Рішення № 84893991, 10.10.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2019 року м. Житомир справа № 240/9716/19

категорія 112030100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Міністерства оборони України від 12.04.2019 №46, виражене у формі протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, в частині відмови йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служи при перебуванні в країнах де велись бойові дії;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити і виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов`язаної із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму.

Крім того, в прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 провив суд встановити судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов`язати Міністерство оборони України протягом місяця з дня набрання рішенням законної сили подати звіт про виконання рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок поранення, контузії, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Однак, рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 12.04.2019 №46, йому було відмовлено у призначенні та виплаті вказаної одноразової грошової допомоги, з посиланням на те, що інвалідність позивачу встановлена понад трьохмісячний термін після звільнення зі служби.

ОСОБА_1 вважає рішення від 12.04.2019 №46 протиправним, оскільки застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пов`язується не з фактом звільнення його з військової служби, в тому числі й строкової, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби. В підтвердження своєї позиції, позивач посилається, на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.07.2018 по справі № 816/488/16, від 21.08.2018 у справі №278/2478/17, від 21.08.2018 у справі №295/14297/16-а; від 25.09.2018 у справі №741/982/16-а, від 25.09.2018 у справі №820/2764/16, від 22.03.2018 у справі №288/349/17.

Вказані обставини, зумовили звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою судді від 05 серпня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, а позивачу надано десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення зазначених в ній недоліків позовної заяви.

14 серпня 2019 року до суду надійшла заява позивача з усуненими недоліками позовної заяви.

Ухвалою судді від 02 вересня 2019 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання. Крім того, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копію вищезазначеної ухвали, а також копію позовної заяви з доданими до неї документами 05 вересня 2019 року було надіслано на адресу місцезнаходження Міністерства оборони України, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, що повернулись на адресу суду, ухвалу про відкриття провадження у справі Міністерство оборони України отримало 09 вересня 2019 року (а.с.43).

23 вересня 2019 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що Міністерство оборони України заперечує проти заявлених позовних вимог, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, а тому просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 . Таку позицію відповідач аргументував тим, що позивачем не враховано, що приписами ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" серед осіб, які мають право на призначення одноразової грошової допомоги, розмежовано такі категорії осіб, як військовослужбовці, для яких право на допомогу не обмежене жодними часовими рамками, та військовослужбовці строкової служби, для яких обов`язковою умовою набуття права на допомогу є встановлення інвалідності в межах трьох місяців після звільнення з військової служби. Крім того, відповідач зазначив, що для позивача днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є 26 липня 2011 року - дата встановлення йому вперше ІІ групи інвалідності. Водночас, п. 6 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції чинній станом на 26.07.2011) передбачено, що для особи, яка проходила строкову військову службу та отримала інвалідність, граничний термін отримання інвалідності, яка давала б її підстави для виплати зазначеної допомоги у разі інвалідності, спливає після закінчення трьох місяців з моменту звільнення зі служби. Натомість ОСОБА_1 ІІ група інвалідності була встановлена через 27 років після звільнення з строкової військової служби, а відтак, Міністерство оборони України вважає, що підстави для виплати позивачу одноразової грошової допомоги відсутні (а.с.44-47).

Відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 05.06.1982 по квітень 1984 року в складі військової частини пп 71240 проходив військову службу в Демократичній республіці Афганістан, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією довідки Житомирського обласного військового комісаріату від 28.01.2019 №820 (а.с.25).

З довідки військової частини польова пошта 93982 від 19.10.1983 №887 вбачається, що сержант військової частини пп 71240 ОСОБА_1 17 жовтня 1983 року під час виконання бойового завдання отримав легке поранення: вогнепальне кульове сліпе поранення правої стопи (а.с.17).

08 серпня 2011 року Житомирською обласною МСЕК №2 під час первинного огляду встановлено ОСОБА_1 з 26.07.2011 ІІ групу інвалідності, внаслідок поранення, контузії, так, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААА №732545 від 08.08.2011 (а.с.18).

В подальшому цією ж МСЕК був проведений повторний огляд позивача, за наслідками якого підтверджено наявність у ОСОБА_1 з 01.09.2016 ІІ групи інвалідності, внаслідок поранення, контузії, так, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії (довідка до акта огляду МСЕК серії 12 ААА №514846 від 07.09.2016, а.с.19).

Управлінням праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м.Житомира 15 вересня 2016 року було видано позивачу посвідчення інваліда війни ІІ групи серії НОМЕР_1 (а.с.4).

Матеріалами справи підтверджено, що 04 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України через Житомирський обласний військовий комісаріат із заявою про призначення та виплату йому, як інваліду ІІ групи з 01.09.2016 внаслідок поранення, контузії, так, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (а.с.15). Однак, розглянувши подані ОСОБА_1 заяву та документи, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення, оформлене протоколом від 12.04.2019 №46, про відмову у призначенні йому одноразової грошової допомоги (а.с.34).

Підставою для прийняття такого рішення стало те, що згідно з п. 6 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, яка діяла в 2011 році на час первинного встановлення ОСОБА_1 ІІ групи інвалідності), а також згідно з пп. 4 п. 2 Порядку та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499, одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим із строкової військової служби, у разі якщо інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби. Оскільки, зі строкової військової служби ОСОБА_1 було звільнено 28.04.1984, а ІІ групу інвалідності йому первинно було встановлено 26.07.2011, тобто понад 3-місячеий термін, то відповідачем був зроблений висновок про відсутність у позивача права на одержання одноразової грошової допомоги (а.с.34).

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Вирішуючи публічно-правовий спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон України №2232-ХІІІ).

Стаття 41 Закону України №2232-ХІІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачає, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів під час виконання ними обов`язків служби здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах визначені в Законі України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).

У відповідності до ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-XII останній поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісті.

Статтею 12 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з ст. 2 Закону № 2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спірних правовідносин у даному випадку є вимога позивача призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу, як інваліду ІІ групи внаслідок поранення, контузії, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що одноразова грошова допомога є гарантованою державою виплатою лише тим особам, які за цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 9 ст. 16-3 Закону України №2011-XII закріплено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст), визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, далі - Порядок №975).

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. №1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255).

Натомість, особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, у разі встановлення інвалідності, є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.

В той же час, на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема на отримання одноразової грошової допомоги, може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов`язує рівень соціального захисту, зокрема зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено Порядком та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Відтак, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Разом з тим, періодичне підтвердження раніше встановленої групи інвалідності або відсотка втрати працездатності не є обставиною, яка спричиняє виникнення у військовослужбовця нових прав у сфері соціального захисту, якщо про це прямо не вказано у законодавстві, що регулює ці правовідносини.

Зазначена правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 14 березня 2019 року по справі №127/12394/17.

Як встановлено судом із матеріалів справи, вперше позивачу ІІ групу інвалідності внаслідок поранення, контузії, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, що надавала йому право на отримання одноразової грошової допомоги, було встановлено з 26 липня 2011 року (а.с.18).

Таким чином з огляду на положення п. 3 Порядку № 975 датою виникнення у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановлення ІІ групи інвалідності є 26.07.2011 - дата коли йому було вперше встановлено зазначену групу інвалідності.

В подальшому під час повторного огляду, встановлена позивачу ІІ група інвалідності та її причина не змінювались, а лише були підтвердженні з 01.09.2016 у довідці до акту огляду МСЕК серії 12 ААА №514846 від 07.09.2016 (а.с.19).

Оскільки, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги законодавством було визначено, що моментом виникнення у особи права на отримання одноразової грошової допомоги, є дата встановлення інвалідності, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, а саме Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 (далі – Порядок №499) в редакціях станом на 26.07.2011.

Аналогічний правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13 червня 2019 року справа №1640/2510/18, яка відповідно до вимог ч. 4 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню судом у спірних відносинах в даній адміністративній справі.

Пунктом 6 частини 2 статті 16 Закону України №2011-XII (у редакції від 10.03.2010, чинній на момент первинного встановлення позивачу 26.07.2011 інвалідності ІІ групи), передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.

Вищезазначеною нормою встановлено особливий порядок правового регулювання виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям строкової військової служби, тобто вона є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги таким особам, зокрема:

- особливі суб`єкти отримання допомоги - військовослужбовці строкової військової служби та особи, звільнені із строкової військової служби;

- визначений час настання інвалідності - під час проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження;

- відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі строкової військової служби.

Таким чином, частиною шостою статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року) для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції ст.16 Закону №2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

Висновок щодо такого трактування правової норми п.6 ч. 2 ст. 16 Закону України №2011-ХІІ висловлений Верховним Судом у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.06.2018 у справі №750/5074/17 (адміністративне провадження №К/9901/44751/18) і відповідно до вимог ч. 4 ст. 242 КАС України цей висновок підлягає врахуванню судом у спірних відносинах в даній адміністративній справі.

Норма аналогічного змісту була закріплена також в пп. 4 п. 2 Порядку №499 (в редакції від 22.10.2009, чинній на момент первинного встановлення позивачу 26.07.2011 інвалідності ІІ групи) та передбачала, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

Вказане свідчить на користь висновку, що п.6 ч.2 ст. 16 Закону України №2011-XII та пп. 4 п. 2 Порядку №499 (в редакціях чинних на момент первинного встановлення позивачу 26.07.2011 інвалідності ІІ групи) передбачено, що у військовослужбовців строкової військової в разі встановлення інвалідності після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби право на отримання вказаної одноразової грошової допомоги не виникає.

Оскільки позивач звільнений із строкової служби 28.04.1984, а ІІ групу інвалідності внаслідок поранення, контузії, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, йому було встановлено 26.07.2011, тобто понад тримісячний термін після звільнення, суд приходить до висновку, що права на призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 не має.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд зазначає, що рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом від 12.04.2019 №46, про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служи при перебуванні в країнах де велись бойові дії, винесене із дотриманням частини 2 статті 19 Конституції України та відповідає вимогам частини 2 статті 2 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на те, що відповідачем на виконання частини другої статті 77 КАС України та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів доведено, а позивачем не спростовано правомірність рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 12.04.2019 №46, про відмову у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі ст.382 КАС України суд зазначає, що у зв`язку із відмовою у задоволенні позову судом не розглядається питання встановлення судового контролю.

Зважаючи на відсутність судових витрат у цій адміністративній справі та на відмову у задоволенні позову, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 257, 261-263, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168; код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович