Рішення № 84756252, 17.09.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2019 року № 320/3707/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової компенсації, як інваліду ІІ групи, захворювання якої пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист населення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 45 мінімальних заробітних плат на момент виплати;

- зобов'язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради провести виплату ОСОБА_1 одноразової компенсації, як інваліду ІІ групи, захворювання якої пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, виходячи з розрахунку розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та інвалідом другої групи, а тому відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на отримання одноразової компенсації при встановленні інвалідності у розмірі 45 мінімальних заробітних плат на момент виплати, однак відповідачем було безпідставно відмовлено у виплаті.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.07.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача, в письмовому відзиві поданому до суду позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що посадові особи Управління, відмовляючи позивачеві у виплаті одноразової компенсації у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 №285. Представник наголошує на тому, що у позивача немає підстав для отримання одноразової компенсації, оскільки вона пропустила строк звернення для надання даної компенсації, який встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 №760.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями паспорта громадянина України серії НОМЕР_1, відповідним посвідченням серії НОМЕР_2 від 13.03.2007 та вкладкою до нього НОМЕР_3.

Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії КИО-І №294543 від 27.02.2007 позивачу з 27.02.2007 встановлено другу групу інвалідності довічно, причина інвалідності - захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4, виданого 10.12.2007 Фастівським міським управлінням праці та соціального захисту населення, ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи та має право на пільги встановленні законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

У червні 2019 року позивач звернулась до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради з заявою про здійснення перерахунку та виплати одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, як інваліду ІІ групи.

Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради листом від 25.06.2019 №1876 повідомило позивача про те, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами ІІ групи, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 №285 та становить 284,40 грн.

Окрім цього, відповідач зазначив у листі, що виплата здійснюється за єдиною заявою, поданою заінтересованою особою протягом шести місяців з дати встановлення інвалідності або смерті годувальника. Оскільки позивачу встановлена інвалідність з 27.02.2007, а звернулась вона лише у 2019 році, тобто з порушенням шестимісячного строку, відповідач не вбачає підстав для виплати одноразової компенсації.

Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).

Статтею 48 Закону №796-ХІІ у редакції від 25.03.1999, що була чинною на момент встановлення позивачеві інвалідності, було передбачено, що Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах:

- інвалідам I групи - 60 мінімальних заробітних плат;

- інвалідам II групи - 45 мінімальних заробітних плат;

- інвалідам III групи - 30 мінімальних заробітних плат;

- дітям-інвалідам - 10 мінімальних заробітних плат;

- сім'ям, які втратили годувальника, - 60 мінімальних заробітних плат;

- батькам померлого - 30 мінімальних заробітних плат.

У разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідам виплачується різниця у компенсаціях. Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника. Виплати, зазначені в цій статті, провадяться протягом одного місяця з дня встановлення інвалідності чи смерті потерпілого. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Разом з цим, на момент звернення позивача до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради стаття 48 Закону №796-ХІІ, якою визначено коло осіб, що мають право на одноразову грошову допомогу, та розмір останньої, має іншу редакцію.

Так, відповідно до статті 48 Закону №796-ХІІ у редакції Законів України від 21.04.2016 №1339-VIII та від 06.06.2017 №2082-VIII, одноразова компенсація виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, які стали особами з інвалідністю внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, сім'ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою.

Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 48 Закону №796-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 26.10.2016 №760 затвердив Порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян (далі - Порядок №760).

Відповідно до пункту 5 Порядку №760, виплата одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється на підставі:

- посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1 (із вкладкою);

- експертного висновку міжвідомчої експертної комісії з установлення причинного зв'язку хвороби, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, іншої ядерної аварії, участі в ядерному випробуванні, військовому навчанні із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт або військово-лікарської комісії, що діє у системі МВС, СБУ чи Міноборони;

- довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи, іншої ядерної аварії, участі в ядерному випробуванні, військовому навчанні із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт.

Пунктом 2 Порядку №760 передбачено, що одноразова компенсація та щорічна допомога виплачуються за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік для соціального захисту громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за місцем фактичного проживання (перебування) громадян.

Згідно з пунктом 4 Порядку №760 одноразова компенсація виплачується в розмірах, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 №285 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 №285 установлено, що інвалідам II групи виплата одноразової компенсації, передбаченої статтею 48 Закону №796-ХІІ, здійснюється у розмірі 284,40 грн.

Відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Конституційного Суду України від 25.01.2012 у справі № 3-рп/2012, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Таким чином, на момент звернення позивача до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради розмір одноразової грошової допомоги для інвалідів з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС встановлюється Кабінетом Міністрів України. При цьому для інвалідів ІІ групи з числа осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, розмір одноразової грошової компенсації установлений у розмірі 284,40 грн.

Оскільки Закони України від 21.04.2016 №1339-VIII та від 06.06.2017 №2082-VIII, якими статтю 48 Закону №796-ХІІ викладено у новій редакції, за змістом якої повноваження щодо визначення порядку виплати і розміру одноразової грошової компенсації за шкоду здоров'ю були делеговані Кабінету Міністрів України неконституційними не визнавались, суд не вбачає підстав для виплати позивачеві зазначеної компенсації у розмірі, що відрізняється від встановлених у постанові Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 №285 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».

Суд також не погоджується з доводами позивача з приводу того, що одноразова грошова компенсація має виплачуватись на підставі статті 48 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла на момент встановлення йому інвалідності.

Суд зазначає, що як і станом на момент встановлення інвалідності, так і на момент звернення позивача до Управління соціального захисту населення із заявою, одноразова грошова компенсація інвалідам ІІ групи з числа ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС виплачувалась за сукупності двох умов:

- встановлення інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із наслідками аварії на ЧАЕС;

- звернення особи, якій встановлено інвалідність, до відповідного органу соціального захисту населення із заявою встановленого зразка.

Так, на момент встановлення позивачеві інвалідності порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи був врегульований наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 31.12.1996 №28, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.04.1997 за №129/1932 (далі - Порядок №28).

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 Порядку №28 у редакції, чинній на момент встановлення позивачеві інвалідності, виплата одноразової компенсації проводиться на підставі посвідчення 1 категорії, довідки регіональної міжвідомчої експертної ради про встановлення інвалідності, пов'язаної з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та відповідної заяви особи.

Тотожні вимоги щодо необхідності звернення з заявою як умови для отримання одноразової компенсації містить і чинний на момент звернення позивача до відповідача Порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян (Порядок №760), пунктом 3 якого передбачено, що виплата одноразової компенсації здійснюється за єдиною заявою, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 № 1146 «Про вдосконалення механізму надання соціальної допомоги», поданою заінтересованою особою протягом шести місяців з дати встановлення інвалідності або смерті годувальника.

Зміст наведених нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що лише за умови звернення особи з інвалідністю з відповідною заявою, у органу соціального захисту населення виникає обов'язок нарахувати і виплатити одноразову грошову компенсацію за шкоду здоров'ю.

За загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі втілено у змісті частини першої статті 58 Конституції України, відповідно до якої дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні від 09.02.1999 № 1-рп (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України виклав правовий висновок, відповідно до якого у частині першій статті 58 Конституції України дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзац другий пункту 2 мотивувальної частини цього Рішення).

Оскільки однією з умов отримання одноразової грошової компенсації за шкоду здоров'ю є волевиявлення особи, що реалізується шляхом звернення до уповноваженого органу із заявою встановленого зразка, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню той нормативно-правовий акт, що визначає порядок і розмір одноразової грошової компенсації станом на день звернення із заявою.

Беручи до уваги, що на момент звернення позивача до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради із заявою про виплату їй одноразової грошової компенсації, передбаченої статтею 48 Закону №796-ХІІ, її розмір і порядок виплати були встановлені у Порядку №760 та постанові Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 №285, доводи позивача про те, що відповідач протиправно відмовив їй у виплаті одноразової грошової компенсації виходячи із розміру 45-ти мінімальних заробітних плат не ґрунтуються на вимогах закону.

Позивач помилково вважає, що не дивлячись на її бездіяльність тривалістю майже 13 років, що полягає у не вчиненні будь-яких дій, спрямованих на отримання належної їй грошової компенсації, за нею зберігається право на отримання одноразової компенсації на умовах і у розмірі, що були встановлені статтею 48 Закону №796-ХІІ у редакції від 25.03.1999.

Суд зазначає, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 у справі № 1-42/2011).

На думку Конституційного Суду України (справа № 1-4/2018), держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. У рішенні від 07.07.1989 у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17.10.1986 у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».

У рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Суду від 12.10.2004 у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії»).

Європейський суд з прав людини у рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Отже, беручи до уваги, що з часу встановлення позивачеві інвалідності по дату фактичного звернення до відповідача із заявою про одержання одноразової грошової компенсації минуло майже 13 років, за які механізм нарахування і розмір компенсації за шкоду, завдану здоров'ю, зазнав суттєвих змін, пов'язаних у тому числі з фінансово-економічним становищем у державі, суд не вбачає підстав, які б вимагали надання позивачеві переваг у питанні нарахуванні і виплати одноразової компенсації у порівнянні з іншими особами, які мають право на тотожні пільги, чи підстав для виплати позивачеві зазначеної компенсації у розмірі, що не відповідає чинному законодавству.

За викладених обставин вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової компенсації у розмірі 45-ти мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист населення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити виплату одноразової компенсації 45-ти мінімальних заробітних плат є похідними від вимог про визнання протиправними дій відповідача, а тому задоволенню також не підлягають.

Згідно з приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а доказів понесення ним витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, питання розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.