Рішення № 84774481, 04.10.2019, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/803/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2019 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого Ільтьо І. І.,

при секретарі Куні О. І.,

за участю позивача - ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_12, відповідача ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3 ., розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Берегово цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення права спільної сумісної власності на житловий будинок,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в Берегівський районний суд Закарпатської області із позовом до ОСОБА_2 про визнання будинку та добудови до нього АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнання права власності на 1/2 частин вищевказаного будинку та Ѕ частку на закриту веранду, вбиральню, два сараї, три житлові кімнати над сараями, гараж, що знаходяться за вищевказаною адресою.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 25 серпня 1977 року його покійна дружина ОСОБА_4 придбала житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 . 07 серпня 1987 року будинок зареєстрований Берегівським міжміським бюро технічної інвентаризації на праві особистої власності за ОСОБА_4 . 05 липня 1980 року між ним та ОСОБА_4 було укладено шлюб. Ними спільно побудовано двоповерхову прибудову та побутові приміщення: сарай, вбиральню, сарай, ворота. Оскільки за час їхнього з ОСОБА_4 шлюбу вартість вищевказаного будинку істотно збільшилася, вважає такий об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому вважає, що йому належить Ѕ частина будинку та добудови до нього. ІНФОРМАЦІЯ_1 його дружина ОСОБА_4 померла. На випадок своєї смерті остання залишила заповіт, згідно якого все своє майно, в тому числі і вищевказаний житловий будинок заповіла своїй доньці ОСОБА_2 .. 30 липня 2015 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину на ј частку спірного будинковолодіння.

У 2014 році позивач вже звертався з позовом до відповідача про визнання права власності на Ѕ частину спірного будинку. Даний позов був предметом розгляду першої, апеляційної та касаційної інстанції. Зокрема, касаційна інстанція ухвалу мотивувала тим, що відмовляючи у позові в частині визнання права власності на обов`язкову частку у спадщині, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що вказана вимога заявлена передчасно і матеріали справи не містять доказів звернення позивача до нотаріальної контори для отримання відповідного свідоцтва.

Враховуючи вищенаведене, оскільки він, як позивач, є власником ј частки спадкового майна звернувся за відновленням порушеного права на власність та просить суд визнати будинок АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати за ним право власності на 1/2 частин вищевказаного будинку.

В судовому засіданні позивач та його представника - ОСОБА_12 позовні вимоги підтримав, з підстав зазначених в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 позов не визнали з підстав викладених у відзиві.

Допитана в ході судового розгляду справи свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона проживає по сусідству з сім`єю ОСОБА_1 та була близькою людиною останніх. Щодо придбання спірного будинку, показала, що будинок придбаний ОСОБА_4 самостійно, так як остання продала свій старий будинок за 5000 рублів, після чого придбала вищевказаний спірний будинок за 11000 рублів. Кошти в сумі 6000 рублів ОСОБА_4 було взято в борг від сестри ОСОБА_2 .. Далі, вказаний борг сім`я ОСОБА_1 повернула ОСОБА_2 із коштів отриманих від заробітків в Німеччині. Також, ОСОБА_1 із ОСОБА_4 , за час перебування у шлюбі спільно вкладали кошти в спірний будинок, а саме ними було зроблено каналізацію, проведено воду та опалення, замінено вікна та двері, а також покращено стан будинку.

Заслухавши пояснення сторін, представників сторін, свідка, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Нормами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Так, згідно копії договору купівлі-продажу від 25 серпня 1977 року ОСОБА_4 придбала жилий будинок з належними до нього надвірними побудовами АДРЕСА_1 площею 44, 50 кв. м., розташований на земельній ділянці розміром 453 кв. м.. Такий зареєстрований 07 серпня 1987 року Берегівським міжміським бюро технічної інвентаризації на праві особистої власності в цілому за останньою (а.с. 7-9).

Як встановлено в судовому засіданні будинок АДРЕСА_1 був придбаний ОСОБА_4 до укладення шлюбу з ОСОБА_1 ..

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено 05 липня 1980 року, що стверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 05 липня 1980 року (а.с. 10).

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 26).

Згідно заповіту, який посвідчений приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Сабовою В.І. від 24 квітня 1996 року, ОСОБА_4 все своє майно і взагалі все те, що належатиме їй на день смерті і на що вона мала право, в тому числі і житловий будинок АДРЕСА_1 заповіла своїй дочці ОСОБА_2 (а.с. 27).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 липня 2015 року, позивач отримав 1/4 частку спірного будинковолодіння.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 за час його шлюбу з ОСОБА_4 вартість будинку АДРЕСА_1 , який належить на праві особистої власності в цілому його покійній дружині ОСОБА_4 та придбаний останньою ще до укладення їх шлюбу, за час їх шлюбу істотно збільшилася, так як за їх спільні кошти було проведено капітальний ремонт вищевказаного будинку, замінено вікна, двері, проведено центральне опалення, крім того побудовано двоповерхову прибудову та побутові приміщення: сарай, вбиральню, сарай, ворота, а тому вважає, що будинок є спільною сумісною власністю подружжя.

Так, згідно ст. 25 КпШС (чинного на час виникнення спірних правовідносин), - якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Статтею 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Як вбачається з копії технічного паспорту на одноквартирний (садибний) житловий будинок АДРЕСА_1 , який виготовлений станом на 30 жовтня 2013 року, такий будинок складається з житлового будинку під літерою "А", прибудови під літерою "А1", сараю під літерою "Б", убиральні під літерою "В" та сараю під літерою "Г", зокрема, прибудову під літерою "А1" побудовано в 1989 році, сарай під літерою "Б" та убиральню під літерою "В" в 1988 році та сарай під літерою "Г" у 1994 році, тобто вже в період перебування ОСОБА_1 в шлюбі з ОСОБА_4 (а.с. 11-16).

Згідно висновку №208 судової будівельно-технічної експертизи, вартість будинковолодіння АДРЕСА_1 за період із 05 липня 1980 року (реєстрація шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с.10) по ІНФОРМАЦІЯ_1 (день смерті ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2) збільшилася за рахунок виконання будівельних робіт по будівництву добудови А1, будівництву сараю - Б, сараю - Г, вбиральні, а також виконання ремонтно-будівельних робіт по житловому будинку, а саме: влаштування водопроводу, каналізації, газопостачання, заміна системи опалення, заміна двох віконних блоків, влаштування воріт, вартість даних робіт становить 377 588, 70 грн., що на думку суду є істотним збільшенням (а.с. 131-156).

Як стверджує позивач, за час його шлюбу з ОСОБА_4 , він перебудував спірний житловий будинок, проведені ремонтно-будівельні роботи та добудував закриту веранду, вбиральню, два сараї, три житлові кімнати над сараями, гараж). Дані обставини підтверджуються вищевказаною судовою будівельно-технічною експертизою.

Крім того, судом встановлено, що згідно Дозволу на прибудову до житлового будинку АДРЕСА_1 , дата початку проведення будівельних робіт вказана 10.1987 року та дата закінчення таких 10.1989 року (а.с. 17-23), тобто період, коли ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_4 ..

Таким чином, за загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

З урахуванням встановлених судами обставин та наданих сторонами доказів, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що будівництво об`єкту незавершеного будівництва (житлового будинку з господарськими будівлями), розташованого по в АДРЕСА_1 здійснено сторонами за період перебування у шлюбі, презумпція спільної сумісної власності не спростована, а тому на нього поширюється режим спільного сумісного майна.

За змістом частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), прийняття його до експлуатації та державної реєстрації права власності на нього.

Системне тлумачення категорій «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статей 350 та 351 ЦК України ) та «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331 ЦК України) дає підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва є нерухомою річчю особливого роду, фізичне створення якої розпочате, але не завершене, що допускає встановлення відносно неї суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав у випадках та у порядку визначених цивільним законодавством.

Не будуючи до моменту завершення будівництва, прийняття до експлуатації та державної реєстрації права власності житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі такого будівництва (частина третя статті 331 ЦК України), тобто сукупності речей щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Вказане дає підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу за визначених законом умов може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

При цьому, суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-338цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, розташованого по в АДРЕСА_1 , та об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_11 ..

Враховуючи, що в ході судового розгляд справи встановлено, що будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 та його покійній дружині ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві спільної сумісної власності, частки кожного з них у праві спільної власності відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України та ч. 2 ст. 372 ЦК України є рівними, а тому частка ОСОБА_1 становить 1/2 частини будинку, суд вважає визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частин будинку АДРЕСА_1 .

Заявлене стороною відповідача клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд до уваги не бере, оскільки вважає таке необґрунтованим та таким, що не знайшло своє підтвердження у ході розгляду справи по суті.

Керуючись ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 41 Конституції України, ст. 25 КпШС, п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя, ст..ст. 60, 61, 63, 69, 70 СК України, ст..ст. 331, 350, 351, 368, 2 ст. 372, ч. 1 ст. 1241 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12,13, 76-81, 229, 235, 259, 263-265, 268, 355-356 ЦПК України,-

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення права спільної сумісної власності на житловий будинок - задовольнити.

Визнати будинок та добудови до нього (закриту веранду, вбиральню, два сараї, три житлові кімнати над сараями, гараж) АДРЕСА_1 об`єктом права спільної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку будинку та 1/2 частку на закриту веранду, вбиральню, два сараї, три житлові кімнати над сараями, гараж, що знаходяться за АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ільтьо І. І.