Рішення № 84983811, 17.10.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/500

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 жовтня 2019 року № 640/14006/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

приватного акціонерного товариства "САНТЕХКОМПЛЕКТ"

до Київської митниці Державної фіскальної служби

про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява приватного акціонерного товариства «САНТЕХКОМПЛЕКТ» (надалі - позивач), адреса: 04073, м. Київ, вул. Куренівська, будинок 16-А, до Київської митниці Державної фіскальної служби (надалі - відповідач), адреса: 03124, м. Київ, б-р Вацвала Гавела, буд. 8а, у якій позивач просить :

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100110/2019/00661 від 20 травня 2019 року (надалі - Картка відмови).

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 20.05.2019 року №UA100000/2019/000133/2/ (надалі - Рішення).

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2019р. відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що відповідач безпідставно відмовив у прийнятті поданої декларантом митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, незважаючи на подання усіх необхідних документів, що підтверджують заявлену декларантом митну вартість придбаного ним товару та обраний метод її визначення (основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, що імпортуються (вартість операції), та шляхом прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів безпідставно визначив митну вартість товару, який ввозився на митну територію України відповідно до митного режиму імпорт, за другорядним методом (резервним), що призвело до збільшення відповідачем митної вартості товару з 804 250, 18 грн. до 1 914 305,22 грн. (позивачем заявлено митну вартість товару у розмірі 1 902 510,00 російських рублів, еквівалент 776 300,18 грн. по курсу 0,40804 RUB на відповідну дату, а з урахуванням транспортних витрат на суму 27 950,00 грн. до кордону заявлена митна вартість склала 804 250, 18 грн., проте Рішенням застосовано митну вартість на суму 4 692 269,57 російських рублів, еквівалент 1 914 305,22 грн. по курсу 0, 40797 RUB на відповідну дату).

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позов є необґрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню. Крім цього, відповідач стверджує, що заявлена позивачем митна вартість товару не може бути визнана через наявність розбіжностей щодо його вартості та відсутність усіх необхідних відомостей щодо його дійсної вартості.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

22.04.2019р. між позивачем та виробником продукції ОАО «Литейно-механический завод» (Російська Федерація) укладено договір № 22/04/19С про поставку товарів на суму 1 902 510,00 російських рублів

З метою митного оформлення ввезеного за умовами вказаного договору товару позивач через уповноважену ним особу - ТОВ «ВЕСТБРОКСЕРВІС» подав електронну митну декларацію № UA100110/2019/134478 від 17.05.2019р., в якій митна вартість товару визначена за ціною договору щодо товарів, що імпортуються (вартість операції), тобто за основним методом визначення митної вартості товарів.

Разом із митною декларацією № UA100110/2019/134478 від 17.05.2019р. позивач надав відповідачу документи, що підтверджують митну вартість товару за ціною договору:

-зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу № 22/04/19С від 22.04.2019р., Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) Специфікація № 1 від 22.04.2019р., Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) Додаткова угода № 1 від 10.05.2019р.;

-рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) № 565 від 13.05.2019р.;

-платіжне доручення № 96 від 08.05.2019р. про оплату товару;

-рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг № З-07052019-1 від 13.05.2019р., Довідка про транспортні витрати б/н від 13.05.2019р., прейскурант (прас-лист) виробника товару б/н від 22.04.2019р., Калькуляція по договору № 22/04/19С від 22.04.2019р., експертний висновок № В-981 від 13.05.2019р. та інші документи.

05.02.2019р. відділом митного оформлення № 1 митного поста «Столичний» Київської міської митниці ДФС зареєстровано та прийнято до митного оформлення електронну митну декларацію № UA 100110/2019/134478.

При оформленні митної декларації № UA100110/2019/134478 від 17.05.2019р автоматизованою системою аналізу та управління ризиками (АСАУР) за цією декларацію сформовано митні формальності, зокрема:

105-2: контроль правильності визначення митної вартості товарів;

106-2: витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів;

117-2: здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів із залученням спеціалізованого підрозділу митниці ДФС для перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Інструктивне повідомлення: «По наступних товарах можливе заниження митної вартості товарів № 1. Здійснити перевірку правильності визначення митної вартості відповідно до Кодексу з урахуванням вимог наказу Державної фіскальної служби України від 11.09.2015р № 689 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України».

Зазначені обставини стали підставою для більш ретельного та поглибленого вивчення поданих декларантом документів.

Під час здійснення контролю митної вартості за митною декларацією № UA100110/2019/134478 від 17.05.2019р. відповідачем було встановлено, що документи, подані для підтвердження митної вартості товару, відповідно до ст. 53 Митного кодексу України містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення митної вартості товарів.

У зв`язку із цим відповідач направив позивачу повідомлення від митниці № 1 від 17.05.2019р. (повідомлення декларанту № 703503).

Зазначене повідомлення містить вимогу про надання додаткових документів, відповідно до ст. 53 Митного кодексу України. № UA100110/2019/134478 Документи, подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару, відповідно до ст. 53 Митного кодексу України містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме:

1.Відповідно до пункту 1 договору від 22.04.2019р. № 22/04/19С вартість зазначається в російських рублях, однак відповідно до графи 22 митної декларації країни відправлення № 10418010/130519/0116272 валюта контракту зазначена «EUR».

2.Статистична вартість оцінюваного товару відповідно до митної декларації країни відправлення № 10418010/130519/0116272-2 131 763,67. Однак відповідно до інвойсу, вартість оцінюваного товару 1 902 510,00 грн.

У зв`язку із вищенаведеним, відповідно до ст. 53 Митного кодексу України необхідне подання протягом 10 календарних днів наступних додаткових документів (за наявності):

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

6) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини;

7) страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування;

8) банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

9)за власним бажанням подати додаткові наявні документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Позивач надав додаткові документи листом від 17.05.2019р. б/н і зазначив, що надав усі наявні у нього додаткові документи.

За результатами розгляду додаткових документів відповідачем встановлено наступне:

-надане платіжне доручення без дотримання вимог, визначених в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затверджена постановою Правління НБУ від 21.01.2004р. № 22 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. за № 377/8976), яка передбачає проставляння на платіжних дорученнях дати, підпису та відбитку штампу банку;

-розрахунковий рахунок ОАО «Литейно-механический завод» для оплати за оцінювану продукцію наведений в специфікації від 22.04.2019р. № 1 відрізняється від розрахункового рахунку, наведеного в платіжному дорученні від 08.05.2019р. № 96;

Роздруківка з електронної копії форма коригування митної декларації країни відправлення № 10418010/130519/01116272/01 не містить відмітки митного органу країни відправлення.

Надані позивачем документи були прийняті відповідачем як додаткові, але на думку відповідача не можуть бути підставою для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Проаналізувавши надані позивачем додаткові документи, відповідач здійснив коригування митної вартості товару. Також між декларантом та відповідачем була проведена процедура консультації шляхом направлення електронного повідомлення. За результатами проведених консультацій встановлено, що метод визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів не може бути прийнятий у зв`язку із відсутністю даних щодо вартості операцій з ідентичними товарами, скоригованими відповідно до комерційних умов поставки та партії товару (кількості).

У зв`язку із цими фактами відповідач прийняв Рішення та Картку відмови.

Згідно змісту Рішення, різниця між платежами, що заявлялись декларантом та які повинні бути сплачені складають ПДВ - 222 037,66 грн. (як вбачається з митної декларації № UA100110/2019/134478 від 17.05.2019р., позивачем заявлено митну вартість товару у розмірі 1 902 510,00 російських рублів, еквівалент 776 300,18 грн. по курсу 0,40804 RUB на відповідну дату, а з урахуванням транспортних витрат на суму 27 950,00 грн. до кордону заявлена митна вартість склала 804 250, 18 грн., проте Рішенням застосовано митну вартість на суму 4 692 269,57 російських рублів, еквівалент 1 914 305,22 грн. по курсу 0, 40797 RUB на відповідну дату. Позивач заявляв до сплати податок на додану вартість на суму 160 823,40 грн., після донарахування відповідачем суми митної вартості обов`язок зі сплати ПДВ збільшився до 382 861,06 грн., тобто збільшився на 222 037,66 грн.).

Вважаючи Рішення та Картку відмови протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідач прийняв Рішення та Картку відмови, які позивач вважає протиправними, у зв`язку із чим оскаржив їх до суду.

В позовній заяві позивач як на підставу неправомірності Рішення та Картки відмови посилається на наступні норми права.

Позивач звертає увагу суду на те, що в якості підстави прийняття Рішення Відповідачем зазначені положення ч.6. ст. 54 Митного кодексу України (надалі - МК України), зокрема, зазначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю, якщо заявлені неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, або заявлені відомості містять розбіжності та не містять всіх складових митної вартості, необхідних при її обчисленні, а також коли декларантом не подано документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-3 ст. 53 Кодексу, а також у разі відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно частини 6 ст. 54 Митного кодексу України орган доходів із борів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю, виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі невірно проведеного декларантом або уповноваженою особою розрахунку митної вартості.

У зв`язку із цим, позивач зазначає, що у відповідача були відсутні підстави для відмови у митному оформленні товару та застосуванні іншого методу визначення митної вартості згідно п.2. ч.6 ст. 54 МК України, який був застосований відповідачем в якості підстави коригування, виходячи з наступного: позивач надав всі документи згідно з переліком, зазначеним в ч.2 ст. 53 МК України, які містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари, а відповідач безпідставно надав позивачу вимогу про надання додаткових документів.

Відтак, позивач робить висновок, що зазначена норма МК України, що застосував відповідач під час прийняття рішення, не може бути підставою для відмови у митному оформленні.

У своєму відзиві на позов відповідач надає нормативно - обґрунтовані пояснення щодо правових підстав коригування заявленої декларантом митної вартості, а саме.

Митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції): документи. Що подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості відповідно до ч.2. ст. 53 Кодексу містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Зазначені обставини не дають можливості органу доходів із борів перевірити декларування всіх складових митної вартості та відомостей щодо ціни, що була сплачена або підлягає сплаті, у повному обсязі.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову, відповідач зазначає, що положеннями ч.6. ст. 54 МК України встановлено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю, якщо заявлені неповні та / або недостовірні відомості про митну вартість товарів, або заявлені відомості містять розбіжності та не містять всіх складових митної вартості, необхідні при їх обчисленні, а також коли декларантом не подано документів згідно із переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-3 статті 53 Кодексу, а також у разі відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення митної вартості чи відомостей щодо ціни яка сплачена або яка підлягає сплаті.

У зв`язку із зазначеним, відповідач робить висновок, що керуючись положеннями вищезазначених статей Кодексу, використання заявленого декларантом рівня митної вартості неможливо.

Виходячи із вищенаведеного, відповідно до положень ст. 55 МК України, відповідачем було здійснено коригування митної вартості товарів.

Відповідач зазначає, що відповідно до ч.5. ст. 55 МК України, між ним та декларантом проведено процедуру консультації. За результатами проведеної консультації встановлено, що метод визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів не може бути прийнятий у зв`язку із відсутністю даних щодо вартості операцій з ідентичними товарами, скоригованими відповідно до комерційних умов поставки та партії товару (кількості).

Відповідач також вважає, що метод визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів ек може бути прийнятий у зв`язку з відсутністю даних щодо вартості операцій з ідентичними товарами, скоригованими відповідно до комерційних умов поставки та партії товару (кількості).

Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів не може бути прийнятий у зв`язку з відсутністю даних щодо вартості операцій з подібними (аналогічними) товарами, скоригованими відповідно до комерційних умов поставки та партії товару (кількості).

Метод визначення митної вартості на основі віднімання вартості не може бути використаний у зв`язку з відсутністю даних, необхідних для проведення розрахунків.

Метод визначення митної вартості на основі додавання вартості не може бути використаний у зв`язку з відсутністю даних, необхідних для проведення розрахунків.

Митна вартість, визначена із застосуванням резервного методу відповідно до ст. ст. 64 МК України з використанням способів, що не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, яка щонайбільшою мірою ґрунтується на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях митної декларації № UA 100010/2019/327638 від 12.04.2019р.

У зв`язку із наведеними доводами, відповідач робить висновок, що позивачем документально не підтверджено митну вартість товару - ціну товару та складові митної вартості.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

НОРМИ ПРАВА

Правовідносини, пов`язані зі справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (частина друга статті 1 Митного кодексу України).

Згідно із ч.1. ст.7 МК України встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

Митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (п.24 ч.1. ст. 4МК України).

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 38 МК України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.

Митний контроль здійснюється виключно органами доходів і зборів відповідно до цього Кодексу та інших законів України.

Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до ч.1, 2, 4 п. 1 ч.6. ст. 321 МК України товари, транспортні засоби комерційного призначення перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом.

У разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Граничний строк перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення під митним контролем не може перевищувати 180 календарних днів, крім митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.

Митний контроль закінчується у разі ввезення на митну територію України - після закінчення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.

Документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю, порядок подання документів та відомостей, необхідних для митного контролю та форми митного контролю регулюються ст.ст. 334, 335, 336 МК України .

Митне оформлення - це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (п. 23 ч. 1 ст. 4 МК України).

Згідно зі ст.ст. 246, 248 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Стаття 49 МК України встановлює, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Стаття 51 МК України регулює питання визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, згідно ч. 1 митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною другою статті 51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Стаття 57 глави 9 МК України встановлює основний та другорядні методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, частиною другою якої визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Статтею 58 МК України встановлено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів (пункт 2 частини першої).

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні (частина друга).

Відповідно до ч.1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Згідно з ч.2. ст. 52 даного Кодексу декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Статтею 53 МК України закріплено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина 1).

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга).

Згідно зі ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частина друга).

Відповідно до частини першої ст. 55 цього Кодексу рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Як уже встановлено судом, декларант в інтересах позивача надав митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товару при здійсненні його митного оформлення:

-зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу № 22/04/19С від 22.04.2019р., Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) Специфікація № 1 від 22.04.2019р., Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) Додаткова угода № 1 від 10.05.2019р.;

-рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) № 565 від 13.05.2019р.;

-платіжне доручення № 96 від 08.05.2019р. про оплату товару;

-рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг № З-07052019-1 від 13.05.2019р., Довідка про транспортні витрати б/н від 13.05.2019р., прейскурант (прас-лист) виробника товару б/н від 22.04.2019р., Калькуляція по договору № 22/04/19С від 22.04.2019р., експертний висновок № В-981 від 13.05.2019р. та інші документи.

Відтак, судом встановлено, що подані декларантом позивача до митного оформлення товару вищевказані документи, а саме зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу № 22/04/19С від 22.04.2019р. та рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) № 565 від 13.05.2019р., які за назвою і змістом відповідали вимогам п.п. 2-3 ч.2. ст. 53 МК України.

Тобто, судом встановлено, що подані декларантом позивача до митного оформлення вищевказані документи, зокрема, договір купівлі-продажу від 21.01.2019; рахунок від 21.01.2019 №2019-017 за назвою і змістом відповідали вимогам пунктів 2, 3 частини другої статті 53 Митного кодексу України.

Відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростував зміст зовнішньоекономічного договору (контракту) купівлі-продажу № 22/04/19С від 22.04.2019р. та рахунку-фактури (інвойсу) (Commercial invoice) № 565 від 13.05.2019р.

Стосовно документів, визначених п.п. 4-6 та 8 ч. 2. ст. 53 МК України (банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, інші платіжні документи про його оплату, транспортні документи, документи, що підтверджують страхування), необхідність подання яких вимагав відповідач, суд вважає їх витребування безпідставним та необґрунтованим з наступних підстав.

Окрім зовнішньоекономічного договору (контракту) купівлі-продажу № 22/04/19С від 22.04.2019р. та рахунку-фактури (інвойсу) (Commercial invoice) № 565 від 13.05.2019р. позивач надав відповідачу для митного оформлення товару:

-платіжне доручення № 96 від 08.05.2019р. про оплату товару;

-рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг № З-07052019-1 від 13.05.2019р., Довідка про транспортні витрати б/н від 13.05.2019р., прейскурант (прас-лист) виробника товару б/н від 22.04.2019р., Калькуляція по договору № 22/04/19С від 22.04.2019р., експертний висновок № В-981 від 13.05.2019р. та інші документи.

За результатами розгляду цих документів, відповідач зауважив наступне:

-платіжне доручення № 96 від 08.05.2019р. про оплату товару без дотримання вимог, визначених в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління НБУ від 21.01.2004 року № 22, що передбачає проставлення на платіжних дорученнях дати, підпису та відбитку банку.

-розрахунковий рахунок ОАО «Литейно-механический завод» для оплати за оцінювану продукцію наведений в специфікації від 22.04.2019р. м№ 1 відрізняється від розрахункового рахунку, наведеного в платіжному дорученні від 08.05.2019р. № 96;

-роздрукована з електронної копії форма коригування митної декларації країни відправлення № 10418010/130519/0116272/01 не містить відмітки митного органу країни відправлення.

Отже, на думку відповідача, зазначені документи не можуть бути підставою для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Зазначене твердження позивача спростовується наступним.

Щодо платіжного доручення № 96 від 08.05.2019р.

Наявність чи відсутність платіжного доручення, в т. ч. з відміткою чи без, не свідчить про те, що ціна договору визначена неправильно, оскільки МК України не ставить в залежність визначення методу визначення митної вартості від факту оплати по договору.

Крім цього, платіжне доручення № 96 від 08.05.2019р. виконано в іноземній валюті, в той час, як Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затверджена постановою Правління НБУ від 21.01.2004 року № 22, на яку посилається відповідач, встановлює порядок безготівкових розрахунків в Україні в національній валюті.

До того ж, відповідно до п.2.1. Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008р. № 216 визначено перелік обов`язкових реквізитів платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах, серед яких відсутній такий реквізит як відмітка банку. В свою чергу, в цьому пункті зазначено, що у разі подання електронного розрахункового документа відповідальні особи платників, які уповноважені розпоряджатися рахунком, накладають електронний(і) цифровий(і) підпис(и) / електронний(і) підпис(и), що і було зроблено у даному випадку.

Також у своїй вимозі про надання додаткових документів відповідач не висував обов`язкову вимогу про необхідність надання такого додаткового документу, як платіжне доручення саме із відміткою банку.

Згідно матеріалів справи позивач здійснив розрахунки за товар згідно платіжного доручення № 96 від 08.05.2019р., що підтверджується самим фактом наявності та оформлення цього платіжного доручення та вхідним платіжним дорученням покупця про зарахування постачальнику товару № 1883 від 08.05.2019р.

Щодо відмінності розрахункових рахунків ОАО «Литейно-механический завод»

Щодо зазначеного зауваження відповідача, суд, проаналізувавши матеріали справи робить наступний висновок: наявність чи відсутність розрахунку по договору не свідчить про те, що ціна договору визначена неправильно, оскільки вимоги МК України не ставлять в залежність визначення ціни договору та вибір методу визначення митної вартості від факту оплати по договору та реквізитів рахунків, на які ця оплата була здійснена.

Позивачем було здійснено розрахунок за товар згідно платіжного доручення № 96 від 08.05.2019р., що підтверджується самим платіжним дорученням постачальника та вхідним платіжним дорученням про зарахування постачальнику товару № 1883 від 08.05.2019р.

Крім цього, згідно аналізу вимоги відповідача про надання додаткових документів, остання не містить вказівок про необхідність надання такого додаткового документу, як доказ отримання продавцем товару оплати за договором.

Щодо відсутності у формі коригування митної декларації країни відправлення відмітки митного органу країни відправлення

Що стосується зазначеної вимоги відповідача, то суд також погоджується з доводами позивача про відсутність у нього підстав вимагати наявності у формі коригування митної декларації відправлення відмітки митного органу країни відправлення, оскільки чинним законодавством країни відправлення не передбачено проставляння таких відміток на зазначеному документі. Крім цього, процес декларування відбувається в електронному вигляді, то і видача паперового примірника з проставлянням відміток митного органу неможливо.

Відтак, за висновком суду, сумніви відповідача щодо неможливості встановлення митної вартості товару, на підставі поданих позивачем документів, ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з ч. 6. ст. 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (ч.7. ст. 54 МК України).

Відповідно до ч.1. ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених ч.6. ст. 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (частина друга статті 54 Митного кодексу України).

Суд звертає увагу на те, що аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції в подібних правовідносинах, викладеній в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 809/1884/16.

Неможливість відповідача з поданих позивачем документів підтвердити заявлений метод визначення митної вартості автомобіля не є достатньою підставою для застосування ним іншого методу визначення митної вартості цього транспортного засобу.

Згідно з ч.1. ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.2. ст. 57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п.2. ч.1. ст. 57 МК України. За правилами ч. ч. 3, 8, згаданої статті кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених ст. 64 цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями ст. ст. 59, 60 МК України. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч.4. ст. 57 МК України).

На підставі аналізу вказаних законодавчих положень суд дійшов висновку, що, виходячи з принципу послідовності, передбаченого ст. 57 МК України, відповідач при виборі методу визначення митної вартості повинен проводити консультації з декларантом, обмінюючись наявною у кожного з них інформацією. При цьому застосування резервного методу відповідно до вимог, встановлених ст. 64 МК України можливе лише за наявності обґрунтованих підстав незастосування попередніх п`яти.

Як встановлено судом, митну вартість придбаного позивачем товару, що була зазначена декларантом у митній декларації, визначено за основним методом, а до самої митної декларації декларантом подано необхідні документи для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару за ціною договору.

Згідно із оскаржуваним Рішенням митну вартість товару визначено відповідачем за резервним методом (ст. 64 Митного кодексу України).

Однак, безпідставно не застосувавши основний метод визначення митної вартості товару та застосувавши резервний метод, відповідач не надав суду доказів проведення необхідної консультації з декларантом позивача у належний спосіб. Саме лише посилання в оскаржуваному Рішенні відповідача на проведення з декларантом позивача консультації відповідно до ч.4. статті 57 МК України не можна вважати таким, що відповідає нормам закону.

Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.02.2018 у справі №809/1884/16, відповідно до якої доводи відповідача про те, що подані декларантом позивача документи не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, є необґрунтованими, оскільки положення статті 53 Митного кодексу України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару.

Наведене не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм п.п. 2, 4 ч.2 ст.55 МК України.

В адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення; відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

При цьому відповідно до ч.2. статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, відповідачем не доведено наявність підстав для застосування резервного методу визначення ціни товару, а відповідно для прийняття оскаржуваного Рішення. Тому таке Рішення є протиправним та підлягає скасуванню судом.

Ураховуючи викладене, є протиправною та підлягає скасуванню судом також і оскаржувана Картка відмови, прийнята на підставі вищевказаного рішення.

ВИСНОВКИ ЩОДО НАЯВНОСТІ/ВІДСУТНОСТІ ПОРУШЕНЬ

З огляду на викладене, Рішення та Картка відмови є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відтак, у матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано належних доказів, які стали підставою для прийняття Рішення.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Внаслідок викладеного, суд дійшов висновку, що Рішення та Картка відмови є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до частини першої ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 3 330, 56 грн. та 1 921,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 5251,56 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 6, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов приватного акціонерного товариства «САНТЕХКОМПЛЕКТ» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100110/2019/00661 від 20 травня 2019 року.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 20.05.2019 року №UA100000/2019/000133/2/.

4. Стягнути на користь приватного акціонерного товариства «САНТЕХКОМПЛЕКТ» (адреса: 04073, м. Київ, вул. Куренівська, будинок 16-А, ЄДРПОУ 20038832) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5251,56 грн (п`ять тисяч двісті п`ятдесят одна гривня 56 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Державної фіскальної служби (адреса: 03124, м. Київ, б-р Вацвала Гавела, буд. 8а, ЄДРПОУ 39422888).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова