Рішення № 84778074, 27.09.2019, Голопристанський районний суд Херсонської області

Справа № 654/3733/18

Провадження №2/654/262/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2019 року

Голопристанський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого судді - Сіянко В.М.,

за участю секретаря - Петришак В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Гола Пристань Херсонської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та визнання недійсною державної реєстрації на цей засіб, -

У С Т А Н О В И В:

09.10.2018р. ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_5 , звернулася до Голопристанського районного суду з позовом, в якому зазначила, що 09.10.2012р. вона уклала шлюб з ОСОБА_6 . У 2013 році її чоловіком за спільні кошти подружжя було придбано автомобіль марки «Hyundai» моделі «Tucson» 2.0 CRDI 4 WD AT дизель, № кузова НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 ; номерний знак НОМЕР_3 , який було оформлено на ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік помер, зробивши на випадок своєї смерті розпорядження, за яким все своє майно заповів двом донькам: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Оспорюючи своє право на частку в спадковій масі майна покійного чоловіка в рамках цивільної справи №654/1650/18, ОСОБА_1 дізналася, що ще за свого життя ОСОБА_6 , від імені якого діяла його донька ОСОБА_3 , уклав договір купівлі-продажу за яким відчужив спільний транспортний засіб ОСОБА_2 . Оскільки, позивач не надавала своє згоди на продаж автомобілю, просила визнати недійсним вищевказаний правочин з підстав недодержання вимог ст.. 60, 65 СК України та ст.. 203, 215 ЦК України. Крім цього, вважає, що оспорювана угода є фіктивною, оскільки транспортний засіб був відчужений за значно заниженою ціною порівняно з його ринковою вартістю з тією метою, аби належна їй за умовами закону частка перейшла у власність іншій особі, без отримання нею будь-яких коштів від такої угоди. Також про фіктивність договору, на думку позивача, свідчить та обставина, що до теперішнього часу вказаним автомобілем фактично володіє та користується ОСОБА_3 . Тобто, правочин був укладений без наміру створення правових наслідків, що в силу ст. 234 ЦК України є окремою підставою для визнання його недійним. На підставі цього, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №6544/2016/000018 та визнати недійсною державну реєстрацію на вказаний автомобіль за ОСОБА_2 , а також стягнути на її користь понесені судові витрати.

06.02.2019р. представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 подав до суду відзив, в якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що автомобіль був відчуженим його власником з додержанням всіх умов законодавства, а відтак вважають відсутніми підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсними. Крім цього, кошти отримані від реалізації були використані в інтересах сім`ї, що, на їхню думку свідчить про відсутність порушених прав позивачки. Крім цього, ОСОБА_1 не була стороною оспорюваного правочину та на розгляді в цьому ж суді вже перебуває справа відносно даного транспортного засобу, тобто позивач вже використала своє право на звернення до суду за захистом.

25.03.2019 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій сказано, що посилаючись на витрати одержаних від продажу автомобіля коштів в інтересах сім`ї відповідач не надає в підтвердження цих обставин жодних доказів та не зазначає на які такі потреби могла бути використана вказана значна сума. З приводу наявності іншої справи зазначає, що чинне законодавство не забороняє пред`явлення кількох позовних заяв з приводу одного і того ж майна, але з різними предметами позову та різними підставами для його задоволення. Тобто ця обставина в будь-якому випадку не може бути підставою для відмови в позову, а заперечення відповідача ґрунтується виключно на його припущеннях.

Ухвалою Голопристанського районного суду від 12.11.2018р. в порядку забезпечення позову накладено арешт на автомобіль HYUNDAI TUCSON 2.0 CRDI 4 WD AT дизель, № кузова НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 ; 2013 року випуску, сніжно-білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_4 , який належить на праві власності ОСОБА_2 , та встановлено заборону вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо вказаного автомобіля.

Ухвалами Голопристанського районного суду від 03.12.2018р., 16.01.2019р. та 25.03.2019р. було витребувано від Регіонального сервісного центру в Херсонській області та Територіального сервісного центра № 6544 завірені належним чином копії документів, на підставі яких було проведено реєстрацію/перереєстрацію автомобіля марки та моделі HYUNDAI TUCSON 2.0 CRDI 4 WD AT дизель, 2013 року випуску, сніжно-білого кольору, № кузова НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 ; державний номерний знак НОМЕР_3 , а також актуальні на теперішній час відомості про власника автомобіля.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали на підставах викладених в позовній заяві та просили суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та наполягав на відмові в їхньому задоволенні з підстав зазначених ним в у відзиві на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_8 та третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися причини неявки суду не повідомляли. Про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та оцінивши представлені сторонами докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають повному задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

09 жовтня 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Суворовського районного управління юстиції у місті Херсоні було зареєстровано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , актовий запис № 325, що підтверджується відповідним свідоцтвом серії НОМЕР_5 .

28.03.2013р. за договором купівлі-продажу №00000000000000000129, ОСОБА_6 придбав дилера ТОВ «Автопланета Плюс» автомобіль марки HYUNDAI TUCSON 2.0 CRDI 4 WD AT дизель, № кузова НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 колір Сніжно-білий.

Актом прийому-передачі від 01.04.2013 вищевказаний транспортний засіб був переданий покупцю в повній комплектності та технічно справному стані.

21 липня 2016 року ОСОБА_6 , від імені якого на підставі довіреності виступала ОСОБА_3 , той же автомобіль HYUNDAI TUCSON був проданий ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу №6544/2016/000018.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 .

Згідно заповіту, посвідченого 23.05.2016р. приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Ноздрачовою В.Д., все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право, ОСОБА_6 заповів в рівних частинах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Також встановлено, що на теперішній час в провадженні Голопристанського районного суду перебуває цивільна справа № 654/1650/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Дерігльової Олени Григорівни про встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу; визнання дій неправомірними; визнання правочину частково недійсним; визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, яке проживало однією сім`єю без реєстрації шлюбу; поділ майна та витребування майна з чужого незаконного володіння. В межах цієї справи ОСОБА_1 заявлено вимоги про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 грошової компенсації в розмірі 1/2 частки автомобіля HYUNDAI TUCSON в сумі 182000,00 гривень.

Предметом позову в даній справі є оспорювання позивачем дійсності укладеного між її покійним чоловіком та ОСОБА_2 правочину щодо купівлі-продажу транспортного засобу.

У ст. 204 ЦК проголошується презумпція правомірності правочину. Тобто, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вказана норма має імперативний характер та вказує на те, що всі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов`язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак не повинні порушувати ці права та не перешкоджати здійсненню їх обов`язків. Однак така презумпція може бути спростована у двох випадках: по-перше, неправомірними мають вважатися такі правочини, які за своїм змістом, формою чи іншими елементами визнаються законом недійсними з моменту їх вчинення (нікчемні правочини); по-друге, вважатимуться неправомірними також ті правочини, недійсність яких встановлюється судом на вимогу заінтересованої особи у встановлених законом випадках (оспорювані правочини).

В абзаці 5 п. 5 постанови пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року N 9 зазначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

В аналізі ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що заперечувати дійсність правочину в судовому порядку вправі одна із сторін договору або інша заінтересована особа.

ЦК не містить визначення поняття "заінтересована особа", тобто залишає його оціночним. Тому слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

У зв`язку з цим виділяють декілька критеріїв визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).

В будь-якому разі судам необхідно враховувати, що коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Отже, вказівка в ч. 3 ст. 215 ЦК на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним не лише за позовом однієї із сторін договору, а й за позовом заінтересованої особи, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права, не вимагаючи повернення їй переданого на виконання цього договору майна, а вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану.

Таким чином, коло таких заінтересованих не є обмеженим і залежить від обставин конкретної справи.

З огляду на вищезазначене, суд погоджується з заінтересованістю позивача у визнанні оспорюваного договору недійсним, оскільки розгляд цих вимог матиме значення для справи № 654/1650/18, в якій ОСОБА_1 вимагає від спадкоємців майна її померлого чоловіка компенсації половини вартості автомобілю, який був придбаний у шлюбі та відповідно є спільним сумісним майном подружжя. В зв`язку з цим, судом визнаються необґрунтованими та такими, що не мають правового значення, заперечення представника відповідача щодо неналежності позивача до однієї із сторін спірного правочину. Не варті уваги також посилання представника відповідача на наявність в суді іншої справи стосовно того ж транспортного засобу, оскільки предмети та підстави позовів в цих справах не є тотожними.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт в судовому порядку. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Наведене узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 372/504/17 (провадження N 14-325цс18) у яких Верховний Суд відійшов від правових висновків, викладених у постановах від 07 жовтня 2015 року у справі N 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі N 6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі N 6-533цс16, у яких Верховний Суд України дійшов висновку про те, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у наведених вище справах, Велика Палата Верховного Суду вказала, що він суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток, та вважала, що відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Згода подружжя на вчинення іншим з подружжя правочину є за своєю правовою природою окремим одностороннім правочином, що має бути укладений письмово.

Таким чином, вищевикладені положення закону передбачають необхідність обов`язкової наявності письмової згоди дружини, як співвласника майна щодо розпорядження ним.

Спірним договором підтверджено, що від імені ОСОБА_6 , як продавця, під час укладення угоди діяла ОСОБА_3 , представництво на вчинення цих дій якій було оформлено нотаріально посвідченою довіреністю від 23.05.2016р.

Дослідження даної довіреності дало змогу встановити, що в її змісті відображені відомості про зареєстрований шлюб ОСОБА_6 з ОСОБА_11 , оскільки дана інформація зазначена в паспорті громадянина України довірителя на сторінці 10 в графі «Сімейний стан».

Крім цього, в судовому засіданні встановлено та сторонами не заперечувалось, що ОСОБА_3 . приходиться донькою ОСОБА_6 , а тому представляючи інтереси батька, відповідач була достеменно обізнана про його сімейний стан (перебування у шлюбі з позивачем) та повинна була враховувати необхідність отримання згоди дружини продавця на відчуження вартісного рухомого майна.

В зв`язку з цим, працівники Територіального сервісного центру № 6544 повинні були дати юридичну оцінку достатності представлених документів для підтвердження необхідних повноважень на укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу ОСОБА_6 без наявності письмової згоди його дружини.

До такого висновку, суд пришов з урахуванням того, що за ухвалами суду про витребування доказів, а саме документів на підставі яких було проведено реєстрацію/перереєстрацію автомобіля марки та моделі HYUNDAI TUCSON, Регіональним сервісним центром в Херсонській області та Територіальним сервісним центром № 6544 було надано лише копію спірного договору купівлі-продажу транспортного засобу №6544/2016/000018 від 21 липня 2016 р., копію довіреності від ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 , яка надавала останній право розпорядження (в тому числі і продажу) автомобілем HYUNDAI TUCSON, копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та копію квитанції про оплату перереєстрації т/з.

Отже, в переліку наданих до суду документів відсутня письмова згода ОСОБА_1 , яка надавала б право її чоловіку на відчуження спільного автомобіля. Встановлене узгоджуються з позицією позивачки про ненадання такої згоди взагалі і дані обставини відповідачами спростовані не були.

Частина 2 ст. 65 СК України передбачає право дружини, чоловіка на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Виходячи з встановлених обставин справи про відсутність письмової згоди позивача на укладення її покійним чоловіком договору купівлі-продажу транспортного засобу, який виходить за межі дрібного побутового, що свідчить про недодержання вимог ст.. 65 СК України та 369 ЦК України, суд, відповідно до ст. 203, 2015 ЦК України визнає даний правочин недійсним.

З приводу посилань позивача та її представника на фіктивність оспорюваного правочину, як на підставу для визнання його недійсним згідно ст.. 234 ЦК України, суд зауважує наступне.

За положеннями ч.1, 2 ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз`яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Як на ознаки фіктивності, позивач посилалась на те, що погоджена сторонами договору ціна продажу автомобіля становить 40000,00 гривень, що є явно меншою від середньоринкової вартості аналогічного транспортного засобу, яка станом на дату відчуження (21.07.2016р.) становила близько 380000,00 грн., що підтверджується звітом СПД ФОП « ОСОБА_12 ». Крім цього, ОСОБА_1 вказувала про використання автомобілю HYUNDAI TUCSON ОСОБА_3 та її чоловіком і після його продажу ОСОБА_2 . До цього висновку позивач дійшла тому, що бачила даний транспортний засіб на стоянці біля Голопристанського відділення поліції, в якому на той час обіймав посаду начальника чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_13 .

Даючи оцінку цим доводам, слід вказати, що статтею 627 ЦК України передбачено свободу договору. Тобто, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. При цьому, частина 1 ст.634 ЦК передбачає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відтак, виходячи з власних переконань покупця та продавця визначена ними ціна автомобіля не може свідчити про фіктивність правочину. Крім цього, з огляду на те, що суд не володіє відомостями про технічний стан та справність бувшого у використанні транспортного засобу на момент його продажу, не можна стверджувати про невідповідність його вартості середньоринковим цінам на аналогічний товар.

Також в порушення вимог ст.. 81 ЦПК України, позивачем не було надано належних та достатніх доказів на підтвердження інших обставин, на які посилалась ОСОБА_1 , зокрема щодо подальшого використання автомобілю родичами продавця, а тому суд приходить до висновку про недоведеність фіктивності оспорюваного правочину та не вбачає можливості для задоволення позову з цих підстав.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Згідно п. 40, постанови КМУ від 7 вересня 1998 р. N 1388 «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» зняття з обліку транспортних засобів проводиться після їх огляду в сервісному центрі МВС або в центрі надання адміністративних послуг на підставі заяви власника, документа, що посвідчує особу, виконавчого напису нотаріуса, постанови державного або приватного виконавця або рішення суду. У разі встановлення факту знищення, фальсифікації або підроблення ідентифікаційних номерів складових частин транспортних засобів, виявлення транспортних засобів, зареєстрованих (перереєстрованих), знятих з обліку в уповноважених органах МВС, у тому числі тимчасово, за фіктивними чи підробленими документами або таких, що розшукуються правоохоронними органами України у зв`язку з незаконним заволодінням, уповноважені особи сервісних центрів МВС оформляють в установленому порядку необхідні документи, скасовують державну реєстрацію (перереєстрацію).

В зв`язку з визнанням оспорюваного правочину недійсним, суд скасовує за ОСОБА_2 державну реєстрацію на автомобіль HYUNDAI TUCSON.

Крім цього, враховуючи повне задоволення позовних вимог, суд, відповідно до положень ст.. 141 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача понесені та документально нею підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 6544/2016/000018 від 21.07.2016р., укладений між ОСОБА_6 , від імені якого діяла ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , предметом якого являється автомобіль марки «Hyundai» моделі «Tucson» 2.0 CRDI 4 WD AT дизель, № кузова НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 ; номерний знак НОМЕР_3 , 2013 року випуску.

Скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_2 на автомобіль марки «Hyundai» моделі «Tucson» 2.0 CRDI 4 WD AT дизель, № кузова НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 ; номерний знак НОМЕР_3 , 2013 року випуску.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на сплату судового збору в сумі 1409,60 грн. витрати на залучення експерта в сумі 1200,00 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 2705,00 грн., а всього 5314,60 грн., по 2657,30 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Херсонського апеляційного суду безпосередньо або через Голопристанський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 07.10.2019р.

Суддя В. М. Сіянко