Рішення № 84801602, 30.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 вересня 2019 року № 640/22353/18

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області

до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві

третя особа ОСОБА_1

про скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві, третя особа: ОСОБА_1 , в якому з урахуванням зміни позовних вимог просить суд:

- скасувати постанову про накладення штрафу від 17.12.2018 року винесену по ВП №57097014 у розмірі 10200 грн. в повному обсязі.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на протиправність постанови про накладення штрафу, оскільки державний виконавець за відсутності на те підстав виніс постанову про накладення штрафу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва суду від 11 лютого 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/22353/18, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Відповідачу запропоновано надати відзив на позовну та наявні у нього докази, що стосуються спору.

Відповідач у встановлений судом строк надав відзиву на позовну заяву, в якому зазначив, що оскільки в матеріалах виконавчого провадження відсутня інформація щодо повного виконання судового рішення, державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу в подвійному розмірі, а тому відповідач не погоджується з позовною заявою та вважає її такою що не підлягає задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.2018 року по справі №826/1751/17 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку пенсії з 01.01.2016 року відповідно до довідки Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України від 31.05.2017 року №22/6-4454 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести ОСОБА_1 перерахунок та здійснити виплату пенсії з 01.01.2016 року відповідно до довідки.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018 року по справі №826/17551/17 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в м. Києві.

В зв`язку з тим, що рішення суду не виконано, державним виконавцем 10.10.2018 року винесено постанову про накладення штрафу на ГУ ПФУ в м. Києві у розмірі 5100 грн.

Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 13.11.2018 року №111101/07 повідомило, що управлінням здійснено перерахунок в порядку, встановленому судовим рішенням.

Оскільки після проведеного перерахунку розмір пенсії не змінився, сума доплати за період з 01.01.2016 року по 31.10.2018 року залишено без змін у сумі 14350,00 грн.

17.12.2018 року державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на ГУ ПФУ в м. Києві в подвійному розмірі, оскільки здійснення виплати не відбулося.

Вважаючи вказану постанову про накладення штрафу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 18 названого Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Отже, виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно ч. 1 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

З викладених норм вбачається, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин.

Судом встановлено, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.2018 року по справі №826/1751/17 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку пенсії з 01.01.2016 року відповідно до довідки Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України від 31.05.2017 року №22/6-4454 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести ОСОБА_1 перерахунок та здійснити виплату пенсії з 01.01.2016 року відповідно до довідки.

Таким чином, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що оскільки ГУ ПФУ в м. Києві здійснило лише перерахунок пенсії відповідно до рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.2018 року по справі №826/1751/17 в порушення постанови про відкриття виконавчого № 57097014 та не виконано судове рішення у добровільному порядку протягом 10 робочих днів, державний виконавець при винесенні постанов про накладення штрафу в рамках примусового виконання виконавчого листа, діяв в межах наданих йому повноважень, в порядок та спосіб, визначені Законом України "Про виконавче провадження".

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у державного виконавця були всі підстави для застосування до позивача штрафу за невиконання судового рішення.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено наявність правових підстав для скасування постанов про накладення штрафу в той час, як відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування виконав та довів правомірність та обґрунтованість прийнятих ним рішень, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, у суду відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Крім того, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати, здійснені позивачем відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудярвська, 16, ЄДРПОУ 42098368) до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві (03056, м. Київ, вул. Виборзька, 32, ЄДРПОУ 34691374), третя особа: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про скасування постанови - відмовити.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур