Ухвала суду № 84795098, 03.10.2019, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/36358/19

Провадження № 2-з/761/620/2019

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2019 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Фролова І.В., розглянувши матеріали заяви представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, -

В С Т А Н О В И В:

13 вересня 2019 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу.

16 вересня 2019 року протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями матеріали позову передані на розгляд судді Фролової І.В.

03 жовтня 2019 до суду надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на наступне майно: земельну ділянку площею 0.4207 га для ведення особистого селянського господарства у Волинській обл., Локачинський р., с/рада Привітненьска, кадастровий номер: 0722484600:03:000:0921 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 697848107224);магазин площею 76.1 кв.м. у АДРЕСА_1 ; номер запису 1-1 в книзі 24 (реєстраційний номер майна 38090882);Ѕ частку у приватній спільній частковій власності чотирикімнатної квартири загальною площею 61,0 кв.м у АДРЕСА_3 ; номер запису 58689 в книзі 149 (реєстраційний номер майна 334656);ј частку у приватній спільній частковій власності приміщення квартири спільного заселення загальною площею 18.1 кв.м у АДРЕСА_4 ; номер запису 7990 в книзі 192д (реєстраційний номер майна 25592449);ј ідеальної частки ОСОБА_3 у квартирі у приватній спільній сумісній власності загальною площею 86,1 кв.м у АДРЕСА_5 ; номер запису 8775 в книзі 78 (реєстраційний номер майна 9542509, свідоцтво про право власності. 410-р. 27.04.2000. відділ по приватизації житлового фонду виконкому Луцької міської ради).

Подану заяву мотивує тим, що предметом позовної заяви, із якою звернувся позивач до суду, є стягнення боргу, трьох процентів річних від простроченої суми, інфляційних витрат та процентів за договором позики у розмірі 11 717 366, 02 грн. з ОСОБА_3 . Заявник вважає, що наразі існує можливість відчуження відповідачем вказаного майна, що може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Згідно положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України розгляд заяви про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.

Суд, дослідивши матеріали заяви та додані до неї матеріали, матеріали цивільної справи, дійшов до наступного висновку.

Згідно положень ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно положень п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч. 2 ст.149 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Судом встановлено, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 29 травня 2016 року був укладений договір позики, згідно якого ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_3 грошові кошти в рахунок позики у розмірі 6 018 000, 00 грн. Після чого 20 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір про відступлення права вимоги. Згідно умов договору цесії за договором позики ОСОБА_5 передав ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 прийняв право вимоги, що належить первісному позикодавцю відповідно до умов договору позики, а саме право вимоги грошових коштів в сумі 6 018 000,00 грн. в обсязі і на умовах, що наведені у договорі цесії за договором позики. Разом з цим, згідно п. 2.1 Договору цесії за договором позики новий позикодавець ( ОСОБА_2 ) сплатив первісному позикодавцю ( ОСОБА_5 ) грошові кошти у розмірі 6 018 000,00 грн. до укладення цього Договору. Відповідно до п.2 договору позики ОСОБА_3 зобов`язувалася повернути позику у строк до 29,09.2016 року. Зважаючи на той факт, що відповідачем так і не було виконано свого грошового зобов`язання з повернення грошових коштів,виник спір з приводу стягнення боргу, трьох процентів річних від простроченої суми, інфляційних витрат та процентів за договором позики у розмірі 11 717 366, 02 грн. з ОСОБА_3 .

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, підставою для забезпечення позову є наявність обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник у своїй заяві лише зазначив, що до ухвалення рішення у справі відповідачем може бути відчужено вказане нерухоме майно, що ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду.

Разом із тим, заявником не надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження підстав вважати, що виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову, може бути утрудненим чи неможливим, зокрема, доказів намагання відповідача відчужити належне йому майно.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відтак, заявник не обґрунтував належним чином необхідність вжиття вказаного заходу забезпечення позову і не зазначив причини, що можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 149 ЦПК України, суддя,

У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу - відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: