Рішення № 84893368, 18.09.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2019 року Справа № 160/2684/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя - Букіна Л.Є.,

за участю: секретаря судового засідання Носаль П.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - не з`явився,

представника третьої особи - Ільїн І.Д.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 22.03.2019 надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.03.2019 року № 0006761304, № 0006771301, № 0006781304.

В обґрунтування позову позивач посилався на протиправність оскаржених рішень, оскільки вважає, що у нього відсутній обов`язок відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідних сум податку, у тому числі і військового збору з огляду на те, що такий борг погашено в силу Закону України «Про іпотеку», зокрема: у зв`язку з реалізацією третьою особою прав на отримання предмета іпотеки (квартири позивача). З підстав викладеного просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, з огляду на допущення останнім порушень вимог законодавства України у частині невідображення анульованої суми боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідних сум податку, у тому числі і військового збору, а також неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік, а тому вважає, що приймаючи оскаржені рішення діяв у спосіб, передбачений законодавством України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено і не є спірним, що 10.12.2018 року відповідачем прийнято наказ від 10.12.2018 року № 7052-п «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_1 », відповідно до якого необхідно провести документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1 ) тривалістю 3 робочих днів, з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року.

На підставі вказаного наказу Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків фізичної особи ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1 ) за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року, за результатами якої складено Акт від 06.02.2019 року № 5115/04-36-13-09/2780207452.

Висновками вказаного Акту встановлено порушення позивачем:

- абз. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст.164 Податкового кодексу України з урахуванням норм п.п.165.1.55 п. 165.1 статті 165 цього ж Кодексу у частині не задекларування позивачем доходу у вигляді додаткового блага, анульованого кредитором за його самостійним рішення, у результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 218911, 26 грн.;

- п.16 1 підрозділу 10 розділу XIX Податкового кодексу України, у результаті чого донараховано військовий збір за 2015 рік в розмірі 16464,02 грн.

- п.п.49.18.4 п.49.18 статті 49, п.176.1 статті 176 Податкового кодексу України унаслідок неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік.

На підставі зазначеного Акту і встановлених порушень відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.03.2019 року:

- № 0006761304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб у загальному розмірі 273639,08 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням у розмірі 218911, 26 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 54727,82 грн.;

- № 0006771304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір у загальному розмірі 20580,03 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням у розмірі 16464,02 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 4116,01 грн.;

- № 0006781304, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 170 грн.

Позивач, вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а свої права порушеними, звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні спору суд виходить із того, що спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, який у свою чергу регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що позивач на підставі договору купівлі-продажу квартири в житловому будинку від 22.06.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кухтіною В.В. (номер в реєстрі № 6239), придбав квартиру АДРЕСА_1 . Крім того, 22.06.2007 року між позивачем та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11174276000, а також договір іпотеки за № 11174276000/11174294000/3 про передачу в іпотеку вказаної квартири.

При цьому, 12.11.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 1, згідно з яким ПАТ «УкрСиббанк» передало ТОВ «Кей-Колект» права вимоги, зокрема, за договором про надання споживчого кредиту № № 11174276000, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та позивачем, а також договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки 5207-5208 від 12.12.2011 року, яким ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за договором іпотеки від 22.06.2007 року № 11174276000/11174294000/3.

Вказані обставини підтверджені також судовим рішенням, зокрема: постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.05.2018 року № 22-ц/774/103/18, відповідно до якої, серед іншого, визнано недійсним договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 5207-5208 від 12.12.2011 року в частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 22.06.2007 року № 11174276000/11174294000/3.

Судом також встановлено, що 11.05.2015 року ТОВ «Кей-Колект» направлено позивачу повідомлення про анулювання боргу (вих. № 734387) за договором про надання споживчого кредиту № 11174276000 від 22.06.2007 року та вказало, що станом на 12.10.2015 року за ним обліковується кредитна заборгованість у сумі 71160,84 Швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 12.10.2015 року складає 1645921,78 грн., з яких:

- по основній сумі кредиту – 47480,73 Швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 12.10.2015 року складає 1098210,31 грн.;

- по процентам 23680,11 грн., що за курсом НБУ станом на 12.10.2015 року складає 547711,47 грн.;

Крім того, ТОВ «Кей-Колект», як кредитором, повідомлено позивача, що вказане рішення прийняте у зв`язку з реалізацією ТОВ «Кей-Колект» прав на нерухоме майно, а також зазначено, що анульована сума заборгованості є доходом, отриманим як додаткове благо, та при цьому попередило про необхідність самостійно сплатити податок з такого доходу та відобразити його у річній податковій декларації з податку на доходи фізичних осіб.

Таким чином, позивачеві прощено борг за договором про надання споживчого кредиту № 11174276000 від 22.06.2007 року у сумі 71160,84 Швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 12.10.2015 року складає 1645921,78 грн.

Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним.

У відповідності до пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Згідно з п. 167.1 ст. 167 ПК України ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.6 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (далі у цьому пункті - мінімальна заробітна плата).

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, до суми такого перевищення застосовується ставка 20 відсотків.

Відповідно до п 8. Підрозділ 1 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року.

Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.

Отже, з метою оподаткування доходи, отримані платником податку у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, та суми прощеної (анульованої) кредитором у розмірі різниці, розрахованої відповідно до п. 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу, слід розглядати окремо.

Визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.

При прощенні (анулюванні) заборгованості особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів у силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов`язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом.

Боржник (платник податків), який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) суми основного боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов`язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідних сум податку, в тому числі і військового збору.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 травня 2018 року по справі № 805/2788/17-а (номер провадження № К/9901/31145/18).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 21 травня 2018 року у справі № 820/7182/16 зазначено, що оподатковуваним доходом позивача є лише основна заборгованість за кредитом, прощена (анульована) банком. Прощені (анульовані) банком проценти за користування кредитом, комісії та/або штрафні санкції (пеня) не є доходом платника податків, а тому база оподаткування повинна визначатись лише з суми, прощеної (анульованої) банком, яку позивач фактично отримав за банківським кредитом, без врахування таких платежів.

Враховуючи викладене, у разі якщо кредитором (банком) здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до п. 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу з урахуванням норм п.п. "д" п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу та оподатковується податком на доходи фізичних осіб.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 605 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід.

Відсутність в підпункті «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України точності щодо визначення додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, була усунена шляхом внесення змін Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2015 року.

Згідно з підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Таким чином, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.

Наведене підтверджується і змінами, які в подальшому внесені до законодавства, зокрема, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань» від 09 квітня 2015 року №321-VIII, який набрав чинності 07 травня 2015 року, редакція підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України була доповнена абзацом другим, у зв`язку з чим сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності не підлягали включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Таким чином, анульована заборгованість з процентів, комісії, пені не підлягає оподаткуванню.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2019 року, справа №813/330/16.

Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що розрахунок суми, з якої складалися податкові зобов`язання за оскарженими рішення проводився відповідачем саме з основної суми боргу. При цьому, із матеріалів справи слідує, що прощена сума основного боргу (тіло кредиту) складала значно меншу суму, аніж обліковувалась за позивачем.

У той же час, згідно з підпунктом «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.

Судом встановлено, що на виконання вимог вказаної статті ТОВ «Кей-Колект» подано до податкового органу розрахунок за формою 1-ДФ, проте відобразило нарахований та виплачений дохід у вигляді анулювання (прощення) боргу за ознакою доходу – 126 (дохід, отриманий як додаткове благо) як суму основного боргу так і суму нарахованих процентів.

Проте, на переконання суду, вказані обставини не є підставою для скасування оскарженого рішення, оскільки його розрахунок проводився відповідачем саме з основної суми боргу та крім того судом не встановлено, що до вказаного розрахунку включалися доходи, отримані від Новокодацького районного центру зайнятості м. Дніпро.

При цьому, суд не враховує доводи позивача, що прощення боргу здійснене за межами строків позовної давності, оскільки у вказаному спорі предметом спору є податкові повідомлення-рішення, а не прощений борг.

Крім того суд знаходить необґрунтованими доводи позивача, що внаслідок реалізації ТОВ «Кей-Колект» прав на іпотечне майно, анульована сума боргу не є додатковим благом позивача, з огляду на те, що постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.05.2018 року № 22-ц/774/103/18, визнано недійсним договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки 5207-5208 від 12.12.2011 року в частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 22.06.2007 року № 11174276000/11174294000/3 та знято заборону з відчуження нерухомого майна, що знаходилось у іпотеці. Що ж до неповідомлення позивача про анулювання суми боргу, то вказані обставини спростовуються наявними у справі письмовими доказами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно нараховано суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за податковим повідомлення-рішення від 01.03.2019 року № 0006761304, а відтак таке рішення скасуванню не підлягає.

Окрім того, застосування відповідачем штрафу до позивача за оскарженим рішення № 0006781304 обумовлено порушеннями пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України, відповідно до якого платники податку зобов`язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов`язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Згідно підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.

При цьому пунктом 179.1 статті 179 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, дії позивача щодо неподання податкової декларації про майновий стан і доходи не відповідають нормам податкового законодавства, а тому застосовуючи штраф до позивача за вищевказаним рішенням, відповідач порушення вимог законодавства не допустив.

Окрім того, Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності 01 січня 2015 року, внесено зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, у відповідності до яких тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Таким чином, за встановлених вище обставин отримання позивачем доходу у вигляді додаткового блага дає підстави дійти висновку, що податковим органом правомірно визначено позивачу грошове зобов`язання зі сплати військового збору, обрахованого з суми прощеного (анульованого) кредитором основного боргу (кредиту). Отже, з огляду на викладене суд дійшов висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення від 01.03.2019 року №0006771304 та відсутність підстав для його скасування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Натомість, позивачем не надано належних та достатніх доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовна заява задоволенню не підлягає.

Відповідно, враховуючи те, що у задоволенні позову слід відмовити, судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 27 вересня 2019 року.

Суддя Л.Є. Букіна