Рішення № 84766537, 27.09.2019, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/3842/19

(2/199/2507/19)

РІШЕННЯ

Іменем України

„27" вересня 2019 року

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Спаї В.В.,

секретар судового засідання - Горбенко О.О.,

за відсутності учасників справи

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі у порядку заочного розгляду в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом надання постійного безперешкодного доступу та про визнання особи такою, що втратила право користування,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що 18.04.2007 року відповідач уклав з позивачем договір кредиту №43/03-7. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки №325 від 18.04.2007, відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 .

Позивачем зазначається, що стаття 4 Іпотечного договору містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя та у зв`язку з грубим порушенням позичальником умов кредитного договору, зокрема, неповернення кредиту, несплати процентів та комісій за користування кредитом, позивач в позасудовому порядку врегулював питання звернення стягнення на предмет іпотеки, що передбачено умовами іпотечного договору та Законом України «Про іпотеку». Зокрема, 21.02.2019 позивач набув у порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

21.03.2019 позивачем, як законним власником, була здійснена спроба потрапити у власне майно, однак, було виявлено, що у ньому незаконно проживає відповідач, який чинив фізичні перешкоди в доступі та користуванні майном.

На переконання позивача, своїми діями відповідач порушує Конвенцію про захист прав і основоположних свобод від 1950 р., Конституцію України, Цивільний кодекс України та інші нормативно-правові акти. Внаслідок незаконних дій відповідача позивач фактично позбавлений можливості користуватись своїм майном.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на норми ст.ст. 3, 316, 317, 319, 321, 328, 383, 391 ЦК України, а також на висновки, що містяться в постанові ВСУ від 16.11.2016 року у справі №6-709 цс 16 та абз. 2 п. 34 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», в якому міститься висновок, що власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (п. 3 ч. 1 ст. 346 ЦК України).

Предмет позову становлять наступні вимоги:

-про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , що належить позивачу, шляхом надання постійного безперешкодного доступу до цього майна;

-про визнання відповідача та усіх членів сім`ї такими, що втратили право користування вказаним нерухомим майном.

Представник позивача не скористався правом брати участь у судових засіданнях; в окремо поданій заяві просив розглядати справу у його відсутність, позов підтримав у повному обсязі.

Відповідач не скористався правом брати участь в судових засіданнях, та в силу ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд ухвалює рішення на підставі наявних у справі доказів.

Як встановлено судом на підставі Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.6-8), 21.02.2019 за позивачем зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_3 . Номер запису про право власності: 30458888; підстава виникнення права власності: вимога/іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості, серія та номер: б/н, виданий 25.09.2017, видавник: ПАТ «Укрсоцбанк»; іпотечний договір №325, серія та номер: №720, виданий 18.04.2007, видавник: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального Гупало К.В.

Місце проживання відповідача не зареєстровано за вказано у позові адресою.

Відповідач був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , та 10.07.2014 був знятий з реєстрації на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.12.2013, що підтверджується відповіддю на запит суду з підрозділу ГУДМС УДМС України в Дніпропетровській області станом на 21.05.2019 (а.с.26).

З наданої позивачем копії акту перевірки/огляду майна від 21.03.2019, складеного представниками за довіреністю ОСОБА_4, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , якими було здійснено запланований виїзд за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено, що у квартирі проживають зять з дружиною, мати боржника, донька, двоє дітей, боржник перебуває за кордоном, з родичами не спілкується; працівники поліції відмовилися підписувати акт (а.с. 19).

Правовідносини між сторонами в даній справі виникли із захисту прав власника на володіння, користування, розпорядження своїм майном на власний розсуд.

Суд, дослідивши докази, надані у порядку ст. 76 - 80, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, дійшов до висновку про наявність підстав для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України встановлено правила визначення належності, допустимості, достовірності та достатності доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

При цьому, згідно з ч. 5 ст. 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (ч. 1 ст. 383 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому немає значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-709цс16).

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», надав роз`яснення, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до ст. 9 Житлового Кодексу України ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. У разі порушення цих прав, статтями 3, 4 ЦПК України передбачено право на судовий захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно із ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відтак, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Втім, як встановлено судом, відповідач не є користувачем зазначеного вище майна; окрім того, його місце проживання не зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , та суду не було надано доказів на підтвердження слушності доводів позивача щодо чинення відповідачем перешкод позивачу, як власнику цього майна.

В той же час згідно наданого позивачем письмового доказу - акту перевірки/огляду майна від 21.03.2019, складеного представниками за довіреністю ОСОБА_4 . , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , якими було здійснено запланований виїзд за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено, що у квартирі проживають зять з дружиною, мати боржника, донька, двоє дітей, боржник перебуває за кордоном, з родичами не спілкується; працівники поліції відмовилися підписувати акт (а.с. 19).

З приводу позовної вимоги про визнання членів сім`ї відповідача такими, що втратили право користування житловим приміщенням, то за ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно зі ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Права члена сім`ї має одинока особа.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Разом з тим, вимоги, яким повинна відповідати позовна заява, визначені у ст. 175 ЦПК України; згідно зі змістом даної правової норми серед іншого позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.

Таким чином, в позовній заяві повинні бути зазначені не абстрактні особи, а конкретні прізвище, ім`я та по батькові фізичних осіб сторін (відповідачів), їх місце проживання чи перебування та ін. відомості, передбачені законом (ст. 175 ЦПК України).

Позивач при зверненні до суду із даною позовною заявою не визначився та не зазначив фізичних осіб, які, на переконання позивача, складають сім`ю відповідача, та підлягають визнанню такими, що втратили право користування житловим приміщенням, тому для суду відсутні підстави для задоволення другої позовної вимоги також.

Судові витрати підлягають покладенню на позивача, оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю (п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 7, 9, 10, 11, 13, 19, 34, 76 - 80, 89, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 ст. 258, ч. 3 ст. 258, ст.ст. 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 280-282, 289 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом надання постійного безперешкодного доступу та про визнання особи такою, що втратила право користування, відмовити повністю.

Судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, віднести на рахунок позивача.

Дата складення повного судового рішення 07 жовтня 2019 року.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська або безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї

27.09.2019