Рішення № 84815605, 07.10.2019, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2019м. ДніпроСправа № 904/2521/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛИН ДЕВЕЛОПМЕНТ", м. Дніпро

до відповідача-1: Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, м. Дніпро

відповідача-2: Комунального підприємства "МІСЬКАВТОПАРК" Дніпровської міської ради, м. Дніпро

про визнання протиправним та скасування рішення

Суддя Ярошенко В.І.

Секретар судового засідання Сергієнко М.О.

Представники:

від позивача Такшин Д.В., керівник

від позивача Салін С.В., дов. № б/н від 01.05.2019, адвокат

від відповідача-1 Федорчук К.Ю., дов. № 7/10-2658 від 28.08.2019

від відповідача-2 не з`явився

ПРОЦЕДУРА

Товариство з обмеженою відповідальністю "КЛИН ДЕВЕЛОПМЕНТ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1: Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, м. Дніпро та відповідача-2: Комунального підприємства "МІСЬКАВТОПАРК" Дніпровської міської ради, м. Дніпро про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 398 від 23.04.2019 "Про внесення змін до Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, у м. Дніпрі", затвердженого рішенням виконавчого комітету міської ради від 30.11.2016 № 587, в частині затвердження пункту 288 розділу ІІ "Спеціально обладнані майданчики", Парковки, які розташовані не у центральній частині міста, майданчика з місцезнаходженням в районі буд. 73 по вул. Каруни, площею для паркування 609, 5 м кв.

Ухвалою суду від 18.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/2521/19. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 16.07.2019.

11.07.2019 від відповідача-2 надійшов відзив на позов, який не підписано директором КП "Міськавтопарк", і за таких обставин, даний відзив не прийнятий судом до уваги.

Ухвалою суду від 16.07.2019 підготовче засідання у справі було відкладено на 29.07.2019.

22.07.2019 від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

25.07.2019 від позивача надійшли заперечення на відзив відповідача-1 та відзив відповідача-2.

26.07.2019 від відповідача-2 надійшли пояснення по справі, в яких представник відповідача-2 повідомляє причину неналежно оформленого відзиву на позовну заяву та у додатках до пояснень надав оформлений належним чином відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позову.

Ухвалою суду від 29.07.2019 продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів. Відкладено підготовче засідання на 28.08.2019.

28.08.2019 від позивача надійшли пояснення у справі.

Ухвалою суду від 28.08.2019 відкладено підготовче засідання на 09.09.2019.

04.09.2019 від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення по справі.

Ухвалою суду від 09.09.2019 закрито підготовче провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті на 07.10.2019.

25.09.2019 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів, зокрема, висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 941/08-19, складений експертом Харченко В.І. 19.09.2019.

Ухвалою суду від 07.10.2019 визнано причини пропуску позивачем строків для подачі клопотань у справі поважними. Клопотання позивача про залучення до матеріалів справи документів задоволено. Залучено до матеріалів справи № 904/2521/19 висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи № 941/08-19 від 19.09.2019.

В судовому засіданні 07.10.2019 у нарадчій кімнаті ухвалено судове рішення в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України з оформленням вступної та резолютивної частини.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачеві на праві приватної власності належить виробничо-технічна база за адресою: АДРЕСА_1.

У 2017 році позивач звернувся до міського голови м. Дніпра з листом щодо виділення в оренду земельної ділянки по фактичному розташуванню виробничо-технічної бази, але до цього часу не прийнято рішення щодо відведення земельної ділянки, на якій знаходиться вказане нерухоме майно у користування позивачу.

23.04.2019 рішенням Виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 398 спірну земельну ділянку було включено до переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у м. Дніпрі та передано її на баланс КП «Міськавтопарк».

Позивач стверджує, що земельна ділянка (по АДРЕСА_3 площею 609, 5 кв.м), яка була виділена спірним рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради під розміщення паркувального майданчика, повністю накладається на земельну ділянку виробничо-технічної бази, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Таке рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, на думку позивача, порушує його переважне право на отримання спірної земельної ділянки у користування, передбачене статтею 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України.

Позивач ґрунтує свої вимоги на нормах статей 19, 55 Конституції України, 120, 134 Земельного кодексу України та 377, 396, 760 Цивільного кодексу України.

Позиція відповідача-1

Відповідач-1 зазначає, що спірний акт слугує лише для обліку відповідної особи в органах ДФС, як особи, що веде діяльність із забезпечення паркування.

З матеріалів, даних до позову, не вбачається, що майданчик для паркування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, якимось чином пов`язаний із майном, на яке вказує позивач у позові, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Крім того, відповідач-1 вважає, що у даній справі виник спір між сторонами стосовно владних управлінських функцій, а тому він відноситься до адміністративної юрисдикції.

Позиція відповідача-2

ТОВ "Клин Девелопмент" не надано до позовної заяві жодних документів на право користування земельною ділянкою та щодо меж спірної земельної ділянки. Так, земельній ділянці по АДРЕСА_1 не присвоєно кадастровий номер, що виключає будь-які ствердження щодо наявності права користування нею будь-якими фізичними чи юридичними особами. Враховуючи зазначене, земельна ділянка, на якій розташовано об`єкти нерухомого майна, що належать ТОВ "Клин Девелопмент", належить до комунальної форми власності, так як і земельна ділянка, яка внесена до Переліку за адресою: АДРЕСА_3 .

Майданчик для паркування транспортних засобів розташовано на земельній ділянці комунальної власності на території мостіння, яке не належить позивачу. Так, згідно з технічним паспортом на будівлі і споруди за адресою: АДРЕСА_1 , який надано у складі позовної заяви, не вбачається інвентаризованого права на бетоноване мостіння. Окрім цього, технічний опис нерухомого майна, який належить ТОВ "Клин Девелопмент" і який міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, також не містить зазначеного мостіння.

Позиція позивача, викладена у відповіді на відзив відповідача-1

Визначення спірної земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно належне позивачу, як майданчика для паркування, є порушенням та невизнанням переважного права позивача на оформлення спірної земельної ділянки в користування, у зв`язку із чим таке право підлягає захисту у судовому порядку.

Позиція позивача, викладена у відповіді на відзив відповідача-2

ТОВ "Клин Девелопмент" звернулось 28.02.2017 до Міського голови м. Дніпра з листом щодо виділення в оренду земельної ділянки по фактичному розташуванню виробничо-технічної бази, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Було здійснено декілька виїздів спеціалістів міської ради, землевпорядників щодо обстеження земельної ділянки, складалися Акти обстеження, що свідчить про обізнаність відповідача-1 щодо місця та меж розташування виробничо-технічної бази, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , але всупереч вказаним обставинам, відповідачем-1 прийнято спірне рішення. Позивач надавав цю інформацію у листах до КП «Міськавтопарк».

Право власності на об`єкт нерухомості підтверджується документами, що додані до позовної заяви, та однозначно встановлюють схематичне зображення майбутньої парковки всередині паркану, що як об`єкт нерухомості належить позивачу.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

Рішенням виконавчого комітету міської ради народних депутатів за № 39/4 від 11.02.1987 дозволено відділу комунального господарства Амур-Нижньодніпровського району проектування виробничо-технічної бази на землях міської забудови площею 1.1 га по вулиці Бажова зі знесенням індивідуальних домоволодінь №№ 75, 77,79,81,83,83а,85 (арк. с. 46-47).

На підставі Акту приймання-передачі майна до статутного фонду від 08.09.2016 ОСОБА_1 передала у власність ТОВ "Клин Девелопмент" таке майно:

- 1/2 (одна друга) частки об`єкта незакінченого будівництва з будівельною готовністю будівель та споруд 95 % від загального об`єму виробничо-технічної бази літ. А-2, А'-2, А"-3 загальною площею 1723, 1 кв. м, № 1-8 огорожі металеві залізобетонні, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (арк. с . 20 ).

Право власності на вказане майно підтверджується записом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зробленим 15.09.2016 реєстраційний номер об`єкту нерухомого майн 19988812000, в якому також зазначено, що даний об`єкт не є об`єктом нерухомого майна (арк. с. 21-22).

На підставі акту приймання передачі нерухомого майна від 17.02.2017 та протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Клин Девелопмент" від 17.02.2017 ОСОБА_2 передала у власність ТОВ "Клин Девелопмент" таке майно:

- нежитлову будівлю ТП, літ. В-1, площею 58,1 кв.м, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , право власності на яку підтверджується записом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зробленим 23.02.2017 реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 843769412101, в якому також зазначено, що даний об`єкт не є об`єктом нерухомого майна (арк. с. 19);

- 1/2 (одна друга) частки об`єкту незакінченого будівництва з будівельною готовністю будівель та споруд 95% від загального об`єму виробничо-технічної бази літ. А-2, А1 -2, А11 -3, загальною площею 1723, 1 кв. м, огорожі металеві залізобетонні № 1-8, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку підтверджується записом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зробленим 23.02.2017 реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 19988812000, в якому також зазначено, що даний об`єкт нерухомості є об`єктом незавершеного будівництва (арк. с. 21-22).

Право власності на вказане майно підтверджується записом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зробленим 23.02.2017 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 843769412101, арк. с. 19), що даний об`єкт не є об`єктом нерухомого майна.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2018 у справі № 904/1539/18 за позивачем визнано право власності на такі об`єкти: ангар літ.Б-1, фундамент літ.Ф-т, котельня літ.Л, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно (арк. с. 23-29).

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю «Клин Девелопмент» (далі - позивач) є власником такого майна:

- 1/2 (одна друга) частки об`єкта незакінченого будівництва з будівельною готовністю будівель та споруд 95 % від загального об`єму виробничо-технічної бази літ. А-2, А'-2, А"-3 загальною площею 1723, 1 кв. м, № 1-8 огорожі металеві залізобетонні, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (арк. с . 21 );

- нежитлову будівлю ТП, літ. В-1, площею 58,1 кв.м, що розташована за адресою АДРЕСА_1 (арк. с . 19 );

- 1/2 (одна друга) частки об`єкту незакінченого будівництва з будівельною готовністю будівель та споруд 95% від загального об`єму виробничо-технічної бази літ. А-2, А1 -2, А11 -3, загальною площею 1723, 1 кв. м, огорожі металеві залізобетонні № 1-8, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (арк. с . 22 ).

- ангар літ.Б-1, фундамент літ.Ф-т, котельня літ.Л, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (арк. с. 23-29).

Вказане майно на час розгляду справи є об`єктами незавершеного будівництва.

Технічні характеристики вищевказаних об`єктів наведені у Технічному паспорті від 24.02.2017 (арк. с. 30-44).

28.02.2017 позивач звернувся до міського голови м. Дніпра з листом щодо виділення в оренду земельної ділянки по фактичному розташуванню виробничо-технічної бази, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (арк. с . 51 ).

Згідно листа від 01.02.2018 № 7/13-161 Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради було підготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню об`єкта незавершеного будівництва позивача та для надання дозволу ТОВ «Клин Девелопмент» на розроблення проекту землеустрою щодо виділення спірної земельної ділянки, було визначено необхідність надати до матеріалів акт приймання-передачі нерухомого майна від 17.02.2017 та акт обстеження земельної ділянки актуальний на теперішній час (арк. с. 53-54).

25.03.2019 КП "Міськавтопарк" повідомив позивача, що під час проведення перевірки встановлено факт використання ТОВ «Клин Девелопмент» об`єктів міського благоустрою при здійсненні діяльності у сфері нерухомості, а саме: розміщення майданчику для паркування у м. Дніпрі загальною площею 862, 5 кв.м на 75 машино-місць. Та було запропоновано позивачу надати документи, що підтверджують право користування земельною ділянкою (договір купівлі-продажу, договір оренди, свідоцтво про реєстрацію службової парковки, договір про організацію та експлуатацію парковки і т.д.), зазначено про необхідність звернення до департаменту транспорту та зв`язку Дніпропетровської міської ради з письмовою заявою стосовно організації службової парковки (арк. с. 55).

У відповідь на вказаний припис, позивач листом від 27.03.2019 № 273/7 повідомив КП «Міськавтопарк», що право користування ним спірною земельною ділянкою підтверджується документами про право власності на нерухоме майно, розташоване на даній земельній ділянці, а також зазначено, що вільна від будівель територія - мостіння (асфальтне покриття) є складовою річчю зареєстрованого об`єкту нерухомості (арк. с. 56).

10.04.2019 КП "Міськавтопарк", надіслано прохання Департаменту транспорту та транспортної інфраструктури Дніпровської міської ради ініціювати перед міськвиконкомом внесення майданчика для паркування транспортних засобів за новою адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 609, 5 кв.м на 53м/м до Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у м. Дніпрі, затвердженому рішенням виконкому Дніпровської міської ради від 30.11.2016 № 587, зі змінами та доповненнями (арк. с. 57).

Згідно рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 23.04.2019 № 398 «Про внесення змін до Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у м. Дніпрі», до переліку таких земельних ділянок увійшла земельна ділянка по АДРЕСА_3 площею 609, 5 кв.м, яка була передана на баланс КП «Міськавтопарк» (арк. с. 63-65).

Позивач вважає, що вищевказаним рішенням було порушено його переважне право на отримання спірної земельної ділянки у користування, передбачене статтею 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України, що й стало причиною виникнення спору.

Щодо правовідносин сторін

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

З огляду на обставини справи та наявний в матеріалах справи документи, між позивачем та відповідачами виникли правовідносини щодо дотримання органами місцевого самоврядування меж своїх владних повноважень щодо визначення права користування земельною ділянкою, яка належать комунальній громаді міста.

Законодавство, яке підлягає застосуванню

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земельний кодекс України та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин є спеціальними до правовідносин щодо виділення земельних ділянок державної та комунальної власності у користування.

За змістом статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Статтею 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

За статтею 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади - на землі державної власності.

Приписами статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частинами 1, 6 статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Відповідно до частини 2 статті 123 Земельного Кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до частин 2, 3 статті 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Статтею 377 Цивільного кодексу України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Оцінка аргументів сторін, висновки суду.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має. значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду.

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття «охоронюваний законом інтерес» що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що предметом розгляду у даному спорі є не стільки дії місцевого самоврядування як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо оформлення права користування земельною ділянкою під належними йому на праві приватної власності об`єктами незавершеного будівництва, що свідчить про приватно-правовий характер правовідносин.

Позивач стверджує про порушення його прав наслідками, спричиненими рішенням органу місцевого самоврядування, яке він вважає неправомірним, і зазначає, що ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення його цивільних прав та інтересів, а також пов`язані з реалізацією ним своїх майнових прав та інтересів, зокрема, щодо користуванням земельною ділянкою під набутими у власність об`єктами незавершеного будівництва.

Таким чином, господарський суд вважає, що оскільки позивач звернувся до суду щодо визнання незаконним рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 398 від 23.04.2019, як такого, що порушує його права та охоронювані законом інтереси як власника майна та користувача земельною ділянкою, то визнання незаконним такого рішення є способом захисту відповідного цивільного права та інтересу.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що дана справа є спором про право користування земельною ділянкою та має розглядатись за нормами Господарського процесуального кодексу України, а тому не приймає доводи відповідача-1, викладені у відзиві на позов, про те, що даний спір має розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо права власності на об`єкти незавершеного будівництва.

Як вже було зазначено судом вище, законодавець пов`язує перехід права власності на новостворене нерухоме майно з моментом завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 Цивільного кодексу України, частини третьої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, майно позивача, яке має статус незавершеного будівництва та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 1/2 (одна друга) частки об`єкта незакінченого будівництва з будівельною готовністю будівель та споруд 95 % від загального об`єму виробничо-технічної бази літ. А-2, А'-2, А"-3 загальною площею 1723, 1 кв. м, № 1-8 огорожі металеві залізобетонні (арк. с. 21); нежитлову будівлю ТП, літ. В-1, площею 58,1 кв.м (арк. с. 19); 1/2 (одна друга) частки об`єкту незакінченого будівництва з будівельною готовністю будівель та споруд 95% від загального об`єму виробничо-технічної бази літ. А-2, А1 -2, А11 -3, загальною площею 1723, 1 кв. м, огорожі металеві залізобетонні № 1-8 (арк. с. 22); ангар літ.Б-1, фундамент літ.Ф-т, котельня літ.Л (арк. с. 23-29), не є об`єктами нерухомого майна.

Доказів введення вищезазначених об`єктів в експлуатацію та здійснення позивачем державної реєстрації права власності на об`єкти незавершеного будівництва як на об`єкти нерухомого майна до суду не надано.

Відповідно до викладеного, є неможливим застосування до вищевказаних об`єктів незавершеного будівництва положень статті 377 Цивільного кодексу України, оскільки у встановленому законом порядку позивачем не набуто право власності на вказане майно як на об`єкти нерухомості.

Щодо отримання земельної ділянки у користування.

Як встановлено судом вище, порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено Земельним кодексом України.

Так, вказаним кодексом передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються шляхом затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

При цьому, чинне законодавство покладає обов`язок щодо ініціювання розроблення проекту землеустрою на зацікавлену особу, тобто на позивача.

28.02.2017 позивач звернувся до міського голови м. Дніпра з листом щодо виділення в оренду земельної ділянки по фактичному розташуванню виробничо-технічної бази, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (арк. с . 51 ).

Згідно листа від 01.02.2018 № 7/13-161, департаментом по роботі з активами було підготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню об`єкта незавершеного будівництва позивача та для надання дозволу ТОВ «Клин Девелопмент» на розроблення проекту землеустрою щодо виділення спірної земельної ділянки, було визначено необхідність надати до матеріалів акт приймання-передачі нерухомого майна від 17.02.2017 та акт обстеження земельної ділянки актуальний на теперішній час (арк. с. 53-54).

Господарський суд зауважує, що згідно з приписами статті 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації прав на неї.

Доказів прийняття органами місцевого самоврядування рішення про виділення позивачу у користування спірної земельної ділянки та/або затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню об`єкта незавершеного будівництва позивача до суду не надано. Так само як і не надано доказів оскарження дій та/або бездіяльності виконавчих органів міської ради щодо затвердження проекту землеустрою та виділення позивачу земельною ділянки під об`єктами незавершеного будівництва.

Також, з матеріалів справи вбачається, що у документах, на підставі яких позивачем оформлено право власності на об`єкти незавершеного будівництва, не має відомостей щодо земельної ділянки, на якій вони розташовані.

Будь-яких інших доказів встановлення меж спірної земельної ділянки та доказів реєстрації права позивача на користування такою земельною ділянкою під об`єктами незавершеного будівництва, що належать позивачу, до суду не надано.

Тобто, на момент розгляду даної справи межі земельної ділянки під об`єктами незавершеного будівництва позивача не визначені, кадастровий номер вказаній земельній ділянці не присвоєно. Правовстановлюючі документи на користування даною земельною ділянкою відсутні.

При цьому, позивач стверджує, що земельна ділянка (по АДРЕСА_3 площею 609, 5 кв.м), яка була виділена спірним рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради під розміщення паркувального майданчика, повністю накладається на земельну ділянку виробничо-технічної бази, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, згідно картографічного матеріалу, вказаний майданчик для паркування (по АДРЕСА_3 площею 609, 5 кв.м) розміщується безпосередньо біля об`єкту незавершеного будівництва, який належить позивачу, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (арк. с . 61 ).

Земельним кодексом України передбачено можливість отримання позивачем в користування земельної ділянки для експлуатації об`єкта незавершеного будівництва, однак отримання такої земельної ділянки можливо не будь-якої площі, розміру, форми тощо, визначених власником об`єкту незавершеного будівництва, а лише тієї, яка буде погоджена відповідними органами місцевого самоврядування у затвердженому проекті землеустрою, якій буде присвоєно кадастровий номер, та на яку буде зареєстровано право користування у державному реєстрі.

Оскільки, у встановлений чинним законодавством спосіб, визначення меж земельної ділянки під об`єктом позивача та присвоєння їй кадастрового номеру на момент розгляду справи не відбулось, відсутні підстави стверджувати, що земельна ділянка (по АДРЕСА_3 площею 609, 5 кв.м), яка була виділена спірним рішенням Виконавчого комітету Дніпровської міської ради під розміщення паркувального майданчика, повністю або частково накладається на земельну ділянку, яка знаходиться під об`єктом позивача, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно висновку від 19.09.2019 № 941/08-19, наданим позивачем до матеріалів справи, судовим експертом Харченко В.В. було проведено судову будівельно-технічну експертизу щодо об`єктів незавершеного будівництва належних позивачу, а саме на розгляд судового експерта було поставлено питання: чи є майновим комплексом об`єкти незавершеного будівництва позивача та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 .

За результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, судовим експертом встановлено, що підприємство ТОВ «Клин Девелопмент» до якого входять об`єкти майна: незавершене будівництво будівельною готовністю будівель та споруд 95% від загального об`єму виробничо-технічної бази корпус виробничо-технічної бази літ. А-2, прибудова літ. А1 -2, прибудова літ. А -3 та тамбур літ. а-1, надбудова над літ. А -3 літ. а -1, тераса літ. а, ґанок літ. а1, ангар (тимчасовий) літ. Б-1, трансформаторна підстанція літ. В-1, Котельна (тимчасова) літ. Л, будівля вартового (тимчасова) літ. М, вбиральня (тимчасова) літ. Н, літній душ літ. О, фундамент літ. Ф, огорожі №1-8, та земельна ділянка є єдиним майновим комплексом, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, предмет спору у даній справі не має будівельно-технічних аспектів, оскільки предметом розгляду у справі є цивільні права на користування земельною ділянкою, які жодним чином не стосуються будівельно-технічних характеристик об`єктів незавершеного будівництва.

Судовий експерт Харченко В.І. (свідоцтво № 1179 від 28.04.2017) не є фахівцем у сфері права, а тому встановлення ним факту права власності за позивачем на об`єкти незавершеного будівництва разом із земельною ділянкою, на якій вони розташовані, виходить за межі будівельно-технічного експертного дослідження, яке ним проводилось.

Крім того, встановлений судовим експертом Харченко В.В. у висновку від 19.09.2019 № 941/08-19 факт того, що вищезазначені об`єкти незавершеного будівництва є майновим комплексом не підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Оскільки відповідно до даних, що містяться у державному реєстрі, право власності на вказані об`єкти незавершеного будівництва були зареєстровані за позивачем окремо за кожним об`єктом, а не як за цілісним майновим комплексом.

З огляду на викладе вище, суд критично оцінює наданий позивачем до матеріалів справи висновок експерта від 19.09.2019 № 941/08-19.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином позивачем, відповідно до чинного законодавства, не доведено існування за ним права користування земельною ділянкою, а тому неможливо стверджувати про порушення права позивача на користування даною земельною ділянкою.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 398 від 23.04.2019 "Про внесення змін до Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, у м. Дніпрі", затвердженого рішенням виконавчого комітету міської ради від 30.11.2016 № 587, в частині затвердження пункту 288 розділу ІІ "Спеціально обладнані майданчики", Парковки, які розташовані не у центральній частині міста, майданчика з місцезнаходженням в районі буд. АДРЕСА_3 , площею для паркування 609, 5 м кв. прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому не підлягає скасуванню.

Отже, позовні вимоги позивача є необґрунтованими, а тому позов не підлягає задоволенню.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Клин Девелопмент" (49024, м. Дніпро, вулиця Каруни, будинок 75; ідентифікаційний код 40261628) до відповідача-1: Виконавчого комітету Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75; ідентифікаційний код 04052092) та відповідача-2: Комунального підприємства "Міськавтопарк" (49000, м. Дніпро, площа Героїв Майдану, будинок 1, офіс 324; ідентифікаційний код 23357437) про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Центрального апеляційного господарського суду в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням пп. 17.5 п.17 ч.1 розділу XI ГПК України.

Повне рішення складено 09.10.2019

Суддя В.І. Ярошенко