Рішення № 84915058, 01.10.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.10.2019Справа № 910/11433/19

За позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

до 1. Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання недійсною додаткової угоди до договору

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи:

від позивача Собко О.В. (адвокат);

від відповідача-1 Ковалик В.В. (адвокат);

від відповідача-2 Скворцова В.О. (адвокат);

від третьої особи Заплішна О.Д. (адвокат).

В судовому засіданні 01.10.2019 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників учасників справи, що повне рішення буде складено 15.10.2019 року.

СУТЬ СПОРУ:

21 серпня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (позивач) надійшла позовна заява б/н б/д до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" (відповідач-2), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 28.05.2019 року до договору № 1295/К від 15.04.2019 року, укладену між Акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.03.2019 року на інтернет-ресурсі https://prozorro.sale/auction/UA-EA-2019-01-28-000102-b опубліковано протокол електронного аукціону № UA-EA-2019-01-28-000102-b від 26.03.2019 року, переможцем відкритих торгів за яким по лоту № F110139420 оголошено Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор". 15.04.2019 року, за результатами вказаних торгів між АТ "Дельта банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" укладено договір №1295/к про відступлення права вимоги від 15.04.2019 року. 28.05.2019 року між АТ "Дельта банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" укладено додаткову угоду № 1 до договору №1295/к від 15.04.2019 року, за умовами якої ТОВ "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" набуло права вимоги сум, які не були предметом торгів лоту № F110139420 та не можуть бути предметом договору №1295/К від 15.04.2019 року. Оскаржувана додаткова угода суперечить ч. 2 ст. 1, ч.ч. 6, 7 ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що є підставою для визнання її недійсною на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/11433/19 здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.09.2019 року та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

06.09.2019 року через відділ діловодства суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли пояснення № 27-15412/18 від 04.09.2019 року, в яких просить відмовити в позові, мотивуючи це тим, що дії сторін при укладенні оскаржуваної додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 року жодним чином не суперечать нормам чинного законодавства, а позивачем не надано жодних доказів, що свідчать про недійсність вказаної додаткової угоди.

12.09.2019 року через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 проти позовних вимог заперечив посилаючись на необґрунтованість вимог позивача, вказуючи, що умови оскаржуваної додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 року повністю відповідають нормам чинного законодавства, а позивачем не доведено існування обставин, з якими законодавець пов`язує недійсність правочину.

17.09.2019 року через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 проти позовних вимог заперечив, з підстав їх недоведеності, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження недійсності додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 року та не доведено, які саме та яким чином порушено його права та інтереси за наслідками укладення оскаржуваної додаткової угоди.

В підготовчому засіданні 17.09.2019 року судом оголошувалася перерва.

23.09.2019 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзиви, в якій позивач заперечив стосовно доводів відповідачів-1, 2 та зазначив, що викладені у відзивах на позовну заяву доводи не спростовують пояснення позивача та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Судом в підготовчому засіданні 24.09.2019 року була розглянута та відхилена заява ОСОБА_1 про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, про що судом постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання 24.09.2019 року. Відхиляючи наведену заяву, суд виходив з наступного.

Щодо залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору» - Публічне акціонерне товариство «Європейський газовий банк» та Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» суд зазначає наступне.

Згідно положень ст. 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Слід зазначити, що метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду.

Залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з`ясовувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в залученні ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, з мотивів не доведення заявником, що рішення у даній справі може вплинути на права або обов`язки заявника щодо однієї з сторін.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 24.09.2019 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/11433/19 до судового розгляду по суті на 01.10.2019 року.

В судовому засіданні 01.10.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представники відповідачів-1, 2 та третьої особи проти задоволення позову заперечили та просили відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.03.2019 року на інтернет-ресурсі https://prozorro.sale/auction/UA-EA-2019-01-28-000102-b опубліковано протокол № UA-EA-2019-01-28-000102-b від 26.03.2019 року, згідно з яким переможцем відкритих торгів по лоту № F1GL39420 оголошено Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінгруп Фактор».

15.04.2019 року, за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону № UA-EA-2019-01-28-000102-b від 26.03.2019 року, між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" (новий кредитор) укладено договір про відступлення прав вимоги № 1295/К (надалі - договір), відповідно до умов якого банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до п. 2 договору, новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів,сплати процентів, сплати штрафних санкцій у розмірах, вказаних у додатку № 1, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань тощо. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказані у додатку № 1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора відповідно до цього договору у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржника, що надане банку відповідно до умов основних договорів.

Згідно з додатком № 1 до договору №1295/К, до нового кредитора переходять наступні права вимоги за договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013 року: загальна заборгованість за договором на дату відступлення права вимоги - 77 647 468,01 грн., заборгованість по тілу кредиту - 0,00 грн., заборгованість по нарахованим % за кредитом на дату відступлення права вимоги - 77 647 468,01 грн., пеня, штраф, тощо на дату відступлення прав вимоги - 0,00 грн.

Додатковою угодою № 1 від 28.05.2019 року до договору № 1295/К від 15.04.2019 року викладено п. 2 договору № 1295/К від 15.04.2019 року в редакції, новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами (кредитний договір (договір кредитної лінії) №ВКЛ-2022390 від 29,08.2013 року, кредитний договір (договір кредитної лінії) №ВКЛ-2022390/1 віл 30.09.2013 року), включаючи, проте не обмежуючись, право вимагати за основними поговорами належного виконання боржниками обов`язків, сплати боржниками заборгованості за кредитом, сплати процентів, сплати комісій, сплати штрафних санкцій (штрафу та пені), сплати інфляційного збільшення суми заборгованості, сплати 3% річних, встановлених статтею 625 Цивільного кодексу України, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань, а також всі інші права, встановлені для кредитора основними договорами або чинним законодавством України, які виникли або можуть виникнути в майбутньому у зв`язку з виконанням, неналежним виконанням або невиконанням боржниками своїх зобов`язані, за основними договорами. Розрахунок заборгованості за основними договорами вказаний у додатку 1 до цього договору. Зазначений у додатку 1 до цього договору розрахунок заборгованості за основними договорами жодним чином не перешкоджає новому кредитору вимагати виконання всіх зобов`язань, встановлених основними договорами або чинним законодавством України, із проведенням власного розрахунку заборгованості за основними договорами. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, передбачених даним договором, за виключенням права здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, то надане банку відповідно умов основних договорів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 28.05.2019 року між АТ "Дельта банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" укладено додаткову угоду № 1 до договору №1295/к від 15.04.2019 року, за умовами якої ТОВ "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" набуло права вимоги сум, які не були предметом торгів лоту № F110139420 та не можуть бути предметом договору №1295/К від 15.04.2019 року. Оскаржувана додаткова угода суперечить ч. 2 ст. 1, ч.ч. 6, 7 ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що є підставою для визнання її недійсною на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України. На твердження позивача, з укладенням додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 року, ПАТ «Дельта банк» надало ТОВ «Фінансова компанія «Фінгруп Фактор» права вимоги сум, які не були предметом торгів лоту № F1GL39420 та відповідно не можуть бути предметом договору № 1295/К від 15.04.2019 року.

Спір у справі виник у зв`язку з оспоренням позивачем дійсності додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 року до договору №1295/к від 15.04.2019 року.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.\

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Отже, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз`яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

На підставі постанови правління Національного банку України №150 від 02.03.2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №51 від 02.03.2015 року "Про запровадженні тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк". Тимчасову адміністрацію було введено строком на три місяці з 03.03.2015 року по 02.06.2015 року (включно).

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №71 від 08.04.2015 року "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду №51 від 02.03.2015 року "Про запровадженні тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" строк запровадження тимчасової адміністрації було визначено до 02.09.2015 року.

Відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №147 від 03.08.2015 року "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта банк" тимчасову адміністрацію у позивача було продовжено до 01.10.2015 року.

02.10.2015 року на підставі постанови правління Національного банку України №664 від 02.10.2015 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №619 від 20.02.2017 року продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" на два роки до 04.10.2019 року, продовжено повноваження ліквідатора.

Для правовідносин, що виникають під час ліквідації банку, яку здійснює уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, пріоритетними є норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Як випливає із зазначеного, застосування норм Цивільного кодексу України та інших законодавчих чи нормативно-правових актів можливе лише з врахуванням спеціальних норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якими встановлюються правові наслідки ліквідації банків.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантування після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк.

Згідно із ч. 6 ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" майно (активи) банку або кількох банків може бути реалізоване у такий спосіб: 1) на відкритих торгах (аукціоні); 2) шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі. Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках). Порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду.

Частиною 7 ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду.

Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про: 1) затвердження переліку майна банку, що не підлягає продажу; 2) об`єднання майна банку або кількох банків у пули та/або продаж окремих інвентарних об`єктів; 3) строки та заходи передпродажної підготовки майна; 4) затвердження умов відкритих торгів (у тому числі аукціонів, що проводяться за методами підвищення та/або зниження ціни і без обмеження мінімальної ціни продажу майна), зокрема розмірів гарантійного внеску, лота та кроку аукціону, порядку зниження ціни, встановлення або відмови від встановлення мінімальної ціни продажу; 5) обмеження загальної кількості відкритих торгів, на яких пропонуються до продажу одні й ті самі об`єкти або пули активів; 6) проведення відкритих торгів (аукціонів) уповноваженою особою Фонду або торговельним посередником, біржею тощо, у тому числі у разі продажу пулів активів, сформованих за рахунок майна кількох банків.

Інформація про вибраний спосіб та порядок продажу (умови, строки, порядок оплати, місце, початкова ціна тощо) майна банку або кількох банків оприлюднюється на офіційному веб-сайті Фонду та веб-сайті банку, майно якого продається.

Порядок організації продажу активів (майна), що включені до ліквідаційної маси банку, що ліквідується, у тому числі принципи та критерії черговості продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, які застосовуються при формуванні як планів продажу активів (майна) на рівні банків, що ліквідуються, так і пропозиції з продажу окремих активів/пулів активів, регламентовано Положенням щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затверджене рішенням виконавчої дирекції Фонду від 24.03.2016 року № 388.

Пунктом 1 Розділу III Положення щодо організації продажу визначено що, порядок підготовки до продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, включає проведення інвентаризації активів (майна), здійснення оцінки активів (майна), формування ліквідаційної маси, розробку плану продажу активів (майна).

Згідно з пунктом 2 Розділу III Положення щодо організації продажу, результати інвентаризації, формування ліквідаційної маси та плану продажу активів (майна) затверджуються Фондом.

Пункт 5.11. Положення про виведення неплатоспроможного банку встановлює, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу.

Пунктом 2 Розділу VI Положення щодо організації продажу визначено, що продаж активів (майна) банку, що ліквідується, на відкритих торгах (аукціоні) може проводитися в електронній формі, у тому числі через ЕТС.

Отже, на відкритих торгах (аукціоні) можуть продаватися права вимоги за кредитними договорами.

Оскільки, на підставі договору кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013 року позивач був позичальником неплатоспроможного банку, не виконував належним чином зобов`язання, що передбачені кредитним договором, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ «Дельта Банк» на виконання вимог Закону здійснили організацію та продаж права вимоги за договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013 року з метою отримання грошових коштів від реалізації даного майна банку, яке впливає на формування ліквідаційної маси ПАТ «Дельта Банк» за рахунок якої задовольняються вимоги вкладників/кредиторів банку.

Суд зауважує, що договір відступлення прав вимоги №1295/к від 15.04.2019 року не містить жодної заборони щодо внесення змін до нього.

Зі змісту оскаржуваної додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 року до договору № 1295/к від 15.04.2019 року слідує, що нова редакція п. 2 договору № 1295/к від 15.04.2019 року жодним чином не суперечить іншим умовам договору відступлення, зокрема, не змінює предмет договору, визначеного у п. 1 договору, протоколу електронних торгів та змісту оголошення про продаж активу, що визначали предмет торгів.

До того ж, аналізуючи зміст додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 року до договору № 1295/к від 15.04.2019 року, суд встановив, що обсяг набутих новим кредитором прав вимоги за основними договорами у новій редакції п. 2 договору № 1295/к від 15.04.2019 року повністю поглинається обсягом прав, визначених у первісній редакції п. 2 договору № 1295/к від 15.04.2019 року, тому доводи позивача, що за наслідками укладення додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 року було збільшено обсяг набутих новим кредитором прав вимоги за основними договорами не знайшли свого підтвердження за викладених вище обставин.

Разом з цим, суд зазначає, що позивачем (який не є стороною оскаржуваної додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 року до договору № 1295/К від 15.04.2019 року) не доведено того, що в результаті укладення оскаржуваної додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 року були порушені його права або охоронювані законом інтереси.

Більше того, АТ «Укргазвидобування» вже намагалось довести, що додаткова угода № 1 від 28.05.2019 року до договору № 1295/К від 15.04.2019 року порушує публічний порядок, а отже в силу ч.ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемною (недійсною в силу закону) в межах розгляду справи № 910/18618/17.

Щодо зазначених обставин Верховний Суд у постанові від 16.08.2019 року у справі № 910/18618/17 зазначив:

«Доводи скаржника про нікчемність додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 до договору № 1295/к в силу частин 1-2 статті 228 Цивільного кодексу України є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до частини 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, вищезазначена додаткова угода не є такою, що порушує публічний порядок.

Також безпідставними є твердження скаржника про нікчемність додаткової угоди в силу пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки відповідно до частини 2 цього закону такий правочин повинен бути укладеним банком за період в межах одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, чого у даному випадку не вбачається.».

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачем прав позивача та охоронюваних законом інтересів, в аспекті ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 15.10.2019р.

Суддя О.В. Котков