з урахуванням раніше виплачених сум, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача виконати рішення суду протягом тридцяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили, оскільки вирішення таких позовних вимог не віднесено до повноважень адміністративного суду при розгляді справи та не відповідає вимогам ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням того, що строки виконання судового рішення визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №13237 від 09.08.2019р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 512 грн. 27 коп. (768,40 грн./3*2) (а.с.4).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відмови Харчуку ОСОБА_2 у розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку останній отримував під час проходження військової служби, які оформлені листом №6/3/335 від 21.06.2019р.

Зобов`язати Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (49006, м. Дніпро, вул. Шмідта, 16, код ЄДРПОУ 08353525) здійснити Харчуку ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку останній отримував під час проходження військової служби та здійснити виплату суми перерахунку з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (49006, м. Дніпро, вул. Шмідта, 16, код ЄДРПОУ 08353525) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 512 грн. 27 коп. (п`ятсот дванадцять грн. 27 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва