Рішення № 84984520, 19.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 вересня 2019 року № 640/4716/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Громадянки Республіки Казахстан ОСОБА_1 , що діє в своїх інтересах та інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_2

до Державної міграційної служби України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

представники позивач - ОСОБА_1 ;

сторін: представник позивача - Журко О.С. ;

відповідача - Адамишин А.А. ;

у судовому вільний слухач - ОСОБА_5 ,

засіданні також

був присутній:

(в судовому засіданні 19.09.2019, відповідно до ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення)),

В С Т А Н О В И В:

Громадянка Республіки Казахстан ОСОБА_1 , що діє в своїх інтересах та інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_2 (адреса: офіс БФ "Право на захист", АДРЕСА_2 ) (надалі - позивачка або ОСОБА_1 ) подала на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Державної міграційної служби України (адреса місцезнаходження юридичної особи: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 9, ідентифікаційний код - 37508470) (далі - відповідач або ДМС або Міграційна служба), у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 445-18 від 22.12.2018 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянці Республіки Казахстан ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Державну міграційну службу України визнати громадянку Республіки Казахстан ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах своєї малолітньої дитини, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , біженцем в Україні.

Мотивуючи позовні вимоги позивачкою зазначено, що працівниками Міграційної служби проведено перевірку відомостей формально щодо підстав відповідного статусу, не враховано вимоги п. 6.10 «Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», яким передбачено проведення процедури повторного розгляду заяви виключно з урахуванням висновків суду, що стали підставою для скасування рішення ДМС, що вказує на порушення прав ОСОБА_1

Розпорядженням щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ від 05.04.2019 № 159 справу передано на розгляд судді Пащенку К.С.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2019 (суддя Пащенко К.С.) справу прийнято до провадження, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовче судове засідання на 06.06.2019.

06.06.2019 у судовому засіданні судом оголошено перерву на 11.07.2019.

11.07.2019, у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці, розгляд справи відкладено до 07.08.2019.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.08.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.08.2019.

Поряд з цим, суд відмічає, що з метою повного та всебічного розгляду справи № 640/4716/19, необхідності дослідження справи № 826/13833/17 за позовом громадянки Казахстану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії безпосередньо у судовому засіданні, 09.08.2019 до судді Окружного адміністративного суду міста Києва Васильченко І.П. направлено запит № 640/4716/1911500/19 щодо надання матеріалів справи № 826/13833/17 для огляду у судовому засіданні по справі № 640/4716/19.

Слід зауважити про надходження, на відповідний запит, до суду матеріалів судової справи № 826/13833/17.

28.08.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 19.09.2019.

У призначену дату в судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги, за викладених у мотивувальній частині позову підстав, підтримали у повному обсязі та просили задовольнити позов.

Представник відповідача наголосив на наявності підстав для відмови в задоволенні позову повністю, за викладених у відзиві обставин. Зокрема, Міграційна служба вважає, що відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», «Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2018 (справа № 826/13833/17), Державною міграційною службою України правомірно прийнято рішення № 445-18 від 22.12.2018 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Крім цього, разом з позивачкою відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту її неповнолітній дитині ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (по тексту - ОСОБА_2 ).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, оглянувши у судовому засіданні електронні докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як примічає позивачка, ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_2 , маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування з політичних причин в Казахстані, залишила країну свого походження - Казахстан - та у пошуках притулку прибула в Україну, і разом із своєю малолітньою дитиною звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

08.11.2017 ОСОБА_1 отримала повідомлення Управління Державної міграційної служби в Київської області № 31 від 02.11.2017 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення Державної міграційної служби України № 401-17 від 18.10.2017, винесеного за обставин відсутності умов, передбачених п. 1 чи п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Позивачка звертає увагу, що з прийнятим рішенням № 401-17 від 18.10.2017 не погоджувалася, у зв`язку із чим оскаржила рішення ДМС до адміністративного суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.03.2018 у справі № 826/13833/17 відмовлено у задоволенні позову громадянки Казахстану ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2018 по справі № 826/13833/17 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.03.2018 - скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено; судом постановлено: визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 401-17 від 18.10.2017 про відмову у визнанні громадянки Казахстану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянки Казахстану ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

22.12.2018, за наслідками повторного вивчення документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зважаючи на підтримання висновку Управління ДМС у Київській області, Міграційною службою встановлено відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», про що прийнято рішення № 445-18 (в тексті скорочено - Рішення або Спірне рішення або Оскаржуване рішення). Окрім того, Рішенням відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту її неповнолітній дитині ОСОБА_2 .

З прийнятим ДМС Рішенням позивачка не погоджується та нормативно обґрунтовуючи свої вимоги з посиланням на: Конвенцію про статус біженців; Протокол до цієї Конвенції від 1967 року; Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод; Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання; Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»; Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» вказує про необґрунтованість Рішення, чим мотивує таке наступними обставинами.

По-перше, ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Казахстан та перебуває за межами своєї країни, в Україні, у зв`язку з тим, що вона разом із своєю дитиною була вимушена залишити територію Казахстану та шукати захист в Україні з огляду на обґрунтовані побоювання за своє життя та здоров`я та життя своєї малолітньої дитини.

По-друге, позивачка зазнала переслідувань та жорстокого поводження зі сторони органів влади Казахстану через свою активну політичну діяльність в країні походження, що змусило її покинути країну походження разом із малолітньою дитиною та прибути в Україну.

По-третє, з урахуванням прийнятої Київським апеляційним адміністративним судом у справі № 826/13833/17 постанови від 31.07.2018, процедура повторного розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту повинна була бути здійснена Державною міграційною службою України виключно з урахуванням висновків суду, що стали підставою для скасування рішення № 401-17 від 18.10.2017.

В цьому контексті, на думку позивачки, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у постанові від 31.07.2018 встановила наявність всіх ознак, необхідних для позитивного вирішення питання про надання позивачці статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, посилаючись на доведеність останньою наявності підстав побоюватись переслідувань з боку влади Казахстану за ознак належності до опозиційного руху.

В той же час, при наданні відмови у визнанні ОСОБА_1 біженцем Державна міграційна служба України зазначила, що позивачкою було порушено умови пробаційного контролю, адже постановою районного суду № 2 Бостандикського району міста Алмати від 01.07.2017 задоволено звернення служби пробації Бостандикського району міста Алмати про відміну відстрочки і виконання встановленого Медеуйським районним судом міста Алмати від 24.11.2009 покарання по відношенню до громадянки ОСОБА_7 ОСОБА_8 . Зазначено, що 17.08.2017 Генеральною прокуратурою Республіки Казахстан було направлено до Генеральної прокуратури України запит на видачу ОСОБА_1 , що і стало основою для прийняття Рішення.

Проте, позивачка надала ДМС та до судів першої і апеляційної інстанції при оскарженні відмови про відмову у визнанні біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, безліч доказів того, що дане рішення районного суду № 2 Бостандикського району міста Алмати від 01.07.2017 було незаконним та політично-вмотивованим. Політичний мотив ув`язнення та переслідування ОСОБА_1 в країні походження було встановлено постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2018.

По-четверте, 13.12.2016 був прийнятий Закон Республіки Казахстан «Про амністію у зв`язку з двадцятип`ятиріччям Незалежності Республіки Казахстан, у відповідності до ст. 4 якого скорочується наполовину невідбута частина строку покарання особам, яких засуджено за тяжкі злочини: жінкам, які мають неповнолітніх дітей.

Так, ОСОБА_1 розлучена, сама виховує малолітнього сина - ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою про звернення за захистом в Україні № 007658. Однак, з невідомих причин жінку амністовано не було.

По-п`яте, 19.04.2017 постановою районного суду № 2 Бостандикстького району Алмати було встановлено, що позивачка нібито приховується від органів пробації, внаслідок чого прийнято рішення про оголошення її у розшук.

16.06.2017 постановою слідчого судді було санкціоновано оголошення ОСОБА_9 у міжнародний розшук.

Причиною для скасування періоду пробації стало притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, і, між іншим, як встановлено Київським апеляційним адміністративним судом у постанові від 31.07.2018, за несуттєві порушення та нехарактерним способом.

Позивачка зазначає, що притягнення її до адміністративної відповідальності має політичний мотив.

Тому, органи влади Казахстану намагалися створити умови, щоб позивачка якомога більше часу знаходилась у місцях позбавлення волі: до неї не було застосовано амністію, а також сфабриковано три адміністративні справи для того, щоб пробація мала підстави скасувати відтермінування ув`язнення позивачки.

По-шосте, при перегляді справи ОСОБА_1 ДМС не дослідила наведені позивачкою акценти, не надала їм жодної оцінки та не взяла їх до уваги.

При цьому, ОСОБА_1 звернула увагу, що позивачка є членом опозиційного руху у Казахстані (ДВК - Демократичний вибір Казахстану) і здійснює саме журналістську діяльність. ДМС не врахувала дані обставини і те, що даний опозиційний рух Єсильським районним судом м. Алмати було визнано екстремістським, що є прямим доказом загрози повернення позивачки на територію Казахстану.

Окрім цього, позивачка на території України перебуває разом із неповнолітнім сином - ОСОБА_2 . У випадку повернення позивачки на територію Казахстану права дитини будуть неминуче порушені.

Підсумовуючи обставини позову, ОСОБА_1 зауважує, що позивачка дійсно має об`єктивні причини побоюватися за своє життя та здоров`я через переслідування з політичних причин, оскільки в Казахстані не існує свободи слова, а риторика позивачки не збігається із офіційною позицією уряду, а також через побоювання систематичного порушення прав людини.

З викладеними позивачкою в позові доводами відповідач не погоджується та у своєму відзиві зазначив, що за результатами повторного розгляду матеріалів особової справи ОСОБА_1 встановлено відсутність наміру останньої повертатись до країни своєї громадянської належності через небажання притягнення до кримінальної відповідальності на території Казахстану. Міграційна служба звернула увагу, що відсутність елементів політичних переслідувань доводиться фактом безпечного проживання на території Казахстану найближчих родичів позивачки, а саме матері, двох сестер, сина та доньки (анкета від 01.06.2017), зокрема повнолітня донька відвідувала заявницю на території нашої країни. За твердженнями ДМС, під час розгляду матеріалів встановлено унеможливлення порушення основоположних прав та свобод позивачки у разі повернення до Казахстану, через відсутність об`єктивних фактів, які б свідчили про застосування надмірного покарання, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження або покарання.

За висновками відповідача, факти, повідомлені позивачкою стосовно власних переслідувань в країні громадянської належності не можуть бути визнаними підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

У своїй відповіді на відзив позивачка, в аспекті наголосу на її побоювання стати жертвою переслідувань у країні походження через ведення опозиційної журналістської діяльності, відмітила про подання повного пакету необхідних доказів, підтверджуючих викладені в позові обставини, та про ігнорування відповідачем фактів, встановлених у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2018 по справі № 826/13833/17.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, серед яких: Конвенція про статус біженців 1951 року та Протокол щодо статусу біженців 1967 року, Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 року, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1952 року, Протокол № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, Протокол № 7 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Республікою Казахстан від 20.01.1994, а також Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (за текстом - Закон), «Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", затв. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року № 649 (нижче скорочено - Правила), Концепцією державної міграційної політики, схваленою Указом Президента України від 30 травня 2011 року № 622/2011, та іншими нормативно-правовими актами, виданими на їх виконання (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Положеннями Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначається порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Стаття 1 Закону надає визначення термінів, що застосовуються у Законі, зокрема: біженця - особи, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (п. 1); особи, яка потребує додаткового захисту, - особи, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п. 13).

Згідно ст. 2 Закону, питання, пов`язані з біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору.

В силу статті 5 Закону, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За ст. 7 Закону, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються також по чотири фотокартки заявника та членів його сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:

- реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи;

- ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України;

- заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник;

- заповнює інші необхідні документи;

- оформлює особову справу;

- роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги;

- заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Частиною 1 статті 8 Закону (перше речення) перебачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника.

З правових конструкцій зазначених норм Закону випливає про: загальні положення питань, пов`язаних з біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту; законодавство про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту; порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; порядок оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; окремі питання порядку попереднього розгляду заяв.

Подібні за змістом положення статей 1, 5, 7, 8 Закону відображені в Правилах, які визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, згідно п.п. 3.1.-3.3. Правил, у разі відсутності підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: а) забезпечує можливість для заявника особисто або за допомогою законного представника скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають міститися такі відомості: прізвище, ім`я (імена), по батькові заявника, дані паспорта або іншого документа, що посвідчує особу (у разі його відсутності - зазначені причини, через які він був утрачений), громадянство/підданство, країна постійного проживання, місце та підстави (за наявності) проживання в Україні, місце, час та спосіб перетинання державного кордону України, відомості про членів сім`ї заявника, підписи заявника або законного представника, перекладача (у разі необхідності), дата складання заяви. Заявник зобов`язаний також надати всі наявні у нього документи та інформацію, що необхідні для обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або зазначити причини, через які ці документи та інформація не можуть бути надані, та повідомити, де такі документи знаходяться чи можуть знаходитися або хто може надати чи підтвердити відповідну інформацію; б) реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи у журналі реєстрації заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) ознайомлює заявника або його законного представника під їхній власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами і обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проведення зазначених дій фіксується відповідним протоколом ознайомлення з прийняттям рішення за заявою, правами і обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якому проставляють власні підписи заявник, його законний представник та перекладач, адвокат, психолог, педагог (за їх наявності); г) у разі потреби направляє заявника на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; ґ) заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; д) приймає від заявника на зберігання документи: національний паспорт або інший документ, який посвідчує особу заявника, а також документи, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що оформлюється розпискою; е) оформлює особову справу згідно з описом документів, що знаходяться в особовій справі заявника; є) долучає до справи по чотири фотокартки заявника та членів його сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви, а також інші, передбачені Законом та цими Правилами, документи; ж) призначає дату та час співбесіди та повідомляє цю інформацію заявникові та його законному представникові (за наявності) під підпис в особовій справі; з) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи. У день отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає заявникові під підпис у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до зазначеного журналу. Довідка видається строком на один місяць.

З матеріалів справи видно про заповнення 01.06.2017 ОСОБА_1 заяви-анкети про вирішення питання про надання їй та її малолітньому сину ОСОБА_2 статусу біженців або осіб, які потребують додаткового захисту. До вказаної заяви суб`єктом подачі документів було долучено: закордонний паспорт серія № НОМЕР_1 , виданий Міністерством внутрішніх справ; посвідчення особи Республіки Казахстан № НОМЕР_2 , виданий МВС Республіки Казахстан; закордонний паспорт ОСОБА_2 : № НОМЕР_3; виданий МВС Республіки Казахстан (неофіційний переклад зазначених документів); ідентифікаційну картку Міжнародної федерації журналістів та її неофіційний переклад; квиток Міжнародної преси та його неофіційний переклад; супровідний лист від керівника Громадського Фонду «Ар.Рух.Хак»; рекомендаційний лист від Президента Федерації рівноправних журналістів Казахстану; супровідний лист від Директора Казахстанського Міжнародного бюро з прав людини та дотримання законності; постанову Спеціалізованого міжрайонного адміністративного суду від 11.01.2017.

В цей же день, позивачкою заповнено анкету, реєстраційний номер 18, а працівником Управління ДМС України в Київській області ОСОБА_10 заповнено реєстраційні листки на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як осіб, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, які потребують додаткового захисту.

Щодо поданих ОСОБА_1 документів, Управлінням ДМС України в Київській області оформлено особову справу № 2017КV0018.

Цього ж дня на ім`я ОСОБА_1 видано довідку № 007655 про звернення за захистом в Україні.

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону (друге речення), протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

За бажанням заявника участь у попередньому розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, бере адвокат. Призначення адвоката для надання правової допомоги заявникові здійснюється в установленому порядку. Під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов`язковим оформленням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника (ч.ч. 2, 3 ст. 8 Закону).

Подібні за змістом положення Закону, що стосуються питань попереднього розгляду заяви про визнання біженцем, викладено в пп. «а», «б» п. 4.1. Правил, згідно яких під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону. У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника. Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності); б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судом установлено про проведення 08.06.2017 та 22.06.2017 працівниками Управління ДМС України в Київській області ОСОБА_10 та ОСОБА_11 співбесіди та додаткової співбесіди з ОСОБА_1 відповідно, про що складено протоколи співбесід.

Частиною 4 статті 8 Закону передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Згідно пп. «в» п. 4.1. Правил, під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

18.10.2017 заступником начальника Управління ДМС України в Київській області Підручним С .І . затверджено висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно якого доцільним є прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 9 Закону, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.

У разі відсутності у заявника документів, що посвідчують особу, або якщо такі документи є фальшивими, для встановлення особи заявника центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з відповідними органами Служби безпеки України згідно із законодавством проводиться ідентифікація особи.

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, направляє особу, яка подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на медичне обстеження, що проводиться в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Документи, отримані або підготовлені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника.

Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Подібні за змістом положення Закону відображені в п. 5.1. Правил, згідно якого після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу):

а) проводить співбесіди із заявником або його законним представником з метою виявлення додаткової інформації, що необхідна для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником під час подання заяви.

Співбесіда проводиться з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 та частинами третьою та четвертою статті 9 Закону.

У разі залучення перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку, психолога і педагога для участі в співбесіді уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає зазначених осіб (перекладача, психолога і педагога) про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника.

Результати співбесіди оформлюються протоколом співбесіди з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником;

б) направляє в установленому порядку до органів Служби безпеки України відповідний запит (додаток 17) щодо здійснення перевірки наявності обставин, за якими заявник не може бути визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 Закону;

в) у разі відсутності в заявника документів, що посвідчують особу, або якщо такі документи є фальшивими, направляє відповідні матеріали, а в разі необхідності - й заявника до органів Служби безпеки України з метою ідентифікації особи;

г) у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів в установленому порядку звертається із відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжності фактів стосовно особи, заява якої розглядається;

ґ) в установленому порядку направляє заявника на медичне обстеження відповідним направленням;

д) долучає до особової справи заявника всі документи, підготовлені та отримані територіальним органом ДМС під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, включаючи результати медичного обстеження;

е) готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Висновок складається за результатом оцінки заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, та перевірки фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Відомості та обставини, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви.

Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об`єктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.

У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.

У висновку викладається обґрунтована пропозиція територіального органу ДМС щодо прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Висновок уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС, на яку покладено розгляд справи, погоджується керівником структурного підрозділу територіального органу, до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, та затверджується заступником керівника територіального органу ДМС, який відповідно до розподілу обов`язків спрямовує і координує діяльність структурного підрозділу з питань біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

У відповідності до ст. 10 Закону, рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім`ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

З метою забезпечення конфіденційності інформації про заявників та захисту членів їхніх сімей, які можуть залишатися в країні їх походження, органи державної влади під час проведення зазначених заходів повинні уникати надсилання запитів з персональними даними заявників до спеціальних правоохоронних органів (служб) країни походження заявників.

Документи, отримані або підготовлені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, під час прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника.

За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, матеріали справи свідчать про складення у вересні 2017 року головним спеціалістом Сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Мигович Р.І. та завідувачем Сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Золотухіною О. В . Управління ДМС України в Київській області, та затвердження заступником начальника Управління ДМС України в Київській області Підручним С.І. висновку щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_2 , у зв`язку із відсутністю у заявниці обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також через не встановлення фактів загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

18.10.2017 ДМС прийнято рішення № 401-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_2 , з підстав відсутності умов, передбачених п. 1 чи п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

За ч. 2 ст. 12 Закону, рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.

З матеріалів справи випливає про оскарження ОСОБА_1 рішення № 401-17 від 18.10.2017 ДМС до адміністративного суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.03.2018 у справі № 826/13833/17 відмовлено у задоволенні позову громадянки Казахстану ОСОБА_1

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2018 по справі № 826/13833/17 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.03.2018 - скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено; судом постановлено: визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 401-17 від 18.10.2017 про відмову у визнанні громадянки Казахстану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянки Казахстану ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно п. 6.10. Правил, процедура повторного розгляду заяви здійснюється виключно з урахуванням висновків суду, що стали підставою для скасування рішення ДМС.

З огляду на положення п. 6.10. Правил, в частині судових висновків у справі № 826/13833/17, викладених у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2018, варто вказати, що у мотивувальній частині судового рішення відмічено про те, що: «Дані ОСОБА_4 та Международная Амнистия , як джерела інформації щодо країни походження ані ДМС, ані судом першої інстанції досліджені не були.

Натомість суд першої інстанції послався на два документи, зазначивши, що позивачкою було порушено умови пробаційного контролю, адже постановою районного суду № 2 Бостандикського району міста Алмати від 01.07.2017 задоволено звернення служби пробації Бостандикського району міста Алмати про відміну відстрочки і виконання встановленого Медеуйським районним судом міста Алмати від 24 листопада 2009 року покарання по відношенню до громадянки ОСОБА_1 .

Також суд зазначив, що 17.08.2017 Генеральною прокуратурою Республіки Казахстан було направлено до Генеральної прокуратури України запит на видачу ОСОБА_1 . Дані обставини і стали основою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.

Причиною виїзду з країни громадянської належності позивачка в заяві вказала, що вона провела у місцях позбавлення волі приблизно один рік. Саме перебування там і було приводом почати активну політичну діяльність з метою висвітлення нелюдського відношення, фактів катування та приниження ув`язнених в СІЗО на території Казахстану. Також вела активну громадську діяльність, брала участь у судових процесах у ролі незалежного правозахисника. Також вона разом із режисером Жанібековим брала активну роль у збиранні доказів проти міністра культури і спорту ОСОБА_3.

Так, в матеріалах справи позивача дійсно міститься вирок Медеуйського районного суду міста Алмати, яким громадянку ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 п. "Б" статті 177 Кримінального кодексу Республіка Казахстан (шахрайство) та встановлено їй покарання у вигляді позбавлення волі з конфіскацією майна на 7 років. Постановою Ілійського районного суду міста Алмати від 27.08.2010 встановлене покарання відстрочене до досягнення дитиною позивачки 14 - річного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

При цьому, позивачкою до суду першої інстанції були надані докази щодо того, що усі цивільні позови у даній кримінальні справі були нею погашені в повному обсязі (дане підтверджується вироком суду від 24.11.2009 та копією постанови про повернення виконавчого документу від 25.10.2013).

Крім того, позивачкою було надано докази того, що рішення про порушення ОСОБА_1 пробаційного контролю, та як наслідок, скасування відстрочки виконання судового рішення було політично вмотивованим. Так, перебуваючи на контролі у службі пробації позивачка сумлінно виконувала усі вказівки посадових осіб, вчасно прибували за викликами слідчих.

19.04.2017 постановою районного суду № 2 Бостандикського району Алмати було встановлено, що позивачка нібито приховується від органів пробації та було прийнято рішення про оголошення її у розшук. Відеозапис на підтвердження того, як служба пробації була вдома у позивачки міститься за посиланням та доданий на електронному носієві до матеріалів справи https://www.facebook.com/100012043548093/videos/vb.100012043548093/2830757221Q3877 /?type=2&video source=user video tab.

16.06.2017 постановою слідчого судді було санкціоновано оголошення ОСОБА_19 у міжнародний розшук. Причиною для скасування періоду пробації стало те, що позивачку за короткий термін три рази було притягнено до адміністративної відповідальності. В тому числі за несуттєві порушення та нехарактерним способом, що на думку суду може свідчити про переслідування та політичний утиск. Однак, судом першої інстанції не було надано оцінку наведеним обставинам, суд взагалі не зазначив, чому він не взяв до уваги дані докази.

Також слід зазначити, що позивачкою було надано велику кількість доказів її активної журналістської діяльності. Матеріали справи містять ряд фотографій, відеозаписів, роздруківок статей ОСОБА_1 , що підтверджують її активну, зокрема, опозиційну діяльність на території Казахстану, що може бути підтвердженням політичного мотиву до скасування пробації позивачці.

Важливим є і те, що позивачкою до суду були надані докази того, що ОСОБА_20 є членом опозиційного руху у Казахстані (ДВК - Демократичний вибір Казахстану), що підтверджується листом лідера опозиційного руху "ДВК" ОСОБА_21 , роздруківкою статті лідера опозиційного руху "ДВК" ОСОБА_21 , скріншотами статей (прямих ефірів) ОСОБА_22 у соціальній мережі Фейсбук.

При цьому, даний опозиційний рух Єсильським районним судом м. Алмати було визнано екстремістським, а це є також доказом загрози повернення позивача на територію Казахстану.

Окрім того, апеляційний суд бере до уваги той факт, що позивачка тривалий час співпрацювала з опозиційною газетою "Трибуна", головним редактором якої був журналіст ОСОБА_23 , відносно якого влада Казахстану здійснила заборону журналіської діяльності (за даними ОСОБА_4).

Про те, що ОСОБА_20 здійснює саме журналістську діяльність свідчить наявна в неї посвідка журналіста Міжнародної федерації журналістів (копія якої міститься в матеріалах справи), яка також судом першої інстанції врахована не була».

Згідно абзацу четвертого резолютивної частини постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2018 зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянки Казахстану ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Зважаючи на викладене в абзаці четвертому резолютивної частини постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2018 рішення зобов`язального характеру, враховуючи п. 6.10. Правил, суд акцентує про обов`язок здійснення ДМС процедури повторного розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту останньої та її малолітнього сина ОСОБА_2 відповідно до вимог чинного законодавства та виключно з урахуванням висновків суду.

З матеріалів справи слідує, що в межах процедури повторного розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_2 , 19.10.2018 начальником Управління ДМС України в Київській області Пустовіт О.О. видано наказ № 383 про повторний розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1

Під час здійснення процедури повторного розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 , на адресу Управління ДМС України в Київській області від Державної міграційної служби України надійшов лист № 8.5-3619/8.5.1-18 від 23.10.2018, в додаток до якого долучено лист Генеральної прокуратури України від 30.08.2018 № 14/1/2-23731-17 з додатками документів на 74 аркушах щодо ОСОБА_1 .

З-поміж долучених до листа Генеральної прокуратури України додатків, вбачається про наступні додатки:

- звернення № 2-013610-17-60000 від 17.08.2017 Генеральної прокуратури Республіки Казахстан, в якому викладено прохання про взяття під варту ОСОБА_1 та видачу її Республіці Казахстан для виконання вироку щодо неї;

- вирок Медеуйського районного суду міста Алмати від 24.11.2009, яким гр. ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого п. «б» ч. 3 ст. 177 Кримінального кодексу Республіки Казахстан та встановлено їй покарання у вигляді позбавлення волі на 7 років, з конфіскацією майна;

- постанову Ілійського районного суду міста Алматиської області від 27.08.2010, якою встановлене вироком від 24.11.2009 покарання відстрочене до досягнення дитиною позивачки 14 - річного віку;

- постанову районного суду № 2 Бостандикського району м. Алмати від 19.04.2017, згідно якої оголошено в розшук ОСОБА_1 з обранням їй запобіжного заходу у вигляді взяття під варту;

- постанову суду від 16.06.2017, за якою санкціоновано міжнародний розшук ОСОБА_1 ;

- постанову районного суду № 2 Бостандикського району м. Алмати від 29.06.2017, у відповідності до якої відстрочку відбування покарання згідно постанови від 27.08.2010 відмінено, ухвалено про виконання покарання відповідно до вироку від 24.11.2009.

27.11.2018 працівником Управління ДМС України в Київській області Борисенко О.С. проведено співбесіду з ОСОБА_1 , про що складено протокол.

17.12.2018 головним спеціалістом відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Управління ДМС України в Київській області Щегловою О. проаналізовано наявні матеріали особової справи № 2017КV0018 з врахуванням постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2018 по справі № 826/13833/17 та складено, а заступником начальника Управління ДМС України в Київській області Підручним С.І. затверджено висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_2 , оскільки за результатами повторного розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті Закону, відсутні.

22.12.2018, за наслідками повторного вивчення документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зважаючи на підтримання висновку Управління ДМС України в Київській області, Міграційною службою встановлено відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», про що прийнято Спірне рішення.

Наразі суд, в площині всіх обставин справи № 640/4716/19, зауважує, що згідно п. 6.10. Правил, у випадку отримання рішення ДМС щодо повторного розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнятого на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, територіальний орган ДМС протягом семи робочих днів оформлює наказ про повторний розгляд заяви.

Процедура повторного розгляду заяви здійснюється виключно з урахуванням висновків суду, що стали підставою для скасування рішення ДМС.

З урахуванням наведених нормативних приписів, слід примітити, що виконання рішення суду щодо повторного розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту охоплює процедуру розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка в питаннях, що пов`язані з біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, регулюються Законом, іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і здійснюється виключно з урахуванням висновків суду, що стали підставою для скасування рішення ДМС.

В силу ст. 6 Закону, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:

- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

- яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй;

- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;

- яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

З огляду на положення ст. 6 Закону, приймаючи до уваги викладені в п. 1 та п. 13 ч. 1 ст. Закону визначення окреслених термінів, які за своєю суттю містять різні ознаки, за встановлення яких особа визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд акцентує увагу, що різноплановою є правова кваліфікація поданої особою заяви в контексті питання наявності умов для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як вже відмічалося судом, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

З правової конструкції п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону випливає, що у випадку, якщо особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не бажає користуватися захистом цієї країни внаслідок таких побоювань, може вважатися біженцем.

Разом з цим, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

З припису п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону видно, що за відсутності ознак біженця відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, особа, яка потребує захисту, оскільки змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через: а) побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи б) тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи в) покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань, може набути статус особи, яка потребує додаткового захисту.

Суд принагідно акцентує, що частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В рамках означеного в частині другій статті 19 Конституції України критерію, а саме: «На підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України», суд вказує, що за своєю сутністю цей критерій випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України - фундаментальна юридична категорія, що є критерієм правового життя суспільства і громадян. Це «комплексне політико-правове явище, що відображає правовий характер організації суспільного життя, органічний зв`язок права і влади, права і держави»; законність - це принцип, метод та режим суворого, неухильного дотримання, виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» має значення, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. Під встановленими законом повноваженнями розуміються як ті, на наявність яких прямо вказує закон - так звані «прямі повноваження», так і повноваження, які прямо законом не передбачені, але безпосередньо випливають із положень закону і є необхідними для реалізації суб`єктом владних повноважень своїх функцій (завдань) - «похідні повноваження».

«У спосіб» значить, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Поряд з цим, суд також виокремлює, що за ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Даний конституційний припис закріплений у ст. 6 КАС України, згідно якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Розкриваючи зміст верховенства права, Європейський суд з прав людини зауважує, що верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом. Дані позиції знаходять своє практичне застосування і у практиці Верховного Суду (постанова від 28 серпня 2018 року, справа № 820/3789/17).

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

З огляду на наведене, прийняте ДМС, як юридичною особою публічного права, Рішення має відповідати критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, якою передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, для встановлення обставин протиправності спірного рішення, як індивідуального акту, необхідним є перевірка судом прийнятого Міграційною службою, як суб`єктом владних повноважень, Рішення на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.

Зі змісту складеного головним спеціалістом відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Управління ДМС України в Київській області Щегловою О. висновку від 17.12.2018 виливає, що: « ОСОБА_1 не має наміру повертатись до країни своєї громадянської належності через небажання притягнення до кримінальної відповідальності. Відповідно до пунктів 56, 59 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН (згідно Конвенції 1951 року та протоколу 1967 року, що стосуються визначення статусу біженця), переслідування слід відрізняти від покарань за порушення закону відповідно до правових норм. Особи, що рятуються від переслідування або покарання за такі злочини, як правило, не є біженцями.

Відсутність елементів політичних переслідувань також доведено фактом безпечного проживання на території Казахстану найближчих родичів, а саме матері, двох сестер, сина та доньки, зокрема повнолітня донька відвідувала заявницю на території України.

Разом із тим, можливо також підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті наданні заявниці додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог ст.ст. 3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року та п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України «Про женців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», через відсутність доведених фактів її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного рушення прав людини.

Встановлено, що у разі повернення особи до Казахстану її основоположні права та свободи порушені не будуть, зокрема відсутні об`єктивні факти, які б свідчили про застосування надмірного покарання, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження або покарання. Відповідно до ІКП, умови перебування засуджених в установах позбавлення волі території Казахстану передбачають дострокове звільнення засуджених шляхом сплати відповідних штрафних санкцій, які замінюють позбавлення волі».

В додатках №№ 1-7 до рекомендаційного висновку висвітлені посилання Управління ДМС України в Київській області на досліджені ним джерела інформації стосовно діяльності ОСОБА_1 в контексті її заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту умови та викладеної нею інформації, зокрема наявні дослідження за інтренет-адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 .ru та іншими адресами.

З урахуванням відзначеного висновку, 22.12.2018, за наслідками повторного вивчення документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ДМС прийнято Оскаржуване рішення.

За п. 1 ст. 1 р. І Конвенції про статус біженців, біженець означає особу, яка вважалася біженцем згідно з угодами від 12 травня 1926 року і 30 червня 1928 року або згідно з конвенціями від 28 жовтня 1933 року і 10 лютого 1938 року, Протоколом від 14 вересня 1939 року або згідно зі Статутом Міжнародної організації у справах біженців («А»).

Положення цієї Конвенції більше не поширюються на особу, яка підпадає під визначення розділу A, та яка 1) добровільно повторно скористалася захистом країни своєї громадянської належності; або 2) втративши своє громадянство, знову добровільно набула його; або 3) набула нового громадянства і користується захистом країни своєї нової громадянської належності; або 4) добровільно знову влаштувалася в країні, яку вона залишила або за межами якої вона перебувала через побоювання щодо переслідувань; або 5) більше не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, за яких вона була визнана біженцем, більше не існують.

Положення цього пункту не застосовуються до біженців, які підпадають під визначення пункту 1 розділу A цієї статті, якщо вони в змозі привести достатні підстави, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови користуватися захистом країни своєї громадянської належності («С»).

Положення цієї Конвенції не поширюються на тих осіб, щодо яких є серйозні підстави вважати, що вони:

a) вчинили злочин проти миру, військовий злочин або злочин проти людяності, як це визначено в міжнародних актах, укладених з метою вжиття заходів щодо подібних злочинів;

b) вчинили тяжкий злочин неполітичного характеру за межами країни, яка надала їм притулок, і до того, як вони були допущені до цієї країни як біженці;

c) винні у вчиненні дій, які суперечать цілям і принципам Організації Об`єднаних Націй («F»).

Відповідно до позиції УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказу в заявах біженців» від 16 грудня 1998 року, пункт 5 і 6: « 5. Факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні так і документальні. Обов`язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається «обов`язком доказування». 6. У відповідності до загальних правових принципів доказового права цей обов`язок покладається на особу, яка виказує твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на 4 яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосуються його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок підтверджувати чи оцінувати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі надання ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані».

За п. 22 Договору про дружбу і співробітництво між Україною та Республікою Казахстан від 20.01.1994, високі Договірні Сторони співпрацюють у сфері боротьби із злочинністю, в тому числі з її організованими формами, що мають міждержавний і міжрегіональний характер, тероризмом, повітряним і морським піратством, корупцією, нелегальною міграцією, незаконними фінансовими операціями, фальшивомонетництвом, незаконним обігом наркотичних і психотропних речовин, незаконними операціями із зброєю, боєприпасами, вибуховими, отруйними і радіоактивними речовинами, контрабандою діяльністю, включаючи незаконний вивіз культурних, історичних і археологічних цінностей. Вони здійснюватимуть обмін досвідом і оперативною інформацією в цих галузях, проводитимуть пов`язані з цим спільні заходи.

В своїй постанові «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» від 25.06.2009 № 1 Пленум Вищого адміністративного суду України, для забезпечення однакового застосування адміністративними судами законодавства під час розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, постановив правову позицію про те, що частиною сьомою статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак цією нормою не встановлено обов`язковості подання таких документів, як умови прийняття заяви. Судам слід ураховувати, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту. Крім того, при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження. Суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях. При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати. Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою. Судам слід ураховувати, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань. Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома. Крім того, при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з`ясування суб`єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Суб`єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо). Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб`єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території. Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Разом із цим судам варто зважати на те, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення з вищезгаданою заявою може бути іншим, зокрема уникнення притягнення до кримінальної відповідальності за вчинені в країні громадянської належності злочини.

Згідно п.п. 45, 66, 195 «Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців», особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Згідно п. 5 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року № 8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до п.п. 10, 11 Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року), неспроможність надати документальне свідчення на підкріплення усного твердження не повинно заважати прийняттю позитивного рішення, якщо таке твердження відповідає відомим фактам і загальний рівень правдоподібності заявника високий. Правдоподібність вважається встановленою, якщо заявник представив у своїй заяві історію, що є логічно послідовною та вірогідною, не суперечить загальновідомим фактам, і таким чином, на основі балансування ймовірностей їй можна вірити (пункти 10,11).

Правова позиція в питаннях застосування вищенаведених регламентованих джерел права та актів їх застосування викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 12 липня 2018 року, справа № 815/1170/16.

Матеріали справи вказують про те, що 14.03.2017 ОСОБА_1 залишила країну свого постійного проживання - Республіку Казахстан.

Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивачка звернулася до органів ДМС 01.06.2017.

Причиною виїзду позивачки із Республіки Казахстану було переслідування її поліцією, отримання в період з 07.01.2017 до 11.03.2017 трьох адміністративних стягнень за організацію мітингу, що встановлено працівником Управління ДМС України в Київській області зі слів ОСОБА_1 під час співбесіди 08.06.2017 та 27.11.2018.

З тверджень позивачки під час співбесіди 08.06.2017 також зафіксовано, що ОСОБА_1 в Казахстані останні 4 роки займалася громадською діяльністю, вела блогерську діяльність, яку в Україні не має бажання закінчувати, що окремо підтверджено позивачкою в її розповідях під час співбесіди 27.11.2018.

Під час співбесіди, що проводилася 22.06.2017 ОСОБА_1 повідомила, що не може повернутися до Казахстану через її засудження та ув`язнення з причин: по-перше, порушення режиму (пробаце - режим-контроль за тим кого звільнено достроково); по-друге, нелегальний перетин кордону; по-третє, три підряд адміністративної відповідальності, що є кримінальною відповідальністю.

При цьому, під час співбесіди 08.06.2017 позивачка вказала про прибуття до України з підстав безвихідності ситуації, щоб поїхати кудись подалі, а в цілому Казахстан покидати не планувала.

Пояснюючи причини залишення Казахстану ОСОБА_1 відмітила про її переслідування через активну діяльність (конституційні поправки та суди).

З межах виконання покладених на неї обов`язків, як члена «Демократичного вибору Казахстану» позивачка звернула увагу на зайняття нею інформаційною діяльністю.

З розрізі питання чи була позивачка членом політичної партії/руху в Казахстані, ОСОБА_1 під час співбесіди 27.11.2018 проінформовано про відсутність її перебування в такому членстві, так як «справжніх партій у Казахстані не має».

Таким чином, виходячи з пояснень ОСОБА_1 , вказана особа займалась активною громадською та блогерською діяльністю, що, відповідно, не виключало вираження її власних поглядів та надання коментарів в площині різнопланових подій, що відбувалися в Республіці Казахстан.

Відповідно до відомостей із довідки № ЛА-155/4 від 14.09.2010 Міністерства юстиції Республіки Казахстан, ОСОБА_1 засуджено Медеуйським районним судом міста Алмати 24.11.2009, за злочин передбачений п. «б» ч. 3 ст. 177 Кримінального кодексу Республіки Казахстан та встановлено їй покарання у вигляді позбавлення волі на 7 років, з конфіскацією майна.

Згідно наявного у матеріалах справи вироку Медеуйського районного суду міста Алмати від 24.11.2009, гр. ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого п. «б» ч. 3 ст. 177 («Шахрайство, у великому розмірі») Кримінального кодексу Республіки Казахстан та встановлено їй покарання у вигляді позбавлення волі на 7 років, з конфіскацією майна.

Постановою Ілійського районного суду міста Алматиської області від 27.08.2010 встановлене вироком від 24.11.2009 покарання відстрочене до досягнення дитиною позивачки 14 - річного віку.

Постановою районного суду № 2 Бостандикського району м. Алмати від 19.04.2017 оголошено в розшук ОСОБА_1 з обранням їй запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Постановою суду від 16.06.2017 санкціоновано міжнародний розшук ОСОБА_1

Постановою районного суду № 2 Бостандикського району м. Алмати від 29.06.2017 відстрочку відбування покарання згідно постанови від 27.08.2010 відмінено, ухвалено про виконання покарання відповідно до вироку від 24.11.2009.

ОСОБА_1 , в рамках співбесіди 08.06.2017, зазначалося про прямування, протягом трьох діб, до України через Киргизстан та Туреччину, а також про зауваження відповідному співробітнику на перетині кордону в Бішкеку про необхідність виїзду з Казахстану «звичайно не з політичних причин», обставини чого, між іншим, підтверджені з боку позивачки під час розгляду справи у судовому засіданні 19.09.2019.

Наведені у вказаних епізодах обставини свідчать, на думку суду, про факт притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності та її судимість за злочин, пов`язаний конкретно з шахрайськими діями останньої і такий злочин, між іншим, класифікується, згідно ч. 4 ст. 12, ч. 3 ст. 190 Кримінального кодексу України, як тяжкий. При цьому, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких злочинів.

Крім того, з огляду на перебування ОСОБА_1 до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в відповідних третіх безпечних країнах, такі обставини є свідченням, в силу Закону, неможливості визнання особою біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту через перебування останньої в одній із третіх безпечних країн, в яких, до речі, ОСОБА_1 не зупинилася, до прибуття в Україну.

Матеріали справи також вказують про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, що підтверджується:

- постановою Спеціалізованого міжрайонного адміністративного суду м. Алмати від 10.01.2017, зокрема з підстав відкритого оголошення про зібрання біля приміщення суду з метою участі у несанкціонованій акції;

- постановою Спеціалізованого міжрайонного адміністративного суду м. Алмати від 26.02.2017, а саме внаслідок неподання ОСОБА_1 у місцевий виконавчий орган міста заяви про проведення збору в адрес конституційної реформи влади та не отримання відповідного дозволу на його проведення згідно закону.

Дані обставини вказують про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення нею норм законодавства Республіки Казахстан.

Окремо, в блоці фактів притягнення ОСОБА_1 до кримінальної та адміністративної відповідальності в 2009 та 2017 році відповідно, з огляду на виїзд позивачки з Республіки Казахстан в березні 2017 року, враховуючи твердження останньої про відсутність її бажання повернутися до країни своєї громадянської належності через притягнення до зауваженої відповідальності, суд акцентує на ознаки небажання користуватися захистом цієї країни внаслідок побоювань притягнення її до відповідальності за вчинені нею діяння.

Поряд із цим, суд також примічає, що заняття ОСОБА_1 активною громадською та блогерською діяльністю як не звільняє останню від відповідальності, за діяння ОСОБА_1 , що були вчинені нею до прибуття в Україну, так і не свідчить про автоматичне набуття нею статусу біженця через її прибуття в Україну.

В частині доводів наявності у позивачки ідентифікаційної картки Міжнародної федерації журналістів та квитка Міжнародної преси (чіткі копії вказаних документів досліджені при огляді матеріалів справи № 826/13833/17), суд зазначає, що Міжнародна професійна картка журналіста (International Press Card) видається Міжнародною федерацією журналістів (МФЖ) спільно з національними спілками журналістів - членами МФЖ.

Критерії і порядок видачі Міжнародної професійної картки журналіста визначені спеціальним рішенням МФЖ, затвердженим на засіданні Бюро МФЖ у Гамбурзі 25- 28 лютого 1981 року .

Міжнародна професійна картка журналіста дійсна, тільки якщо у ній зазначено власника, проставлено його підпис, а також є підписи президента й генерального секретаря МФЖ.

Строк дії Міжнародної професійної картки журналіста, виданої НСЖУ , становить два роки. Строк дії картки не продовжується. Навзамін видається нова на той самий строк.

На прес-карті має бути така інформація (щоб вона вважалася дійсною): фото власника; ім`я та прізвище; назва спілки та країни; термін дії: дата друку + 7 днів + 2 роки.

Інформація щодо критеріїв і порядку видачі Міжнародної професійної картки журналіста, що визначені спеціальним рішенням Міжнародної федерації журналістів, затвердженим на засіданні Бюро МФЖ у Гамбурзі 25- 28 лютого 1981 року, розміщене у вільному доступі інтернет за посиланнями: http://nsju.org/page/56, https://www.ifj.org/who/members/asia-pacific.html та https://www.ifj.org/press-card.html.

Як вбачається з наявної у справі прес-карти, строк її дії до 10.03.2019.

З огляду на строк цієї дії прес-карти, така картка була надрукована та видана 10.03.2017, тобто за 4 дні до моменту прибуття позивачки до України, у зв`язку із чим, суд критично ставиться до доводів ОСОБА_1 щодо здійснення нею як професійної журналістської діяльності за такою карткою до березня 2017 року, так і активної політичної діяльності в Республіці Казахстан, що окреслює подання нею тільки в червні 2017 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 5 Закону, відповідної заяви до органів ДМС, не з мотивів реальних обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань з політичних причин.

З урахуванням викладених судових висновків та обставин справи, в розрізі питання прийнятого Рішення, беручи до уваги посилання у висновку від 17.12.2018 на використану інформацію про країну походження позивачки, притягнення її до кримінальної та адміністративної відповідальності, особисті дані і обставини заявника, викладеної інформації про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди, що, як наслідок, свідчить зауваження у такому висновку обґрунтованої пропозиції територіального органу ДМС щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_2 , суд вважає, що Рішення не є таким, що прийняте всупереч приписам ч. 2 ст. 2 КАС України.

Стосовно посилань позивачки про те, що колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у постанові від 31.07.2018 встановила наявність всіх ознак, необхідних для позитивного вирішення питання про надання позивачці статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, посилаючись на доведеність останньою наявності підстав побоюватись переслідувань з боку влади Казахстану за ознак належності до опозиційного руху, суд вказує, що за ч. 7 ст. 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду, а тому суд відхиляє, як невмотивовані, відмічені твердження ОСОБА_1

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини другої статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, в межах даної справи ДМС доведено правомірність прийнятого Рішення. В свою чергу, доводи ОСОБА_1 не підтверджені належними та достатніми доказами.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, з урахуванням того, що наявні у справі електронні відеозаписи, з огляду на активну громадську та блогерську діяльності ОСОБА_1 , а також її притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності, не є, в силу ст.ст. 73, 76 КАС України, належними та достатніми доказами реальних обґрунтованих побоювань ОСОБА_1 стати жертвою переслідувань за ознаками політичних переконань, приймаючи до уваги, що відсутніми є обставини прибуття ОСОБА_1 в Україну або залишення в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, що, по суті, вказує про відсутність підстав для визнання позивачки та її малолітнього сина ОСОБА_2 біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, то судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову б/н від 20.03.2019 Громадянки Республіки Казахстан ОСОБА_1 , що діє в своїх інтересах та інтересах своєї малолітньої дитини, ОСОБА_2 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення складено 15.10.2019.

Суддя К.С. Пащенко