Рішення № 84947029, 15.10.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

15 жовтня 2019 р. Справа № 120/2572/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

09 серпня 2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду через електронний кабінет в підсистемі електронного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якій просить визнати протиправним наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-8900/15-19-СГ від 30 травня 2019 року про відмову у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту) та зобов`язати відповідача повторно розглянути подане клопотання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 11 квітня 2019 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області (кадастровий номер земельної ділянки 0522280200:05:000:1055).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 30 травня 2019 року позивачу відмовлено в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з посиланням на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 0522280200:05:000:1055 сформована з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, а тому з урахуванням положень частини 6 статті 79-1 Земельного кодексу України відсутні підстави для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо поділу та об`єднання вказаної земельної ділянки.

Не погоджуючись із вказаною відмовою, представник позивача в інтересах ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до адміністративного суду.

Ухвалою від 14 серпня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін в порядку, визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

29 серпня 2019 року на адресу суду від Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що у клопотанні від 15 травня 2019 року позивач просив орган Держгеокадастру надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Проте, земельна ділянка, за рахунок якої ОСОБА_1 бажає отримати земельну ділянку, вже є сформованою із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, що, на думку відповідача, унеможливлює передачу відповідної земельної ділянки у власність саме за технічною документацією щодо поділу та об`єднання земельних ділянок відповідно до норм чинного законодавства. Так, відповідач посилається на положення частини 5 статті 79-1 Земельного кодексу України, згідно із якими формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Водночас, частиною 6 статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Отже, зі змісту наведених норм слідує, що підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або у користуванні, без зміни їх цільового призначення, є розроблена технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Відтак, відповідач вважає, що обгрунтовано відмовив позивачу у наданні відповідного дозволу. Окрім того, у відзиві йдеться про те, що земельна ділянка із кадастровим номером 0522280200:05:000:1055, частину якої бажає отримати у власність позивач, перебуває у постійному користуванні ОСОБА_2 , що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ВН №0258.

При ухваленні судового рішення в порядку письмового провадження слід враховувати особливості складення повного тексту судового рішення.

Так, при ухваленні судового рішення суд зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, суд звертає увагу на частину 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якою датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статтей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 разом із іншими особами 11 квітня 2019 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектара на території Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту), вказавши кадастровий номер земельної ділянки - 0522280200:05:000:1055.

Наказом №2-8900/15-19-СГ від 30 травня 2019 року Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило ОСОБА_1 у наданні відповідного дозволу, посилаючись при цьому на те, що земельна ділянка, частину якої бажає отримати у власність заявник, сформована з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, а тому з урахуванням частини 6 статті 79-1 Земельного кодексу України відсутні підстави для надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частини 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України,).

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас, статтею 79-1 Земельного кодексу України врегульовано особливості формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав.

Так, цією статтею передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Особливу увагу варто звернути на положення частини 6 статті 79-1 Земельного кодексу України, якою передбачено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, адже саме на вказану норму посилається відповідач, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Таким чином, зміст частини 6 статті 79-1 Земельного кодексу України свідчить про те, що з метою формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, бажаючі повинні отримати дозвіл на розроблення відповідної технічної документації із землеустрою, однак, лише при умові, що при цьому не відбудеться зміна цільового призначення такої ділянки.

В ході судового розгляду встановлено, що позивач звернувся до органу Держгеокадастру із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області, вказавши при цьому кадастровий номер сформованої земельної ділянки 0522280200:05:000:1055.

Однак, матеріалами адміністративної справи підтверджується те, що земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність, є сформованою з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства; проте, позивач виявив намір отримати частину вказаної земельної ділянки, що потребує зміни цільового призначення ділянки.

Таким чином, позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання йому дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, проте подані ним документи свідчать про невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відтак, встановленими в ході судового розгляду обставинами підтверджується обгрунтованість наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 30 травня 2019 року, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

З приводу посилань відповідача у відзиві на позовну заяву як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог на те, що земельна ділянка із кадастровим номером 0522280200:05:000:1055, частину якої бажає отримати у власність позивач, перебуває у постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 , то суд звертає увагу на таке.

Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено правила доказування в адміністративному процесі.

Частиною 1 цієї статті передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відтак, законодавцем передбачено обмеження щодо можливості посилання суб`єкта владних повноважень на ті докази, які не були враховані ним при прийнятті рішення, що оскаржується, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Однак, зі змісту наказу відповідача, що оскаржується, слідує, що підставою для його прийняття є приписи частини 6 статті 79-1 Земельного кодексу України, оцінка яким надана судом в ході судового розгляду. При цьому, будь-яких інших посилань як на підставу для відмови у наданні ОСОБА_1 відповідного дозволу наказ не містить.

За наведених обставин суд дійшов висновку про безпідставність посилань відповідача на інші докази, які на його думку, свідчать про обгрунтованість прийнятого ним рішення, адже органом Держгеокадастру не доведено, що ним було вжито всіх можливих заходів для отримання відповідного доказу до прийняття оскаржуваного рішення, проте такий не був отриманий з незалежних від нього причин.

Отже, на переконання суду, державний акт на право постійного користування землею серії ВН №0258, на який посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, є неналежним доказом, адже не містить інформації щодо предмета доказування.

З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку про необгрунтованість позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу №2-8900/15-19-СГ, що прийнятий Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області 30 травня 2019 року, а тому така не підлягає задоволенню.

Також слід відмовити у задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача уз урахуванням висновків суду, адже така вимога є похідною в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки її задоволення залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що приписами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено можливості відшкодування понесених витрат позивачу, якому відмовлено у задоволенні позову. Відтак, підстав для відшкодування позивачу сплаченого ним при зверненні до суду судового збору немає.

У зв`язку із викладеним та керуючись статтями 2, 9, 73, 74, 75, 76, 94, 124, 139, 162, 241, 244, 245, 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (місцезнаходження: 21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39767547)

Повний текст рішення складено 15.10.2019

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович