Рішення № 84949445, 15.10.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4077/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Глуханчука О.В.,

секретар судового засідання - Любімова О.Є.

за участі сторін:

позивача - ОСОБА_2 (за довідкою про звернення за захистом в Україні)

перекладача - Боячко К.В. (за паспортом)

представника відповідача - Ребець Ю.Є. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу від 18 червня 2019 року №114 та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

08 липня 2019 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу від 18 червня 2019 року №114 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язання у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що у червні 2019 року він звернувся до відповідача із заявою про звернення за захистом в Україні, оскільки не може повернутися до країни свого походження - Сенегал через загрозу власному життю та відсутність належного захисту зі сторони представників влади країни. Проте, 27 червня 2019 року отримав повідомлення від 18 червня 2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийняте на підставі Наказу №114 від 18 червня 2019 року.

Позивач вважає це рішення про відмову необґрунтованим та незаконним, оскільки воно прийнято без урахування та дослідження усіх обставин, що мають значення для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Так, позивач стверджує, що його заява не носить характеру зловживання, він має об`єктивні побоювання за своє життя та здоров`я, не підпадає під визначення п. 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", тому підстав вважати його заяву очевидно необґрунтованою у відповідача не було.

За таких обставин, прийнятий відповідачем наказ від 18 червня 2019 року №114 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач вважає протиправним, у зв`язку із чим просить суд зобов`язати відповідача у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою суду від 11 липня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.

31 липня 2019 року відповідачем через канцелярію суду подано на відзив на позовну заяву з додатковими доказами (особова справа позивача).

Ухвалою суду від 05 вересня 2019 року продовжено шістдесятидений строк проведення підготовчого провадження у справі №420/4077/19 на тридцять днів, з метою забезпечення позивачу перекладача з французької мови. Підготовче засідання відкладене на 17 вересня 2019 року - 14 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 17 вересня 2019 року закрито підготовче провадження у справі.

У судовому засіданні 07 жовтня 2019 року сторони у вступному слові надали свої пояснення щодо змісту та підстав своїх вимог і заперечень щодо предмета позову.

Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з викладених у позові та вступному слові підстав.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Відповідно до відзиву, відповідач з позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними, з огляду на наступне. Так, відповідач зазначив, що за результатами аналізу та перевірки відповідності підстав, викладених в заяві, анкеті та протоколах співбесід з позивачем, вимогам п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою також підтверджено відсутність умов, передбачених п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", в контексті надання позивачу додаткового захисту, через недоведеність фактів побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідач зазначає, що співробітниками міграційної служби за матеріалами особової справи позивача встановлено, що причиною виїзду з країни громадянського походження є бажання грати у футбол та працювати в Україні. Звернення позивача відбулося з метою легалізації знаходження на території України.

Також відповідачем зазначено, що на територію України позивач потрапив легально 11 травня 2016 року авіарейсом м. Дакар (Сенегал) - м. Стамбул (Туреччина) - м. Київ (Україна), на підставі паспортного документу та туристичної візи. Однак, із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, звернувся лише в червні 2019 року, тобто після більш ніж трирічного нелегального перебування на території України.

З приводу повідомлених позивачем обставин щодо переслідування правоохоронними органами Сенегалу через участь у мітингу в м. Сан-Луї у 2016 році, відповідач вказав, що ця інформація не прийнята, у зв`язку із тим, що пояснення були суперечливими, неточними. Так, позивачу не відомо, що змусило людей прийняти участь у цьому заході, окрім того, що мітинг відбувся проти діяльності компанії «Космос Енерджі»; за участь у мітингу його розшукувала поліція лише в м. Сан-Луї, наразі позивачу не відомо чи розшукується він поліцією. Жодних підтверджень власної участі у мітингу або нестабільності регіону постійного проживання надано не було, в країні відсутні збройні конфлікти, інформація по країні походження є позитивною.

З огляду на зазначене, Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області складено обґрунтований висновок від 18 червня 2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, який підтриманий Наказом від 18 червня 2019 року №114, у зв`язку із чим, на думку відповідача, підстави для задоволення позову відсутні.

У вступному слові позивач повідомив, що його рідний дядько працював в компанії «Космос Енерджі», яка порушувала права робітників та не виплачувала заробітну плату, що стало підставою для протестування працівників. Позивач підтримав дядька та також у березні 2016 року взяв участь у мітингу. З метою припинення цього мітингу, компанія викликала поліцію, яка застосуванням сили розігнала учасників, через що загинув знайомий позивача. Щоб помститися за смерть цієї особи учасники акції вночі підпалили поліцейський автомобіль, за що деякі були заарештовані, а деякі потрапили в розшук, серед них і позивач. По телебаченню транслювали оголошення про розшук позивача та інших, тому позивач поїхав до бабусі в селище Сінтіу Малеме . Батьки зробили все можливе щоб позивач покинув країну та уникнув арешту. Дядько позивача також виїхав з країни до Гамбії.

За таких обставин у травні 2016 року позивач покинув Сенегал та прибув до України. Також позивач зазначив, що зі спілкування по телефону з рідними та друзями йому відомо, що деякі учасники цього мітингу досі під арештом без вироку суду, отже якщо позивач повернеться до Сенегалу його також може бути заарештовано. У Сенегалі, м. Дакар, залишились та проживають батьки, рідні брати і сестри позивача.

Представник відповідача у вступному слові зазначив про відсутність підтвердження участі позивача у мітингу, відсутня також інформація щодо самої акції.

Заслухавши вступне слово позивача та представника відповідача, розглянувши подані сторонами заяви по суті справи та докази для їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступні обставини та факти.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином республіки Сенегал , місце народження: район Тамба Кунда , с. Сінтіу Малеме ; місце постійного проживання на час виїзду: м. Дакар . За національністю бамбара , за віросповіданням - мусульманин; рідна мова бамбара , володіє французькою. Сімейний стан - неодружений, дітей не має.

10 травня 2016 року позивач вибув з республіки Сенегал авіарейсом м . Дакар (Сенегал) - м. Стамбул (Туреччина) - м. Київ (Україна.

11 травня 2016 року прибув на територію України. Державний кордон України позивач перетинав легально на підставі національного паспорту серії НОМЕР_1 та туристичної візи № НОМЕР_2 , пункт пропуску аеропорт м. Київ.

Зазначені обставини підтверджуються матеріалами особової справи заявника.

03 червня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. При зверненні надав оригінали паспортних документів: серії НОМЕР_1 , дійсний до 26.09.2018 року, серії НОМЕР_3 , виданий посольством Сенегалу в Німеччині, дійсний до 04.05.2022 року (видавався в м. Київ).

До цього час до компетентних органів України позивач не звертався та до країни постійного проживання не повертався. На момент звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_2 на території України перебував нелегально.

За результатами розгляду заяви та особової справи №2019OD0111 громадянина республіки Сенегал ОСОБА_2 , головним спеціалістом відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області на підставі проведених анкетування, інтерв`ю, вивчення матеріалів особової справи актуальної інформації по країні походження, складено Висновок від 18 червня 2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 121-129).

З урахуванням вищевказаного висновку та відповідно до п.п. 4, 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 18 червня 2019 року №114, громадянину республіки Сенегал ОСОБА_2 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 107).

Про зазначену відмову позивача поінформовано повідомленням від 18 червня 2019 року №5/1-176, яке він отримав 27 червня 2019 року, що засвідчив особистим підписом (а.с. 7-8, 108-110).

Не погоджуючись з рішенням відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи питання щодо правомірності наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 18 червня 2019 року №114 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд виходить з наступного.

Як вбачається з особової справи, в основу спірного рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, покладено висновок Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області від 18 червня 2019 року щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 121-129).

Зі змісту зазначеного висновку вбачається, що посадові особи міграційної служби дійшли висновку про те, що зазначені заявником у матеріалах справи факти не дають підстав вважати, що він переслідувався в країні громадянської належності, як конвенційний біженець. Так, заявник зазначив, що не зазнавав переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Додатково, ані заявник, ані його близькі родичі не були членами політичних, релігійних, військових або громадських організацій. У заявника відсутні також побоювання стосовно повернення до країни походження, у зв`язку з із ймовірною загрозою смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Тобто, позивач не підпадає під ознаки п.1, п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Стосовно обґрунтування причин виїзду та неможливості повернення до країни походження, заявник надав суперечливу інформацію, що істотно зменшує рівень довіри до нього. Виїзд з регіону постійного проживання, зі слів шукача захисту, відбувся через побоювання за власне життя після участі в мітингу в м. Сан-Луї в березні 2016 року, оскільки учасники цього мітингу оголошені в розшук правоохоронними органами Сенегалу. Однак, ця інформація не прийнята, у зв`язку із тим, що пояснення були суперечливими та неточними. Так, позивачу не відомо, що змусило людей прийняти участь у цьому заході, окрім того, що мітинг відбувся проти діяльності компанії «Космос Енерджі»; пошуковий запит в інтернет ресурсах щодо проведення маніфестацій в м. Сан-Луї в березні 2016 року підтверджувальних результатів не дав. Заявник не мав проблем під час отримання візи в Україну та виїзду з Сенегалу.

За матеріалами особової справи встановлено, що причиною виїзду заявника з країни громадянського походження є бажання грати у футбол в Україні. Звернення позивача відбулося з метою тимчасової легалізації знаходження на території України. Також у висновку зазначено про те, що заявник із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, звернувся зі зволіканням, а саме лише в червні 2019 року, після більш ніж трирічного нелегального перебування на території України.

Відповідно до актуальної інформації по країні походження, республіка Сенегал, -визначаються перспективи та покращення економічної та соціально політичної ситуації в регіоні, в країні відсутні збройні конфлікти.

З наведених підстав та відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 14 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначає Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 року №3671-VI.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 вказаного Закону, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п. 13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

У свою чергу, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті (п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначені статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Так, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до порядку попереднього розгляду заяв, визначеного ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (ч. 1).

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (ч. 4).

Згідно з ч. 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, поданої 03 червня 2019 року, дотриманий порядок попереднього розгляду заяв, визначений ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Також з матеріалів справи судом встановлено, що у позивача відсутні умови, зазначені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Участь позивача у мітингу щодо захисту трудових прав робітників відповідної компанії, так само, як і розшук правоохоронними органами учасників цього мітингу за підпал поліцейського автомобілю, не є тими умовами, за якими особа визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Крім того, достовірні докази переслідування позивача у країні його походження відсутні та позивачу не відомі, він тільки підозрює, що може бути заарештований, у разі повернення до Сенегалу. Інших причин неможливості повернення до країни походження позивач не зазначає. При цьому, позивач не мав проблем під час отримання туристичної візи в Україну та виїзду з Сенегалу.

Також суд враховує, що згідно інформації по країні походження заявника - республіка Сенегал , відзначаються перспективи та покращення економічної та соціально політичної ситуації в регіоні, в країні відсутні збройні конфлікти. Відмічається також, що Сенегал є безпечним для туристів, за виключенням крадіжок та шахраїв.

За наведених обставин, суд погоджується з доводами відповідача про відсутність у позивача об`єктивного елементу обґрунтованості побоювань щодо існування загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження, а звернення до органів Державної міграційної служби мало на меті здебільшого легалізацію перебування на території України.

На підставі викладеного, оцінивши докази, які є у справі, суд дійшов висновку, що оскільки у позивача відсутні умови, зазначені пунктами 1 та/чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", то його заява вважається очевидно необґрунтованими, що в свою чергу є підставою для прийняття відповідачем рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відтак, оскаржений наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 18 червня 2019 року №114, є правомірними, тому підстави для його скасування у суду відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74, 76-77, 90, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу від 18 червня 2019 року №114 та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Позивач - ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, місцезнаходження: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045; код ЄДРПОУ: 37811384.

Повний текст рішення складено та підписано судом 15 жовтня 2019 року.

Суддя О.В. Глуханчук

.