Рішення № 84949505, 16.10.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3742/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Сидорівського С.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А 0456, Військової частини А 3519 про визнання протиправною бездіяльність щодо не включення до наказу пункту стосовно нарахування та виплати компенсації та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А 0456, Військової частини А 3519, в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини А 0456 щодо не включення до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 26.06.2018 року № 122 пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 військовою частиною А 3519 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 р., виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 13.08.2018 року, у розмірі 37478,76 грн.;

зобов`язати військову частину А0456 внести зміни до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 26.06.2018 року №122, щодо включення пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 військовою частиною А 3519 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 р., виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 13.08.2018 року, у розмірі 37478,76 грн.;

зобов`язати військову частину А3519 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018р., виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 13.08.2018 року, у розмірі 37478,76 грн.

Ухвалою від 27.06.2019 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

15.07.2019 року (вх. № 25397/19) представником відповідача - в/ч А 3519 до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

19.07.2019 року (вх. № 26157/10) представником відповідача - в/ч А 0456 до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

19.07.2019 року (вх. № 26162/19) позивачем до канцелярії суду подано відповідь на відзив.

22.07.2019 року (вх. № 26226/19) позивачем до канцелярії суду подано відповідь на відзив.

25.07.2019 року (вх. № 26808/19) представником відповідача - в/ч А 0456 до канцелярії суду подані письмові заперечення.

25.07.2019 року (вх. № 26809/19) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про залучення доказів.

25.07.2019 року (вх. № 26837/19) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про проведення розгляду справи в порядку письмового провадження.

25.07.2019 року (вх. № 26836/19) представником відповідача - в/ч А 3519 до канцелярії суду подано клопотання про проведення розгляду справи в порядку письмового провадження.

25.07.2019 року (вх. № 26838/19) представником відповідача - в/ч А 0456 до канцелярії суду подано клопотання про проведення розгляду справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою від 26.07.2019 року Одеським окружним адміністративним судом зупинено провадження у справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 620/4218/18.

05.08.2019 року (вх. № 27885/19) представником відповідача - в/ч А 0456 до канцелярії суду подані письмові пояснення.

13.09.2019 року (вх. № 32920/19) позивачем до канцелярії суду подано заяву про поновлення провадження у справі.

Ухвалою від 16.09.2019 року Одеським окружним адміністративним судом призначено судове засідання для вирішення питання щодо поновлення провадження у справі.

23.09.2019 року (вх. № 34237/19) представником відповідача - в/ч А 0456 подано до канцелярії суду заяву про розгляд справи без участі представника.

23.09.2019 року (вх. № 34238/19) позивачем до канцелярії суду подано заяву про розгляд справи без його участі.

Ухвалою від 23.09.2019 року Одеським окружним адміністративним судом поновлено провадження у справі.

10.10.2019 року (вх. № 37004/19) позивачем до канцелярії суду подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що під час звільнення з військової частини в наказі Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 26.06.2018 року № 122 не було враховано та виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, що на думку позивача, є порушенням п.14 абз.3 ст.101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20 грудня 1991 року.

Від відповідача - в/ч А 0456 надійшов відзив на адміністративний позов, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що щорічні відпустки надаються в обов`язковому порядку за графіком, що передбачено діючим законодавством, а додаткові відпустки надаються за бажанням особи адже це право, яким людина може або скористатися або ні, а тому, на думку відповідача, компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки може бути виплачена у разі звернення особи з відповідною заявою. Так, представник відповідача зауважує на тому, що з позовної заяви вбачається винна бездіяльність позивача, адже права на звернення за компенсацією він позбавлений не був, у зв`язку з чим, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Від відповідача - в/ч А 3519 надійшов відзив на адміністративний позов, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що позивач не перебував у списках особового складу військової частини А3519, жодного обов`язку на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018р., виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 13.08.2018 року, у розмірі 37478,76 грн. у командира військової частини А 3519 не було, а тому стягнення саме з військової частини А 3519, як самостійної юридичної особи на користь позивача грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки з 2015-2018р., виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 13.08.2018 року у розмірі 37478,76 грн., на думку відповідача, є безпідставною вимогою, що по суті не має мети вирішити публічно-правовий спір, оскільки не стоїть питання про визнання рішення, дій чи бездіяльності військової частини А 3519 щодо не виплати зазначеної компенсації протиправними.

У судове засідання, призначене на 10.10.2019 року сторони по справі не з`явились, сповіщались належним чином та завчасно про дату, час та місце судового засідання, від позивача та представників відповідачів в матеріалах справи наявні клопотання про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Згідно витягу з наказу Міністра оборони України (по особовому складу) №371 від 20 червня 2018 року, відповідно до частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті, звільнено з військової служби у запас за пунктом "г" (у зв`язку з проведенням організаційних заходів) капітана 1 рангу ОСОБА_1 , заступника начальника управління персоналу штабу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (а.с.11).

Відповідно до витягу з наказу командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) №122 від 26.06.2018 року, капітана 1 рангу ОСОБА_1, заступника начальника управління персоналу штабу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) №371 від 20 червня 2018 року з військової служби у запас за пунктом "г" частини 6 (у зв`язку із проведення організаційних заходів) статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з урахуванням вимог частини 8 цієї ж статті, з правом носіння військової форми одягу, вважати таким, що 26 червня 2018 року справи та посаду здав. З 13 серпня 2018 року виключити зі списків особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, зняти з усіх видів забезпечення та направити для зарахування на військовий облік до Приморського районного військового комісаріату м. Одеси (а.с.9-10).

27.05.2019 року позивач звернувся до командира військової частини А0456 з листом, в якому просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення, станом на день звільнення з військової служби 13 серпня 2018 року (а.с.17).

Листом за №154/111/2254 від 10.06.2019 року командир військової частини А0456 повідомив позивача, що протягом 2015-2018 років ОСОБА_1 не висловлював бажання щодо надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів та відповідні заяви про надання додаткової відпустки не подавав, а при звільненні з військової служби звернень щодо виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки від позивача не надходило. Наразі позивач не є військовослужбовцем Збройних Сил України і на позивача не розповсюджується дія абзацу третього частини чотирнадцятої стаття 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки (а.с.18-19).

12.06.2019 року позивач звернувся до командира військової частини А3519 з листом, в якому виклав прохання в термін до 17.06.2019 року надати ОСОБА_1 інформацію щодо розміру грошового забезпечення, що належало позивачу до виплати (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби в розмірах надбавки військовослужбовцям, які працюють в умовах режимних обмежень, премія) на день звільнення та розмір належної грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої Законом за період 2015-2018 роки (56 діб) (а.с.20).

14 червня 2019 року командування військової частини А3519 листом за №100 від 14.06.2019 року надало позивачу інформацію про розмір грошового забезпечення на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби (а.с.21).

В листі №100 від 14.06.2019 року, зазначено, що розмір грошового забезпечення станом на 01 серпня 2018 року складає:

військове звання - 1480,00 грн.;

посадовий оклад - 8740,00 грн.;

надбавка за вислугу років (50%) - 5110,00 грн.;

надбавка за особливості проходження військової служби (10%) - 1533,00 грн.;

таємність (20%) - 1748,00 грн.;

премія (20%) - 1748,00 грн.;

разом - 20359,00 грн.

Крім того, в листі №100 від 14.06.2019 року зазначено, що при звільнені грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, у зв`язку з відсутністю підстав (наказу про виплату).

Таким чином, позивач, вважаючи не нарахування та не виплати грошової компенсації, яка належала йому упродовж 2015-2018 року протиправним, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 43 Основного Закону встановлено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-ХІІ від 25 березня 1992 року (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон №3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" №504/96-ВР від 05 листопада 1996 року (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон №2011-XII), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 101 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 101 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 101 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 101 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-XII від 21 жовтня 1993 року (далі - Закон №3543-XIІ) та у Законі України "Про оборону України" №1932-XII від 06 грудня 1991 року (далі - Закон №1932-XII).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07 червня 2018 року, (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Враховуючи вищевикладене, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Така позиція суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 серпня 2019 року по справі №620/4218/18, які, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02 червня 2016 року є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

В рішенні від 16 травня 2019 року по справі № 620/4218/18 Верховний Суд вказав ознаки типової справи:

- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;

- відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;

- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України Про відпустки, статті 5, 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, стаття 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, стаття 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію;

- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей;

- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України Про відпустки, Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію;

- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

З огляду на зазначене, враховуючи типові ознаки адміністративної справи №420/3742/19, а саме: суб`єктний склад сторін, підстави спору, предмет розгляду даної справи, відносини, що регулюються одними нормами права, а також аналогічні вимоги, суд дійшов висновку, що адміністративна справа №420/3742/19 є типовою справою, і суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/19.

Крім того, застосування у даній типовій справі правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21 серпня 2019 року по справі №620/4218/18 також відповідає вимогам частини третьої статті 291 КАС України.

Як було встановлено судом, позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015-2018 роки, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби.

Водночас, відповідно до витягу з наказу командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України №122 від 26.06.2018 року та листа військової частини А3519 №100 від 14.06.2019 року, відповідач в/ч А 3519 не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-XII, за 2015-2018 роки. Доказів протилежного відповідачами надано не було.

Судом також було встановлено, що з 01.01.2015 року військова частина А0456 була зарахована на фінансове забезпечення до військової частини А3519 та відповідно до цього військова частина А3519 відпрацьовує та надає всі фінансові розрахунки та в подальшому, на підставі виданого наказу командира військової частини А0456 здійснює нарахування та виплату грошей, що підтверджується листом фінансово-економічного управління командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України №154/24/2-4 від 02.01.2015 року.

За таких обставни, судом вбачається протиправна бездіяльність військової частини А0456 щодо не включення до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) №122 від 26.06.2018 року пункту стосовно нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.08.2018 року у розмірі 37478,76 грн.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23 лютого 2006 року, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Так, у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" ЄСПЛ вказав, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 17 липня 2008 року у справі "Каіч та інші проти Хорватії" для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Держава несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі №815/1048/16 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Таким чином, суд дійшов висновку, що військовою частиною А0456 допущено протиправну бездіяльність щодо не включення до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 26.06.2018 року № 122 пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 військовою частиною А 3519 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 р., виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 13.08.2018 року, у розмірі 37478,76 грн., а тому з урахуванням наведеного, ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язати військову частину А0456 внести зміни до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 26.06.2018 року №122, щодо включення пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 військовою частиною А 3519 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 р., виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 13.08.2018 року, у розмірі 37478,76 грн. та зобов`язати військову частину А3519 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018р., виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 13.08.2018 року, у розмірі 37478,76 грн.

Щодо строків звернення позивача до суду із цим позовом, судом встановлено наступне.

Пунктом 2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги.

Статтею 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку грошового забезпечення (грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки) при звільненні військовослужбовця - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати вказаної складової грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, ст.233 якого передбачає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 звернувшись до суду із цим позовом, не порушив строки звернення до суду.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для повного задоволення позовних вимог.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини А 0456 (місцезнаходження: пров. Штабний, 1, м. Одеса, 65012; код ЄДРПОУ 26613823), Військової частини А 3519 (місцезнаходження: пров. Штабний, 1, м. Одеса, 65012; код ЄДРПОУ 26614490) про визнання протиправною бездіяльність щодо не включення до наказу пункту стосовно нарахування та виплати компенсації та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А 0456 щодо не включення до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 26.06.2018 року № 122 пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 військовою частиною А 3519 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 років, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 13.08.2018 року, у розмірі 37478,76 грн.

Зобов`язати військову частину А 0456 внести зміни до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 26.06.2018 року № 122, щодо включення пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 військовою частиною А 3519 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 років, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 13.08.2018 року, у розмірі 37478,76 грн.

Зобов`язати військову частину А 3519 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 років, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 13.08.2018 року, у розмірі 37478,76 грн.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 16.10.2019р.

Суддя О.М. Тарасишина

.