Рішення № 84767268, 04.10.2019, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/11896/18

провадження 2/201/1816/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Дніпровська міська поліклініка № 1» Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії і стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 02 листопада 2018 року звернулася до суду з позовом до відповідача КЗ «Дніпровська міська поліклініка № 1» Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії і стягнення моральної шкоди, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та з представником в ході судового засідання посилаються на те, що 10 грудня 2010 року позивач проти своєї волі, не даючи своєї згоди, була госпіталізована до КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДМР за направленням лікаря-психіатра Лотакова лікарні КЗ «ОЦЕМД та МК» ДОР, де знаходилась до 13 грудня 2017 року. Самарським районним судом м. Дніпропетровська підстави для її госпіталізації не знайшли свого підтвердження і рішенням від 13 грудня 2017 року в задоволенні заяви КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДМР про її примусову госпіталізацію було відмовлено. З листа КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 1» ДМР від 26 березня 2018 року № 11/148 позивачу стало відомо, що 16 березня 2017 року її було взято на облік нібито після огляду лікарем-психіатром КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 1» ДМР на дому за письмовим зверненням АНД ВП НП № 45.1/3277 від 16 лютого 2017 року у зв`язку з письмовими погрозами підірвати свій будинок. З листа Департаменту охорони здоров`я від 31 січня 2018 року № В-247 позивачу стало відомо, що огляд лікарем-психіатром стану її здоров`я відбувся нібито на адресою її місця мешкання 22 січня 2018 року. Постановку на психіатричний облік позивач вважає неправомірною, оскільки свою згоду вона не надавала і огляд на дому лікарем-психіатром ні 16 березня 2017 року, ні 22 січня 2018 року, ні в інший день жодного разу не проводився. Диспансеризація (облік) громадян у психіатричних закладах проводиться згідно з Інструкцією з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної психіатричної допомоги, затвердженої Наказом МОЗ України від 22 січня 2007 року; вказане, на думку позивача, було порушено. Позивач звернулася до відповідача для з`ясування вказаного питання і їй надана відповідь, яка її не задовольнила. Позивач вважає вказане неправомірним, оскільки постановка на облік її була не законною, порушені її права. Позивач дуже обурена такими зухвалими діями працівників відповідача, неодноразово звертався до відповідача про видалення інформації про її облік зі всіх облікових даних і карток, повернення всього в первісний стан, та їй було відмовлено в цьому, вказаного не було. Позивачу названим завдана значна моральна шкода. Просили визнати вказані дії відповідача про постановку позивача на психіатричний облік позивача неправомірним і зобов`язати відповідача видалити з медичної документації, реєстрів і баз даних запис про постановку її на цей облік, а також стягнути моральну шкоду в сумі 20 000 грн., задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача КЗ «Дніпровська міська поліклініка № 1» Дніпровської міської ради в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив, вказаним і матеріалами справи, на думку суду, наданими суду письмовими запереченнями не підтримали позовні вимоги та викладені в позові обставини, вважає вимоги не правильними; все ними зроблено згідно вимог закону, ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Просив справу розглянути по закону за наявними матеріалами без їх участі і в задоволенні позову відмовити. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.

Вислухавши пояснення позивача і представника позивача, свідка, з`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно 10 грудня 2010 року позивач ОСОБА_1 була госпіталізована до КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДМР за направленням лікаря-психіатра Лотакова лікарні КЗ «ОЦЕМД та МК» ДОР, де знаходилась до 13 грудня 2017 року. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2017 року в задоволенні заяви КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДМР про примусову госпіталізацію позивача було відмовлено.

З листа КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 1» ДМР від 26 березня 2018 року № 11/148 позивачу стало відомо, що 16 березня 2017 року її було взято на облік після огляду лікарем-психіатром КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 1» ДМР на дому за письмовим зверненням АНД ВП НП № 45.1/3277 від 16 лютого 2017 року у зв`язку з письмовими погрозами підірвати свій будинок. З листа Департаменту охорони здоров`я від 31 січня 2018 року № В-247 позивачу стало відомо, що огляд лікарем-психіатром стану її здоров`я відбувся за адресою її місця мешкання 22 січня 2018 року. Постановку на психіатричний облік позивач вважає неправомірною, оскільки свою згоду вона не надавала і огляд на дому лікарем-психіатром ні 16 березня 2017 року, ні 22 січня 2018 року, ні в інший день жодного разу не проводився.

Позивач звернулася до відповідача для з`ясування вказаного питання і їй надана відповідь, яка її не задовольнила. Позивач вважає вказане неправомірним, оскільки постановка на облік її, на думку позиавача, була не законною, порушені її права. Позивач дуже обурена такими зухвалими діями працівників відповідача, неодноразово звертався до відповідача про видалення інформації про її облік зі всіх облікових даних і карток, повернення всього в первісний стан, та їй було відмовлено в цьому, вказаного не було. Позивачу, як вона стверджує, названим завдана значна моральна шкода. Відповідальність за скоєння цієї шкоди і інші неправомірні дії повинен нести відповідач, який в добровільному порядку відмовляється це робити, виник спір і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом з`ясовано, що дійсно 16 березня 2017 року було проведено психіатричний огляд позивачки та поставлено діагноз «хронічний маячний розлад», та прийнято рішення про встановлення консультативного нагляду над нею. Психіатричний огляд позивачки було проведено керуючись п. 1 ч. З ст. 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» та на підставі письмового звернення Амур - Нижньодніпровського Відділення Поліції № 45.1/3277 від 16 лютого 2017 року з проханням провести психіатричний огляд позивачки на предмет встановлення психічного розладу в поведінці останньої, оскільки вона ( ОСОБА_1 ) у своїй письмовій заяві до АНД ВП № 3032 від 04 лютого 2017 року погрожувала підірвати свій будинок.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про психіатричну допомогу», психіатричний огляд проводиться з метою з`ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.

Відповідно до п. 1 ч. З ст. 11 Закону України «Про психіатричну допомогу», психіатричний огляд особи може бути проведено без усвідомленої згоди особи або без згоди її законного представника у випадках, коли одержані відомості дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих.

Встановлення консультативного нагляду над позивачкою було здійснено у передбаченому законом порядку, а саме у відповідності до Інструкції з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної психіатричної допомоги, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 20 від 22 січня 2007 року. Відповідно до п. 5.1. Інструкції, консультативний нагляд за особою, яка страждає на психічний розлад, установлюється з метою систематичного спостереження за перебігом психічного розладу, проведення відповідних діагностичних лікувальних, реабілітаційних та медико-соціальних заходів у разі, якщо форма та характер перебігу психічного розладу не потребують установлення за особою диспансерного нагляду або відсутня усвідомлена згода особи, чи її законного представника, на проведення диспансерного нагляду, а підстави для надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку відсутні.

Відповідно до п. п. 1, 3, 4 п. 5. 2. Інструкції, група пацієнтів консультативного нагляду формується з осіб: щодо яких відбувся психіатричний огляд на підставах та в порядку, передбачених статтею 11 Закону України «Про психіатричну допомогу», та яким установлено діагноз психічного розладу, що відповідає критеріям діагностики, визначеним Міжнародною класифікацією хвороб 10 перегляду, та які за своїм психічним станом не потребують безперервного систематичного спостереження за перебігом розладу лікарем-психіатром (іншими фахівцями психіатричного закладу) при наданні психіатричної допомоги; які страждають на тяжкі психічні розлади, що за формою та характером перебігу психічного розладу потребують безперервного систематичного спостереження лікарем-психіатром (іншими фахівцями психіатричного закладу) за перебігом розладу, але ці особи чи їх законні представники відмовляються від надання психіатричної допомоги, а покази для надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку відсутні; які страждають на тяжкі психічні розлади, унаслідок чого вони можуть завдати значної шкоди своєму здоров`ю у зв`язку з погіршенням психічного стану в разі ненадання їм психіатричної допомоги, проте вони самі чи їх законні представники відмовляються від диспансерного психіатричного нагляду, та щодо яких за заявою психіатричного закладу отримано рішення суду про відмову в наданні амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Відповідно до п. 5.3. Інструкції, рішення лікаря-психіатра чи комісії лікарів- психіатрів про встановлення консультативного нагляду за особою, яка страждає на психічний розлад, з відповідним обґрунтуванням уноситься до медичної карти амбулаторного хворого відповідно до форми N 025/о, та засвідчується лікарем- психіатром, який приймав рішення, або всіма членами комісії.

Твердження позивачки спростовуються наявними у медичній картці позивачки відомостями та документами: результатами психіатричних оглядів позивачки з вказанням місця, дати, обстави та інших осіб опитаних щодо психічного стану позивачки; листуванням відповідача з КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» з приводу надання позивачці психіатричної допомоги, зокрема наданим епікризом; наданими від КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» та поліції документами (заяви позивачки що містять погрози підірвати будинок, інші заяви позивачки, зміст яких свідчить про наявність психічного захворювання позивачки, тощо).

Надання позивачці медичної психіатричної допомоги здійснювалося на підставах та у порядку передбаченому законодавством України, зокрема, психіатричний огляд було здійснено у відповідності до ст. 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» та встановлено консультативний нагляд у відповідності із п. 5 Інструкції з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної психіатричної допомоги.

Позивачем оскаржується постановка її на психіатричний облік, а не сам порядок цього; постановка ж на облік була правомірною, а порядок постановки на облік не оскарожено, позовні вимоги про це не заявлялися, суд розглядає спір лише в межах заявлених вимог.

Крім того, позивачем не зазначено в вимогах про зобов`язання вчинити певні дії з якої саме медичної документації потрібно видалити дані про її постановку на психіатричний облік (і чи є вона там та що саме там зазначено), з яких саме баз і реєстрів обліку потрібно видаляти цю інформацію (і яку саме інформацію), тощо. Тобто вимоги не конкретні, а опосередковані і позовна заява з вимогами і в цій частині не уточнювалася і не доповнювалася, що унеможливить виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, моральна шкода повинна доводитись певними доказами та фактами, з огляду ж на матеріали справи та позовну заяву жодних доказів спричинення моральної шкоди немає.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позовних вимогах, оскільки вони спростовуються вищенаведеним, не базуються на фактичних даних та об`єктивно нічим не підтверджені.

За таких обставин суд вважає, що позивач не довів вину відповідача і в завданні моральної шкоди. Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, позивач повинна довести, що її дiями не було порушено її права або права відповідача. Однак, жодних доказiв позивачем до суду не надано.

Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно них по огляду, постановці на облік та інш., предмета спору, а позивач цього не довів, твердження представника позивача про наявність будь-яких інших зобов`язань стосовно позовних вимог є припущенням.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до КЗ «Дніпровська міська поліклініка № 1» Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії і стягнення моральної шкоди відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії і стягнення моральної шкоди відмовити в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 3, 15, 16, 22, 23, 1167 ЦК України, Законом України «Про психіатричну допомогу», Інструкцією з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної психіатричної допомоги, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 20 від 22 січня 2007 року , ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Комунального закладу «Дніпровська міська поліклініка № 1» Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії і стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 04 жовтня 2019 року.

Суддя -