Рішення № 84763796, 24.09.2019, Костопільський районний суд Рівненської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/1511/15-ц

24 вересня 2019 року

Костопільський районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Олійника П. В.

з участю секретаря Рубельського О. С.

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Кравчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" (ПАТ АБ "Укргазбанк") про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним Договору про надання споживчого кредиту № 05/06/08/К-РБ від 10 червня 2008 року

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив визнати порушеним його право споживача фінансових послуг банку та визнати недійсними з дати укладення кредитний договір № 05/06/08/К-РБ від 10 червня 2008 року, укладений між ПАТ АБ "Укргазбанк" і ОСОБА_1 та стягнути понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідач під час укладення кредитного договору порушив його право споживача фінансових послуг банку та не дотримав істотних умов договору, встановлених вимогами ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постановою НБУ №168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Позивач покликаючись на завищення банком сукупної вартості кредиту на дату укладення оспорюваного договору як у процентному значенні так і в грошовому виразі, які за його твердженням є явно завищені від узгоджених з ним у кредитному договорі, зазначає, що відповідач під час укладення оспорюваного договору, скориставшись своїм переважним становищем відносно нього, за вище вказаних обставин позбавив його в реалізації права на вільне волевиявлення, чим ввів в оману, під впливом якої позивач підписав кредитний договір.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали повністю та з аналогічних підстав. Також пояснили, що позивачу не надавався для ознайомлення додаток б/н до кредитного договору № 05/06/08/К-РБ від 10 червня 2008 року і він його не підписував. Крім того, заперечили проти посилання відповідача на пропуск позивачем строків позовної давності, оскільки останній не являється фахівцем зі споживчого кредитування та не має спеціальних знань про властивості споживчого кредиту, а являється лише споживачем фінансових послуг. Відтак позивач під час підписання спірного кредитного договору не міг знати про порушення свого права як споживача та про невідповідність дій Банку і укладеного ним кредитного договору вимогам чинного законодавства України, а довідався про це лише 22 червня 2015 року після фактичного ознайомлення із змістом складеного висновку/розрахунку економічного дослідження. Просять позов задовольнити.

Представники відповідача позов не визнали та пояснили, що позивачу була надана вся необхідна інформація про кредит та про сукупну вартість кредиту. В надісланих до суду письмових запереченнях проти позову відповідач, покликаючись на свободу договору та підприємницької діяльності, вказує, що ініціатором укладення кредитного договору був відповідач, який не звертався до банку із заявами про надання йому додаткової інформації та/або роз`яснення певних положень оспорюваного кредитного договору. Крім того, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності, просить суд відмовити позивачу у задоволенні пред`явленого позову.

Суд, заслухавши пояснення сторін, з`ясувавши обставини та дослідивши представлені по справі докази, вважає, що позов підлягає до задоволення.

Згідно з частинами 1-5 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом та несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що 10 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Акціонерним банком «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 05/06/08/К-РБ.

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору, відповідач надає позивачу кредит в сумі 18 000 доларів США. Кредит надається на строк з 10 червня 2008 року по 07 червня 2028 року або по день, визначений в п. 3.3.11. цього Договору, із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 14,8 % річних. Кредит надається на задоволення споживчих потреб Позичальника (п.1.4.).

Згідно п. 1.2. кредитного договору комісія за відкриття позичкового рахунку - 2% від суми кредиту, зазначеної в п.1.1., що становить 360 доларів США 00 центів. Опата здійснюється у день укладання цього договору ( у відповідності з п. 3.3.2. договору) у національній валюті України за курсом НБУ на дату укладання цього договору на рахунок № НОМЕР_1 в гривнях, відкритий в Рівненській філії ВАТ АБ «Укргазбанк».

Комісія за аналіз ліквідності забезпечення складає 400,00 (чотириста) гривень. Оплата здійснюється у день укладання кредитного договору (у відповідності з п.3.3.2. цього договору) на рахунок № НОМЕР_1 в гривнях, відкритий в Рівненській філії 7 АБ «Укргазбанк» (п.1.3.).

Того ж дня, тобто 10 червня 2008 року , між позивачем та відповідачем було укладено Договір іпотеки № 05/06/08/КЖ-РБ на умовах, визначених в п.2.1.-2.2. кредитного договору. Згідно договору іпотеки № 05/06/08/КЖ-РБ від 10 червня 2008 p., укладеного між Банком та ОСОБА_1 , в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором Банком приймається в іпотеку двокімнатна квартира загальною площею 57,6 кв. м., яка знаходиться в АДРЕСА_1 (п. 2.1.).

Згідно п. 3.3.1. кредитного договору Позичальник зобов`язується повернення суми кредиту здійснювати на рахунок № НОМЕР_2 в доларах США, відкритий у Рівненській філії ВАТ АБ «Укргазбанк» МФО 333692, щомісячно з першого по десяте число кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем отримання кредиту, в розмірі не менше 1/240 від суми отриманого кредиту, що становить 75,00 доларів США 00 центів, а останній платіж сплачується в сумі сімдесят п`ять доларів США, але не пізніше 07 червня 2028 року.

Відповідно до умов п. 3.3.4. кредитного договору щомісячно, один раз на місяць, не пізніше 10-го числа місяця наступного за місяцем користування кредитом (окрім останнього місяця користування кредитом) та в день закінчення строку, на який надано кредит, у відповідності з п. 1.1. та/або з п. 1.6 цього договору, а також в день дострокового погашення заборгованості по кредиту, в тому числі у зв`язку з порушенням виконання умов цього договору, або в день дострокового розірвання цього договору, з врахуванням п, 4.1 цього договору, сплачувати комісію за обслуговування кредиту згідно з п. 1.3, договору та проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки, зазначеної в п.1.1. цього договору на рахунок № НОМЕР_1 в доларах США, відкритий у Рівненській філії ВАТ АБ «Укргазбанк» МФО 3336S2.

03 березня 2009 року між Банком та Позичальником було укладено Додаткову угоду № 1 до договору № 1 про відкриття та обслуговування банківського рахунку фізичної особи від 10 червня 2008 року.

При проведенні судово-економічної експертизи за клопотанням експерта про надання додаткових документів відповідачем було надано безномерний додаток до кредитного договору № 05/06/08/К-РБ від 10 червня 2008 року з підписом на ньому біля прізвища « ОСОБА_1 ». В цьому додатку зазначена реальна процентна ставка 26,16 %, а абсолютне значення подорожчання кредиту 45970,54 доларів США. В послідуючому за клопотанням позивача було призначено судово-почеркознавчу експертизу, яка встановила, що позивач цей безномерний додаток до договору не підписував (висновок експерта від 06.09.2017 р. № 1.1-186/17).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до положень ст.ст. 1054, 1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 Цивільного Кодексу України).

Проте, аналіз норми ч. 4 ст. 42 Конституції України, надає підстави для висновку, що участь у договорі споживача як слабшої сторони, підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, яка звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

У договорах за участю фізичної особи - споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч.2 ст.627 ЦК України). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. 3 ст.1054 цивільного закону).

Зважаючи на норми міжнародного законодавства в питаннях ефективного режиму захисту прав споживачів фінансових послуг, що базується на принципах, визначених положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року №39/248, Хартії захисту прав споживачів, схваленої Резолюцією Консультативної асамблеї Євросоюзу від 17.05.1973 року № 543, Директиви 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року про недобросовісну комерційну практику по відношенню до споживачів на внутрішньому ринку (Директива про недобросовісну комерційну практику), та Директиви 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на преддоговірній стадії, так і на стадії виконання кредитного договору. З огляду на це, споживачі повинні мати своєчасний доступ до фактичної, достатньої та достовірної інформації як щодо ціни або засобу калькуляції ціни, так і інших суттєвих характеристик фінансової послуги.

У постанові Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12.04.1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», наведено наступні роз`яснення, зокрема:

(п.7). Вирішуючи справи про захист прав споживачів, суди мають виходити з того, що відповідно до ст.4 Закону держава: забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів; надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг) та набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час вибору й використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб. Встановлений Законом перелік прав, якими користуються споживачі, не є вичерпним. Законодавчими актами і договорами, які не суперечать Закону, можуть бути передбачені й інші права споживачів та зобов`язання продавців, виготівників, виконавців. Умови договору, що обмежують права споживача порівняно з положеннями, передбаченими законодавством, визнаються недійсними. Якщо внаслідок застосування умов такого договору споживачеві завдано збитків, вони мають бути відшкодовані винною особою в повному обсязі;

(п.12). У справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг). Відповідно до ст.18 Закону продавець, виробник, виконавець зобов`язані своєчасно надавати споживачеві необхідну достовірну інформацію про товар (роботи, послуги) у доступній наочній формі, яка б забезпечувала можливість компетентного вибору.

Аналогічна позиція підтримується і у рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі №15-рп/2011, за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 ,ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст.42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) в якому визначено, що:

дія Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст.42 Конституції України поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору (п.3.4.);

споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів робіт, послуг)із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних право-відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору (п.3.2).

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», та ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що «Фінансові послуги врегульовують питання щодо відомостей, які кредитодавець має у письмовій формі повідомити споживачеві перед укладенням договору споживчого кредитування».

У частині 4 пункту 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів`та ч.1 ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено: «У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

Зазначені вимоги, є визначеними законом істотними умовами кредитного договору, укладеного між позичальником і банком, а їх зміст та умови є такими, що можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту та являються необхідними і обов`язковими для такого виду договорів.

В п.14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" вказано, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до ч.5 ст.11, ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

А отже, виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що свобода договору при укладенні кредитного договору № 05/06/08/К-РБ від 10.06.2008 року, не є абсолютною та обмежується спеціальними нормами законодавства у сфері споживчого кредитування. За таких умов, сторони кредитного договору не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, оскільки, урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним. (Правовий висновок Верховного Суду України, зроблений у постанові від 11 вересня 2013 року у справі №6-52цс13).

Відтак, посилання відповідача на принцип свободи договору є невірним, який зроблено ним без урахування вимоги спеціального законодавства в сфері споживчого кредитування, який звужує дію принципу свободи договору.

Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд погоджується з доводами позивача та його представника про деформацію процесу формування волі позичальника під впливом омани під час прийняття ним рішення про отримання кредиту, недотримання Банком істотних умов кредитного договору, оскільки, узгоджені у договорі розміри відсоткової ставки за кредитом не відповідають фактично встановленим у договорі розмірам, та про наявність умислу в діх Банку щодо введення споживача в оману, під впливом якої позичальником укладено кредитний договір, що оспорюється.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 56 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та ст.ст. 11, 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" встановлено обов`язок кредитора, щодо неухильного дотримання вимоги Закону України "Про захист прав споживачів".

Пунктом 4 частини 1 статті 4 та частини 1 статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Вимогою ч. 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» зобов`язано Банки перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, із зазначенням викладеної в цих умовах переліком інформації.

Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Банки зобов`язані отримати письмове підтвердження споживача, про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

Вимогами ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», встановлено, що у договорі про надання споживчого кредиту Банки зобов`язані зазначати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача.

У разі декларування банком у договорі зі споживачем будь-якої послуги, споживач має право не тільки в деталях знати предмет задекларованої послуги, а й отримати зазначену послугу належної якості, відповідно до умов договору. У зобов`язанні мають бути чітко визначені його суб`єкти та конкретизований його об`єкт.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Таким чином, з метою належного захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів, банки зобов`язано надавати споживачам необхідну, доступну, достовірну, повну та своєчасну інформацію зокрема, про орієнтовну сукупну (реальну) вартість кредиту. Інформація про ціну (сукупну вартість) кредиту - по своїй суті та правовій природі є суттєвою, яка істотно впливає на вибір і волевиявлення позичальника, щодо прийняття ним рішення про необхідність укладання кредитного договору на таких умовах оскільки, споживач може не володіти спеціальними знаннями про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває, а тому обов`язок доведення необхідної, доступної, достовірної, повної та своєчасної інформації про продукцію (у даному випадку про послугу споживчого кредитування та реальну вартість кредиту) законодавцем покладається саме на суб`єкта господарювання (кредитора).

А тому, враховуючи вищенаведене, істотними умовами кредитного договору, щодо яких має бути досягнуто згоди в обов`язковому порядку, є умови, які встановлені частинами 2 та 4 статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

У Директиві Європейського Парламенту та Ради ЄС 2005/29/ЄС від 11.05.2005 р. щодо несправедливих видів торговельної практики зазначено, що фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Згідно із п. 9 ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів" у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).

Враховуючи приписи пункту 14 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», в системному зв`язку зі ст. 11, 19, ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» суд вважає, що в їх змісті законодавцем визначено чіткі критерії і обставин умислу, які з вини кредитора (банку) у будь-якому разі порушують права споживача внаслідок умисних дій/бездіяльності банку та є нечесною підприємницькою практикою, якими зокрема, є: порушення права споживача на свободу вибору продукції при реалізації продукції будь-яким чином; при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; ціну продукції визначено неналежним чином.

Вимогою ч.3 ст.203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

При визначенні вільного волевиявлення учасника правочину (зокрема, позичальника у даному випадку) і відповідність її внутрішньої волі на укладення правочину, суд враховує наступне.

При укладенні правочину під впливом обману формування волі споживача відбувається не вільно, а внаслідок недобросовісних дій інших осіб, що полягали у здійсненні впливу на формування волі споживача шляхом повідомлення йому таких відомостей, які спонукають споживача до укладення договору.

Омана так само як і обман, сприяє перекрученому формуванню волі учасника правочину.

А це дозволяє зробити висновок, що під обманом слід розуміти таку поведінку, за допомогою якої одна особа викликає в іншої неправильне уявлення (вводить в оману) свідомо щодо обставин, які мають істотне значення з метою вчинення правочину. Тобто, обман - це дія на процес формування волі особи.

При цьому, обманні дії можуть вчинятися в активній формі або ж полягати у бездіяльності (умисне замовчування про факти, які можуть перешкодити вчиненню правочину).

І хоча, воля на вчинення такого правочину під впливом омани може відповідати зовнішньому волевиявленню позичальника, проте формується тут невільно під впливом відсутності необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію. А це є ознакою обману, який як процес спрямований на паралізацію волі майбутнього контрагента, і як результат, проявляється у настанні правових наслідків, які за звичайних умов не могли б настати. Між обманом і вчиненням правочину існує причинний зв`язок, тобто обман має бути таким, що без нього правочин не був би вчинений.

Таким чином, аналіз змісту вище наведеного дозволяє суду дійти висновку, що умисне замовчування кредитором про факти, які мають істотне значення для споживача, суттєво впливають на його волевиявлення та можуть перешкодити вчиненню правочину, які є ознаками омани під впливом якої волевиявлення споживача є не вільним і не відповідає його внутрішній волі.

Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", які розроблені у відповідності до ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", затверджено форму детального розпису сукупної вартості кредиту та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (надалі - Правила).

У даних Правилах вказані обов`язкові умови із числа інших обов`язкових умов договору, на які міститься посилання в ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", необхідність яких випливає із суті та умов договору, які є істотними та які можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту.

Витрати, що складають сукупну вартість кредиту, законодавцем було визначено у п.п.д п. 2 ч. 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на час укладення кредитного договору), згідно якої сукупна вартість кредиту включає перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо.

Частиною 2 п. 16. постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено що суди повинні з`ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

Таким чином, аналіз змісту коментованих норм і вимог Закону дозволяє зробити висновок, що інформація, яка повинна бути надана до моменту укладання договору однією із сторін є частиною пропозиції та істотною умовою договору, оскільки обов`язковість її оприлюднення прямо передбачена Законом. (Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, який наведено у постанові від 29 травня 2018 року, у справі №305/1180/15-ц, провадження №14-82цс18).

Омана зі сторони відповідача проявляється і в тому, що ним на підтвердження того, що позивач був ознайомлений з істотними умовами кредиту, зокрема щодо реальної процентної ставки в розмірі 26,16 % та абсолютного значення подорожчання кредиту в сумі 45970,54 доларів США. було надано безномерний додаток до кредитного договору № 05/06/08/К-РБ від 10 червня 2008 року, при цьому завідомо знаючи, що позивач його не підписував. Однак, висновок експерта від 06.09.2017 р. № 1.1-186/17 підтвердив, що позивач цей безномерний додаток до договору не підписував. В зв`язку з цим при розгляді даної справи суд не приймає до уваги вищевказаний безномерний додаток до кредитного договору.

Для вирішення питань, що виникли під час розгляду справи, судом за клопотанням позивача та його представника було призначено судово-економічну експертизу та додаткову судово-економічну експертизу, за результатами проведенння якої складено Висновок додаткової судово - економічної експертизи від 22.10.2018 року за № 319/10/2018, згідно якого судовим експертом встановлено, що в межах наявних матеріалів встановлено, що:

- реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору №05/06/08/К-РБ від 10.06.2008 р. складає 18,89%;

- абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення кредитного договору №05/06/08/К-РБ від 10.06.2008р. складає 31833,40 дол.США.

В межах наявних матеріалів, при виконанні розрахунку в національній валюті, з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США, за період з 10.06.2008р. по 10.04.2015 р. та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 10.04.2015 р., встановлено:

- реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору №05/06/08/К-РБ від 10.06.2008р. складає 40,66%;

- абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення кредитного договору №05/06/08/К-РБ від 10.06.2008р. складає 428971,55грн.

Згідно п.1.1. кредитного договору № 05/06/08/К-РБ від 10.06.2008 р. процентна ставка за користування кредитом складає 14,80% річних. В межах наявних матеріалів, відсутні розраховані реальна процентна ставка і абсолютне значення подорожчання кредиту за кредитним договором №05/06/08/К-РБ від 10.06.2008р. (в т.ч. відсутні додаткові угоди до нього).

За результатами експертизи, в межах наявних матеріалів встановлено:

- реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору № 05/06/08/К-РБ від 10.06.2008 р. складає 18,89%. та є вищою від визначеної договором процентної ставки за користування кредитом 14,80%;

- абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення кредитного договору №05/06/08/К-РБ від 10.06.2008р. складає 31833,40дол.США.

В межах наявних матеріалів, при виконанні розрахунку в національній валюті, з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США станом на 10.04.2015 р. встановлено:

- реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору №05/06/08/К-РБ від 10.06.2008р. складає 40,66 % та є вищою від визначеної договором процентної ставки за користування кредитом 14,80%;

- абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення кредитного договору №05/06/08/К-РБ від 10.06.2008р. складає 428971,55грн.

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене вбачається, що висновком додаткової судово - економічної експертизи встановлено обставини та неспростовані відповідачем факти невірного визначення ним у кредитному договорі річної процентної ставки, яка фактично є меншою ніж реальна ставка, що є несправедливими умовами договору, а відтак оманливою практикою, які стосуються вартості кредиту, наданого споживачеві та порядку його погашення.

Постановою Пленуму Верховного суду України № 8 від 30.05.1997 р. "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" встановлено, що судова експертиза як один із засобів доказування сприяє повному, всебічному та об`єктивному дослідженню обставин справ, постановленню законних і обґрунтованих судових рішень.

Враховуючи, що відповідачем не надано суду доказів, які б ставили під сумнів правильність і обгрунтованість Висновку додаткової судово - економічної експертизи від 22.10.2018 року за № 319/10/2018 та спростовували встановлені ним обставини, а також те, що іншого передбаченого законом способу доведення обставин обману позичальника фактично не існує, то за таких умов, суд визнає даний Висновок достатнім, належним, допустимим та достовірним доказом по справі.

В зв`язку з цим суд вважає, що дослідженим в судовому засіданні Висновком додаткової судово - економічної експертизи підтверджуються наведені позивачем доводи і обставини введення банком його в оману щодо істотних умов кредитного договору, який укладено ним під впливом відсутності з вини банку необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації, про умови кредитування та ціну фінансової послуги.

У результаті цього, кредитор отримав можливість отримати від позивача як позичальника, сплати на його користь надлишкової суми по кредиту (тобто, суму переплати позичальником по кредиту), яка є більшою від розміру передбаченого сторонами на момент укладення кредитного договору абсолютного значення подорожчання кредиту (загальної вартості кредиту), яка не була узгоджена з позичальником в письмовій формі.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що банк, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи недобросовісно та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для нього умовах, з якими позичальник як споживач, з вини кредитора був позбавлений реальної можливості ознайомитись та оцінити належно. Тому з урахуванням наведеного суд погоджується з доводами позивача та його представника, що позивач підписавши кредитний договір, хоча і підтвердив свій намір на отримання банківського кредиту, однак, таке його волевиявлення не було вільним та спрямованим на настання реальних правових наслідків саме на таких умовах.

Крім того, суд виходячи із встановлених в судовому засіданні обставин, що сам текст кредитного договору розроблявся відповідачем, вважає, що відповідальність щодо змісту кредитного договору покладається повністю на відповідача.

Пунктами 1, 2 статті 3 Директивиа Ради 93/13/ЄEC від 5 квітня 1993 року щодо несправедливих умов споживчих договорів встановлено, що умова договору, що не обговорювалась індивідуально, має розглядатись у якості несправедливої, якщо за порушення вимоги сумлінності вона викликає значні невідповідності в правах та обов`язках сторін, що випливають з договору, на шкоду споживачу. Умова має завжди розглядатись як така, що не була обговорена індивідуально, якщо вона була складена заздалегідь, і тому споживач не мав можливості вплинути на склад умови, особливо у зв`язку із заздалегідь сформульованим стандартним договором. Той факт, що деякі елементи умови або одна конкретна умова були обговорені індивідуально, не має виключати застосування цієї Статті до іншої частини договору, якщо загальна оцінка договору вказує на те, що він, проте, є заздалегідь сформульованим стандартним договором. Якщо будь-який продавець або постачальник стверджують, що стандартну умову було обговорено індивідуально, тягар доведення у зв`язку з цим має бути покладений на нього.

Відповідно до частини 1 статті 6 Директиви 2005/29/ЄС, торгівельна практика розглядається як оманлива, якщо вона містить хибну інформацію і отже є невірною або будь-якою мірою, включаючи загальну презентацію, обманює чи здатна обманути середнього споживача, навіть якщо інформація є фактично коректною відносно одного чи кількох наступних елементів, та у будь-якому разі спонукає або може підштовхувати його до прийняття ділового рішення, яке за інших умов він би не прийняв, зокрема щодо ціни або засобу калькуляції ціни, або існування специфічних цінових переваг (d).

За умовою статті 7 цієї Директиви 2005/29/ЄС, торгівельна практика повинна розглядатися як оманлива, якщо у її фактичному контексті, беручи до уваги усі її характеристики та обставини і обмеження середовища комунікації, вона умовчує фактичну інформацію, яку потребує середній споживач, відповідно до контексту, щоб прийняти поінформоване ділове рішення, і таким чином спонукає або здатна підштовхнути середнього споживача прийняти ділове рішення, яке за інших обставин він би не прийняв (ч.1.).

Оманливим умовчанням також вважається, коли беручи до уваги питання, які розглядалися у пункті 1, торговець приховує або надає у неясній, незрозумілій, двозначній або недоречній формі таку фактичну інформацію, яка передбачена у тому пункті, або не може ідентифікувати торгівельну ціль торгівельної практики, ще не зрозумілу з контексту, та коли у будь-якому випадку, це спонукає або може підштовхнути середнього споживача прийняти ділове рішення, яке за інших обставин він би не прийняв (ч.2.).

У статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на дату укладення оспорюваного кредитного договору було встановлено заборону нечесної підприємницької практики, яка включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно ціни або способу розрахунку ціни. Такі дії суперечать правилам, торговим чи іншим чесним звичаям, що впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції, та у відповідності до правила ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», є нечесною підприємницькою практикою, яка заборонена. А правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, у відповідності до правила ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», є недійсні.

Таким чином, встановлені судом обставини, зокрема і встановлені Висновком додаткової судово - економічної експертизи дані, що Банк під час укладання кредитного договору приховав від позивача повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупності вартості кредиту та ефективної (реальної) відсоткової ставки за цим договором, суд вважає це умислом у діях Банку з метою отримання ним прихованого прибутку. За таких обставин, суд приходить до висновку, що підписання оспорюваного кредитного договору позивачем було здійснено під впливом омани з боку відповідача.

Статтями 18 і 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено підстави для визнання кредитного договору недійсним у випадку включення до нього умов, які є несправедливими та угод, які здійснені з використанням нечесної підприємницької практики. Несправедливими умовами, зокрема, є установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведений у ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» і відповідно до ч. 4 зазначеної статті, цей перелік не є вичерпним.

Стаття 18 Закону України „Про захист прав споживачів містить самостійні підстави визнання угоди ( чи її умов) недійсними.

Так, за змістом частини пятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Враховуючи вищевикладені обставини по справі, суд приходить до висновку, що оскаржуваний кредитний договір № 05/06/08/К-РБ від 10 червня 2008 року, є укладений з використанням банком нечесної підприємницької практики, а тому наявні підстави для визнання його недійсним у цілому.

Суд також відзначає, що хоч позивачем виконувалися умови кредитного договору, однак, це не є підставою вважати, що він погодився на умови кредитування, які у подальшому виявилися такими, що не відповідали волевиявленню сторін, оскільки згідно п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції, принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач, будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію, та ціну продукції визначено неналежним чином. В зв`язку з цим, суд вважає, що підлягає до задоволення позовна вимога про визнання порушеним права позивача як споживача фінансових послуг.

Щодо заперечення представника відповідача про пропуск строку позовної давності та застосування наслідків пропуску строків позовної давності, то суд не приймає його до уваги з наступних підстав.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч.1 ст.257 ЦК України) та обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ч.1 ст.260 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В пункті 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що перебіг позовної давності, щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зазначене свідчить, що за змістом цієї норми, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення його прав. При цьому, момент обізнаності Позивача про порушення його прав або можливість такої обізнаності, слід розглядати через призму його фактичної обізнаності оскільки, норма ч.1 ст.261 ЦК містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав. (Правовий висновок Верховного Суду України, який викладений у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14).

Таким чином, на підставі вищенаведеного суд погоджується з доводами позовача про дотримання ним позовної давності та у звязку із цим приходить до висновку про відхилення заяви представника відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності та про відмову на цій підставі у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач був звільнений від сплати судового збору за позовом про захист прав споживачів на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

На час звернення до суду ст. 4 Закону України «Про судовий збір» була визначена ставка судового збору за позовною вимогою немайнового характеру - 0,2 розміру мінімальної заробітної плати - 487,20 грн.

Оскільки, позов про захист порушеного права споживача фінансових послуг. визнання недійсним кредитного договору задоволено повністю, то з відповідача в дохід держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 974,40 грн (487,20 x 2).

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 89, 141, 259, 260 ЦПК України , суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним Договору про надання споживчого Кредиту №05/06/08/К-РБ від 10 червня 2008 року задовольнити.

Визнати порушеним право ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг.

Визнати недійсним кредитний договір № 05/06/08/К-РБ від 10 червня 2008 року, укладений між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк "Укргазбанк"та ОСОБА_1 .

Стягнути з Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" на користь держави 974,40 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду через Костопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 ; ІПН: НОМЕР_3 .

Відповідач: Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк", юридична адреса: 01004, м. Київ вул. Єреванська, 1; код ЄДРПОУ 23697280.

Повний текст рішення виготовлено 03 жовтня 2019 року.

СуддяП. В. Олійник