Рішення № 84904080, 09.10.2019, Дворічанський районний суд Харківської області

Справа № 618/847/19

Провадження № 2/618/212/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2019 року Дворічанський районний суд Харківської області в складі головуючого – судді Рябоконь Є. А., за участю секретаря судового засідання – Кучеренко О. І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадженняу відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Дворічна цивільну справу № 618/847/19, провадження № 2/618/212/19 за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д,до ОСОБА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк (далі – АТ КБ) «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 126362 грн 30 коп., а також судових витрат, пов`язаних зі зверненням до суду, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що відповідач по справі добровільно не погашає суму кредиту, чим порушує умови договору № б/н від 27.09.2013, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 . Свої вимоги Банк мотивує тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 27.09.2013 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав. Заборгованість відповідача перед АТ КБ "Приват Банк" станом на 31.05.2019 склала 245898 грн 35 коп. В зв`язку з тим, що законодавством не передбачено вимагати від боржника лише повної суми заборгованості, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 126362 грн 30 коп.

Відповідач ОСОБА_1 , заперечуючи проти позову, надав до суду письмовий відзив, в якому зазначив, що АТ КБ «Приват Банк» звернулося до суду з даним позовом за межами позовної давності, так як остання банківська операція по даному кредитному договору була здійснена ним 14.10.2014. Таким чином позивач, подавши позовну заяву в червні 2019 року, звернувся до суду з пропуском трирічного строку позовної давності, який сплив 15.10.2017 і який обчислюється з моменту останньої банківської операції до моменту пред`явлення позову. Після вказаної дати відповідач перестав виконувати умови укладеного договору, користуватися платіжною карткою, не сплачував борг, не вносив періодичних платежів та не отримував нову картку. Просив застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності і в позові відмовити.

Представник позивача надавдо суду відповідь на відзив, згідно з якою просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, зазначивши наступне. По даному Договору відкрито картковий рахунок, встановлено кредитний ліміт на картку, видано картку, а сума обов`язкового щомісячного мінімального платежу залежить від суми використаного кредитного ліміту. Згідно з Умовами та Правилами картковий рахунок – це поточний рахунок, на якому враховуються операції по платіжній картці. Дія Дговору пролонгується кожні 12 місяців. Картковий рахунок діє до повного виконання, а строк дії картки зазначено на самій картці. Крім того, враховуючи, що законодавчо не встановлений обов`язок кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту ознайомлення Відповідача з умовами кредитування є положення ч. 2 ст. 638, ст. 642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до укладення договору дією (отримання кредиту боржником та сплата ним періодичних платежів) Таким чином, договір укладений відповідно до норм чинного законодавства та є чинним. Відповідно до п. 1.1.7.31 Умов Договору строк позовної давності за кредитним договором щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років, тому строки позовної давності не порушені і позов підлягає задоволенню.

ВідповідачемОСОБА_1 було подане заперечення, в якому останній зазначив наступне. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 ЦК України). Умови та правила надання банківських послуг, пунктом 1.1.7.31 яких установлено позовну давність тривалість в 50 років, не містить його підпису. При цьому позивачем не надані належні і допустимі докази, які б підтверджували, що саме ці Умови він розумів, підписуючи заяву позичальника, а також те, що умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника або в подальшому такі умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювалися. Крім того, у заяві позичальника домовленість сторін щодо збільшення строку позовної давності відсутня. Йому, як клієнту банку не була доведена вказана інформація та вона ним не узгоджувалася.

У судове засідання представник позивача не з`явився, раніше, згідно з п. 3 прохальної частини позовної заяви не заперечував проти розгляду справи у його відсутності. Однак, пізніше, 27.09.2019 та 08.10.2019 від представника позивача до суду надійшли дві аналогічні за змістом заяви «про перенесення» судових засідань, призначених на 27.09.2019 та 09.10.2019, на інші дати «у зв`язку з підготовкою Банком відповіді на заяву Відповідача по суті справи». З даного приводу суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. При цьому судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення справи без участі представника позивача, судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, відповідь позивача на відзив відповідача надійшла до суду 09.09.2019. За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника позивача на підставі наявних матеріалів, що відповідає положенням п. 2) ч 3 ст. 223 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, надавши заяву, в якій просив розглянути справу в його відсутність і відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві на позов, застосувавши строки позовної давності.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до положень Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 № СП-2010-256, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує «Умови та правила надання банківських послуг», які є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг банку.

Формулярами та стандартними формами є «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи банку», згідно з якими обслуговується відповідач.

Відповідно до анкети-заяви позичальника ОСОБА_1 від 27.09.2013 позивачем було оформлено платіжну кредитну картку «Універсальна» (а. с. 7).

ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору № б/н від 27.09.2013 отримав кредит у розмірі 5500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки і не заперечується сторонами по справі.

Тобто, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк».

Згідно з кредитним договором, Позичальник зобов`язаний повернути кредитні кошти згідно з умовами, визначеними цим кредитним договором, сплатити проценти за користування кредитними коштами, а також на вимогу банку сплатити можливу неустойку (штраф/пеню).

Однак позичальник ухиляється від взятих на себе зобов`язань по сплаті кредитних платежів та відсотків за користування кредитом, а саме: не сплачує проценти за користування кредитом, не проводить погашення кредиту у строки, передбачені кредитним договором. Станом на 31 травня 2019 року його заборгованість по кредитному договору становить 245898 (двісті сорок п`ять тисяч вісімсот дев`яносто вісім) грн 35 коп., де 5227 грн 65 коп. – заборгованість за тілом кредиту; 235280 грн 04 коп. – заборгованість за відсотками за користуванням кредитом; 5390 грн 66 коп. – заборгованість за пенею та комісією.

В зв`язку з тим, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, визначена позивачем заборгованість ОСОБА_1 становить 126362,30 грн, яка складається з наступного: 5227,65 грн. – заборгованість за кредитом; 121134,65 грн – заборгованість по відсоткам за користуванням кредитом з 27.09.2013 по 31.07.2018.

Зазначена заборгованість відповідача підтверджується розрахунком заборгованості за вказаним кредитним договором станом на 31.05.2019 (а. с. 5-6).

Як вбачається з п.п. 1.1.6.1, 1.1.6.2 Умов та Правил надання банківських послуг (далі – Договору) зміни в дані Умови та Правила надання банківських послуг вносяться банком щомісячно в односторонньому порядку у випадках, не заборонених діючим законодавством України. В тих випадках, коли в односторонньому порядку внесення змін неможливо, банк повідомляє клієнтів про внесені зміни шляхом використання різних каналів звязку, серед яких: офіційний сайт банкуwww.privatbank.ua, розміщення інформації у відділеннях банку.

Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Договору позичальник зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.

Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому Тарифами банку, що діють на дату нарахування, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 Договору.

У разі виникнення прострочених зобовязань відповідно до п. 2.1.1.12.6.1 Договору клієнт сплачує банку пеню, яка розраховується - базова процентна ставка за договором/30 (нараховується за кожен день прострочки кредиту) + 50грн. (одноразово). Пеня нараховується в день нарахування процентів по кредиту.

Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Договору при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов`язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми позову.

Ст. 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобовязання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 ЦК України боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання зобовязання.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Так, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Сторони кредитного договору встановили як строк дії договору до моменту повного погашення заборгованості (п. 1.1.7.42 Договору), так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням платежів. Таким чином, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів умовами договору визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до складу зобов`язання, яке виникло на основі Договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов`язання згідно із ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналогічні правові позиції були висловлені Верховним Судом України в постановах від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, 3 червня 2015 року № 6-31цс15, 14.12.2016 р. № 6-2462цс16.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за вказаним кредитним договором, остання банківська операція щодо повернення кредиту була здійснена відповідачем 14.10.2014 - було сплачено 1200 гривень (а. с. 5 - зворот).

Пунктом 2.1.1.7.6 Договору передбачено, що при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобовязань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобовязаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. +5% від суми заборгованості, отже початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобовязання.

Вже в листопаді 2014 року права позивача були порушені, а отже і почався відлік строку позовної давності щодо стягнення періодичних щомісяних платежів в рахунок погашення кредитної заборгованості. Таким чином, трирічний строк позовної давності за вимогами, що випливають з умов Договору б/н від 27.09.2013, закінчився у листопаді 2017 року, а позивач звернувся до суду з вимогою про захист свого порушеного права лише у 15.07.2019 шляхом направлення позовної заяви через відділення поштового звязку (а. с. 44),тобто з пропуском строку позовної давності.

Крім того, п. 2.1.1.12.4 Договору передбачено, що згідно зі ст. 212 ЦК України, в разі наявності простроченого кредиту (овердрафту), - строком повернення кредиту (овердрафту) в повному об`ємі являється 211-й день з моменту виникнення такої заборгованості.

Таким чином, право позивача на повернення йому кредиту в повному обсязі було порушене на 211-й день, і з цього часу він мав право пред`явити позов до ОСОБА_1 про повернення кредиту в повному обсязі.

Що стосується посилань позивача на передбачений Договором 50 – ти річний строк позовної давності за даними позовними вимогами, суд зазначає наступне.

Пунктом 1.1.7.31 Договору передбачено, що строк позовної давності відносно вимог банку по поверненню кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів, витрат банка, складає 50 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У справі, яка розглядається, Умови та правила надання банківських послуг, пунктом 1.1.7.31 яких установлено позовну давність тривалістю в 50 років, не містять підпису відповідача. При цьому відсутні належні і допустимі докази, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.

Крім того, у анкеті - заяві позичальника від 27.09.2013 року домовленість сторін щодо збільшення строку позовної давності відсутня.

За таких обставин суд вважає, що посилання позивача на 50 – ти річний строк позовної давності за даними позовними вимогами є безпідставними.

Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України 11.03.2015 р. у справі № 6-16цс15.

Крім того, п. 2.1.1.8.7 Договору передбачено, що банк, крім іншого, інформує клієнта про заборгованість по кредитним договорам.

Доказів інформування ОСОБА_1 про заборгованість по даному кредитному договору позивачем не надано.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач звернувся з даним позовом до ОСОБА_1 з пропуском строку позовної давності.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справ керується принципом верховенства права.

Згідно з ч. ч. 1 – 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь – які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач – як на підставу у відмові в їх задоволенні, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши докази як кожен окремо так і в сукупності, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

У зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України підстави для відшкодування позивачу судового збору відсутні.

На підставі кредитного договору від 27.09.2013 № б/н, ст. ст. 207, 253, 254, 256, 257, 258, 259, 261, 266, 267, 525, 526, 527, 530, 610, 625, 631, 1049, 1050,1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274-279, 352, 354, п. 15.5) розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д,до ОСОБА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через Дворічанський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повне судове рішення складене – 11 жовтня 2019 року.

Суддя Є. А. Рябоконь