Рішення № 84949887, 16.10.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

16 жовтня 2019 р. справа № 520/8342/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за процедурою письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України, треті особи: Міністерство оборони України, Центральна Військово-лікарська комісія Міністерства оборони України, Військово-медичне управління Служби безпеки України про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали позову одержані судом 20.08.2019 р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 27.08.2019 р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 27.09.2019 р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин) у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій Адміністрації Державної Прикордонної служби України щодо відмови у розгляді заяви про встановлення причинного зв`язку захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), пов`язаного із виконанням ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) обов`язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 22.06.1983р. по 30.01.1985 р., яке призвело до смерті військовослужбовця; 2) зобов`язати Адміністрацію Державної Прикордонної служби України прийняти до розгляду заяву щодо встановлення причинного зв`язку захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), пов`язаного із виконанням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , обов`язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 22.06.1983 р. по 30.01.1985 р., яке призвело до смерті військовослужбовця.

Аргументуючи заявлені вимоги заявник зазначив, що її померлий чоловік проходив дійсну військову службу за призовом у складі Прикордонних військ, під час ведення бойових дій на території Демократичної республіки Афганістан одержав поранення, від якого помер ІНФОРМАЦІЯ_2

Адміністрація Державної Прикордонної служби України як правонаступник Прикордонних військ КДБ СРСР повинна провести розгляд по суті заяви з приводу встановлення та надання статусу «Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» та заявою з приводу встановлення причинного зв`язку захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), пов`язаного із виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період 22.06.1983р.-30.01.1985 р., яке призвело до смерті військовослужбовця, однак протиправно ухиляється від цього.

Відповідач, Адміністрація Державної прикордонної служби України (далі за текстом - владний суб`єкт, Адміністрація, орган управління), з поданим позовом не погодився.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що порушені заявником питання знаходяться поза межами компетенції Адміністрації.

Зазначив, що прикордонні війська Комітету державної безпеки на дату проходження померлим військовослужбовцем дійсної строкової військової служби за призовом були складовою частиною Збройних Сил СРСР, органом управління яких було Міністерство оборони СРСР, правонаступником якого наразі на території України є Міністерством оборони України

Крім того, наголошував, що померлий чоловік заявника з 1991 року проходив військову службу в запасі Міністерства оборони України, перебуваючи на обліку в Чугуївському об`єднаному районному військовому комісаріаті Міністерства оборони України, що підтверджується військовим квитком.

Посилаючись на викладені міркування, Адміністрація вважає, що Центральна військова лікарська комісія Державної прикордонної служби України не має повноважень на вирішення питання з приводу встановлення причинного зв`язку захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), пов`язаного із виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період 22.06.1983р.-30.01.1985 р., яке призвело до смерті військовослужбовця.

Третя особа, Міністерство оборони України підтримало вимоги позову, зазначивши, що правонаступником Прикордонних військ колишнього Союзу РСР (які на час служби померлого чоловіка заявника підпорядковувались Комітету Державної безпеки СРСР, а з 1991 року - Комітету по охороні державного кордону СРСР) є саме Державна прикордонна служба України. Стверджувала, що військово-лікарські комісії Збройних Сил України мають повноваження щодо встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв виключно у колишніх військовослужбовців Збройних Сил України.

Третя особа, Військово-медичне управління Служби безпеки України, в поясненнях на позов зазначила, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 проходив військову службу у Прикордонних військах у період перебування їх у складі Збройних Сил СРСР, то зобов`язання з приводу вирішення питання по встановленню причинного зв`язку захворювання колишнього військовослужбовця та смерті колишнього військовослужбовця з проходженням військової служби має бути покладено саме на Міністерство оборони України та ЦВЛК. При цьому зазначив, що вважає позовні вимоги до Адміністрації Державної прикордонної служби України є неналежно обґрунтованими.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Заявниця народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 року, з 29.01.1986 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва серії НОМЕР_1 (а.с. 15)

Відповідно даних Чугуївського об`єднаного військового комісаріату №4/1175 від 14.04.2004 року ОСОБА_2 брав участь у бойових діях у Демократичній Республіці Афганістан, як рядовий, стрілок-гранатометник, у складі Прикордонних військ, в/ч 2099, Комітету державної безпеки (КДБ) СРСР, у період 22.06.1983р.-30.01.1985р.(а.с.17)

Згідно з актом судово-медичного дослідження №179 Д від 01.07.2002 року у громадянина ОСОБА_3 наявні рубці на голові та лівій руці, котрі являються слідством загоєння вогнепального осколкового поранення і могли бути отриманими у період участі у бойових діях в Республіці Афганістан.

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_2 від 27.12.1996 року ОСОБА_2 мав право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій та відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_3 від 07.07.2016 року був визнаний особою із статусом інваліда ІІІ групи (а.с.20).

05.06.2018 року настала подія смерті ОСОБА_2 , що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 .

Після цієї події заявник у цілях набуття статусу «Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни», у відповідності до вимог п. 1 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту», звернувся до Центральної Військово-лікарська комісії Адміністрації Державної прикордонної служби України з письмовою заявою з приводу встановлення причинного зв`язку між пораненням ОСОБА_2 , отриманим під час проходження військової служби, та захворюванням, що спричинила смерть людини.

Листом від 01.08.2018 року №61/304 Центральна Військово-лікарська комісія Прикордонної служби України сповістила заявника про відсутність повноважень на вирішення порушених у зверненні питань.

Мотивуючи вчинену відмову зазначила, що призов померлого чоловіка на строкову військову службу та звільнення з цієї служби здійснювалися на підставі наказів Міністерства оборони колишнього СРСР, а тому згідно з п.п.21.3 п.21 Розділу ІІ Положення Про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України (затвердженого наказом Міністерства оборони України 17.11.2008 року за №1109/15800) причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК.

У подальшому заявник звернувся безпосередньо до відповідача, Адміністрації Державної прикордонної служби України, який листом від 31.10.2018 року надав відповідь про те, що відповідно до п.2 постанови КМУ від 02.01.1992 року №3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України» згаданий Державний комітет у справах охорони державного кордону є правонаступником лише колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.

В тексті цього листа також зазначено, що згідно з нормами Положення про проходження медичного огляду в Державній прикордонній службі України (затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 06.05.2009 року № 333, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.09.2016 року за №1285/29415) ЦВЛК Адміністрації визначає причинний зв`язок захворювань (поранень, травм, контузій) лише у колишніх військовослужбовців військових частин прикордонних військ СРСР, дислокованих на території України.

Також, у тексті цього листа зазначено, що призов померлого чоловіка заявника на строкову військову службу та звільнення з військової служби здійснювалися на підставі наказів Міністерства оборони колишнього СРСР і згідно із законодавством чоловік перебував на військовому обліку у районному військовому комісаріаті Міністерства оборони України, а тому за п.п.21.3 п.21 розділу ІІ Положення Про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України (затвердженого наказом Міністерства оборони України 17.11.2008 року за №1109/15800) повноваження щодо проведення військово-лікарняної експертизи у даному випадку покладено на Центральну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України. Вказано, що тільки рішенням суду можливо зобов`язати ЦВЛК Міністерства оборони України встановити причинний зв`язок наслідків захворювання з виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії.(а.с.22)

З листа ЦВЛК Міністерства оборони України від 22.11.2018 року судом з`ясовано, що питання встановлення причинного зв`язку смерті чоловіка позивача ОСОБА_2 знаходилось на розгляді та вказано, що на теперішній час нормативно-правовими актами України остаточно не визначено який орган має право встановлювати причинний зв`язок захворювань (поранень, контузій, травм) з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де вились бойові дії колишнім військовослужбовцям прикордонних військ КДБ СРСР, а тому зазначене питання вирішується у судовому порядку (а.с. 23).

Після одержання листа ЦВЛК Міністерства оборони України заявник повторно звернувся до Адміністрації з приводу встановлення причинного зв`язку захворювання, що призвело до смерті чоловіка із перебуванням в країнах, де велись бойові дії.

Листом від 19.07.2019 року відповідач, Адміністрація сповістив заявника, що порушене питання вже було вирішено з викладенням рішення у листі від 01.08.2018 року.

Не погоджуючись зі відмовою Адміністрації у вирішенні по суті питання з приводу встановлення причинного зв`язку захворювання, що призвело до смерті із перебуванням особи в країнах, де велись бойові дії, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що до відносин, котрі склались на підставі установлених судом обставин, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

У силу ч.1 ст.7 названого закону звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Відповідно до ст.15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто. Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Обов`язки одержувачів звернень та строки вирішення порушених у зверненнях питань визначені відповідно до ст.ст.19 і 20 Закону України "Про звернення громадян".

Суд, оцінивши приєднані до справи докази, відмічає, що письмові звернення заявника були вирішені Адміністрацією по суті з викладенням прийнятого рішення у письмовому вигляді, складені листи були направлені на адресу заявника та одержані заявником.

Таким чином, суд не знаходить підстав для висновку про вчинення Адміністрацією відмови у розгляді та вирішенні звернень заявника.

Тому у цій частині позов до задоволення не підлягає.

Продовжуючи розгляд справи і перевіряючи відповідність закону відповіді Адміністрації на звернення заявника, суд зазначає, що згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Регламентуванню питань соціального захисту військовослужбовців та їхніх родин присвячені, зокрема, норми Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993р. (далі за текстом - Закон № 3551-XII), Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Так, ст.4 Закону №3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

У розумінні ст.5 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Пунктом 1 статті 10 Закону № 3551-XII визначено, що чинність цього Закону поширюється на: сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Відповідно до абзацу 15 п.11 ст.10 Закону № 3551-XII до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.

За приписами статті 18 Закону № 3551-XII порядок видачі посвідчень особам, на яких поширюється чинність цього Закону встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Означений порядок передбачений Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни (затвердженим постановою КМУ від 12.05.1994р. №302; далі за текстом - Положення № 302), згідно з п.4 якого особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого».

Абзацом 2 п.7 Положення № 302 визначено, що «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім`ї загиблого» видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад за місцем реєстрації громадянина.

Водночас із цим, суд наголошує, що за правилом п.1 ст.10 Закону № 3551-XII обов`язковою передумовою набуття членом родини військовослужбовця правового статусу особи, на яку поширюється чинність цього Закону, є документальне підтвердження факту, зокрема, загибелі або смерті військовослужбовця унаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також загибелі або смерті військовослужбовця унаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Посилання заявника на положення ст.3 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" суд визнає помилковим, оскільки дана стаття присвячена викладенню переліку гарантій прав та соціального захисту.

Натомість, сфера дії Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" визначена приписами ст.4-1.

При цьому, за визначенням ст.5 цього закону ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України визнаються громадяни України: 1) які бездоганно прослужили на військовій службі, в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні) і звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД; 2) особи з інвалідністю I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, чи при виконанні службових обов`язків по охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; 3) особи з інвалідністю I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, і які мають вислугу військової служби і служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України 20 років і більше; 4) військові пенсіонери, нагороджені медаллю "Ветеран Збройних Сил СРСР" за законодавством колишнього Союзу РСР.

Оскільки померлому чоловіку заявника було встановлено інвалідність ІІІ групи, то суд не знаходить правових підстав для поширення на спірні правовідносини норм Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Отже, з цієї підстави позов до задоволення не підлягає.

З приводу посилання заявника на ст.1 Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, суд зазначає, що дана норма містить дві обов"язкові кваліфікуючі умови, одночасне поєднання яких і призводить до набуття особою відповідного права, а саме: 1) проходження військової служби в колишньому СРСР та 2) переведення (зарахування) на військову службу Держави-учасниці Співдружності Незалежних Держав.

Матеріалами справи підтверджено відсутність відносно померлого чоловіка заявника другої умови, адже ОСОБА_2 не проходив військової служби ані в органах та підрозділах Збройних Сил України, ані в органах та підрозділах Державної прикордонної служби України.

Відтак, даний довід заявника слід визнати юридично неспроможним.

Розглядаючи справу, суд зауважує, що відповідно до пункту 1.1 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008р. №402; далі за текстом - Положення №402) військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Згідно із абзацом четвертим пункту 1.2 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза - це, зокрема, установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів.

За змістом пункту 1.3 розділу І Положення № 402 до основних завдань військово-лікарської експертизи належить, зокрема: визначення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть.

Відповідно до пункту 2.1 розділу І Положення № 402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Пунктом 2.4.5 розділу І Положення № 402 визначено, що ВЛК регіону має право, зокрема: - витребовувати особові та пенсійні справи, медичні документи, матеріали адміністративного розслідування, дізнання, судового розгляду, характеристики, архівні довідки, витяги з наказів, актів, протоколів та інші документи, необхідні для прийняття постанови; - залучати для вирішення питань військово-лікарської експертизи головних (провідних) медичних спеціалістів та інших лікарів-спеціалістів, за необхідності - інших спеціалістів, начальників медичної служби та представників командування (керівництва) військових частин, де проходить службу військовослужбовець; - приймати постанови, а за необхідності переглядати свої постанови про причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та смерті у осіб, звільнених з військової служби, з військовою службою (крім постанов ЦВЛК).

Пунктом 21.9 розділу ІІ Положення №402 передбачено, що визначення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, каліцтва, травми), що призвело до смерті військовослужбовця, колишнього військовослужбовця, проводиться штатними ВЛК.

За правилами п.п.21.20 розділу ІІ Положення № 402, якщо у військово-медичних документах, складених у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у період проходження військової служби, є згадки про захворювання (поранення) або в цих самих документах зазначені тільки окремі симптоми захворювання (поранення), то ВЛК правомірна вирішувати питання їх причинного зв`язку і прийняття відповідної постанови.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 24.04.2019р. по справі №754/5986/16-а: «Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 проходив військову службу у військовій частині 2066, що входила до складу Прикордонних військ КДБ СРСР. В період з 1987 року по 1989 рік та в період з 21.10.1987 по 15.02.1989 був учасником бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан відповідно до довідки Деснянського районного у м. Києві Військового комісаріату від 02.06.2015 та копії військового квитка. … Оскільки позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, перебував на обліку в органах Міністерства оборони України, колегія суддів вважає, що обов`язком Міністерства оборони України в даних правовідносинах є призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії у розмірі, встановленому ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».»

З огляду на викладені вище міркування на імперативні приписи ч.5 ст.242 КАС України, суд вважає, що оскільки померлий чоловік заявника проходив дійсну строкову військову службу за призовом у той час існування колишнього Союзу РСР, коли Прикордонні війська входили до складу Збройних Сил СРСР, то беззаперечним поза розумним сумнівом повноваженням на встановлення причинно-наслідкового зв`язку смерті із захворюванням, спричиненим пораненням під час служби, наділена Центральна військова лікарська комісія системи Міністерства оборони України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах обраний заявником відповідач - Адміністрація як владний суб`єкт не наділений управлінськими повноваженнями встановлювати причинний зв`язок смерті від захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), пов`язаного із виконанням особою обов`язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період 22.06.1983р.-30.01.1985р.

Відтак, відсутні підстави для покладання на владного суб"єкта обов`язку діяти усупереч вимогам ч.2 ст.19 Конституції України.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Старосєльцева