Рішення № 84756399, 25.09.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.000948

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2019 року зал судових засідань № 11

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Тронки О.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Пасічник Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

в с т а н о в и в:

27.02.2019 до суду надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 код ЄДРПОУ НОМЕР_1, місцезнаходження: 80562, Львівська обл., м.Львів, Буський район, с. Сторонибаби, вул. Бужна, 35 "а" (далі - позивач) до Головного управління Держпраці у Львівській області код ЄДРПОУ 39778297, місцезнаходження: 79005, м. Львів, пл. Міцкевича, 8 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами відповідача №ЛВ0019/1425/АВ/ФС від 01.02.2019.

Ухвалою від 04.03.2019 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 04.03.2019 суд відмовив у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Ухвалою від 18.03.2019 суд вжив заходи забезпечення позову.

Ухвалою від 20.05.2019 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не перебували у трудових відносинах з позивачем, оскільки виконували роботу відповідно до цивільно-правового договору. Позивач зазначила, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 жодних документів щодо працевлаштування не підписували, оскільки вони є виконавцями згідно з цивільно-правовими договорами, не підпорядковуються правилам внутрішнього трудового розпорядку, самі організовують процес надання послуг, виконання робіт відповідно до Цивільного кодексу України. Факти, викладені в акті не відповідають дійсності, оскільки інспектор праці зробила висновки, сидячи у своєму кабінеті, відобразивши їх у акті, керуючись не об'єктивними доказами та наданими документами, а своїм внутрішнім переконанням, припущенням та підміною понять та документів. Оскаржена постанова прийнята відповідачем без участі позивача, без з'ясування обставин та дослідження їх доказами. Той факт, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 виконували не трудові функції, а функції підрядників, згідно з цивільно-правовими договорами, відображені позивачем у звіті до ДФС України за січень 2019 року.

27.03.2019 представник відповідача подала відзив на позовну заяву, в якому вказала, що в ході інспекційного відвідування позивач жодних документів щодо оформлення трудових відносин із ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не надала. Більше того, цивільно-правові договори позивач лише подала із інформацією, яка надавалась на виконання припису 01.02.2019, а не під час проведення інспекційного відвідування. Крім цього, позивач в письмових поясненнях від 03.01.2019 вказала, що працівниця ОСОБА_5 вийшла на один день на заміну повара, а ОСОБА_4 вона викликала на пару годин помити посуд і прибрати. Представник відповідача вважає, що не слід брати до уваги пояснення ОСОБА_4 від 31.01.2019, в яких вона вказала, що між нею та позивачем укладений цивільно-правовий договір, оскільки у її ж поясненнях від 03.01.2019, вказано, що вона не підписувала жодних договорів. Щодо наданого позивачем цивільно-правового договору, укладеного між позивачем та ОСОБА_5, то предметом такого є виготовлення заготовки із тіста для піци, однак ОСОБА_5 нарізала начинку для піци, тобто виконувала іншу роботу. Більше того, згідно з наданим договором ОСОБА_6 повинна була виконувати роботи по виготовленню заготовки із тіста для піци 02.01.2019 та 06.01.2019, натомість інспектори праці зафіксували її на кухні за виконанням трудової функції 03.01.2019. Щодо звіту, в якому відображені цивільно-правові договори представник відповідача зазначила, що такі договори між позивачем та ОСОБА_5, ОСОБА_4 в кінці січня 2019 року не закінчились, хоча із таких договорів слідує, що цивільно-правові відносини із ОСОБА_6 мали місце тільки 02.01.2019 та 06.01.2019, а із ОСОБА_4 у період із 02.01.2019 по 06.01.2019, а тому дані, які зазначені у звіті не відповідають договорам, на підставі яких вони вносились до нього. Вважає, що позивач повідомлена про перенесення розгляду справи, оскільки просила про таке в клопотанні від 24.01.2019.

08.04.2019 представник позивача подав відповідь на відзив, в якій вказав, що притягнення позивача до відповідальності за одне й те саме порушення двічі, а саме за ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та за ч.3 ст.41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), суперечить ст.61 Конституції України. Наказ відповідача, направлення на проведення перевірки та акт інспекційного відвідування, на підставі яких прийнято оскаржене рішення є недопустимими доказами у справі, оскільки підставою для проведення інспекційного відвідування слугувало звернення адвоката Охмака М.В., який просив провести перевірку позивача щодо оформлення трудових відносин з ОСОБА_8, тобто відповідач вийшов за межі предмета інспекційного відвідування та здійснив перевірку дотримання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин щодо інших працівників відповідача та з питань, які не заявлені адвокатом Охмаком М.В. Представник позивача також вказав, що як вбачається із копії наданого відповідачем акту, такий наданий позивачу для підписання лише 24.01.2019, яка засвідчила про свою незгоду із таким актом. Водночас, оскаржене рішення прийнято 11.01.2019, тобто до ознайомлення позивача із актом, а отже таке рішення фактично прийняте до складання акту інспекційного відвідування. Викладені в акті інспекційного відвідування не відповідають фактичним обставинам справи та правовідносинам, які склалися між позивачем та ОСОБА_4, ОСОБА_5 згідно з цивільно-правовими договорами. Вважає, що пояснення, на які посилається представник відповідача одержані від ОСОБА_4 та ОСОБА_5 внаслідок вчинення психологічного тиску. Відеозапис та фотосвітлини, на які посилається представник відповідача спростовуються цивільно-правовими договорами та актами приймання. Крім того, 04.04.2019 постановою Буського районного суду Львівської області провадження в справі №440/486/19 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності закрито на підставі п.1 ст.247 КУпАП - за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

06.05.2019 представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, в якій вказав, що посилання представника позивача на постанову Буського районного суду Львівської області є безпідставними, оскільки предметом оскарження в цій справі є постанова про накладення штрафу за вчинення порушення, передбаченого абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, а не ч.3 ст.41 КУпАП. Також додав, що жодного документа, який би підтверджував оплату за виконання робіт відповідно до наданих позивачем цивільно-правових договорів не додано, а самі акти виконаних робіт надані суду лише 25.03.2019, однак такі підписані ще 10.01.2019. Подані до ДФС звіти не відображають жодних проведених виплат.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив суд задовольнити позов повністю.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечила. Просила суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, покази свідків, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

03.01.2019 відповідач на підставі наказу №0003-П від 03.01.2019 видав направлення №0003 для проведення інспекційного відвідування у позивача на предмет дотримання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин.

За результатами проведеного інспекційного відвідування інспекторами праці складено акт інспекційного відвідування від 03.01.2019 №ЛВ0019/1425/АВ (далі - акт інспекційного відвідування) та внесено припис №ЛВ0019/1425/АВ/П.

01.02.2019 відповідач на підставі акта інспекційного відвідування виніс постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ0019/1425/АВ/ФС в розмірі 250380,00 грн. (далі - оскаржена постанова).

Вважаючи таку постанову протиправною, позивач звернулася з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті, суд виходив з наступного.

Правові та організаційні засади, основні принципи контролю за додержанням законодавства про працю визначаються Конвенцією Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, що ратифікована Законом України від 08.09.2004 №1985-IV.

Згідно з ч.1 ст.12 Конвенції інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: i) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; ii) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; iii) зобов`язувати вивішувати об`яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; iv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою.

Відповідно до статті 16 Конвенції інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

Згідно з ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування) регламентує Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 (далі - Порядок №295).

Пунктом 2 Порядку №295 передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).

Згідно з п.1 Положення про Головне управління Держпраці у Львівській області, затвердженого наказом Держпраці від 03.08.2018 №84 Головне управління Державної служби України з питань праці у Львівській області є територіальним органом Держпраці, що їй підпорядковується.

В п.п.3 п.5 Порядку №295 зазначено, що інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 вказаного пункту.

Відповідно до п.19 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Пунктом 29 Порядку №295 передбачено, що заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Як встановив суд, відповідач прийняв наказ №0003-П від 03.01.2019. На підставі вказаного наказу відповідач видав направлення №0003 для проведення інспекційного відвідування у позивача на предмет дотримання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин.

Надаючи оцінку доводам позивача, що відповідач вийшов за межі предмета інспекційного відвідування, оскільки підставою для проведення інспекційного відвідування слугувало звернення адвоката Охмака М.В., який просив провести перевірку позивача щодо оформлення трудових відносин з ОСОБА_8, суд зазначає таке.

В п.п.3 п.5 Порядку №295 зазначено, що інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 вказаного пункту.

Суд вважає, що така інформація є лише підставою для винесення такого наказу, але не може визначати межі перевірки, оскільки це є дискреційним повноваженням керівника органу контролю.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідач провів інспекційне відвідування на підставі наказу №0003-П від 03.01.2019, що відповідає вимогам Порядку №295, а тому доводи позивача в цій частині є безпідставними.

За результатами проведеного у позивача інспекційного відвідування, відповідач склав акт інспекційного відвідування, в якому зафіксовано зокрема, порушення ч.ч. 1, 3 ст.24 КЗпП України. На усунення виявлених порушень внесено припис №ЛВ0019/1425/АВ/П.

Посилання позивача на те, що факти, викладені в акті не відповідають дійсності, оскільки інспектор праці зробила висновки, перебуваючи у своєму кабінеті, відобразивши їх у акті керуючись не об'єктивними доказами та наданими документами, а своїм внутрішнім переконанням, припущенням та підміною понять та документів, суд вважає безпідставними, оскільки таке посилання позивача не підтверджується жодними аргументами. Крім цього, те, що інспектор праці склала акт, перебуваючи в кабінеті не спростовує порушень, викладених в ньому.

На підставі акта інспекційного відвідування відповідач виніс постанову про накладення штрафу №ЛВ0019/1425/АВ/ФС від 01.02.2019 за абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України.

Згідно з ч.3 ст.24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Абзацом 2 ч.2 ст.265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

В оскарженій постанові встановлено, що позивач допустила до роботи двох працівників ОСОБА_5 та ОСОБА_4 без укладення трудових договорів, оформлених наказами чи розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, чим порушила вимоги ч.ч.1, 3 ст.24 КЗпП України.

Позивач вважає такі порушення безпідставними, оскільки згідно з цивільно-правовими договорами № 1 від 02.01.2019, укладеним між позивачем та ОСОБА_4 та №2 від 02.01.2019, укладеним між позивачем та ОСОБА_5, такі виконували не трудову функцію, а надавали послуги.

Надаючи оцінку аргументам позивача щодо правовідносин з ОСОБА_4, суд зазначає таке.

В оскарженій постанові вказано, що ОСОБА_4 мила посуд та витирала стелешні, що підтверджують матеріали фото- та відеофіксації, зроблені під час проведення інспекційного відвідування.

З наданих позивачем під час інспекційного відвідування пояснень від 03.01.2019 вбачається, що позивач викликала ОСОБА_4 на пару годин допомогти помити посуд і прибрати в кафе «Золотий Півник».

В поясненнях від 03.01.2019 ОСОБА_4 вказала, що приходить мити посуд 2-3 рази на тиждень. Не підписувала жодних договорів.

Проте, в заяві від 31.01.2019 ОСОБА_4 надала протилежні за змістом пояснення, в яких зазначила, що у трудових відносинах з позивачем не перебуває, оскільки організовує процес надання послуг згідно з цивільно-правовим договором №1.

Допитана як свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що цивільно-правовий договір укладала, проте точно не пам'ятає чи підписувала договір перед проведенням інспекційного відвідування, тобто 02.01.2019. Свідок також не змогла повідомити конкретних обставин щодо укладення цивільно-правового договору, виконання робіт за договором, здійснення оплати. Також повідомила, що на неї чинився психологічний тиск інспектором праці, проте не змогла пояснити в чому такий тиск полягав.

Суд звертає увагу на те, що позивач відмовилась від допиту в якості свідка.

Суд погоджується з аргументами відповідача про те, що пояснення ОСОБА_4, викладені в заяві від 31.01.2019, викликають обґрунтовані сумніви, оскільки в поясненнях від 03.01.2019 вказано, що жодних договорів не підписувала. Більше того, такий договір не надавався позивачем під час проведення інспекційного відвідування.

З огляду на викладене, суд вважає, що зібрані у справі докази у своїй сукупності свідчать про те, що договір №1 від 02.01.2019, поданий позивачем з метою уникнення відповідальності за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору та не спростовують обставин, встановлених при проведенні інспекційного відвідування.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач порушила ч.ч. 1, 3 ст.24 КЗпП України в частині допуску до роботи без укладення трудового договору з ОСОБА_4

Надаючи оцінку аргументам позивача щодо правовідносин з ОСОБА_5, суд зазначає таке.

В оскарженій постанові вказано, що ОСОБА_5 03.01.2019 в день проведення інспекційного відвідування місила тісто та виготовляла піцу.

В поясненнях позивача від 03.01.2019 зафіксовано, що ОСОБА_5 вийшла на один день на заміну повара, оскільки останній відпросився.

ОСОБА_5 у поясненнях від 03.01.2019 вказала, що прийшла підмінити повара.

Проте, в заяві від 31.01.2019 ОСОБА_5 надала протилежні за змістом пояснення, в яких зазначила, що вона не перебуває у трудових відносинах з позивачем, оскільки сама організовує процес надання послуг згідно з цивільно-правовим договором №2 протягом 02.01.2019 та 06.01.2019.

У цивільно- правовому договорі № 2 від 02.01.2019 зазначено, що виконавець зобов'язується виготовити сто заготовок з тіста, з продуктів наданих замовником для піци, протягом 02.01.2019 та 06.01.2019.

Допитана як свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що договір укладала, домовилась з позивачем про виготовлення піци за 700 грн. Вказані грошові кошти отримала.

Суд звертає увагу на те, що позивач відмовилась від допиту в якості свідка.

Проте, суд встановив, що інспекційне відвідування проводилось 03.01.2019, що не заперечується позивачем. Таким чином, ОСОБА_5 допущена до виконання роботи без укладення будь-якого договору, оскільки 03.01.2019 вона не могла надавати послуги згідно з договором №2.

Суд також звертає увагу на те, що із відеозапису, здійсненого під час проведення інспекційного відвідування, вбачається, що ОСОБА_5 не виготовляє заготовки із тіста для піци, а нарізає начинку для піци, тобто виконує роботу, не обумовлену цивільно- правовим договором.

Суд погоджується з аргументами відповідача про те, що пояснення ОСОБА_5, викладені в заяві від 31.01.2019, викликають обґрунтовані сумніви, оскільки у своїх поясненнях від 03.01.2019 вона не зазначила про факт укладення цивільно-правового договору. Більше того, такий договір не надавався позивачем під час проведення інспекційного відвідування.

З огляду на викладене, суд вважає, що зібрані у справі докази у своїй сукупності свідчать про те, що договір №2 від 02.01.2019, поданий позивачем з метою уникнення відповідальності за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору та не спростовують обставин, встановлених при проведенні інспекційного відвідування.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач порушила ч.ч. 1, 3 ст.24 КЗпП України в частині допуску до роботи без укладення трудового договору з ОСОБА_5

Суд не бере до уваги посилання позивача, що виконання саме функцій підрядників ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за цивільно-правовими договорами, а не трудових функцій, підтверджується звітом до ДФС України за січень 2019 року, в якому відображені цивільно-правові договори, оскільки така обставина може підтверджувати лише наявність таких договорів, а не їх виконання. До того ж, у звіті зазначено, що кількість днів перебування у цивільно-правових відносинах у січні 2019 року становить 30 днів, що суперечить як цивільно-правовим договорам, так і поясненням від 31.01.2019.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що зібрані у справі докази є належними, достовірними та допустимими, які у своїй сукупності дають підстави для висновку про те, що позивач допустила ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до роботи без оформлення трудових договорів, чим порушила вимоги ч.ч.1,3 ст.24 КЗпП України.

Суд відхиляє аргументи позивача про те, що оскаржене рішення прийнято 11.01.2019, тобто до ознайомлення позивача з актом (24.01.2019), а фактично до складення акта інспекційного відвідування, оскільки оскаржене рішення прийняте 01.02.2019 на підставі акта інспекційного відвідування від 03.01.2019.

Щодо посилання позивача на те, що оскаржена постанова прийнята відповідачем без участі позивача, без з'ясування обставин та дослідження їх доказами, суд вказує таке.

Суд встановив, що розгляд справи про накладення штрафу призначався на 24.01.2019 на 11:00 год., про що позивач повідомлялась листом від 16.01.2019 №040/1/11-39.

24.01.2019 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи про накладення штрафу. Згідно з протоколом розгляду справи про накладення штрафу від 24.01.2019 вказане клопотання відповідач задовольнив та призначив розгляд справи на 01.02.2019 на 11:00 год, про що позивач повідомлена, що підтверджується її підписом на клопотанні від 24.01.2019.

Суд з метою перевірки вказаних доводів позивача допитав свідків ОСОБА_9- т.в.о. начальника Головного управління Держпраці у Львівській області, ОСОБА_10- в.о. начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Львівській області, ОСОБА_11- головного спеціаліста відділу організаційно-аналітичного забезпечення, які брали участь в розгляді справи про накладення штрафу.

Вказані свідки в судовому засіданні пояснили, що розгляд справи відбувся 01.02.2019 за адресою: м.Львів, пл. Міцкевича, 8 у кабінеті першого заступника Головного управління Держпраці у Львівській області -Грицак О.О. за особистої участі позивача та її представника. При розгляді справи позивач та її представник надавали пояснення, а також цивільно-правові договори, укладені з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Проте, такі договори до уваги не брались до уваги, оскільки не надавались при проведенні інспекційного відвідування. Також свідки пояснили, що аудіо- чи відеофіксація при розгляді справи не здійснювались. Примірник постанови вручено позивачу ОСОБА_11, про що остання розписалась в постанові.

Покази свідків повністю узгоджуються між собою, а факт особистої участі позивача в розгляді справи та отримання примірника оскарженої постанови, також підтверджується протоколом розгляду справи про накладення штрафу на позивача від 01.02.2019.

Таким чином, доводи позивача в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Додатково суд зазначає, що Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509, не передбачає створення комісії для розгляду справи, а також самої процедури розгляду справи. Проте, як вбачається з обставин щодо розгляду справи про накладення штрафу на позивача, відповідач створив додаткові гарантії для повного, всебічного та неупередженого розгляду справи та прийняття правомірного рішення за безпосередньої участі позивача.

Суд відхиляє аргументи позивача щодо повторного притягнення її до відповідальності за одне й те саме порушення, а саме за ч.2 ст.265 КЗпП України та за ч.3 ст.41 КУпАП. Позивач зазначає, що згідно з постановою Буського районного суду Львівської області провадження в справі №440/486/19 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності закрито на підставі п.1 ст.247 КУпАП - за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Таким чином, позивача не притягнуто до відповідальності за адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст.43 КУпАП.

Отже, не має факту повторного притягнення позивача до відповідальності одного й того ж виду за одне і те саме правопорушення, а тому відповідач мав достатні правові для накладення штрафу на позивача.

Суд також зазначає, що обставини, встановлені в постанові Буського районного суду Львівської області у справі №461/38/19 не мають преюдиційного значення при розгляді цієї справи, оскільки така справа розглянута за наслідками порушення норм КУпАП, а у цій справі позивач оскаржує постанову, прийняту на підставі положень КЗпП України. Відтак, не йдеться про правові наслідки дій чи бездіяльності позивача, а тому всі обставини підлягають доказуванню при розгляді справи.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Головного управління Держпраці у Львівській області №ЛВ0019/1425/АВ/ФС від 01.02.2019 у розмірі 250380,00 грн. відповідає критеріям правомірності, викладених у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Головного управління Держпраці у Львівській області №ЛВ0019/1425/АВ/ФС від 01.02.2019 відмовити повністю.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складене і підписане 04.10.2019.

Суддя А.Г. Гулик