Рішення № 84919798, 15.10.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 року м. Житомир справа № 240/9051/19

категорія 112030300

Житомирський окружний адміністративний суд у складі: судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати неправомірною відмову Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо призначення їй пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Житомирське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплачувати з 10.04.2019 їй пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на 4 роки відповідно до ст.55 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В обґрунтування позову зазначає, що має статус потерпілої особи 3 категорії, що дає їй право користування пільгами, визначеними Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". З моменту аварії на ЧАЕС і до 31.07.1986 проживала в зоні безумовного (обов`язкового) відселення в смт Полісся, відтак має право на пенсію зі зниженням пенсійного віку згідно ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 4 роки. Проте, Житомирським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області їй неправомірно відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням віку.

Ухвалою від 24.07.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

09.08.2019 до суду надійшов відзив від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить відмовити у задоволенні позову. Вказує, що відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зниженням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, а саме: потерпілим від Чорнобильської катастрофи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років, вік виходу на пенсію зменшується на 4 роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років та при умові, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії (26.04.1986) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Згідно архівної довідки №01-30/17 від 30.01.2019, виданої архівним відділом Поліської районної державної адміністрації Київської області, позивачу зараховано період проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з 26.04.1986 по 06.08.1986. Зазначений період складає 3 місяці 11 днів, що не відповідає умовам ,які зазначені в п.2 статті 55 Закону, а саме не виконується умова про те, що з моменту аварії на ЧАЕС (26.04.1986) період проживання має складати не менше 2 років станом на 01.01.1993.Отже,вважає, дії управління щодо відмови в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до п. 2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ОСОБА_1 є правомірними та вмотивованими.

Ухвалою суду від 15.10.2019 Житомирське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області замінено на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_1 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 17.11.1992.

В квітні 2019 року позивач звернулась до Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Листом №5841/03.2 від 03.05.2019 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку з тих підстав, що відповідно до поданої архівної довідки Поліської районної державної адміністрації Київської області №01-30/17 від 30.01.2019, позивач проживала у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з 26.04.1986 по 06.08.1986. Зазначений період складає 3 місяці 11 днів, що не відповідає умовам, які зазначені в п.2 статті ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме не виконується умова про те, що з моменту аварії на ЧАЕС (26.04.1986) період проживання має складати не менше 2 років станом на 01.01.1993.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду для захисту порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Згідно з частиною третьою статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" призначення та виплата пенсій, особам які мають право на її отримання із зменшенням пенсійного віку, провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Статтею 55 Закону визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Приписами пункту 2 частини 1 статті 55 Закону передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

- особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов`язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років- зменшення віку передбачено на 4 роки* та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років (абзац 4).

*Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналіз ст.55 зазначеного закону свідчить, що обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абз.4 ч.2 ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні безумовного (обов`язкового) відселення протягом двох років до 01 січня 1993 року.

При цьому, особам, які додатково до зазначеної умови проживали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення в період з моменту аварії по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 4 роки.

Особам, які не працювали/не проживали в зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року, зменшення пенсійного віку застосовується без початкової величини зменшення пенсійного віку, з розрахунку - 1 рік закожний рік проживання/роботи.

Згідно наявної в матеріалах справи трудової книжки ОСОБА_1 , її страховий стаж складає понад 15 років.

Як вбачається із архівної довідки, виданої Поліською районною державної адміністрацією Київської області №01-30/17 від 30.01.2019, позивач проживала в смт Поліське Київської області з 27.04.1985 по 06.08.1986.

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів Української РСРвід 23 липня 1991 р. N 106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" смт Поліське Київської області віднесено до зони безумовного (обов`язкового) відселення.

Таким чином, станом на 01.01.1993 позивач з моменту аварії на ЧАЕС (з 26.04.1986) прожила в зоні безумовного (обов`язкового) відселення 3 місяці 11 днів, що не відповідає умовам, визначеним приписами абзацу 4 пункту 2 частини 1 статті 55 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

При цьому, згідно п.2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 р. № 551 (є чинним на даний час) документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон), іншими актами законодавства, є посвідчення.

На момент видачі ОСОБА_1 посвідчення потерпілого 3 категорії (17.11.1992) діяв Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 р. № 501 (Порядок № 501).

Згідно абз.3 п.5 Порядку № 501, потерпілим від Чернобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на теріторіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.

Отже, посвідченням ОСОБА_1 підтверджено факт її постійного проживання/ роботи у зоні гарантованого добровільного відселення та що станом на 1 січня 1993 р. вона прожила/відпрацювала у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.

В той же час, архівною довідкою №01-30/17 від 30.01.2019 підтверджено факт проживання позивачки в зоні безумовного (обов`язкового) відселення 3 місяці 11 днів.

Відтак, позивач не набула права на отримання пенсії із застосуванням початкової величини зниження пенсійного віку 4 роки відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як особа, яка проживала/працювала в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, оскільки: посвідчення ОСОБА_1 видано як особі, яка проживала/працювала в зоні гарантованого добровільного відселення; позивач не підтвердила факт проживання/праці у зоні безумовного (обов`язкового) відселення протягом двох років до 01 січня 1993 року.

Наведена правова позиція суду узгоджується із викладеними висновками Верховного Суду в постанові від 26 вересня 2018 року в справі №205/4589/16-а.

Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, та недоведеність позивачем свої вимог, у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.Ольжича, 7, м.Житомир, Житомирська область, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В. Чернова