Рішення № 85003684, 17.10.2019, Білопільський районний суд Сумської області

Справа № 573/1213/19

Номер провадження 2/573/360/19

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 жовтня 2019 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області у складі:

головуючого судді – Замченко А.О.,

з участю секретаря – Півньової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом,

в с т а н о в и в :

11 липня 2019 року до суду поштою надійшла позовна заява АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій зазначено, що на підставі договору б/н від 26 лютого 2013 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2200 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, з правом пролонгації. Відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконує, у зв`язку з чим станом на 31 травня 2019 року в неї утворилася заборгованість в розмірі 238575 грн. 85 коп., з яких: 2146 грн. 52 коп. – заборгованість за кредитом, 230054 грн. 82 коп. – заборгованість по відсоткам, 6374 грн. 51 коп. – заборгованість за пенею та комісією.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь банку частину заборгованості за вказаним кредитним договором, а саме: 121465 грн. 25 коп., з яких: 2146 грн. 52 коп. – заборгованість за кредитом, 119318 грн. 73 коп. заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 26 лютого 2013 по 31 липня 2018 року.

Ухвалою судді Білопільського районного суду Сумської області від 15 липня 2019 року відкрито провадження в справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції представник позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - Гакаль Р.В. просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник – адвокат Пашков С.І. просили відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг відповідач не підписувала, банком пропущений строк позовної давності, позивач безпідставно нараховував та стягував комісію, а тому платежі повинні бути перераховані та спрямовані на погашення тіла кредиту, в односторонньому порядку було збільшено процентну ставку. Також ОСОБА_1 вказувала, що кредитною карткою не користувалася.

Заслухавши представника позивача, відповідача та її адвоката, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, відповідно до заяви ОСОБА_1 від 26 лютого 2013 року остання отримала в ПАТ «КБ «ПриватБанк», нині АТ КБ «ПРИВАТБАНК», кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку «Універсальна» зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а. с. 5-32).

Договір було укладено шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. На підставі даного договору відповідач отримала платіжну картку.

У заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31 травня 2019 року становить 121465 грн. 25 коп., з яких: 2146 грн. 52 коп. – заборгованість за кредитом, 119318 грн. 73 коп. заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 26 лютого 2013 по 31 липня 2018 року.

Відповідно до абз. 1 ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (абз. 2 ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 10561 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

З огляду на положення абз. 1 ч. 1 ст. 1049, абз. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 26 лютого 2013 року процентна ставка не зазначена.

Банк, пред`являючи вимогу про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (суми, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 26 лютого 2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме в зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17), зроблено висновок, що в такому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (26 лютого 2013 року) до моменту звернення до суду з казаним позовом (11 липня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17) вказала, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної зі сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що в заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена в постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15).

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17) зазначила, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

У постанові від 24 вересня 2014 року в справі №6-144цс14 Верховний Суд України зазначив, що сторони досягли згоди та уклали договір, в якому передбачили, що позовна давність, установлена законом, збільшена за домовленістю сторін до п`яти років відповідно до п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (стандарт).

У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) посилання на відступлення від правової позиції, викладеної раніше в постанові від 24 вересня 2014 року (провадження №6-144цс14), що було обов`язковим згідно з частиною першою статті 360-7 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття постанови) відсутнє.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року в справі «Брумареску проти Румунії», заява №28342/95, §61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року в справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява №76943/11, §123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року в справі «Кантоні проти Франції», заява №17862/91, §31-32; від 11 квітня 2013 року в справі «Вєренцов проти України», заява №20372/11, §65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року в справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява №20166/92, §36).

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 26 лютого 2013 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили в письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Саме такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17).

У цій же постанові зазначено, що з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача в кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону №1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

У судовому засіданні представник банку визнав, що ОСОБА_1 Умов та правил надання банківських послуг не підписувала.

З огляду на викладене, враховуючи, що в анкеті-заяві від 26 лютого 2013 року відсутній обов`язок відповідача по сплаті банку процентів, а Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не можуть вважатися складовою частиною даного кредитного договору, у задоволенні позовних вимог про стягнення 119318 грн. 73 коп. заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 26 лютого 2013 по 31 липня 2018 року необхідно відмовити за безпідставністю.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, то суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В абз. 2 ч. 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно з ч. 1 ст. 259 ЦПК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Як уже зазначалося вище, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, відповідачем не підписані.

В анкеті-заяві від 26 лютого 2013 року посилання на домовленість сторін щодо збільшення строку позовної давності відсутнє. Відсутній і окремий письмовий договір про збільшення строку позовної давності.

З огляду на викладене, суд вважає, що відсутні підстави вважати, що сторони збільшили позовну давність за вимогами про стягнення кредитної заборгованості до п`ятдесяти років.

Зазначене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 06 лютого 2019 року (справі №202/26885/13-ц).

З огляду на викладене, суд вважає, що оскільки в договорі не визначено строку виконання зобов`язання, відповідач повинен повернути заборгованість за кредитом у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги банком. А тому доводи відповідача про те, що банк пропустив строк позовної давності є безпідставними.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що банк не мав права нараховувати та стягувати з неї комісію за користування кредитними коштами.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 визначено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.

Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зокрема, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо.

Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку(прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо) (пункти 3.1, 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 (у редакції чинній на момент укладення договору).

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року (справа №6-1746цс16), Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 491/1114/15-ц).

Враховуючи імперативне врегулюванням законодавством про захист прав споживачів умов щодо нарахування комісії з обслуговування кредитного договору, банк не мав правових підстав для нарахування та зарахування сплачених коштів за кредитом в рахунок сплати заборгованості за комісією.

При цьому суд враховує, що в анкеті-заяві від 26 лютого 2013 року посилання на домовленість сторін щодо сплати комісії відсутнє.

З наданого банком розрахунку вбачається, що 27 вересня 2015 року ОСОБА_1 сплатила 25 грн. 49 коп., які банком зараховані на погашення заборгованості по комісії. У судовому засіданні представник банку пояснив, що вказану суму було списано банком автоматично без волі та відома ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, у банку не було правових підстав зараховувати зазначену суму в рахунок сплати комісії, а тому їх необхідно зарахувати в рахунок сплати боргу по тілу кредита.

Таким чином, оскільки безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 26 лютого 2013 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь банку 2121 грн. 03 коп. заборгованості за кредитом (2149 грн. 52 коп. – 25 грн. 49 коп.).

Доводи відповідача про те, що вона не користувалася карткою, спростовуються випискою по рахунку, яка є на а. с. 114-117. Належних і допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач не користувалася карткою, суду надано не було.

З огляду на положення ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам (1,75%) слід також стягнути 33 грн. 62 коп. понесених і документально підтверджених судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованість за кредитом задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» 2121 (дві тисячі сто двадцять одну) гривню 03 коп. заборгованості за кредитним договором без номеру від 26 лютого 2013 року та 33 (тридцять три) гривні 62 коп. судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сумського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ЦПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя -

Справа №573/1213/19

Номер провадження 2/573/360/19

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

(вступна і резолютивна частини)

17 жовтня 2019 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області у складі:

головуючого судді – Замченко А.О.,

з участю секретаря – Півньової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом,

у х в а л и в :

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованість за кредитом задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» 2121 (дві тисячі сто двадцять одну) гривню 03 коп. заборгованості за кредитним договором без номеру від 26 лютого 2013 року та 33 (тридцять три) гривні 62 коп. судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сумського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ЦПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя -