Рішення № 84895666, 07.10.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/2582/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Чеснокової А.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Безеги А.А.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідачів - Маслюк ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області, Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

В С Т А Н О В И В:

17 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області, Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Полтавській області, Державної фіскальної служби України № Ф-33606-17 від 13 травня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог посилався на протиправність нарахування контролюючим органом грошового зобов`язання з єдиного внеску за 2017-2018 роки та І квартал 2019 року як самозайнятій особі (адвокату). За твердженням позивача, у спірний період він не отримував доходу ні як самозайнята особа, ні як найманий працівник, оскільки перебував у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а відтак, наголошував на відсутності бази для нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Крім того, наполягав на тому, що контролюючий орган розглянув його скаргу на спірну податкову вимогу з порушенням передбачених статтею 56 Податкового кодексу України строків, в результаті чого в силу положень зазначеної статті остання вважається задоволеною на користь платника.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року позовну заяву залишено без руху через невідповідність останньої вимогам статей 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року зазначену позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

23 серпня 2019 року судом отримано відзиви контролюючих органів на позов, у якому відповідачі зазначають, що позивач має право на зайняття адвокатською діяльністю, відомості про її зупинення відсутні. Наголошували на тому, що у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" роботодавці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, розглядаються як окремі платники єдиного внеску /а.с. 57-59, 69-71/.

У відповідях позивача на вищевказані відзиви від 30 серпня 2019 року ініціатор звернення наполягав на безпідставності доводів контролюючих органів щодо обґрунтованості спірної вимоги та наполягав на задоволенні позову /а.с. 84, 90/.

04 вересня 2019 року на адресу суду надійшли заперечення відповідачів на відповіді на відзиви, у яких представник відповідачів стверджував про відсутність у спірних відносинах порушень прав позивача рішеннями, діями чи бездіяльністю ДФС України /а.с. 104-105/. Звертав увагу на те, що під час розгляду справи № 440/258/19 судами встановлено обставини, які мають преюдиційне значення для розгляду цієї справи, зокрема, щодо несплати роботодавцем у 2017-2018 роках єдиного внеску за ОСОБА_1 /а.с. 108-110/

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2019 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, закрито підготовче засідання, справу призначено до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в заявах по суті справи.

Представник відповідачів заперечував проти задоволення позову, з підстав викладених у відзиві на позов та запереченнях контролюючих органів.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідачів, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Залученими до матеріалів справи копіями трудової книжки ОСОБА_1 та довідки ТОВ "ПМК-2000" підтверджено, що позивач з 19 листопада 2014 року працював начальником юридичного відділу у ТОВ "ПМК-2000" (наказ від 19 листопада 2014 року № 33-К) /а.с. 16-17/.

З 25 листопада 2014 року по 01 вересня 2015 року позивач перебував у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років (наказ від 25 листопада 2014 року № 35-К); з 02 вересня 2015 року по 02 вересня 2018 року - у відпустці по догляду за дитиною до шести років (наказ від 02 вересня 2015 року № 17-К) /а.с. 17/.

Наказом від 30 серпня 2018 року № 20-К ОСОБА_1 звільнений з роботи за власним бажанням з 31 серпня 2018 року /а.с. 17/.

24 червня 2016 року ОСОБА_1 Радою адвокатів Полтавської області видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1527 /а.с. 21/.

13 травня 2019 року Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформовано вимогу № Ф-33606-17, якою відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів, повідомлено позивача про необхідність сплати єдиного внеску в розмірі 21030,90 грн. /а.с. 9/.

На вищевказану вимогу позивачем 27 травня 2019 року до ДПС України та ДФС України подано скарги на вимогу про сплату боргу (недоїмки) /а.с. 10-15/.

За результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 13 травня 2019 року № Ф-33606-17 ДФС України рішенням від 01 липня 2019 року № 29917/6/99-99-11-05-02-25 скаргу позивача залишено без задоволення, а спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) - без змін /а.с. 18-19/.

Не погодившись із вимогою Головного управління ДФС у Полтавській області від 13 травня 2019 року № Ф-33606-17 про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон № 2464-VI).

За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 3 цієї ж частини, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

В силу положень пункту 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності є платниками єдиного внеску.

Крім того, відповідно до пункту 1 цієї частини, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Спірною вимогою ОСОБА_1 повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску за 2017-2018 роки та І квартал 2019 року в розмірі 21030,90 грн.

За змістом наданого відповідачем розрахунку заборгованості сума недоїмки зі сплати єдиного внеску складається з таких зобов`язань: єдиний внесок за 2017 рік - 8448,00 грн., єдиний внесок за 2018 рік - 9828,72 грн., єдиний внесок за І квартал 2019 року - 2754,18 грн. /а.с. 61/.

Нарахування єдиного внеску відображено у картці платника податків за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 - Єдиний внесок, у т.ч., для осію, які проводять незалежну професійну діяльність /а.с. 62-63/.

Таким чином, єдиний внесок за спірний період позивачу нарахований як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, у розмірі мінімального страхового внеску, визначеного Законом № 2464-VI.

Позивач заперечує наявність у нього обов`язку зі сплати єдиного внеску за 2017, 2018, І квартал 2019 року, посилаючись на те, що на момент отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, він був працевлаштований як найманий працівник у ТОВ "ПМК-2000" та на підставі пункту 3 частини першої статті 25 Закону України "Про відпустки" перебував у відпустці без збереження заробітної плати до досягнення дитиною шестирічного віку. При цьому, за твердженням позивача, перебуваючи у трудових відносинах та маючи статус найманого працівника, він не отримував доходу ні в якості самозайнятої особи, ні за місцем роботи. На цій підставі позивач стверджував про відсутність у спірних відносинах бази для нарахування єдиного внеску.

Водночас позивач не заперечував, що у спірних податкових періодах заробітна плата йому не нараховувалась, оскільки упродовж періоду з 01 січня 2017 року по 30 серпня 2018 року він перебував у відпустці без збереження заробітної плати, а з 31 серпня 2018 року - звільнився з роботи за власним бажанням.

Надаючи оцінку обставинам справи, суд враховує, що підставою для обов`язкового надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати, що визначені статтею 25 Закону України "Про відпустки", є заява матері або інших осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону (батько, баба, дід, інші родичі, які фактично доглядають за дитиною, або особа, яка усиновила чи взяла під опіку дитину) про надання відпустки в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Скориставшись правом на отримання відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною після досягнення нею трьох років, позивач погодився на тимчасове припинення трудових відносин без отримання заробітної плати за місцем роботи. При цьому єдиний внесок роботодавцем за позивача у цей період не сплачувався.

Разом із цим, суд враховує, що упродовж 2017-2018 років та І кварталу 2019 року позивач перебував у статусі самозайнятої особи як адвокат.

Виходячи зі змісту частин п`ятої, шостої статті 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, що свідчить про відсутність обов`язку сплати єдиного внеску як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.

Разом із тим, позивач правом на зупинення адвокатської діяльності не скористався.

Тобто позивач, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною, маючи можливість знятися з обліку на підставі поданої до контролюючого органу за основним місцем обліку заяви за формою № 8-ОПП за умови внесення до Єдиного реєстру адвокатів України записів про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, таких дій не вчинив.

Згідно з частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Наведені вище обставини встановлені у ході розгляду справи № 440/258/19 і доказів на їх спростування сторонами не надано.

Зважаючи на відсутність доказів зупинення позивачем права на зайняття адвокатською діяльністю у 2017-2018 роках та І кварталі 2019 року, так само, як і доказів сплати у спірних періодах єдиного внеску за позивача роботодавцем, суд дійшов висновку про наявність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за вказаний період.

Доводи позивача про відсутність у спірних податкових періодах бази нарахування єдиного внеску суд визнає необґрунтованими, оскільки таку базу визначено пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI.

Посилання позивача на те, що необхідною умовою для нарахування і сплати єдиного внеску є факт отримання платником доходу, суд відхиляє оскільки в силу приписів пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску-самозайнята особа зобов`язаний нарахувати і сплатити єдиний внесок навіть за умови відсутності доходу у звітному періоді.

При цьому суд зауважує, що спірні відносини не є релевантними відносинам, дослідженими судами у справі № 820/1538/17, оскільки у справі № 820/1538/17 позивач зупинив право на зайняття адвокатською діяльністю, тоді як в цій справі позивач таким правом не скористався. До того ж, судами у справі № 820/1538/17 встановлено, що єдиний внесок у спірний період за позивача сплачено його роботодавцями, натомість у цій справі за позивача єдиний внесок роботодавцем не сплачувався.

Щодо посилань позивача на порушення ДФС України строку розгляду скарги ОСОБА_1 на спірну вимогу, суд виходить з такого.

По перше, у межах даного провадження позивач не оспорює правомірність дій, бездіяльності чи рішень ДФС України щодо розгляду його скарги.

По друге, як визначено пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України, цей Кодекс не регулює питання погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Натомість спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон № 2464-VI.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

За змістом частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

Отже, спеціальним законом установлено, що скарга на вимогу про сплату єдиного внеску розглядається, а рішення надсилається протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги.

Матеріалами справи підтверджено, що скарги ОСОБА_1 на вимогу від 13 травня 2019 року № Ф-33606-17 про сплату борги (недоїмки) від 27 травня 2019 року відповідно до відомостей з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" вручено за довіреністю 29 травня 2019 року о 23:00 год., тобто після робочого часу (витяги з сайту відносно поштових відправлень №3750031977878 та №3750031977860 містяться в матеріалах справи - а.с. 106), ДФС України 30 травня 2019 року отримано скаргу позивача та зареєстровано за вх. № 6674/74ФОП та вх.№ 6675/ФОП, а відтак, граничним строком (тридцятим днем) для прийняття рішення контролюючим органом за результатами розгляду зазначеної скарги є 29 червня 2019 року. Посилання позивача на той факт, що відповідач отримав скаргу 29 травня 2019 року, що підтверджується витягом з сайту Укрпошти, в зв`язку з чим пропустив одноденний строк, суд також не бере до уваги, оскільки в даному випадку тридцятий (граничний) день строку для розгляду скарги контролюючим органом є 28 червня 2019 року (п`ятниця, державне свято - День Конституції України), в таким чином, останнім днем строку є наступний робочий день (01 липня 2019 року).

З урахуванням викладених обставин, прийняття ДФС України рішення про результати розгляду скарги позивача 01 липня 2019 року (у перший робочий день після граничного строку для прийняття рішення) є таким, що здійснене з дотриманням передбаченого статтею 25 Закону № 2464-VI строку розгляду скарги.

З урахуванням наведеного, суд визнає безпідставними посилання позивача на порушення ДФС України вимог пункту 56.8 статті 56 Податкового кодексу України.

Стосовно посилань позивача на постанову Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 825/2359/15-а, суд зазначає, що зазначене судове рішення не містить обов`язкових правових висновків у розумінні частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Натомість, цим рішенням справу у відповідній частині надіслано на новий розгляд з посиланням на ненадання судами оцінки доводам позивача щодо недотримання фіскальним органом вимог пункту 56.8 статті 56 Податкового кодексу України. При цьому за результатами повторного розгляду справи судом першої інстанції ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову, що залишене без змін судом апеляційної інстанції, а Верховним Судом відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Відхиляючи доводи позивача про підписання рішення про результати розгляду скарги не уповноваженою на те особою, суд вважає на таке.

Рішення ДФС України від 01 липня 2019 року № 29917/6/99-99-11-05-02-25 про результати розгляду скарги підписане директором Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження ОСОБА_3 .

За приписами пункту 9 розділу 1 Порядку розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженого наказом Мінфіну від 09 грудня 2015 року № 1124, зареєстрованого в Мін`юсті 03 лютого 2016 року за № 178/28308, рішення за результатами розгляду скарг у межах процедури оскарження вимог та рішень про нарахування пені та накладення штрафу у Державній фіскальній службі України приймають Голова, його заступники відповідно до розподілу функціональних повноважень або уповноважена особа.

Пунктом 1 розділу 5 названого Порядку встановлено, що рішення за розглядом скарги приймає керівник контролюючого органу, його заступник відповідно до розподілу функціональних повноважень або уповноважена особа.

Суд враховує, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про те, що ОСОБА_3 є уповноваженою особою ДФС України /а.с. 30-31/.

З приводу доводів позивача про те, що у Єдиному державному реєстрі відсутні відомості про уповноваження ОСОБА_3 на підписання рішень про результати розгляду скарг, суд зауважує, що відображення таких відомостей не передбачено Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

З урахуванням наведеного, суд визнає, що скаргу позивача на вимогу від 13 травня 2019 року № Ф-33606-17 розглянуто, а рішення про результати розгляду скарги підписано уповноваженою на те особою.

Суд також враховує, що станом на дату розгляду скарги ДФС України не ліквідовано в установленому законом порядку, на підтвердження чого відповідачем надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 30/.

Відтак, посилання позивача на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 ДФС України реорганізовано у Державну податкову службу України суд визнає безпідставними.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, як визначено частиною першою цієї статті, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідачем доведено правомірність спірної вимоги та наявність у відповідача обов`язку зі сплати єдиного внеску за 2017-2018 роки.

Водночас позивачем не наведено посилань на обставини та не надано суду доказів, що у своїй сукупності свідчили б про відсутність у нього обов`язку зі сплати єдиного внеску за спірний період.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.

Таким чином, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно із статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 39461639), Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 39292197), Державної податкової служби України (пл. Львівська, 8, м. Київ, 04655, код ЄДРПОУ 43005393) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 11 жовтня 2019 року.

Головуючий суддя А.О. Чеснокова