Рішення № 84895664, 11.10.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/2882/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Військової частини А1546 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

05 серпня 2019 року Військова частина А1546 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення залишкової вартості речового забезпечення в сумі 5443,85 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що громадянин ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в Збройних силах України (Військова частина А1546) та забезпечувався майном особистого користування. В подальшому відповідача звільнено з військової служби в запас через службову невідповідність. Наразі ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед позивачем за отримані ним предмети майна особистого користування, строки носіння яких не закінчились на момент звільнення, в сумі 5443,85 грн. Вищевказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з метою стягнення вищевказаної суми в примусовому порядку.

28 серпня 2019 року на запит суду від 07 серпня 2019 року щодо доступу до персональних даних Автозаводською районною державною адміністрацією виконавчого комітету Кременчуцької міської ради надано інформацію про місце проживання (перебування) гр. ОСОБА_1 .

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

19 вересня 2019 року до суду надійшов відзив ОСОБА_1 на позов, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на хибність розрахунку суми заборгованості за майно особистого користування, наданого позивачем. Наполягав на тому, що наданий позивачем розрахунок не містить відомостей про вартість фактично невиданого позивачу майна особистого користування, на яке останній мав право, а тому правила взаємозаліку свідчать про відсутність у ОСОБА_1 жодної заборгованості перед позивачем. Крім того, вказував на відсутність у позивача права на звернення до суду з позовом про стягнення з позивача заборгованості /а.с. 40-42/.

10 жовтня 2019 року судом отримано відповідь позивача на відзив, у якому представник Військової частини А1546 обґрунтовує наявність права на звернення до суду з цим позовом, а також спростовує доводи відповідача про відсутність в матеріалах позову розрахунку, переліку майна, строку його недоносу, дат отримання та строків експлуатації отриманого ОСОБА_1 майна особистого користування. Крім того, позивач зазначає, що обставини з приводу недоотримання відповідачем належного йому майна особистого користування не є предметом цього спору, а відтак посилання ОСОБА_1 на погашення його заборгованості шляхом здійснення взаємозаліку є безпідставними.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що 11 листопада 2016 року між Міністерством оборони України та гр. ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського і старшинського складу /а.с. 49-51/

Наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) № 3-рс від 04 січня 2017 року молодший сержант ОСОБА_1 призначений на посаду командира відділення управління - начальника радіостанції реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону /а.с. 13/.

Згідно наказу командира Військової частини А1546 (по стройовій частині) № 4 від 06 січня 2017 року молодший сержант ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу частини, на всі види забезпечення /а.с. 14/.

Наказом командира Військової частини А1546 від 14 вересня 2018 року (по особовому складу) № 35-рс командира відділення управління - начальника радіостанції реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону молодшого сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за пунктом "д" через службову невідповідність /а.с. 15/.

Відповідно до наказу командира Військової частини А1546 (по стройовій частині) від 14 вересня 2018 року № 234 молодшого сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення /а.с. 16/.

Відтак, командир відділення управління - начальник радіостанції реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону молодший сержант ОСОБА_1 упродовж періоду з 06 січня 2017 року по 14 вересня 2018 року проходив військову службу у Військовій частині А1546 та забезпечувався майном особистого користування.

У зв`язку зі звільненням відповідача з військової служби мало місце дострокове припинення трудових відносин з гр. ОСОБА_1 за Контрактом від 11 листопада 2016 року, а відтак у останнього виник обов`язок з відшкодування вартості майна особистого користування, обчисленої пропорційно часу, який залишився до кінця строку носіння.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов таких висновків.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовані Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011).

Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 2011 дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей.

Абзацами 1-2 частини першої статті 9-1 Закону № 2011 передбачено, що продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України; речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства оборони України № 232 від 29 квітня 2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 року за № 768/28898, затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (надалі Інструкція № 232).

Згідно абзацу 7 пункту 4 розділу ІІІ Інструкції № 232 у разі звільнення з військової служби осіб офіцерського складу, сержантського і старшинського складу та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту, засудженням особи до позбавлення волі або обмеженням волі за вироком суду, що набрав законної сили, вартість виданих їм предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися, утримується з урахуванням зносу та проводяться взаєморозрахунки в разі неотримання військовослужбовцем речового майна, право на отримання якого наступило за час проходження служби.

Відповідач звільнений з військової служби відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу за пунктом "д" (через службову невідповідність), а тому останній зобов`язаний відшкодувати суму вартості виданих йому предметів речового майна, строки носіння яких не закінчились, а саме: панами літньої польова - 1 шт. - вартістю 78,96 грн., шапки зимової - 1 шт. - вартістю 65,88 грн., куртки ВВС - 1 шт. - вартістю 1704,00 грн., штанів ВВС - 1 шт. - вартістю 857,76 грн., штанів до кост. літніх польових - 1 шт. - вартістю 857,67 грн., шапки фески під шолом - 1 шт. - вартістю 34,98 грн., куртки костюму утепленої - 1 шт. - вартістю 1634,68 грн., шарфа-труби літнього - 1 шт. - вартістю 16,00 грн., черевиків з в/б - 3 пар. - вартістю 1350,00 грн., фуфайки з коротким рукавом - 3 шт. - вартістю 59,99 грн., трусів трикотажних - 2 шт. - вартістю 45,90 грн.

Слід зауважити, що за правилами абзацу 2 пункту 9 Інструкції № 232 передбачено, що строки носіння або експлуатації предметів речового майна особистого користування, що видається офіцерам, прапорщикам, мічманам та військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, обчислюються з дня виникнення в них права на його отримання. Речове майно особистого користування, видане зазначеним особам, обліковується за місяцем виникнення права на отримання цього майна.

Наявною в матеріалах справи довідкою-розрахунком № 62 від 14 вересня 2018 року вбачається, що вартість виданих відповідачу предметів речового забезпечення, яку він має відшкодувати з урахуванням фактичного зносу, складає 5443,85 грн. /а.с. 19/.

При цьому, суд відхиляє посилання гр. ОСОБА_1 на те, що строки носіння майна особистого користування позивачем під час здійснення розрахунку заборгованості за речове забезпечення застосовано неправильно, оскільки вищевказані доводи спростовуються наявними в матеріалах справи документами. Так, копія атестата від 05 січня 2017 року містить особистий підпис відповідача, яким підтверджено, що під час отримання речового забезпечення позивачем вартість переліченого в атестаті військового майна, його кількість, якість, вартість та час видачі зазначені вірно /а.с. 20/.

Так само не визнаються судом обґрунтованими доводи відповідача про відсутність у позивача передбаченого Контрактом від 11 листопада 2016 року права на звернення до суду з метою стягнення заборгованості за речове забезпечення, оскільки положеннями пунктів 6 та 7 Контракту від 11 листопада 2016 року передбачено, що при вирішенні питань, не передбачених цим Контрактом, сторони керуються вимогами законів та інших нормтивно-правових актів. У разі порушення умов, визначених Контрактом, сторони несуть відповідальність згідно із Законом.

Твердження ОСОБА_1 про те, що ним не отримано деяких видів речового забезпечення, право на яке він набув під час проходження служби за Контрактом від 11 листопада 2016 року, а тому за правилами проведення взаємозаліку він не має заборгованості перед позивачем, не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи.

Відхиляючи такі доводи, суд зазначає, що питання щодо визначення розміру вартості та перевірка обставин щодо неотримання позивачем деяких видів речового забезпечення не є предметом цього спору, а відтак суд позбавлений можливості надавати правову оцінку обставинам, що пов`язані з правовідносинами між позивачем та відповідачем з приводу стягнення з останнього вартості недоотриманого ОСОБА_1 речового майна.

Відтак, проаналізувавши матеріали справи у їх сукупності суд дійшов висновку про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем з відшкодування залишкової вартості предметів речового забезпечення в розмірі 5543,85 грн.

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що станом на дату розгляду справи судом сума вартості отриманих ОСОБА_1 предметів речового забезпечення, строки носіння яких не закінчились, відповідачем не сплачена, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Таким чином, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Отже, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 11, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Військової частини А1546 Міністерства оборони України (проспект Свободи, 69-А, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, ЄДРПОУ 08347306) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) про стягнення коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Військової частини А1546 Міністерства оборони України (проспект Свободи, 69-А, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, ЄДРПОУ 08347306) залишкову вартість предметів речового забезпечення в сумі 5543 (п`ять тисяч п`ятсот сорок три) гривні 85 (вісімдесят п`ять) копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.О. Чеснокова