Рішення № 84823024, 09.10.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

09 жовтня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4071/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

16 вересня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач) до Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), з такими вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_2 нарахованої пенсії з 01 березня 2016 року по 31 серпня 2018 року;

- зобов`язати Марківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити ОСОБА_2 пенсію за віком з 01 березня 2016 року по 31 серпня 2018 року на рахунок, відкритий у Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з березня 2016 року по серпень 2018 року відповідач припинив позивачу виплату пенсії з підстав, які не передбачені статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». В макеті пенсійної справи причини припинення виплати пенсії - відсутні.

Задля відновлення свого порушеного права на отримання пенсійного забезпечення. Позивач неодноразово звертався до відповідача з метою поновлення виплати пенсії.

27.08.2019 відповідач листом за вих. № 4829/02.МА-09 надав відповідь на запит та повідомив, що за переведенням пенсії з Ізюмського ОУ ПФУ Харківської області до Марківського ОУПФУ Луганської області ОСОБА_2 звернувся 18.12.2017. За атестатом Ізюмського ОУПФУ Харківської області ОСОБА_2. отримав пенсію по 29.02.2016. В макеті пенсійної справи інформація про причини припинення пенсії відсутня. За поновленням виплати пенсії ОСОБА_2 до управління звернувся 01.03.2018. Рішенням Комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат Марківської районної державної адміністрації від 03.03.2018 № 58 «призначено» соціальну виплату.

Підставою для відмови у виплаті пенсії за період березня 2016 року по листопад 2017 року в листі Марківського ОУПФУ Луганської області від 27.08.2019 за вих. №4829/02.1МА-09 визначено тим, що соціальні виплати за минулий період будуть нараховуватися і виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, а підставою для відмови у виплаті пенсії за період з березня 2018 року по серпень 2018 року є відсутність фінансування.

З посиланням на норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивач вважає, що припинення пенсії відбулось незаконно, а тому, він має право на отримання пенсії за період її невиплати з березня 2016 року по серпень 2018 року.

04 жовтня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду через відділ діловодства, обліку та звернення громадян (канцелярію) суду надійшов відзив на позов (арк. спр. 35-41), в якому зазначено, що з вересня 2018 року позивач перебуває на обліку та отримує пенсію за віком в Марківському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області.

В управлінні позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , поставлений на облік в якості внутрішньо переміщеної особи з вересня 2018 року та отримує пенсію за віком.

До управління позивачем надано копію довідки Управління соціального захисту населення Марківської РДА від 01.03.2018 за № 0000441333. Позивач взятий на облік в УСЗН як особа, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та регіонів проведення антитерористичної операції.

На час звернення позивача із даним позовом постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» був чітко визначений порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам - такі виплати здійснюються через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

З огляду на те, що порядок призначення (відновлення) соціальних виплат визначається постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 та від 08.06.2016 №365 (зі змінами від 28.04.2018 № 335), де чинним законодавством передбачено лише два варіанти заборгованості з виплати пенсій - з вини підрозділів Пенсійного фонду або з вини пенсіонера.

Позивач звернувся 18.12.2017, з заявою про переведення пенсії з іншого району (УПФУ м. Ізюм в якому виплачено по лютий 2016 року) та поставлений на облік в управлінні як внутрішньо переміщена особа з вересня 2018 року (пенсія за віком працівникам, зайнятим на підземних і відкритих гірничих роботах і в металургії).

Згідно довідки ВПО від 18.12.2017 за № 0000441333 рішенням Комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат Марківської районної державної адміністрації від 28.12.2017 № 54 відмовлено у соціальній виплаті.

За поновленням виплати пенсії позивач звернувся 01.03.2018. В серпні 2018 року на основну відомість вересня 2018 року позивачу нараховано заборгованість з березня 2018 року по серпень 2018 року в сумі 59389,80 грн та місячний розмір пенсії за вересень 2018 року, 23 вересня 2018 року виплачено місячний розмір, борг з березня 2018 року по серпень 2018 року нараховано, але не виплачено. Заборгованість за минулий період, з 01.03.2016 по 28.02.2018, відповідно до п. 15 Порядку про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, в редакції постанови № 335 від 25.04.2018, будуть виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Станом на 30.09.2019, позивачу щомісяця перераховується місячний розмір пенсії. Таким чином, управління діяло на підставі та у спосіб, передбачений законодавством, та просить в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 18 вересня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 1-3).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , фактичне місцеперебування: АДРЕСА_3 , є пенсіонером та отримує пенсію за віком, перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України (арк. спр. 10) картки фізичної особи - платника податків від 26.09.2008 (арк. спр. 11), довідки від 01.03.2018 № 0000441333 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 13), пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 (арк. спр. 12).

Згідно з матеріалами пенсійної справи позивача, копію якої надано відповідачем до матеріалів справи, позивач 18.12.2017 звернувся до відповідача із заявою № 5261 про виплату пенсії за новою адресою м. Ізюм (арк. спр. 18, 43 ), та виплатою пенсії на рахунок ТВБВ № НОМЕР_3 Піски, вул. Леніна, 6 (арк. спр. 45).

Згідно з витягом з протоколу від 28.12.2017 № 54 засідання комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам позивачу відмовлено у виплаті соціальних виплат (арк. спр. 17, 46).

01.03.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою № 481 про виплату пенсії за новою адресою (арк. спр. 18 зв. б., 47).

Згідно з витягом з протоколу від 03.03.2018 № 58 засідання комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам позивачу призначено (відновлено) виплату соціальних виплат (арк. спр. 49).

Відповідно до розпорядження 2617 від 16.08.2018 позивачу призначено виплату пенсії з 01.03.2016 (арк. спр. 50-52).

Відповідно до розпорядження 149303 від 22.08.2018 позивачу призначено виплату пенсії з 01.03.2018 (арк. спр. 53).

Відповідно протоколу від 20.08.2018, позивачу з грудня 2017 року по серпень 2018 року призначена, але не виплачена пенсія, борг складає 89084,70 грн (арк. спр. 49).

Листом від №4568/02.1МА-09 від 27.08.2019 відповідач підтверджує про наявність заборгованості зазначаючи, що відповідно до п. 15 Порядку про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, в редакції постанови № 335 від 25.04.2018 року в серпні 2018 року нараховано на вересень 2018 року: борг з місяця звернення за поновленням виплати пенеії з березня 2018 року по серпень 2018 року - 59389,80 грн, та пенсію за вересень 2018 року - 9898,30 грн. В межах фінансування 23 вересня 2018 року ОСОБА_2 перераховано на відкритий рахунок в Ощадбанку - місячний розмір пенсії за вересень 2018 року. Пенсію з вересня 2018 року отримує своєчасно. Сума заборгованості за період з березня 2018 року по серпень 2018 року нараховується на додаткову відомість кожного місяця та при наявності фінансування буде виплачена. З березня 2016 року по листопад 2017 року, будуть нараховуватися і виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (арк.спр. 15 зв. б.).

Згідно інформації відповідача в серпні 2018 року на основну відомість вересня 2018 року нараховано заборгованість з пенсії позивачу з березня по серпень 2018 року, 23 вересня 2018 року виплачено місячний розмір, борг з березня 2018 року по серпень 2018 року нараховано, але не виплачено. Заборгованість за минулий період з 01.03.2016 по 28.02.2018 буде виплачуватись за умови окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (арк. спр. 42, 58).

На підставі вищеописаних письмових доказів судом встановлено, що пенсійна справа позивача перебуває на обліку у відповідача. Виплату пенсії припинено з березня 2016 року по серпень 2018 року. Щомісячне нарахування та виплата пенсії поновлені позивачу з серпня 2018 року. Разом з тим, заборгованість по пенсії з 01.03.2016 по 31.08.2018 позивачу не виплачена.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно з статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509.

Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.

Постановою кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 136, яка набрала чинності з 04.03.2016, затверджено Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Порядок № 136).

Згідно з пунктом 9 Порядку № 136 у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 136 розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфіну протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 11 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п`яти робочих днів з дня отримання такого подання.

Відповідно до пункту 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.

У разі прийняття рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення органові, що здійснює соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення (пункт 14 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам).

Відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

З вищеописаних норм Закону № 1058-IV слідує, що після поновлення виплати пенсії пенсіонеру територіальний орган Пенсійного фонду України має виплатити пенсіонеру суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, за минулий час у порядку, визначеному статтею 46 Закону № 1058-IV.

У свою чергу постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, як вже вище зазначено, порядок виплати пенсії, у тому числі й заборгованість по виплаті пенсії за минулий період, визначається виключно законами України. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

За загальним правилом "закон" - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.

У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.

Відповідно, посилання відповідача на відсутність визначеного постановою Кабінету Міністрів України порядку виплати пенсії за минулий період, відмінного від порядку, визначеного статтею 46 Закону № 1058-IV, як на перешкоду виплати заборгованості позивачу, є безпідставними.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов`язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов`язку перед особою виступає держава в цілому.

Оскільки у відносинах виконання цього обов`язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Посилання відповідача на відсутність порядку виплати заборгованості з нарахованої пенсії, не відповідають вимогам чинного законодавства, що суперечить статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Суд зазначає, що наявність заборгованості з пенсії за період з березня 2016 року по серпень 2018 року, не є спірним питанням.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України", враховуючи наведене позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.

Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії.

Разом з тим, під час розгляду справи не зайшли свого підтвердження обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо припинення виплати пенсії, з березня 2016 року. Так, як вже вище вказано, за даними пенсійної справи позивач у вересні 2018 року отримав пенсію. Відповідач не виплатив пенсію позивачу за період з 01.03.2016 по 31.08.2018.

Як встановлено судом виплату пенсії з березня 2016 року припинено не Марківським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Луганської області, а тому в даному випадку відповідачем не було допущено бездіяльності щодо припинення нарахування пенсії позивачу з 01.03.2016.

При цьому, взявши на облік позивача, відповідач повинен був виплатити пенсію з березня 2016 року. Не вчинивши дій щодо виплати позивачу заборгованості по пенсії з 01.03.2016, відповідач допустив бездіяльність, яка триває до теперішнього часу, оскільки невиплата заборгованості по пенсії суперечить вимогам Закону № 1058.

Таким чином, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості по пенсії за період з 01.03.2016 по 31.08.2018.

Як наслідок, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача виплатити позивачу заборгованості по виплаті пенсії за період з 01.03.2016 по 31.08.2018.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Станом на 01 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 1921,00 грн. Тобто, за одну вимогу немайнового характеру фізична особа мала сплатити судовий збір у розмірі 768,40 грн.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн за одну вимогу немайнового характеру, що підтверджено квитанцією від 10.09.2019 № 73817 (арк. спр. 4).

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії з 01 березня 2016 року по 31 серпня 2018 року.

Зобов`язати Марківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (код ЄДРПОУ 41247405, місцезнаходження: 92400, Луганська область, Марківський район, смт. Марківка, вул. Центральна, буд. 20) виплатити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , фактичне місцеперебування: АДРЕСА_3 ) заборгованість з пенсії за віком з 01 березня 2016 року по 31 серпня 2018 року на рахунок, відкритий у публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (код ЄДРПОУ 41247405, місцезнаходження: 92400, Луганська область, Марківський район, смт. Марківка, вул. Центральна, буд. 20) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , фактичне місцеперебування: АДРЕСА_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп).

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Суддя Т.В. Смішлива