Рішення № 84965914, 03.10.2019, Роменський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 585/2120/19

Номер провадження 2/585/721/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2019 року Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі головуючого судді В.О. Шульги, з участю секретаря С.А. Дем`яненко, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ромни цивільну справу за позовом акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 і просить: стягнути з відповідача на користь банку заборгованість у розмірі 120606,18 грн. за кредитним договором б/н від 24.06.2008 р. та 1921,00 грн. сплаченого судового збору. В обґрунтування заявлених вимог, в позовній заяві вказано, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору б/н від 24.06.2008 року отримала кредит в розмірі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг " та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті складає між нею та банком договір. Щодо зміни кредитного ліміту банк керується п. 3.2, п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити кредитний ліміт. Відповідач зобов`язався: на підставі п. 6.5 Умов та правил надання банківських послуг погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його використання, за перевитрату платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором; слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту згідно п. 6.7 Умов та правил надання банківських послуг, а у разі невиконання зобов`язань за Договором, у відповідності до п. 6.6, на вимогу Банку виконати зобов`язання з повернення Кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту), оплати Винагороди Банку. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 30.04.2019 р. має заборгованість 309421,95 грн. з яких: 7783,74 грн. заборгованість за кредитом, 296913,23 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 4724,98 грн. заборгованість за пенею та комісією. Кредитодавець може на свій розсуд вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Заборгованість до стягнення становить 120606,18 грн., яка складається з: 7783,74 грн. - заборгованості за кредитом; 112822,44 грн. - заборгованості по процентам за користуванням кредитом з 24.06.2008 по 30.03.2018.

23.07.2019 року відповідач - ОСОБА_1 надала відзив на позов в якому просить відмовити в задоволенні позову в зв`язку з його незаконністю, необгрунтованістю та пропуском строку позовної давності. В обґрунтування такої позиці ОСОБА_1 вказала, що надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг їй при укладенні договору на ознайомлення не надавалися, нею не підписані і їй не вручалися. А у підписаній нею заяві позичальника від 24.06.2008 року процентна ставка, яку вона зобов`язується сплачувати за користування кредитними коштами не зазначена. Позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом з 24.06.2008 року по 30.03.2019 року в розмірі 112822,44 грн. суперечать висновкам Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права та вимогам ст.ст. 626,628,633,634, 638,1048,1054 ЦК України, ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 263 ЦПК України і є необґрунтованими. Згідно кредитного договору б/н від 24.06.2008 року нею було отримано картку із строком дії до останнього дня 06.2010 року. В зв`язку з тим, що пройшло більше 10 років з моменту закінчення терміну дії картки, вказана картка в неї не збереглася. За отриманням картки з новим терміном дії вона до позивача не зверталася.

23.08.2019 року до суду надійшла відповідь на відзив в якій позивач просить задоволити позовні вимоги. В відповіді вказано, що позивачем суду була надана анкета-заява від 24.06.2008 року з якої чітко вбачається, що ОСОБА_1 висловила згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчила, що згодна з тим, що заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а Також Тарифами становлять між нею та Банком Договір про надання банківських послуг. Також до матеріалів позовної заяви долучено «Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка власноруч була підписана відповідачем, з якої чітко вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку в розмірі 3,00 % (36% на рік), вказано розміри комісій та штрафів. Тобто сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови. З виписки з карткового рахунку вбачається, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, відповідач користувалася грошима, отримувала кошти через банкомат, здійснювала розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримала кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операції є неможливим без наявності картки. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що відповідач частково сплачувала заборгованість за договором. Оскільки, банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином між банком і відповідачем було укладено договір, який ніким не оспорений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача. Відповідач неправомірно посилається на ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки грошові кошти надавалися у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Підписавши Анкету-Заяву відповідач підтвердила, що була ознайомлена з умовами кредитування та погодилася з ними, що засвідчила власним підписом. Погашаючи заборгованість по кредиту відповідач прийняла умови договору та погодилася з ними. Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні картки. Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже строк випущеної картки до останнього дня 11.2015. Позивач звернувся до суду з позовом 31.05.2019 року - до спливу строку позовної давності. У зв`язку з цим, обставини на які відповідач посилається, не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при зверненні до суду.

02.09.2019 року на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив. В запереченнях відповідач вказала, що надані позивачем «Условия и Правила предоставления банковских услуг в Приватбанке» їй при укладенні договору для ознайомлення не надавались, нею не підписані і їй не вручалися. У підписаній нею заяві позичальника від 24.06.2008 року процентна ставка, яку вона забов`язується сплачувати за користування кредитними коштами не зазначена. Отже посилання позивача на «Условия и Правила предоставления банковских услуг в Приватбанке», які нею не підписані і їй не вручалися, суперечать висновкам Верховного Суду, вимогам ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 207 ЦК України і є необґрунтованими. У відповіді на відзив позивач визнав, що термін дії картки - до останнього дня 11.2015 року. Як свідчить зміст позовної заяви перебіг позовної давності щодо стягнення заборгованості за кредитом та процентів за кредитом у неї виникла з 24.06.2008 року. З моменту закінчення строку дії кредитної картки (останній день 11.2015 року) і по даний час вона не вчиняла будь-яких дій на виконання кредитного договору б/н від 24.06.2008 року, які б свідчили про визнання нею боргу та як наслідок переривання перебігу строку позовної давності. Позивач звернувся до суду з позовом 23.05.2019 року, тобто з порушенням позовної давності у три роки для стягнення заборгованості за кредитом та заборгованості за процентами за користування кредитом. Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

В судове засідання позивач явку представника не забезпечив. В позовній заяві представник позивача просив справу розглянути без його участі.

Представник відповідача Маляр М .В. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Суду пояснив, що позовні вимоги не грунтуються на нормах закону. Строк дії картки складає 3 роки, при отриманні картки ОСОБА_1 не повідомляли належним чином про умови кредитування. На сайті Приватбанку умови не заслуговують уваги. Борг відповідач не повернула, проте строк позовної давності сплив, тому банком пропущено строк позовної давності.

Відповідач ОСОБА_1 позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні. Суду пояснила, що вона не підписувала нічого на продовження договору, а строк 50 років це взагалі повний абсурд. Картки які вказані в довідці банку не кредитні, там була лише одна кредитна картка, інші були зарплатні картки.

Судом встановлено, що 24.06.2008 року відповідач, яка мала на той час прізвище ОСОБА_3 , що вбачається з РНОКПП підписала заяву. Копія даної заяви неякісна. Окрім анкетних даних ОСОБА_3 , в заяві неможливо прочитати текст.

У довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» маються дані про види такої кредитної картки з вказівкою пільгового періоду, обов`язкового щомісячного платежу, пені та штрафу.

Згідно розрахунку заборгованості за договором б/н від 24.06.2008 року станом на 30.04.2019 року заборгованість ОСОБА_1 становить 309421,95 грн. з яких: 7783,74 грн. заборгованість за кредитом, 296913,23 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 4724,98 грн. нарахована комісія. Разом до стягнення: 120606,18 грн., з яких: 7783,74 грн. - заборгованість за кредитом; 112822,44 грн. - заборгованість по процентам за користуванням з 24.06.2008 по 30.03.2018.

Відповідно довідки від 01.08.2019 року № 30.1.0.0/2-20190531РВ0000001180 наданої АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_1. згідно кредитного договору б/н від 24.06.2008 року, отримала картки № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 остання з них мала термін дії до 11.2015 року.

20.08.2014 року ОСОБА_1 підписала бланк Анкети - заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Проте у вказаній Анкеті-заяві зазначені лише анкетні дані ОСОБА_1 і при цьому відсутня відмітка про те, яку саме картку: «Карта Универсальная», «Карта для выплат», «Карта класса Gold», «Премиальная карта», «Идентификация с паспортом» виявила бажання оформити на своє ім`я ОСОБА_1 .

Вказане свідчить, що між сторонами склалися спірні правовідносини з приводу виконання кредитного зобов`язання, які регулюються ст. ст. 526, 530, 536,610, 612, 625, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Абзацом другим частини першої статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець - в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк».

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 24.06.2008 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором б/н від 24.06.2008 року, посилався на Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою.

Витяг з Тарифів у матеріалах справи відсутній. Натомість до матеріалів справи долучена довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду».

Отже матеріали справи не містять підтверджень того, що саме ця довідка має відношення до заяви, а отже і до договору за яким позивач просить стягнути кошти, оскільки в довідці немає відмітки, що вона є додатком до заяви, а зі змісту самої заяви, через неналежну якість останньої неможливо взагалі зробити однозначного висновку, що відповідач ознайомилася з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», виявила бажання оформити на своє ім`я кредитний ліміт по платіжній карті.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (27 серпня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (24 червня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надана банком довідка про умови кредитування та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду, в постанові від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17, вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

З огляду на вказане, суд вважає, що надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

На думку суду визначальним в даному випадку є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Велика Палата Верховного Суду, в постанові від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17, вказує, що вважає Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Оскільки, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача, а Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» не містять підтверджень того, що вона має відношення до заяви, то їх не можна вважати частиною кредитного договору, укладеного між сторонами 24.06.2008 року шляхом підписання заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Анкету - заяву надану суду 23.08.2019 року, суд до уваги не бере, оскільки вона не зазначена в обґрунтуванні позовних вимог.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» .

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Отже, у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача 112822,44 грн. нарахованих процентів за користування кредитом, слід відмовити.

Також суд бере до уваги те, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 24.06.2008 року у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що позичальник фактично отримала та використала кошти, що визнав її представник в судовому засіданні, проте в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернула, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. З огляду на викладене, необґрунтованими є посилання відповідача та його представника на пропуск строку позовної давності.

Таким чином, суд вбачає наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7783,74 грн., а тому в цій частині позовні вимоги слід задовольнити.

Згідно ч.2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.4 ст. 137 ЦПК України , розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судом встановлено, що 17 липня 2019 р. між адвокатом Маляр М.В. та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правових послуг. Згідно п. 4 даного договору розмір гонорару визначався за взаємним погодженням сторін, виходячи із обсягу роботи. Сума гонорару складає 6 000 грн. Відповідно до квитанції від 17.07.2019 року Маляром М.В. було отримано від ОСОБА_1 6000 гривень за надання правової допомоги у цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк». Згідно акту про виконання договору про надання правової допомоги адвокат Маляр М.В. виконав, а ОСОБА_1 отримала наступні послуги: ознайомлення з позовною заявою, надання консультацій, визначення правової позиції - 600 грн.; підготовка позовної заяви - 2000 грн. Загальна вартість наданих послуг складає 2600,00 грн.

Судом встановлено, що адвокатом Маляром М .В . підготовлено відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив, які приєднані судом до матеріалів справи, а також встановлено, що адвокат брав безпосередню участь в судових засіданнях по справі, загальний час яких склав 2 год.

Враховуючи положення чинного законодавства, щодо співмірності витрат на правничу допомогу, виходячи із складності справи та виконаних адвокатом робіт по даній справі, витраченого ним часу, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд приходить до висновку, що відшкодуванню на користь відповідача підлягають 2000 грн., як компенсація витрат на правову допомогу.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в сумі 1921,00 грн. Такого висновку суд дійшов з тих підстав, що згідно п.п.1) п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання юридичною особою позовної заяви майнового характеру встановлено ставку судового збору 1,5 % ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на час ухвалення рішення становить 1921 грн. Тобто враховуючи заборгованість в сумі 7783,74 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача, судовий збір в розмірі 1921,00 грн. є мінімальним.

На підставі ст. ст. 526, 530, 536, 610, 612, 625, 1048, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 10, 12,13, 18, 81, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

Позов акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , на користь акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором без номера від 24 червня 2008 року у розмірі сім тисяч сімсот вісімдесят три гривні сімдесят чотири копійки (7783,74 грн.) та судові витрати у розмірі одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня (1921 грн.)

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі дві тисячі (2000) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення в порядку передбаченому п. 15.5.) Перехідних положень ЦПК України. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя… підпис.

Копія вірна:

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ В. О. Шульга