Рішення № 84951016, 17.09.2019, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. 25 Серпня, 192, м. Болград, Одеська область, 68702, тел. /факс: (04846) 4-31-21,

e-mail: inbox@bg.od.court.gov.ua, web:https://bg.od.court.gov.ua, код ЄДРПОУ: 02897690

17.09.2019

Справа № 497/1181/19

Провадження № 2/497/28/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2019 року Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Кравцової А.В.,

секретар судового засідання - Бекметова Х.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Македонського О.І.,

представника відповідача - Рожкової С .М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Болград цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Оксамитненської сільської ради Болградського району Одеської області про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

11.07.2018 року позивач звернулася до суду з вищезазначеним уточненим позовом, яким просить визнати за нею право власності на житло - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , стверджуючи, що набула право власності на неї в результаті проживання в ній та на підставі рішення виконкому Оксамитненської сільської ради від 29.11.2013р. про передачу цього житла у власність шляхом приватизації, проте державний реєстратор відмовився зареєструвати за нею право власності на цю нерухомість. Крім того, позивач стверджує, що Оксамитненська сільська рада вселила до її, позивача, квартири під час її тимчасової відсутності - перебування у щорічній відпустці - сторонніх людей, вважаючи, що квартира належить місцевій громаді, яка має право нею розпоряджатись на власний розсуд, а потім безпідставно, незаконно скасувала власне ж рішення щодо надання цієї квартири їй, позивачу у власність.

В обґрунтування своїх вимог позивач стверджує, що 31 січня 2008 року вона була прийнята на роботу дояркою до Державного підприємства "Дослідне господарство ім.Суворова Національного наукового Центру "Інституту виноградарства і виноробства імені В.Є.ТАЇРОВА" (далі ДП ДГ ім.Суворова), і працювала у цьому господарстві до 18.09.2017р., та була звільнена за власним бажанням. Як працівнику ДВГ ім.Суворова, їй було надане житло за адресою: АДРЕСА_1 , яке було придбано керівництвом підприємства цільово - з метою передати саме їй та членам її родини - чоловіку і двом дітям - для проживання і приватизації. 09.12.2013 року вона, позивач, звернулася до Оксамитненської сільської ради з заявою про передачу їй у приватну власність вказаної квартири, це питання було узгоджене з ДП ДГ ім.Суворова, в межах Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Рішенням виконкому Оксамитненської сільської ради від 29.11.2013 року було ухвалено передати, шляхом безоплатної приватизації, їй, позивачу, у власність цю квартиру на підставі рішення Оксамитненської сільської ради від 22.11.2013р. №363-УІ, яким квартира була передана з державної до комунальної власності територіальної громади сіл Оксамитне і Тополине з метою оформлення її у власність їй, позивачу. Отже, вона вважала, що квартира вже фактично є її приватною власністю, проживала в ній до кінця серпня 2017 року, в липні 2017 року вона, перебуваючи у щорічній відпустці, змушена була підшукувати тимчасово інше місце роботи - ближче до м.Одеса, оскільки її неповнолітній син, в якого проблеми з ногами і пересуванням, потребував спеціального лікування і був прооперований, лікувався у лікарні в м.Одеса. Їх, позивача та її дітей, особисті речі та меблі залишились у вищезазначеній квартирі у с.Оксамитне. Повернувшись через місяць, перебуваючи ще у відпустці, вона не змогла потрапити до своєї квартири з дітьми, оскільки з`ясувалося, що там вже проживають інші особи з дозволу сільської ради, яка уклала з ними договір на оренду її квартири.

Таким чином, позивач вважає, що її та її дітей безпідставно і незаконно позбавлено права на житло - квартиру АДРЕСА_1 , і, оскільки державний реєстратор відмовив їй у реєстрації її права власності на цю квартиру, вона змушена звернутись до суду з вимогою про захист свого права на власність.

У судовому засіданні позивач та її представник - адвокат Македонський О.І. підтримали позовні вимоги, просили задовольнити в повному обсязі, визнавши за позивачем право власності на вказану квартиру.

Позивач пояснила, що квартиру господарство надавало її чоловікові, який працював в ОПГ "Суворово" трактористом, був гарним працівником; квартира була на 2-му поверсі цього ж будинку. Проте, оскільки чоловік почав пити, захворів і помер, їй довелося вийти на роботу спочатку дояркою, і вона важко працювала з 3-ї ранку до 22-23 ночі, при цьому її маленькі діти залишалися часто вдома самі, тому, щоби вони не випали з вікна, керівництво запропонувало їй квартиру поміняти на перший поверх, вона погодилася, і документи почали оформлювати на квартиру вже на її, а не на чоловіка ім`я. Вона за свої кошти провела до квартири газ, встановила обладнання, бойлер, газовий котел, зробила опалення, поміняла вікна на металопластикові, зробила ремонт, встановила нову сантехніку, в неї були гарні меблі, бо вона непогано заробляла - її працю керівництво цінувало, директор господарства - ОСОБА_4 запропонував їй потім посаду зоотехніка, потім вона була бригадиром. Проте, у зв`язку зі зміною керівництва ДГ ДП ім.Суворова, вона, не зійшовшись характером з новим керівником, змушена була, оформивши свою законну відпустку, поїхати 29 липня до м.Одеса, по-перше, з сином до лікарні, оскільки він потребував оперативного лікування, а потім, знайшовши тимчасову роботу ближче до м.Одеса - у с.Дачне - ближче до лікарні, де тривалий час лікувався син, - кілька місяців працювала в іншому господарстві, також зоотехніком. Під час відпустки, стверджує позивач, вона вирішила лише спробувати попрацювати у с.Дачне, але, оскільки в неї відібрали квартиру у с.Оксамитне, - залишилася працювати у с.Дачне на пів року. Їй ще на початку серпня зателефонували сусіди і доповіли, що її квартиру відкрили представники сільської ради і заселили туди чужих людей. Усі її знайомі у с.Оксамитне знали, де вона знаходиться - у с.Дачне, проте, повернувшись 29 серпня додому, оскільки 1 вересня дітям потрібно було йти до школи,- вона не змогла потрапити до своєї квартири, бо там був змінений замок і жили чужі люди. Увесь час, відколи вона, позивач, дізналася, що на її квартиру претендує сільська рада, вона неодноразово телефонувала усім знайомим і особисто голові сільської ради, що скоро повернеться. Повернувшись, і не потрапивши до свого житла, вона, позивач, змушена була поїхати проживати до свого батька у Сумську область, оскільки він захворів, але жити там ніде - в батька однокімнатна квартира, тому вона повернулася до своєї матері в м.Болград. Наразі вона разом з двома синами проживає за місцем тимчасової реєстрації у своєї матері в м.Болград, але то квартира її брата і мати просить її знятися з реєстрації за тією адресою. У спірній квартирі вона, позивач, не зареєструвала своє місце проживання та своїх дітей з поважної причини: за домовленістю з сільською радою підприємство - ДВГ ім.Суворова (дослідно-виробниче господарство), як раніше називалося ДП ДГ ім.Суворова - будувало окремі приватні будинки для кожної окремої сім`ї і мало намір виділити їй один з таких недобудованих будинків замість квартири, вона, незважаючи на чоловіка-інваліда (який ще тоді був живий), почала обробляти земельну ділянку біля того будинку, про який з керівником підприємства вже була усна домовленість, почала оздоблювальні роботи у самому будинку, залила поли, встановила вікна, огорожу, обробляла землю, садила город, в неї був дуже хворий чоловік і маленькі діти, багато часу віднімала також робота, і тому в неї не було вільних коштів і часу для завершення приватизації квартири, тим більш, вона мала намір замість неї приватизувати будинок, оскільки вона була на хорошому рахунку в керівництва підприємства, яке мало статус державного значення і розвивалося, були добрі заробітки, до неї, позивача, добре ставилося керівництво, оскільки вона без вихідних і в режимі ненормованого робочого дня з раннього ранку і до пізнього вечора працювала, були гарні показники, але ж два об`єкта нерухомості приватизувати неможна, тому вона планувала за усною домовленістю з керівництвом згодом приватизувати саме будинок, бо він для родини був кращим. Їй не було часу часто навідуватися до сільської ради, оскільки майже завжди була на фермі. Одного разу вона приходила до сільської ради з питанням зареєструвати дітей, заплатила секретарю 20грн., щось підписувала - не пам`ятає, але вважала, що діти зареєстровані у квартирі. Потім у ДП ДГ ім.Суворова змінилося керівництво - попередній керівник вийшов на пенсію, а з новим господарство почало приносити малі прибутки, вона не знайшла з новим керівником спільної мови, і тому, оформивши відпустку, зайнялася оздоровленням дітей, і почала шукати іншу роботу, спробувавши працювати в іншому господарстві, але там не забезпечили житлом, в неї двоє синів, які потребують лікування (молодший не росте, в старшого хворі нирки), тому вона вирішила повернутися додому, до с.Оксамите, де прожила 11 років, але до квартири не змогла потрапити, там же залишилися усі її речі. Будинок ще недобудований і від нього в неї також відібрали ключі. Просить захистити її законне право власності на вказану квартиру, тим більш, її сусіду - в сусідній квартирі - ОСОБА_5 - в аналогічному випадку суд визнав право власності, і це рішення набрало законної сили. Усіх документів вона надати не може, оскільки керівництво Оксамитненської сільської ради їй їх не надає, на її думку, воно зацікавлене в позбавленні її права на це житло. Рішення сесії сільської ради, яким скасовано рішення виконкому про передачу їй, позивачу, квартири у власність шляхом безоплатної приватизації, - вона вважає незаконним і по суті, і також з-за порушення процедури його ухвалення, оскільки особисто питала в працівників сільської ради, і ніхто їй не підтвердив, що таке питання - позбавлення її, позивача, та її дітей права на житло, розглядалося сесією сільської ради взагалі. На підтвердження своїх вимог позивач надала відповідні докази.

Представник позивача - адвокат Македонський О.І. - підтримав доводи позивача, вважав, що позов підлягає задоволенню, оскільки право власності позивача на спірну нерухомість вбачається з того, що, по-перше, цю квартиру ДГДП ім.Суворова придбало саме для позивачки і її родини, по-друге, була розпочата приватизація, тобто, безкоштовне оформлення у власність цієї квартири саме на ім`я позивача ОСОБА_1 , є відповідне рішення виконкому місцевої влади від 29.11.2013р. А рішення сесії Оксамитненської сільської ради від 20.02.2018р. про скасування рішення виконкому Оксамитненської сільської ради від 29.11.2013р. про передачу у приватну власність ОСОБА_1 жилої квартири як мешканці с.Оксамитне - є незаконним по суті, оскільки державний орган або орган місцевого самоврядування не може скасовувати свої власні розпорядження індивідуальної дії, адже він є правовим актом одноразового користування. Крім того, існує рішення суду з такого ж самого приводу і такої ж самої підстави - стосовно сусіда позивача - ОСОБА_5 (справа №497/868/14-ц) - щодо квартири АДРЕСА_2 : право власності визнане саме у судовому порядку з-за того, що Оксамитненська сільська рада не мала органу приватизації, і на даний час також не має. Крім того, скасувавши рішення виконкому про приватизацію вищезазначеної квартири та передачу її у користування іншій особі, не повідомивши про розгляд такого питання саму ОСОБА_1 , сільська рада скоїла порушення прав не лише позивача, а й її двох малолітніх дітей, які в тій квартирі проживали.

Представник відповідача - голова сільської ради Рожкова С.М. - просила відмовити у задоволенні позову, вважаючи, що права позивача не порушені, пояснила, що ОСОБА_1 дійсно проживала на території Оксамитненської сільської ради, і вона, представник, добре і давно її знає, оскільки вже тривалий час працює головою сільської ради. Саме вона, представник, свого часу, піклувалася про родину позивача, про її дітей, просила позивача зареєструвати проживання її дітей в спірній квартирі, пояснюючи їй, що ті будинки, що будуються, не скоро передадуть у право власності, оскільки землю під ними ще не відведено, дозволу на будівництво немає, і ніхто цим не займається. ОСОБА_1 дійсно була виділена для приватизації квартира АДРЕСА_1 , в якій ОСОБА_1 і проживала разом з чоловіком та двома синами, її, позивача, чоловік помер. Влітку 2017р. позивач виїхала з квартири разом з дітьми та речами, найнявши вантажівку, - у невідомому напрямку, покинула квартиру без нагляду, відкриту, повідомила усім, що виїжджає назавжди, бо знайшла іншу роботу - ближче до м.Одеса, і там отримає житло. Але ж дана, спірна квартира АДРЕСА_1 перебуває у власності сільської громади і сільська рада відповідає за неї, оскільки квартира газифікована, обладнана для проживання, і залишилася відкритою, були побоювання, що хтось може до квартири вдертися, може статися аварійний витік газу, тощо. Усі бачили, що ОСОБА_1 виїжджала з квартири з речами, вантажила великі речі, меблі, та пояснювала усім (?!), що назавжди, вона, представник, як голова сільської ради, дізналася, що ОСОБА_1 влаштувалася працювати в інше дослідне господарство - що у с.Дачне, тому вона, представник, ініціювала питання про передачу вказаної квартири іншій родині, яка дуже потребувала поліпшення житлових умов, бо має дітей і проживала у пристосованому службовому приміщенні, звідки пожежники зобов`язали їх відселити. Рішенням виконавчого комітету Оксамитненської сільської ради за №36 від 31.08.2017р. вищевказана спірна квартира, після обстеження і складання відповідного акту про те, що вона покинута мешканцями, двері відкриті, - була передана ОСОБА_6 для тимчасового проживання - до 01.06.2018р., а рішенням сесії Оксамитненської сільської ради від 20.02.2018р. - було скасовано рішення виконкому Оксамитненської сільської ради від 29.11.2013р. "Про передачу у приватну власність жилої квартири мешканці с.Оксамитне ОСОБА_1 ", оскільки ОСОБА_1 вже не проживала у с.Оксамитне і більше не працює у ДВГ ім.Суворова. Про вирішення питання щодо скасування рішення виконкому про передачу спірної квартири у власність ОСОБА_1 шляхом приватизації, позивача ніхто не повідомляв, оскільки всі знали (?!), що вона виїхала назавжди, влаштувалася працювати в іншому господарстві, начебто вийшла заміж, в неї все є. Вона, позивач, мала б прийти до сільської ради і повідомити, що виїжджає - чи тимчасово, і чи надовго, і тепер, приїхавши, мала повідомити про це сільську раду, а також повідомити, що потребує житла. Якщо вона буде зареєстрована у с.Оксамитне і напише заяву про поліпшення житлових умов, це питання підлягатиме розгляду. На запитання адвоката Македонського О.І. відповіла, що сільська рада не має й на теперішній час органу приватизації.

Судом були допитані наступні свідки. Свідок ОСОБА_7 , пояснила, що вона працювала бухгалтером у ДВГ ім.Суворова більше 20-ти років, і підтверджує, що саме для ОСОБА_1 керівництвом цього державного підприємства була придбана спірна квартира, і вона, позивач, її заслужила і заробила, бо тяжко і добросовісно працювала, була на гарному рахунку в керівництва, мала гарні результати роботи, але після зміни керівництва впала у немилість, мабуть, з-за чесності та принциповості, і тому змушена була шукати іншу роботу, в іншій місцевості, бо знайти роботу ближче - важко, але ця обставина не дозволяє нікому позбавляти її, позивача, та її дітей права на її власне житло.

Свідок ОСОБА_8 суду повідомив, що ОСОБА_1 не назавжди виїжджала з квартири, бо залишила йому і його дружині ключі від квартири, попросила придивитися за нею, квартирою, і господарством, оскільки в неї, позивача, було кілька курей і курчат, яких вона тримала у дворі в сараї, залишила йому зерно, щоб їх годувати. Двері її квартири залишалися закриті на замок, але коли він, свідок, був вдень на роботі, у квартирі з`явилися нові мешканці, змінивши замки. Він, свідок, зателефонував ОСОБА_1 , повідомив про це, позивач приїжджала, але до квартири не потрапила, повідомила, що поїде до батька, бо він захворів.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що він є родичем - рідним братом позивачки, але не розмовляє з нею і не спілкується, теж тривалий час працював і працює в ОПГ ім.Суворова, проживав разом з дружиною і дитиною у малопристосованому підсобному приміщенні, тому йому запропонували оселитися до квартири ОСОБА_1 (позивачки), але він спочатку не хотів, але потім, побачивши, що вона не приїжджає, погодився, оскільки йшла зима, а в нього діти, тому він вселився тимчасово, готовий виїхати з квартири.

Свідок ОСОБА_6 суду повідомила, що є дружиною ОСОБА_9 - брата позивача, фактично родичкою, але не спілкується з нею. Вона, свідок, разом з чоловіком, працює у ДП ДГ ім.Суворова тривалий час, але житла свого не мала, проживала з дітьми у малопристосованому службовому приміщенні, писала в усі інстанції, щоб їм дали квартиру, і коли їм запропонували цю спірну квартиру, вона з чоловіком та дітьми в`їхала до неї, оскільки ОСОБА_1 поїхала назавжди з села, про це всі знали (?!) і тому, коли їй, свідку, сільська рада запропонувала в`їхати до цієї квартири, вона, свідок, погодилася.

Свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , що були запрошені представником відповідача, повідомили суду, що ОСОБА_1 працювала в ДП ДГ ім.Суворова дояркою, потім бригадиром, з якою в них були конфлікти по роботі. Про те, що ОСОБА_1 виїжджає з с.Оксамитне - вони здогадалися, оскільки ОСОБА_1 вивезла з квартири багатогабаритні речі - меблі, холодильник, та стверджували, що квартира стояла пуста близько двох років (?!). Свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_6 підтвердили, що ОСОБА_1 - позивачу - директор підприємства ОСОБА_4 говорив, щоб вона згодом переїжджала до будинку, а до квартири в`їде її брат.

Свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що усе життя працював в ДВГ ім.Суворова - спочатку був виноградарем, а останні 17 років - керівником, у 2017 році вийшов на пенсію. Підприємство є Державним і називається "Дослідне господарство ім.Суворова Національного наукового Центру "Інституту виноградарства і виноробства імені В.Є.ТАЇРОВА" (ДП ДГ ім.Суворова). За його, свідка, керівництва, господарство добре розвивалося, нарощувало виробництво винограду, молока, м`яса, тощо, воно було на особливому рахунку в державі, до нього приїжджали майже усі керівники держави - президенти і прем`єр-міністри, господарство нагороджено багатьма грамотами, а головне - мало дуже гарні прибутки, і тому дозволяло собі забезпечувати працівників, що добре працювали, житлом. Позивач дійсно заслужила і заробила цю квартиру - вона дуже тяжко і самовіддано працювала - таких працівників мало - вона налагодила добре роботу, він їй довірив посаду бригадира, при ній господарство мало багато телят, які не гинули, бо добре вигодовувалися, корови мали високі надої, господарство запустило першу молочну автоматизовану доїльно-молочну лінію, вона (позивач) боролася з крадіжками - тому в неї було багато ворогів серед підлеглих. Саме за її плідну працю господарство для неї і її родини придбало шляхом договору купівлі-продажу квартиру і, оскільки господарство було державним, квартиру у власність ОСОБА_1 можна було передати лише шляхом приватизації, але спочатку передавши її на баланс місцевій владі - такий був Закон. Тобто, квартира опинилася у власності і підпорядкуванні сільської ради саме з метою передачі її у власність ОСОБА_1 , і ні для кого іншого. Що, врешті, і було здійснено - рішенням виконкому сільської ради у 2013-му році було ухвалене питання про передачу квартири ОСОБА_1 у власність шляхом приватизації, надано дозвіл для оформлення документів, але ОСОБА_1 була завжди зайнята на підприємстві, їй ніколи було оформити до кінця документи, потім в неї захворів чоловік, був лежачим, бо в нього відняли ногу, потім помер, потім хворіли діти, вона розривалася між роботою і родиною. Після того, як він, свідок, пішов на пенсію, в ОСОБА_1 не склалися взаємовідносини з новим керівником, за яким, до речі, господарство має малі прибутки, і вона, позивач, звільнилася, проте сільська рада не мала права позбавляти ОСОБА_1 права проживання та власності на квартиру, бо це право вже було визнане, непорушне і ніхто його відібрати вже не може. Не її, позивача, вина, що вона юридично необізнана і тому не поспішала оформити квартиру у власність, може їй завадило часу через те, що він, як керівник, їй запропонував замість квартири виділити окремий житловий будинок, і вона робила там ремонт, тому їй, як хорошому робітнику, планувалося оформити приватизацію на нього замість квартири, бо ж два житла приватизувати неможна. Тепер, коли він, свідок, вже не є керівником підприємства, в позивача незаконно, неправомірно відібрали і від будинку ключі, і квартири позбавили. Він, свідок, вважає, що право позивача і її дітей на проживання у спірній квартирі, а також право власності позивача підлягає визнанню у судовому порядку.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі. Згідно п.1ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що ратифікована Україною Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, у зв`язку з чим, відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом. Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод. Згідно зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст.12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, не інакше як за зверненням особи, що подане відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вимогами ст.ст.76,81 ЦПК України регламентовано, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків, тощо.

Вислухавши доводи сторін у судовому засіданні, представників, свідків, розглянувши надані суду документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно дослідивши і оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини:

- згідно рішення виконкому Оксамитненської сільської ради від 29.11.2013 року позивачу у власність було вирішено шляхом безоплатної приватизації надати жилу квартиру АДРЕСА_1 (а.с.9);

- згідно трудової книжки НОМЕР_1, позивач 31.01.2008 року була прийнята на роботу дояркою в ОПХ ім.Суворова і працювала в цьому господарстві до 18.09.2017 року, - тобто до звільнення її за особистим бажанням, згідно наказу про звільнення (а.с.18);

- згідно договору за №201 від 03.06.2017 року позивач користувалася послугами водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , склад сім`ї її становив 4 особи (а.с.11);

- з робочого проекту газопостачання житлового будинку АДРЕСА_1 , від 2008р. замовником його є ОСОБА_14 ( колишній чоловік позивача) (а.с.17);

- відповідно до договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , її 02.06.2004року придбало ДГ ім.Суворова інституту виноградарства та виноробства ім.В.Є.Таїрова УААН (а.с.18,49);

- рішенням Оксамитненської сільської ради від 22.11.2013 року за №363-УІ, квартира АДРЕСА_1 була передана з державної до комунальної власності територіальної громади сіл Оксамитне і Тополине з метою оформлення її у власність позивача ОСОБА_1

- рішенням 32-ї сесії 6-го скликання Оксамитненської сільської ради Болградського району Одеської області затверджено акт приймання-передавання житлового об`єкту, розташованого у АДРЕСА_1 , - з державної власності до комунальної власності територіальної громади сіл Оксамитне та Тополине Болградського району Одеської області на виконання п.2 рішення ХХХІ сесії Оксамитненської сільської ради №345-VІ від 28.08.3013 р. «О принятии в коммунальную собственность территориальной громады сел Тополиное и Оксамитное жилых объектов», а также п.2 распоряжения Оксамитненского сельского головы от 09.09.2013г. №19-0 «О создании комиссии по приему-передаче жилых объектов, расположенных в АДРЕСА_2 и в АДРЕСА_1 ….» (а.с.46);

- згідно рішення виконкому Оксамитненської сільської ради від 29.11.2013року, розглянуто клопотання директора ДГ ім.Суворова ОСОБА_4 про виділення житла працівникам господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , та на підставі заяви ОСОБА_1 (вх.№Б-95 від 26.11.2013р.) ухвалено передати, шляхом безоплатної приватизації, позивачу ОСОБА_1 у власність квартиру АДРЕСА_1 (а.с.9,43);

- 27.12.2013р. рішенням №61 ВК Оксамитненьської сільської ради спірній квартирі було присвоєно поштову адресу (а.с.40);

- згідно постанови Національної академії аграрних наук України, з балансу ДП ДГ ім.О.В.Суворова на баланс Оксамитненської сільської ради Болградского району Одеської області було передано у комунальну власність квартири, що розташовані у с.Оксамитне Болградського району Одеської області за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 (а.с.87);

- з довідки Оксамитненської сільської школи від 04.01.2018р. ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчалися в цій школі, відповідно, з 01.09.2010р. та з 01.09.2012р. і по 05.09.2017р. (а.с.92);

- згідно витягу з державного реєстру РАЦС про народження, діти - ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , що народилися, відповідно, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 - є синами ОСОБА_1 (а.с.50,51).

Усі ці факти свідчать про проживання позивача ОСОБА_1 разом з родиною у спірній квартирі і користуванні нею тривалий час - з 2013 року, яка працювала більш, ніж дев`ять років у ДП ДГ ім.Суворова, що був власником спірної квартири і передав її для оформлення у власність позивача. Копією наказу ДП ДГ ім.Суворова від 06.04.2016р. за №38 про поліпшення житлових умов бригадира тваринницької ферми ОСОБА_1 підтверджується твердження позивача про закріплення за нею недобудованого будинку - за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.116), що пояснює дії позивача щодо недоведення оформлення приватизації квартири до кінця з поважних причин, але не спростовує її права власності саме на спірну квартиру.

Крім того, судом встановлено наступне:

- з заяви позивача, яка нею подана в ході судового засідання 21.06.2019р., яка ніким не спростована, позивач за час проживання у спірній квартирі витратила на її обладнання (квартири) 84880 грн., з яких: газове обладнання - 9700грн., документи на проведення газу - 2480 грн., електропроводка та електролічильник - 1500 грн., пічка - 2500грн., заміна вікон - 4000 грн., двері вхідні - 5000 грн., сантехніка (ванна, унітаз, мийка, злив) - 6000 грн., шпаклювання стін - 5000 грн., звукоізоляція, гіпсокартон, стеля в кухні - 2000 грн., брами, відмостка для паркану - 5500 грн., перекривання даху в сараї - 2000 грн., гараж - 27000 грн., вбудована шафа - 2000грн., кухонні меблі - 3000 грн., куток - 4200 грн. (а.с.146) - що, звісно, не має стосунку до права власності, але спростовує твердження відповідача щодо залишення цієї квартири позивачем без нагляду і наміри ;

- згідно рішення виконкому Оксамитненської сільської ради від 31.08.2017року було вирішено надати ОСОБА_6 тимчасово вільну квартиру АДРЕСА_1 ( а.с.94);

- з акту від 04.10.2017р. огляду квартири АДРЕСА_1 комісією сільської ради, квартира складається з двох кімнат, кухні, коридора, ванної кімнати, опалення - конвекторне (два), в квартирі є: диван, крісло, тумбочка, кухонні меблі, газова плита, санвузол, газо- та електро- лічильники, технічний стан квартири у задовільному стані, в квартирі ніхто не проживає (а.с.93);

- згідно відповіді Болградського відділення Ізмаїльського відділу поліції ГУГП в Одеській області від 20.02.2018р. на звернення позивача на гарячу урядову лінію, законність прийнятих Оксамитненською сільською радою рішень щодо права власності на квартиру можу бути оскаржено в суді (а.с.16);

- з довідки №228 КП "Болградське БТІ" від 22.08.2018р., станом на 31.12.2012р. право власності на будинок АДРЕСА_1 зареєстроване за ДГ ім.Суворова інституту виноградарства та виноробства ім.В.Є.Таїрова УААН на підставі договору купівлі-продажу №3183 від 04.07.2004р. (а.с.44);

- рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно від 28.08.2018р. позивачу було відмовлено у державній реєстрації права власності на квартиру у зв`язку з наявності суперечності заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (а.с.28);

- згідно рішення виконкому Оксамитненської сільської ради від 20.02.2018року за №182-VІІ

було скасовано рішення про надання позивачу ОСОБА_1 у власність житлової квартири АДРЕСА_1 , та доручити сільському голові замовити технічну документацію на квартиру та оформити право власності за Оксамитненською сільською радою ( а.с.95);

- позивач ОСОБА_1 , згідно копії її заяви, зверталася 13.05.2019р. до Ізмаїльської місцевої прокуратури зі скаргою на дії голови сільської ради за підробку документів та перевищення повноважень (а.с.128);

- 02.05.2019р. позивач ОСОБА_1 зверталася з заявою до голови Оксамитенської сільської ради ОСОБА_17 з письмовою заявою про вирішення питання щодо винесення на розгляд сесії питання про виселення її, ОСОБА_1 та її дітей - синів ОСОБА_15 , 2003 р.народженя і ОСОБА_16 , 2006р.н. - з квартири АДРЕСА_1 (а.с.131); на її заяву сільська рада за підписом голови 08.05.2019р. за вих.№02-13/147 надала відповідь про відсутність підстав для розгляду заяви (а.с.129);

- на запит директора ДП "ДГ ім.Суворова " ОСОБА_18 від 29.08.2017р., керівник ДП "Експериментальна база "ДАЧНА" селекційно-генетичного інституту - національного центру насіннєзнавства та сортовивчення" (далі - ДП "Експериментальна база "Дачна" СГІ - НЦНС) листом від 04.09.2017р. за вих.№112 повідомив, що ОСОБА_1 працює у цьому підприємстві з 01.08.2017р. зоотехніком-селекціонером згідно наказу №153к від 31.07.2017р. (а.с.88);

- згідно листа директора ДП "ДГ ім.Суворова " ОСОБА_18 від 28.03.2018р. за №48 на адресу голови Оксамитненської сільської ради ОСОБА_17 , адміністрація, профспілковий комітет ДГ ім.А.В.Суворова на підставі рішення від 02.03.2018р. просить виділити працівникові ферми ОСОБА_9 житло за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.89);

- на запит Оксамитненського сільського голови С.М.Рожкової від 10.10.2018р. за вих.№02-13/349, керівник ДП "Експериментальна база "Дачна" СГІНЦНС надав довідку, що ОСОБА_1 працювала в цьому підприємстві зоотехніком-селекціонером з 01.08.17р. до 02.01.2018р. (а.с.97);

- згідно відповіді директора ДП "ДГ ім.Суворова " ОСОБА_18 від 02.10.2018р. за №230 на запит голови Оксамитненської сільської ради ОСОБА_17 №02-13/330 від 25.09.2018р., - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 працювала у ДП "ДГ ім.Суворова " з 31.01.2008р. до 18.09.2017р. (а.с.91);

- рішенням Болградського районного суду (спр.№497/868/14-ц, пров.№2/ 497 / 400/14 ), від 08 квітня 2014 року позов ОСОБА_5 до Оксамитненської сільської ради Болградського району Одеської області, ДГ ім.Суворова, про визнання права власності - задоволено в повному обсязі, і це рішення не оскаржене. Суд визнав наявність обґрунтованих підстав та за позивачем визнав право власності на квартиру вартістю 43673 грн., загальною площею - 44,6кв.м., житловою - 26,6кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Матеріали цієї справи містять довідку виконкому Оксамитненської сільської ради за №208 від 06.03.2014р. про те, що при Оксамитненській сільській раді не утворено органу приватизації (а.с.9), і саме з цієї причини позивач звертався до суду для визнання його права власності.

В ході даного судового засідання представник відповідача підтвердила, що орган приватизації при Оксамитненській сільській раді до теперішнього часу не утворено.

Відносини у сфері реалізації прав власності в порядку приватизації державного житлового фонду регулюються Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також іншими нормативними актами, зокрема: Законом України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», Положеннями «Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» та «Положенням про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій».

Приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування. Порядок передачі житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні підприємств, установ чи організацій, у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України. Статтею 8 цього Закону передбачені органи, на які покладено приватизацію та оформлення права власності. Відповідно, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації. Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Відповідно, до ч.3ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень органу приватизації, що ухвалюється не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Положеннями ст.41 Конституції України регламентовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності - це не остаточний документ або папірець, що підтверджує це право, а сукупність фактів та обставин, які визначають це право і наділяють ним певну особу.

Постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за №5 від 07.02.2014р., визнано, що «факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння».

Згідно з ч.1ст.317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Статтею 318 ЦК України встановлено, що усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Частинами 1, 2 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. А зідно положень ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого не майнового права або майнового права та інтересу. Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 ЦК України, одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також в разі втрати ним документу, який засвідчує його право власності.

Право позивача на вищевказану спірну квартиру виникло в момент настання обставин в ході яких воно виникло - в момент оприлюднення своєї волі шляхом підписання певних визначених документів керівником підприємства, де вона працювала - ДП ДГ ім.Суворова (на той час ДВГ ім.Суворова (російською ОПХ им.Суворова), про надання саме ОСОБА_1 житла - квартири, яка підприємством була придбана саме для реалізації цієї мети. Це право позивача підтверджено й рішенням виконкому Оксамитненської сільської ради від 29.11.2013 року, яким розглянуто клопотання директора ДГ ім.Суворова ОСОБА_4 про виділення житла працівникам господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , та на підставі заяви ОСОБА_1 (вх.№Б-95 від 26.11.2013р.) ухвалено передати їй шляхом безоплатної приватизації у власність квартиру АДРЕСА_1 (а.с.9,43). Це право є визначеним і визнаним до того часу, поки сам його власник не відмовиться від нього у добровільному порядку або він не буде позбавлений його рішенням суду у встановленому Законом порядку. А вказане рішення виконкому Оксамитненської сільської ради від 29.11.2013 року є розпорядженням органу владних повноважень - місцевої влади - індивідуальної дії, тобто, є правовим актом одноразового користування.

Правовий акт - акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб`єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни припинення) на основі цих норм прав і обов`язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Критерієм розмежування понять нормативного правового акту і ненормативного (індивідуального) правового акту є сфера його дії за суб`єктивним складом, оскільки правові акти індивідуальної дії, на відміну від нормативних, поширюють свою дію на конкретно визначеного суб`єкта. Як нормативний, так і ненормативний правовий акт завжди виражають волю (волевиявлення) уповноваженого суб`єкта права, його владні приписи; мають офіційний характер, обов`язковий до виконання; спрямування на регулювання суспільних відносин; встановлюють правову норму чи конкретне правовідношення; оформлюються у визначеній формі; є юридичними фактами, що спричиняють певні правові наслідки. Ненормативні (індивідуальні) акти - породжують права і обов`язки у тих конкретних суб`єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку.

Така правова позиція наведена й Конституційним Судом України у Рішенні по справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 2 пункту 3 розділу IV Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно правових актів органів Верховної Ради України (справа про акти органів Верховної Ради України) від 23.06.97 р. №2-зп (v002p710-97), справа №3/35-313), який зазначає, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Така сама позиція викладена й у рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009, згідно якої суд дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, ухвалюють нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Із змісту наведених визначень вбачається, що правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати права і обов`язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб`єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб`єкта, а відповідно інший суб`єкт зобов`язаний виконувати його вимоги. Згідно ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право

держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Відповідно, за вимогами названої норми Конвенції Держава наділена лише компетенцією здійснювати контроль за користуванням майном з метою забезпечення загальних інтересів шляхом введення в дію відповідних законів. Інші акти державних органів під дію зазначеної норми не підпадають.

За статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. За статтею 6 цієї Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

З урахуванням закріплених законом принципів здійснення державної влади, виконання основних функцій держави та завдань органів виконавчої влади у відповідності до Конституції та законів України, суд вбачає за необхідне зазначити про наступне.

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, що і відображено у принципі верховенства права. Конституційні норми за своїм первісним походженням належать до норм першої черги і не можуть застосовуватися опосередковано. У співвідношенні конституційних первісних норм з відтвореними нормами пріоритет у застосуванні належить первісним нормам, що обумовлюється ієрархічним місцем Конституції України в системі законодавства, а саме її найвищою юридичною силою (ч.2ст.8 Конституції), а також загальновизнаним способом розв`язання суперечностей в законодавстві, який полягає в тому, що в разі суперечливого регулювання різними правовими актами одних і тих самих правовідносин, застосовуються положення того акту, який має вищу юридичну силу.

Згідно частини другої статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Зазначені конституційні вимоги поширюються на всі без винятку органи державної влади, у тому числі й на компетенцію органів місцевого самоврядування щодо ухвалення актів з урахуванням обов`язковості вимог, встановлених рішенням суду (ст.124 Конституції).

З часу вселення до спірної квартири позивача, власником та балансоутримувачем жодних претензій до неї і членам її родини щодо неправомірного проживання в ній, не пред`являлося, а тому суд виходить з того, що позивач з членами своєї родини законно проживала у кв. АДРЕСА_1 і користувалася нею до того часу, як була не з власної волі позбавлена цього права, оскільки існування її добровільного волевиявлення щодо припинення користування спірним житлом та проживання в ньому - суду не надано. Не надано суду доказів існування заяви позивача щодо відмови її проживати у спірній квартирі, а також володіти і користуватися нею, а також не надано доказів справедливого розгляду будь-яких заяв щодо виселення позивача зі спірної квартири, в її присутності, та наявності обґрунтованих підстав для цього.

Сам факт тимчасового виїзду з квартири на нетривалий час - біля місяця-шести місяців, як встановлено у даному судовому засіданні, - не є підставою для позбавлення позивача її права на проживання в цьому житлі, оскільки це не передбачено чинним законодавством та відсутні встановлені законом акти прямої індивідуальної дії щодо виселення позивача чи визнання відсутності в неї права на проживання в її квартирі, а тому усі дії третіх осіб, з-за яких вона позбавлена можливості реалізувати своє право користування цим житлом - кв. АДРЕСА_1 - є незаконними, у тому числі й рішення виконкому Оксамитненської сільської ради від 20.02.2018року за №182-VІІ, яким було скасовано рішення ВК Оксамитненської сільської ради від 29.11.2013р. про надання позивачу ОСОБА_1 у власність житлової квартири АДРЕСА_1 , та доручення сільському голові замовити технічну документацію на квартиру та оформити право власності за Оксамитненською сільською радою (а.с.95).

Таким чином, розглянувши спір всебічно, повно та об`єктивно на підставі наданих доказів, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що право власності позивача на нерухоме майно підтверджується належними доказами, дослідженими судом, що узгоджуються між собою, а також іншими матеріалами справи.

Керуючись ст.ст.3,22,24,30,41,47,48,55,57,58,64,124 Конституції України, ст.ст.2-13, 76-83, 258,264,352,354,355 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Оксамитненської сільської ради Болградського району Одеської області про визнання права власності, - задовольнити в повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 , на підставі рішення виконкому Оксамитненської сільської ради Болградського району Одеської області від 29.11.2013 року право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст.356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин.

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: bg.od.court.gov.ua.

Відповідно до п.п.15.5п.15ч.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст рішення виготовлений 27.09.2019 року.

Суддя А.В. Кравцова