Рішення № 84894918, 10.10.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

10 жовтня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2919/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сєвєродонецького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та рішення, зобов`язання поновити нарахування і виплату страхових виплат,-

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Сєвєродонецького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі – Відповідач), в якому після уточнення позовних вимог просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Сєвєродонецького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області щодо не нарахування, не призначення та невиплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат у зв`язку зі смертю потерпілого (годувальника);

- зобов`язати Сєвєродонецьке міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 страхових виплат у зв`язку зі смертю потерпілого (годувальника) та виплатити заборгованість, починаючи з 01.06.2015 (арк.спр.26-32).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Позивач є пенсіонером за віком та внутрішньо-переміщеною особою. 01.12.2014 ОСОБА_1 стала на облік до Сєвєродонецького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області та отримувала страхові виплати у зв`язку із втратою годувальника. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Сєвєродонецького міського відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області як отримувач страхових виплат у зв`язку із втратою годувальника. З 01.06. 2015 відповідач припинив виплату страхових виплат без пояснення своїх дій. Лише листом № 21-08 від 19.06.2019 від Сєвєродонецького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування ОСОБА_2 К. дізналася про те, що їй припинені щомісячні страхові виплати з 01.06.2015 у зв`язку із закінченням терміну дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Крім того відповідач в листі повідомив про те, що відповідно до протоколу комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.11.2016 №20 страхові виплати ОСОБА_1 не призначені, мотивувавши це положеннями, що містяться в Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 08.06.2016 №365. Позивач вважає, що бездіяльність відповідача є незаконною, протиправною, а тому за захистом своїх прав звернувся до суду, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 09.08.2019 за вхідним реєстраційним номером 42138/2019 надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову (арк.спр.39-42).

На вищевказаний відзив до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримав заявлені позовні вимоги (арк.спр.69-74).

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про можливість розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 03.01.2001 Брянківським МВ УМВС України в Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 (арк.спр.10-11,14).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 11.12.2014 №919014829 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2 (арк.спр.13).

Позивач є пенсіонером по втраті годувальника, що підтверджується посвідченням №105069 від 03.11.2000 (арк.спр.12).

11.12.2014 позивач звернулась до відповідача з заявою, в якій просила тимчасово продовжити раніше призначену страхову виплат у зв`язку зі смертю годувальника (арк.спр.58).

Відділенням виконавчої дирекції Фонду в м. Сєвєродонецьку Луганської області 23.12.2014 №1211/2094.1/2094.1/22 винесено постанову продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати особі, яка має на це право у разі смерті потерпілого у зв`язку з тимчасовим місцем проживання, якою вирішено продовжити ОСОБА_1 виплати з 01.12.2014 по 31.12.2014 включно (арк.спр.56).

21.01.2015 Відділенням виконавчої дирекції Фонду в м. Сєвєродонецьку Луганської області винесено постанову №1211/2094.1/2094.1/23, якою продовжено раніше призначену щомісячну страхову виплату особі, яка має на це право у разі смерті потерпілого у зв`язку з тимчасовим місцем проживання, та продовжено ОСОБА_1 виплати з 01.05.2015 по 31.01.2015 включно (арк.спр.53).

17.02.2015 Відділенням виконавчої дирекції Фонду в м. Сєвєродонецьку Луганської області винесено постанову №1211/2094.1/2094.1/26, якою продовжено раніше призначену щомісячну страхову виплату особі, яка має на це право у разі смерті потерпілого у зв`язку з тимчасовим місцем проживання, та продовжено ОСОБА_1 виплати з 01.02.2015 по 31.05.2015 включно (арк.спр.48).

16.05.2015 позивач звернулась до відповідача з заявою, в якій просила тимчасово продовжити раніше призначену страхову виплат у зв`язку зі смертю годувальника (арк.спр.55).

20.09.2016 позивач звернулась до відповідача з заявою, в якій просила тимчасово продовжити раніше призначену страхову виплат у зв`язку зі смертю годувальника (арк.спр.46).

Протоколом №20 від 30.11.2016 засідання комісії з питань призначення (відновлення) вирішено не призначати ОСОБА_1 соціальні виплати (арк.спр.66).

Відповідачем надано довідку від 31.07.2019 №1712/02-1 з якої вбачається, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в відділенні та отримувала страхові виплати в разі втрати годувальника як внутрішньо переміщена особа з адресою реєстрації згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 11.12.2014 року №14829 АДРЕСА_3 , з 01.12.2014року по 31.05.2015 року.

За період перебування на обліку в відділенні з 01.12.2014 року по 31.05.2015 року було проведено перерахунок щомісячних страхових виплат з 01.03.2014 року, проведена доплата по перерахунку за березень 2014 року - грудень 2014 року в сумі 729,65грн., виплачені щомісячні страхові виплати за грудень 2014 року - травень 2015 року в сумі 8811,65грн. Розмір останньої виплаченої в травні 2015 року щомісячної страхової виплати складає 1486,75грн.

Щомісячні страхові виплати були припинені з 01.06.2015 року у зв`язку із закінченням терміну дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відповідно до «Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення», затвердженого постановою КМУ від 01.10.2014 року №509 в редакції, чинній на той час.

Невиплачених щомісячних страхових виплат за період перебування на обліку в відділенні немає.

20.09.2016 року ОСОБА_1 звернулася до відділення із заявою про продовження раніше призначених страхових виплат та надала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з адресою реєстрації АДРЕСА_2 . Відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, протоколом комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.11.2016 року №20 страхові виплати не призначені (арк.спр.44).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов`язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Статтею 173 Кодексу законів про працю України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

З 01 січня 2015 року набув чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII, яким Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» викладено в новій редакції, згідно з якою він став називатися Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до п.п. 4 та 5 розд. VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» утворено Фонд соціального страхування України, реорганізувавши шляхом злиття Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Фонд соціального страхування України та його робочі органи є правонаступниками Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції цього Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділень у районах і містах обласного значення, а також Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, його виконавчої дирекції, відділень цього Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та їх робочих органів.

Згідно з ч. 3 ст. 8 вказаного Закону робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що створюються за рішенням правління Фонду на підставі затвердженої ним структури органів Фонду. Управління виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами.

З огляду на наведені положення законодавства до відповідача у справі перейшли обов`язки щодо призначення та виплати виплат, що передбачені Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі Закон №1105-XIV).

Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Статтею 36 Закону №1105-XIV визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Страхові виплати складаються із:

1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);

2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Статтею 41 Закону №1105-XIV визначено, що у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають, зокрема, непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Частиною першою статті 47 № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п`ята статті 47 Закону № 1105-XIV).

Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».

Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

За положеннями пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами, надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Як зазначено в статті 2 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Водночас частиною першою статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як скасування дії довідки ВПО, тобто відсутність діючої довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При розгляді даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені у постанові ОСОБА_3 Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц, що відсутність діючої довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат (№ рішення в ЄДРСР 76812061).

Оскільки відсутність діючої довідки про взяття на облік позивача як внутрішньо переміщеної особи не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат, скасування такої довідки також не є підставою для припинення страхових виплат, а також для зняття з обліку страхового випадку та потерпілого.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що припинення з 01.06.2015 року виплати позивачу раніше призначеної щомісячної страхової виплати, у зв`язку із закінченням терміну дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи здійснено відповідачем протиправно за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 46 Закону № 1105-ХIV, або підстав, передбачених іншим законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).

Тобто, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від асигнувань на виплату таких коштів.

Так суд зазначає, що статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Враховуючи викладене, а також виходячи з того, що право на отримання страхових виплат є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд дійшов висновку що, відповідач допустив протиправну бездіяльність, що свідчить про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача до вчинення необхідних дій з метою відновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з такого.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн. (арк.спр.3).

Оскільки рішення прийнято на користь позивача, то судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, оскільки Сєвєродонецьке міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області є відокремленим підрозділом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області без статусу юридичної особи.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Сєвєродонецького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та рішення, зобов`язання поновити нарахування і виплату страхових виплат - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Сєвєродонецького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат у зв`язку зі смертю годувальника з 01 червня 2015 року.

Зобов`язати Сєвєродонецьке міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (ідентифікаційний код 41457899, місцезнаходження: 93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, проспект Центральний, будинок 17) поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 01 червня 2015 року виплату раніше призначеної щомісячної страхової виплати, а також виплатити заборгованість з щомісячних страхових виплат, що виникла за період їх несплати, починаючи з 01 червня 2015 року.

Допустити рішення до негайного виконання у межах стягнення суми за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (ідентифікаційний код 41313100, місцезнаходження: 93411, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, просп. Гвардійський, буд. 30) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.О. Кисельова