Рішення № 84915441, 07.10.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2019 справа № 914/1395/19

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Сало О.А., розглянувши справу

за позовом: Державного підприємства Державний інститут проектування міст «Містопроект» м.Львів

до відповідача: Управління капітального будівництва Львівської обласної державної адміністрації

про: стягнення 92311,00грн.

Представники:

позивача: Полюга З.М. (довіреність №1081/04-1 від 19.12.2018р.);

відповідача: Васьків І.В. (довіреність №447/1-2 від 01.08.2019р.),

ВСТАНОВИВ:

17.07.2019р. до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Державного підприємства Державного інституту проектування міст «Містопроект» м. Львів до Управління капітального будівництва Львівської обласної державної адміністрації про стягнення 92311,00грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.07.2019 року позовну заяву Державного підприємства Державного інституту проектування міст «Містопроект» м. Львів до Управління капітального будівництва Львівської обласної державної адміністрації про стягнення 92311,00грн. залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви.

31.07.2019р. позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.№31256/19.

05.08.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання призначити на 21.08.2019р.; явку представників сторін у судове засідання визнати обов`язковою.

Представник позивача в судові засідання 21.08.2019р., 16.09.2019р. з`явився, при цьому відповідач у вищевказаних засіданнях участь повноважного представника не забезпечив. Протокольними ухвалами розгляд справи відкладався на 16.09.2019р., 30.09.2019р. відповідно. Крім того, ухвалами від 22.08.2019р. та 17.09.2019р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст.120-121 ГПК України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судових засідань.

Водночас, 16.08.2019р. та 16.09.2019р. на адресу суду від відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.№34221/19 та вх.№38011/19 відповідно.

30.09.2019р. відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, який зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.№40036/19.

У судовому засіданні 30.09.2019р., в якому сторони забезпечили участь повноважних представників, оголошено перерву до 07.10.2019р.

Після закінчення перерви, у судове засідання 07.10.2019р. представники сторін з`явилися. При цьому, представником позивача подано до суду відповідь на відзив, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.41387/19.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Позиція позивача:

Позивач з підстав порушення відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості виконаних на підставі укладених між сторонами договорів та прийнятих згідно актів здачі-приймання відповідачем робіт, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача борг у сумі 92311,00грн.

Позиція відповідача:

Відповідач у задоволенні позову просив відмовити повністю з підстави пропуску позивачем строку позовної давності.

За результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів справи, пояснень представників сторін, суд встановив наступне:

06.08.2012р. між Управлінням капітального будівництва Львівської обласної державної адміністрації (надалі по тексту - «Замовник») та Державним підприємством Державний інститут проектування міст «Містопроект» м.Львів (надалі по тексту - «Виконавець») укладено договір на проведення проектних та пошукових робіт по об`єкту: «будівництво житлового будинку для черговиків Державної податкової адміністрації у Львівській області, Львівської обласної спілки безквартирних офіцерів і прапорщиків запасу Збройних сил України, військової частини К-1410 вул. Величковського, 64 в м. Львові» №197-12 від 06.08.2012р. (надалі по тексту - Договір №1) ), згідно п.1.1. якого, Виконавець зобов`язується розробити та передати Замовнику проектно-кошторисну документацію, іншу технічну документацію, пошукові роботи та виконати зовнішні інженерні мережі по об`єкту: «Будівництво житлового будинку для черговиків Державної податкової адміністрації у Львівській області, Львівської обласної спілки безквартирних офіцерів і прапорщиків запасу Збройних сил України, військової частини К-1410 вул. Величковського, 64 в м. Львові» (надалі по тексту - «Об`єкт»), з дотриманням вимог законодавства та вихідних даних, а Замовник прийняти та оплатити виконані роботи (надалі по тексту - «Роботи №1»), при, наявності коштів бюджетного призначення на розрахунковому рахунку Замовника.

Суд зазначає, що у відзиві на позовну заяву (вх.№40036/19 від 30.09.2019р.) відповідач просить суд не брати до уваги додаткову угоду №1 від 18.12.2014р. та додаткову угоду №2 від 08.12.2015р., оскільки такі додаткові угоди укладено до договору №197-12 від 27.09.2012р., якого не існує.

При цьому, у відповіді на відзив (вх.№41387/19 від 07.10.2019р.) позивач звертає увагу на те, що при зазначені дати договору у вказаних вище додаткових угодах допущено помилку, при цьому, інша інформація, викладена в таких додаткових угодах повністю відповідає положенням договору №197-12 від 06.08.2012р.

Дослідивши копії вищевказаних додаткових угод, суд зазначає таке:

1) в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів того, що 27.09.2012р. між сторонами укладено будь-який договір, крім того, розбіжність у даті договору наявна виключно щодо числа та місяця;

2) номер договору « 197-12», зазначений у спірних додаткових угодах, повністю відповідає номеру Договору №1;

3) назва договору, у якій міститься 39 слів та 274 символів (літер та розділових знаків без врахування пробілів/пропусків), до якого укладено відповідні додаткові угоди повністю відповідає назві Договору №1

4) загальна вартість робіт, визначена у п.3.1. Договору №1, є ідентична загальній вартості робіт, визначеній у вказаних додаткових угодах, крім того, нумерація пункту договору, який викладено в додаткових угодах в новій редакцій, відповідає нумерації, що міститься в Договорі №1;

Отже, суд дійшов висновку, що додаткові угоди №1 від 18.12.2014р. та №2 від 08.12.2015р. укладено до Договору №1.

Враховуючи наведене, загальна вартість робіт за Договором №1, відповідно до п.3.1. вказаного договору, становить 169960,80грн. з ПДВ, при цьому, відповідно змін, внесених до Договору №1 додатковою угодою №2, вищевказана загальна вартість включає в себе також вартість виконаних робіт на 2015 рік (надалі по тексту - «Роботи №1») у розмірі 69785,80грн. з ПДВ.

30.11.2015р. між сторонами укладено договір на виконання проектних робіт №197-12/15К. (надалі по тексту - Договір №2), відповідно до п.1.1. якого, Виконавець зобов`язується за плату виконати за завданням Замовника коригування проектної документації та перерахунок кошторисної документації Об`єкта (надалі по тексту - «Роботи №2»), а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити розроблену Виконавцем документацію.

Загальна вартість Робіт №2, відповідно до Протоколу погодження договірної ціни (Додаток №1 до Договору №2) та Кошторису на проектні роботи №1 (Додаток №2 до Договору №2), становить 10165,20грн. з ПДВ.

Крім того, у липні 2016р. між сторонами укладено договір на виконання проектних робіт №ПД/197-12/89-2016 (надалі по тексту - Договір №3), згідно з п.1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, Виконавець зобов`язується за плату виконати за завданням Замовника перерахунок кошторисної документації Об`єкта (надалі по тексту - «Роботи №3»), а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити розроблену Виконавцем документацію.

Загальна вартість Робіт №3, відповідно до п.2.1. Договору №3, Протоколу погодження договірної ціни (Додаток №1 до Договору №3) та Кошторису на проектні роботи №1 (Додаток №2 до Договору №3), становить 12360,00грн. з ПДВ.

Згідно з п.10.1. Договору №1, п.п.7.2. Договору №2 та Договору №3, вказані договори діють до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за такими договорами.

Роботи №1, Роботи №2 та Роботи №3 виконані позивачем та прийняті відповідачем, що підтверджується актами №319-11 від __.12.2015р. (надалі по тексту - «Акт №1»), №427-11 від __.12.2015р. (надалі по тексту - «Акт №2»), №167-11 від __.07.2016р. (надалі по тексту - «Акт №3») відповідно.

Як зазначає позивач, відповідач, свої зобов`язання, передбачені Договорами №1, 2, 3 щодо оплати вартості виконаних позивачем Робіт №1, 2, 3 не виконав у повному обсязі, в результаті чого виник борг у загальному розмірі 92311,00грн.

В порядку досудового врегулювання спору позивач 16.08.2016р. звернувся до відповідача із претензією вих.№425/04-1 про погашення заборгованості у загальній сумі 79951,00грн., з яких 69785,80грн. заборгованість з оплати вартості Робіт №1 та 10165,20грн. - Робіт №2. Вказану претензію відповідач отримав 18.08.2016р., що підтверджується відміткою на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення №79044 0768087 3 від 16.08.2016р., копія якого міститься в матеріалах справи. Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Зважаючи на викладене, позивач звернувся із позовом про стягнення з відповідача на користь позивача боргу у сумі 92311,00грн.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до приписів ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ст.887 ЦК України, за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, 06.08.2012р., 30.11.2015р. та у липні 2016р. укладено Договори №1, 2, 3, відповідно до умов яких, позивач зобов`язався розробити та передати Замовнику проектно-кошторисну документацію, іншу технічну документацію, пошукові роботи та виконати зовнішні інженерні мережі по Об`єкту; коригування проектної документації та перерахунок кошторисної документації Об`єкта; перерахунок кошторисної документації Об`єкта.

Загальна вартість робіт за Договором №1, становить 169960,80грн. з ПДВ, при цьому, відповідно змін, внесених до Договору №1 додатковою угодою №2, вищевказана загальна вартість включає в себе також вартість Робіт №1 у розмірі 69785,80грн. з ПДВ.

Загальна вартість передбачених Договором №2 Робіт №2, відповідно до Протоколу погодження договірної ціни (Додаток №1 до Договору №2) та Кошторису на проектні роботи №1 (Додаток №2 до Договору №2), становить 10165,20грн. з ПДВ.

Загальна вартість Робіт №3, відповідно до п.2.1. Договору №3, Протоколу погодження договірної ціни (Додаток №1 до Договору №3) та Кошторису на проектні роботи №1 (Додаток №2 до Договору №3), становить 12360,00грн. з ПДВ.

Згідно Актів №1, №2 та №3 позивач виконав, а відповідач прийняв виконані позивачем Роботи №1, №2 та №3.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.889 ЦК України, Замовник зобов`язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт: сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом;

При цьому, згідно досягнутих між сторонами домовленостей, а саме:

- відповідно до 3.3. Договору №1, оплата за виконані роботи проводиться протягом 10 робочих днів з моменту підписання Актів здачі-приймання виконаних робіт, при наявності коштів бюджетного призначення на розрахунковому рахунку Замовника;

- відповідно до п.2.2. Договору №2, повна оплата виконаних робіт щодо розробки документації Виконавцем здійснюється Замовником протягом 20 банківських днів після завершення робіт та підписання Сторонами акту здавання-приймання робіт, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця;

- відповідно до п.2.2. Договору №3, повна оплата виконаних робіт щодо розробки документації Виконавцем здійснюється Замовником протягом 10 банківських днів після завершення робіт та підписання Сторонами акту здавання-приймання робіт, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця;

Отже, відповідач зобов`язаний був здійснити оплату виконаних позивачем та прийнятих відповідачем Робіт №1 протягом 10 робочих днів з моменту підписання Акту №1; Робіт №2 - протягом 20 банківських днів з моменту підписання Акту №2, Робіт №3 - протягом 10 банківських днів з моменту підписання Акту №3.

Водночас, судом враховано, що, оскільки при зазначенні дат підписання вищевказаних актів вказано лише місяць та рік, а встановити точну дату, а саме число їх підписання відсутня можливість, то наведений вище строк, наданий відповідачу для здійснення відповідних оплат, слід обчислювати з останнього дня місяця, зазначеного у відповідному акті.

Відповідно до ч.1 ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У ч.1 ст.255 ЦК України вказано, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

З врахуванням наведеного, останнім днем встановлених Договорами строків для оплати робіт, а саме:

- Робіт №1, враховуючи, що датою Акту №1 зазначено __.12.2015р., а також те що 01.01.2016р.-03.01.2016р., 07.01.2016р.-10.01.2016р., 17.01.2016р. - святкові та вихідні дні, був 18.01.2016р.;

- Робіт №2, враховуючи, що датою Акту №2 зазначено __.12.2015р., а також те що 01.01.2016р.-03.01.2016р., 07.01.2016р.-10.01.2016р., 17.01.2016р., 23.01.2016р, 24.01.2016р., 30.01.2016р., 31.01.2016р. - святкові та вихідні дні, був 01.02.2016р.;

- Робіт №3, враховуючи, що датою Акту №3 зазначено __.07.2016р.р., а також те що 06.08.2016р., 07.08.2016р. - вихідні дні, був 12.08.2016р.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, доказів сплати відповідачем позивачу вартості Робіт №1, №2 та №3 станом на момент прийняття рішення сторонами не подано та в матеріалах справи відсутні.

Відтак, позовні вимоги щодо стягнення 92311,00грн. суми боргу є підставними та обґрунтованими.

Водночас, у відзиві на позовну заяву (вх.№40036/19 від 30.09.2019р.) відповідачем заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності, на підставі чого відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами ст.257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з ч.1 ст.254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Згідно з ч.4 названої статті, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як встановлено судом, останнім днем строку виконання:

- грошового зобов`язання з оплати виконаних за Договором №1 згідно Акту №1 Робіт №1 був 18.01.2016р., а отже перебіг позовної давності за цим зобов`язанням почався з 19.01.2016р., при цьому, останнім днем трирічного строку позовної давності, враховуючи те, що 19.01.2019р. та 20.01.2019р. - вихідні дні, був 21.01.2019р.;

- грошового зобов`язання з оплати виконаних за Договором №2 згідно Акту №2 Робіт №2 був 01.02.2016р., а отже перебіг позовної давності за цим зобов`язанням почався з 02.02.2016р., при цьому, останнім днем трирічного строку позовної давності, враховуючи те, що 02.02.2019р. та 03.02.2019р. - вихідні дні, був 04.02.2019р.;

- грошового зобов`язання з оплати виконаних за Договором №3 згідно Акту №3 Робіт №3 був 12.08.2016р., а отже перебіг позовної давності за цим зобов`язанням почався з 13.08.2016р., при цьому, останнім днем трирічного строку позовної давності, враховуючи те, що 02.02.2019р. та 03.02.2019р. - вихідні дні, був 13.08.2019р.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фінікарідов проти Кіпру» механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення Європейського суду з прав людини у справі у справі «Фінікарідов проти Кіпру»)

При цьому, суд звертає увагу на те, що належних та допустимих доказів зупинення перебігу позовної давності чи переривання строку позовної давності щодо заявлених у цій справі позовних вимог, сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні.

В той же час, позовну заяву у цій справі позивачем подано до суду 17.07.2019р., що підтверджується відміткою на першому аркуші позовної заяви №515/04-1 від 17.07.2019р. та відомостями, що містяться в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду».

З врахуванням вищенаведеного, а також враховуючи порушення права позивача на своєчасну і повну оплату Робіт №1, 2, 3, позовна давність за зобов`язаннями щодо оплати вартості Робіт №1 та Робіт №2 пропущена позивачем, водночас, щодо вимоги про стягнення з відповідача вартості Робіт №3 пред`явлені позивачем в межах встановленої ЦК України позовної давності.

Пропуск строку позовної давності представник позивача обгрунтував веденням переговорів між сторонами, а також наявністю у договорах умови про те, що оплата за виконані роботи проводиться за наявності коштів бюджетного призначення на розрахунковому рахунку «Замовника». Суд звертає увагу на те, що докази ведення переговорів між сторонами в матеріалах справи відсутні, а також сам факт ведення переговорів між сторонами не може слугувати підставою для переривання чи зупинення строку позовної давності.

Крім того, майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст.179 ЦК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст.627 ЦК України).

У відповідності до ч.1 ст.203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно з вимогами ч.5 ст.51 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами.

Згідно ч.1 ст.96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а ст.ст.525, 526 ЦК України і ст.193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справах «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005р., відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від виконання грошового зобов`язання та відповідальності за порушення зобов`язання (аналогічна позиція Верховного Суду викладена в постановах від 16.09.2019р. у справі №921/254/18, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/84320472; від 19.08.2019р. у справі №916/2377/18, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/83703428).

З огляду на викладене, відсутність бюджетних коштів у відповідача не може вважатись також поважною причиною пропущення строку позовної давності позивачем.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст.13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову повністю не спростовує.

Враховуючи вищевикладене, в тому числі факт підписання повноважними представниками та скріплення печатками юридичних осіб обох сторін Договорів №1, 2, 3 та Актів №1, 2, 3, відсутність заперечень відповідача як проти самого факту виконання відповідачем робіт, так і щодо факту порушення відповідачем встановленого строку оплати вартості таких, зважаючи на пропуск позовної давності за вимогами про стягнення вартості Робіт №1, 2, заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача боргу, що виник внаслідок нездійснення оплати вартості Робіт №3 у розмірі 12360,00грн. В решті позову слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п.4 ч.3 ст.123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав:

- платіжне доручення №1802 від 16.07.2019р. про сплату судового збору в розмірі 1921,00грн.;

- фіскальний чек від 17.07.2019р. про оплату 26,00грн. вартості пересилання поштового відправлення №7904409925296, у якому на адресу відповідача надіслано долучені до позовної заяви документи.

Доказів понесення інших судових витрат, станом на момент прийняття рішення позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Окрім того, суд зазначає що відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, судові витрати позивача у цій справі в загальному розмірі 1947,00грн. слід покласти на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з відповідача на користь позивача 260,69грн. (12360,00 / 92311,00 * 1947,00 = 260,6939585 ?? 260,69) судового збору, в решті судові витрати залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 123, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління капітального будівництва Львівської обласної державної адміністрації (місцезнаходження: 79000, Львівська обл., місто Львів, вул. Чайковського, будинок 17; ідентифікаційний код: 23948842) на користь Державного підприємства Державний інститут проектування міст «Містопроект» м.Львів (місцезнаходження: 79044, Львівська обл., місто Львів, вулиця Генерала Чупринки, будинок 71; ідентифікаційний код: 02497909) 12360,00грн. боргу та 260,69грн. судових витрат.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено та підписано 15.10.2019р.

Суддя Король М.Р.