Рішення № 84894514, 11.10.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2019 р. справа № 300/1759/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації

про визнання дій протиправними та зобов`язання до їх вчинення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), 21.08.2019, звернувся в суд з позовною заявою до Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації (надалі, також - відповідач) про визнання протиправними дій, що полягали у відмові надати дозвіл позивачу для здійснення перереєстрації легкового автомобіля марки Mitsubishi Carisma, номер кузова НОМЕР_1 , 2002 року випуску, як члену сім`ї померлого ОСОБА_2 та зобов`язання надати такий дозвіл.

Позов мотивовано тим, що співмешканець позивача - ОСОБА_2 , інвалід 2 групи, відповідно до наказу Головного управління праці та соціального захисту населення Івано-Франківської обласної державної адміністрації №30 від 27.03.2009 був безоплатно забезпечений автомобілем марки MITSUBISHI CARISMA 2002 року випуску, кузов № НОМЕР_1 . У зв`язку із смертю ОСОБА_2 , позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на перереєстрацію вказаного автомобіля як члену сім`ї померлого, проте, відповідач, протиправно, на думку позивача, відмовив у наданні дозволу на перереєстрацію даного автомобіля, мотивуючи це відсутністю належних правових підстав. Позивач стверджує, що така відмова суперечить окремим положенням Порядку забезпечення інвалідів автомобілями. У зв`язку із вказаним, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації щодо відмови надати дозвіл для здійснення перереєстрації легкового автомобіля марки Mitsubishi Carisma, номер кузова НОМЕР_1 , 2002 року випуску, як члену сім`ї померлого ОСОБА_2 та зобов`язати надати позивачу такий дозвіл.

Івано-Франківським окружним адміністративним судом 23.08.2019 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін, згідно із правилами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) (а.с.1-2).

Представником відповідача, на виконання вимог пункту 5 ухвали суду про відкриття провадження подано копії письмових документів, серед яких, зокрема: долучені ОСОБА_1 до заяви від 15.04.2019 документи; копія витягу з протоколу від 11.06.2019 №4 (а.с.23-34).

Незважаючи на вказане, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

У відповідності до вимог частини 6 статті 162, частини 2 статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Враховуючи те, що на адресу суду не надійшло жодного повідомлення про неможливість подання відзиву на позовну заяву, суд кваліфікує неподання відзиву в даній адміністративній справі, як визнання позову.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, судом встановлено такі обставини.

ОСОБА_2 , інваліду 2 групи загального захворювання, відповідно до наказу Головного управління праці та соціального захисту населення Івано-Франківської ОДА від 27.03.2009 №30, керуючись пунктом 41 постанови Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 №999 та протоколом засідання Комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України №26/ГД-11210 від 05.03.2009, виділено для користування автомобіль, що надійшов на адресу Головного управління як гуманітарна допомога, а саме: легковий автомобіль марки Mitsubishi Carisma, номер кузова НОМЕР_1 , 2002 року випуску (а.с.9).

Згідно із копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , вказаний автомобіль, з реєстраційним номером НОМЕР_3 , 01.04.2009 зареєстровано на ОСОБА_2 (а.с.18)

Наявною в матеріалах адміністративної справи копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 12.11.2014 підтверджується те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (а.с.13).

У зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , та з урахуванням того, що позивач, на його переконання, є членом сім`ї померлого інваліда, оскільки фактично проживав із ОСОБА_2 без реєстрації та до моменту смерті останнього здійснював догляд за ним, що підтверджується копіями Акта обстеження матеріально-побутових умов і сімейних обставин від 28.09.2018 (а.с.17) та довідки про склад сім`ї від 18.03.2019 №10826 (а.с.16), ОСОБА_1 15.04.2019 звернувся до відповідача із заявою, у якій просив передати безоплатно у власність вищезазначений легковий автомобіль, яким забезпечено через органи соціального захисту населення померлого ОСОБА_2 (а.с.14).

У свою чергу, Департаментом соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації листом від 14.06.2019 №1715/081-34/10-19 (а.с.15) повідомлено позивача про те, що відповідно до підпункту 5.1 пункту 5 витягу з протоколу №4 засідання робочої групи з питань гуманітарної допомоги при облдержадміністрації від 11.06.2019 (а.с.33), ОСОБА_1 відмовлено у безоплатній передачі у власність легкового автомобіля, яким забезпечено ОСОБА_2 , у зв`язку із відсутністю на це належних підстав.

ОСОБА_1 , не погодившись із вищезазначеним рішенням відповідача, з метою захисту власних прав та інтересів звернувся із даною позовною заявою до суду.

Перевіряючи обґрунтованість рішення відповідача про відсутність у позивача права на безоплатне отримання у власність автомобіля, визнаного гуманітарною допомогою, суд дійшов висновку про таке.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 за №875-XII (надалі, також - Закон №875-XII), Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" від 06.10.2005 №2961-IV (надалі, також - Закон №2961-IV), Порядку забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 за №999, (надалі, також - Постанова №999), інших законів та підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент врегулювання спірних правовідносин.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 26 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні", держава гарантує розробку, виробництво технічних та інших засобів реабілітації та закупівлю спеціального автотранспорту, виробів медичного призначення та забезпечення ними осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю для соціальної адаптації, полегшення умов праці і побуту, спілкування осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, поширює інформацію про таку продукцію.

Перелік технічних та інших засобів реабілітації, порядок забезпечення ними осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю затверджуються Кабінетом Міністрів України, передбачено частиною 9 статті 26 Закону №2961-IV.

Відповідно до частини 3 статті 38 Закону №875-XII після смерті особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, у тому числі визнаний гуманітарною допомогою, за бажанням членів її сім`ї може бути переданий у їх власність безоплатно у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Механізм забезпечення легковими автомобілями, зазначеними в абзаці шостому статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" (далі - автомобіль) осіб з інвалідністю, зокрема дітей з інвалідністю, які мають право на їх отримання безоплатно або на пільгових умовах, є громадянами України і місце проживання яких зареєстровано (далі - місце реєстрації) в Україні в установленому законодавством порядку визначено Порядком забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 за №999.

Відповідно до пункту 16 вказаної Постанови, особі з інвалідністю, законному представнику недієздатної особи з інвалідністю чи дитини з інвалідністю автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, за її (його) бажанням може бути безоплатно переданий у власність після закінчення 10-річного строку експлуатації. Після смерті особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю такий автомобіль може бути безоплатно переданий у власність члену її сім`ї (за бажанням такого члена сім`ї), який на час смерті особи з інвалідністю були зареєстровані за місцем реєстрації особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю.

Водночас, особливості забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями, визнаними гуманітарною допомогою, регламентовано окремим, останнім розділом Порядку №999 "Забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями, визнаними гуманітарною допомогою". Так, за змістом абзацу 8 пункту 41 Постанови №999 після смерті особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю автомобіль, визнаний гуманітарною допомогою, яким особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю були забезпечені через структурний підрозділ з питань соціального захисту населення, за бажанням членів сімей, спадкоємців осіб з інвалідністю передається їм у власність безоплатно за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. У разі відсутності членів сім`ї, спадкоємців або в разі небажання членів сім`ї, спадкоємців отримати автомобіль такий автомобіль повертається структурному підрозділу з питань соціального захисту населення.

Абзацом 8 пункту 3 Постанови №999 передбачено, що до членів сім`ї особи з інвалідністю належать громадяни України, які проживають разом з нею, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки або піклування над неповнолітніми дітьми, а також на інших підставах, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, та місце проживання яких зареєстровано в Україні в установленому законодавством порядку.

Разом з цим, частиною 2 статті 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

З наведених положень випливає, що законодавцем встановлено сукупність умов, за яких особам може безоплатно передаватись автомобіль після смерті власника - особи з інвалідністю. Такими є статус члена сім`ї померлого, встановлення факту спільного проживання та реєстрація місця проживання за однією адресою із особою з інвалідністю на момент смерті.

До позовної заяви позивачем долучено копію розпорядження Головного управління праці та соціального захисту населення Івано-Франківської облдержадміністрації на компенсацію витрат на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля №03.01/31 від 08.05.2009 (а.с.19). Так, у пункті 15 зазначеного розпорядження особою, яка здійснює керування автомобілем за дорученням зазначено ОСОБА_3 , який є двоюрідним братом особи з інвалідністю - ОСОБА_2 .

Окрім цього, як встановлено судом, копіями Акта обстеження матеріально-побутових умов і сімейних обставин від 28.09.2018 (а.с.17) та довідки про склад сім`ї від 18.03.2019 №10826 (а.с.16) підтверджено, що позивач, до моменту смерті ОСОБА_2 , доглядав за останнім та проживав разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи наведені обставини, на переконання суду, у розумінні абзацу 8 пункту 3 Постанови №999, а також, частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України, позивач є членом сім`ї померлого ОСОБА_2 .

Стосовно встановленої положеннями Постанови №999 вимоги про реєстрацію місця проживання за однією адресою із особою з інвалідністю на момент смерті, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація особи за місцем проживання - це внесення інформації до паспортного документа та Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

З наявної у матеріалах справи копії сторінок паспорта позивача судом встановлено, що починаючи з 29.12.2009 місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.11). Однак, місце проживання померлого ОСОБА_2 зареєстровано за такою адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16).

З цього приводу суд зазначає, що сама лише реєстрація особи за певною адресою не є підтвердженням її постійного там проживання, в тому числі, із померлою особою з інвалідністю та наявність спільного побуту, а поняття місця проживання та місце реєстрації не є тотожними. Такий висновок суду відповідає і позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладений в ухвалі суду від 27.11.2013, провадження 6-41137св13.

Разом з цим, слід звернути увагу і на висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зазначені в ухвалі від 28.01.2015, провадження №6-47211св13. Так, колегія суддів дійшла переконання про те, що відмітка у паспорті про реєстрацію місця проживання, за відсутності інших достатніх, належних і достовірних доказів, не є безспірним доказом проживання особи у конкретному жилому приміщенні.

Відповідно до абзацу 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до частини 2 статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейським судом з прав людини, пунктом 115 рішення від 14 червня 2007 року в справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" (Заява №77703/01) вкотре надано трактування поняття "якість закону", зокрема зазначено, що закон має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосовування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі - у разі потреби, за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку.

Таким чином, аналіз положень абзацу 1 пункту 16 та абзацу 8 пункту 3 Порядку №999 дозволив суду дійти висновку про недостатню чіткість та передбачуваність у практичному застосуванні положень пункту 16. В даному випадку це зумовлено складністю визначення умов реалізації особою права на безоплатну передачу у власність автомобіля, оскільки такими є, як уже зазначалось судом, не лише реєстрація місця проживання за однією із померлим адресою, але й підтвердження факту спільного проживання, ведення спільного побуту, господарства та наявність взаємних прав та обов`язків, зокрема, на підставах, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, та місце проживання яких зареєстровано в Україні в установленому законодавством порядку.

Враховуючи вищенаведені правові норми, встановлену приналежність позивача до членів сім`ї ОСОБА_2 , а також підтверджений факт їх спільного проживання як сукупність підстав для реалізації права на отримання автомобіля, на переконання суду, слід зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на здійснення перереєстрації легкового автомобіля марки Mitsubishi Carisma, номер кузова НОМЕР_1 , 2002 року випуску, визнаного гуманітарною допомогою, яким забезпечено ОСОБА_2 , на підставі наказу Головного управління праці та соціального захисту населення Івано-Франківської обласної держаної адміністрації.

Окрім вказаного, суд зазначає, що ні оскаржене рішення засідання робочої групи з питань гуманітарної допомоги при облдержадміністрації, ні лист Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 14.06.2019 №1715/091-34/10-19, не містять жодного обґрунтування підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на проведення перереєстрації автомобіля, та будь-яких роз`яснень стосовно необхідних умов, за наявності яких заява позивача підлягатиме задоволенню.

Зважаючи на наведене, суд звертає увагу на положення частин 2 статті 2 КАС України, відповідно до якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, суд дійшов переконання, що з урахуванням необґрунтованості рішення відповідача в частині відсутності у позивача належних підстав для безоплатної передачі у власність легкового автомобіля, визнаного гуманітарною допомогою, яким була забезпечена померла особа з інвалідністю, та наявності правових підстав, передбачених Постановою №999 для передачі вказаного автомобіля позивачу, оскаржене рішення Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації є безпідставним та неправомірним.

За таких умов, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до положень частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанції №0.0.1443708929.1 від 21.08.2019, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,80 грн (а.с.3). Будь-яких доказів про понесення ОСОБА_1 інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, суду не подано, відтак, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачена останнім сума судового збору, що становить 768,80 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 255, 263, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації у безоплатній передачі у власність ОСОБА_1 легкового автомобіля марки Mitsubishi Carisma, номер кузова НОМЕР_1 , 2002 року випуску, визнаного гуманітарною допомогою, яким забезпечено померлу особу з інвалідністю - ОСОБА_2 .

Зобов`язати Департамент соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації здійснити заходи щодо передачі ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_5 ) автомобіля Mitsubishi Carisma, номер кузова НОМЕР_1 , 2002 року випуску на праві приватної власності.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ - 25925236) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_5 ) сплачену суму судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_5 .

Відповідач: Департамент соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації, адреса: вул. Леся Курбаса, буд. 2, м. Івано-Франківськ, 76000, код ЄДРПОУ - 25925236.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.