Постанова № 8475609, 26.01.2010, Львівський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2010 року о 12 год., 54 хв. м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В.

секретар судового засідання Черній Ю.Л.

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу № 2а-3880/09/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс Полімер»,

представник Чорній Р. Ю. (довіреність від 04.06.2009 року) до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова,

представник Томашівський О. Г. (довіреність №24538/100/10-017 від

20.10.2009 року); Меленчук І. Б. (довіреність №28619/9/10-0 від 09.12.2009 року) про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.03.2009 року

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс Полімер» звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення рішення.

З врахуванням доповнення до позовної заяви позивач просить податкове повідомлення - рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова про визначення податкових зобовязань від 11.03.2009 року № 0000542320/0/6067 скасувати.

25.06.2009 року за вхідним № 23129 представником позивача подано клопотання від 25.06.2009 року про розгляд справи поза межами строку, встановленого ч. 1 ст. 122 КАС України.

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вказане податкове повідомлення рішення підлягає скасуванню, з підстав, що згідно п. 1.20.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Основним критерієм визначення звичайної ціни є її формування під впливом ринкових механізмів та співставність ціни з умовами господарювання.

Згідно п.п. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 цього ж Закону, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Згідно п. 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Відповідач не здійснював запити до Міністерства статистики України щодо статичного рівня цін на продукцію позивача на внутрішньому ринку України.

Зустрічної перевірки Корпорації «Енергоресурс-Інвест» для зясування ціни подальшої реалізації продукції позивача іншим покупцям, і зясування ринкових цін на цю продукцію, не провів. Сума націнки Корпорації «Енергоресурс-Інвест» внаслідок продажу товарів третім особам, отриманих від позивача становить 0,1%, 0,5%, 1,5%, по одному випадку з націнкою 2,4%, 2,7% та 8%. Відповідно, ціна за якою товари були продані Корпорації «Енергоресурс-Інвест» позивачем є нижчою на 0,1%, 0,5%, 1,5%, 2,4%, 2,7% та 8%, однак, таке відхилення не вважається продажем нижче звичайної ціни і порушенням податкового законодавства, в силу п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду додаткові пояснення та докази на підтвердження позовних вимог, просив суд позов задоволити повністю.

Позиція відповідача викладена у запереченні на позовну заяву. Відповідач вказує про порушення позивачем п. 1.20, п. 1.26, п. 1.32 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 99433,13 грн., у тому числі за ІV квартал 2007 року в сумі 9456,7 грн., за І квартал 2008 року в сумі 27819,33 грн., за ІІ квартал 2008 року в сумі 19559,43 грн., за ІІ квартал 2008 року в сумі 42597,98 грн.

Згідно акту перевірки № 82/23-2/33862325 від 23.02.2009 року, ТОВ «Енергоресурс-Полімер» за період з 01.10.2007 року по 30.09.2008 року здійснювало реалізацію продукції власного виробництва (стільникових полімерних конструкцій, ємностей, колодязів та резервуарів) Корпорації «Енергоресурс-Інвест» (засновник ТОВ «Енергоресурс-Полімер», частка у статутному капіталі 88%) за цінами нижчими за фактичну собівартість даної продукції.

Згідно п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», будь-яка діяльність, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах є господарська діяльність. При цьому, валові витрати не можуть перевищувати валові доходи від його реалізації, коли така різниця є економічно та юридично необґрунтованою.

Крім цього, відповідач зазначає, що п. 1.20.5/1. цього ж Закону України встановлено, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Відповідач вказує, що визначення «чиста вартість», «справедлива вартість», «ринкова вартість» є близькими за сутністю та є тією ціною, за якою товар може бути продано в поточний момент на ринку, оскільки п.п. 1.20.5 Закону не встановлено пріоритету будь-якого з цих понять, а тому яким із них можна користуватися залежить від конкретної ситуації.

Крім цього, відповідач вказує, що із визначення справедливої ринкової ціни вбачається, що «…обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично…», а тому продавець (позивач) є залежним від покупця (Корпорація «Енергоресурс Інвест»), оскільки останній є співзасновником ТОВ «Енергоресурс Полімер». За таких обставин, на думку відповідача, ціни по яким відчужувалась продукція не є справедливими, а звичайною ціною є ціна собівартості продукції.

Фінансові санкції по даному порушенню нараховані відповідно до підпункту «б» підпункту 4.2.2. п. 4.2. ст. 4, п.п. 17.1.3. п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та складають 30243 грн.

Відповідач просить суд відмовити позивачу повністю у задоволенні позовних вимог, з підстав, що податкові повідомлення рішення № 0000542320/0/6067 від 11.03.2009 року відповідають вимогам закону.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечення на позовні вимоги підтримали, просили в позовних вимогах відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні у справі докази, давши їм оцінку, суд -

ВСТАНОВИВ:

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР із змінами і доповненнями, Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року за № 2181-ІІІ із змінами і доповненнями, КАС України.

20.10.2005 року проведено державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс Полімер», що підтверджується копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, серії А 00 № 380857. Позивач перебуває у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, що підтверджується довідкою № 312 від 21.01.2008 року.

23.02.2009 року за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2008 року валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2008 року ДПІ у Личаківському районі м. Львова складено акт № 82/23-2/33862325.

Перевіркою встановлено наступне:

Позивач за період з 01.10.2007 року по 30.09. 2008 року здійснював реалізацію продукції власного виробництва (стільникових полімерних конструкцій, ємностей, колодязів та резервуарів) Корпорації «Енергоресурс-Інвест» (засновник ТОВ «Енергоресурс Полімер», частка у статутному капіталі 88%) за цінами нижчими за фактичну собівартість даної продукції.

Згідно п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - будь-яка діяльність, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Із системного аналізу чинного податкового законодавства та визначення господарської діяльності, наведеного у п.1.32 ст. 1 вищезазначеного Закону випливає, що особа, яка здійснює діяльність, направлену на отримання доходу має сплачувати відповідні податки.

Валові витрати на виробництво продукції не можуть перевищувати валові доходи від його реалізації, коли така різниця є економічно та юридично необґрунтованою.

Згідно п. 1.26. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» Пов'язана особа - особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

Юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку.

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.

Згідно п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Відповідно до пп. 1.20.1. п. 1.20. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайна ціна: Якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Враховуючи вищенаведене, звичайною ціною є ціна собівартості даної продукції

На порушення п.1.20. п.1.26 п.1.32 ст.1., пп.7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в звязку з реалізацію продукції повязаній особі за ціною нижчою за фактичну собівартість «Енергоресурс Полімер» недоотримало доходу за період, що перевірявся, всього у сумі 397732,52 грн., у тому числі за ІV квартал 2007 року в сумі 37826,82 грн., за І квартал 2008 року в сумі 111277,33 грн., за ІІ квартал 2008 року в сумі 78237,74 грн., за ІІІ квартал 2008 року в сумі 170321,93 грн..

У висновку вказаного акту зазначено, по порушення позивачем п.1.20. п.1.26. п.1.32 ст.1., пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі всього у сумі 99 433,13 грн., у тому числі за IV квартал 2007 року в сумі 9 456,7 грн., за І квартал 2008 року в сумі 27 819,33 грн., за ІІ квартал 2008 року в сумі 19 559,43 грн., за ІІІ квартал 2008 року в сумі 42 597,98 грн.

11.03.2009 року, на підставі акта перевірки № 82/23-2/33862325 від 23.02.2009 року, ДПІ у Личаківському районі прийнято податкове повідомлення рішення № 0000542320/0/6067, згідно якого встановлено порушення п. 1.20., п. 1.26., п. 1.32. ст. 1, п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у звязку з чим визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем податок на прибуток підприємств в розмірі 129676 грн. (у тому числі, за основним платежем 99433 грн., за штрафними фінансовими санкціями 30243 грн.).

Згідно п.п. 1.20.1. п. 1.20. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно п. 1.26. цього ж Закону, юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку.

Згідно п. 1.32. цього ж Закону, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону, доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Щодо спірного податкового повідомлення рішення відповідача, судом не приймаються до уваги твердження відповідача, що собівартість товару слід вважати звичайною ціною нижче якої товари не можуть бути реалізовані, оскільки не ґрунтуються на приписах законодавства та жодною нормою не передбачені. Судом встановлено, що при визначені рівня звичайних цін податковий орган виходив лише із даних собівартості товару, а відтак не діяв в межах вказаних норм законодавства, оскільки не використовував інформацію про укладенні на момент продажу такого товару (робіт, послуг) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у зіставних умовах.

Позиція відповідача у справі, про те, що собівартість товару слід вважати звичайною ціною нижче якої товари не можуть бути реалізовані не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що собівартість товару, яка визначається для товарів, що виробляється, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується. Тобто реалізація товарів продавцем за цінами нижчими від ціни собівартості не законодавчо забороненою.

В п. 3.1.2. вищевказаного акту перевірки, щодо валових витрат не встановлено їх заниження або завищення. Позивач вказує, що по суті є не збитковим підприємством, а часткова реалізація товару по ціні нижче собівартості повязана із сезонним попитом на товари, що виготовляються позивачем, крім цього ці товари є новими та маловідомими на внутрішньому ринку України.

За таких обставин, не може вважатися доведеним відповідачем той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем є нижчою за звичайні ціни.

Вказана позиція узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 23.08.2007 року та в ухвалі від 27.05.2009 року № К-394/07.

Згідно п.п. 17.1.3., п. 17.1. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього ж Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф в даному випадку не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова № 0000542320/0/6067 від 11.03.2009 року, в частині визначення суми податкового зобовязання за основним платежем в сумі 99433,00 грн., а також за штрафними санкціями в сумі 30243,00 грн. підлягають скасуванню, оскільки судом встановлено відсутність порушення позивачем вимог п. п. 1.20., п. 1.26., п. 1.32. ст. 1, п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі. Відсутність з позиції відповідача, під час перевірки первинних документів, не спростовує їх фактичну наявність у позивача на час перевірки. Звичайна ціна для товару, який реалізується на території України, не є в залежності від митної вартості такого товару.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані відповідачем не переконують у підставності заперечень позовних вимог.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобовязані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, чого відповідачем зроблено не було.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З врахуванням вимог ст. 162 КАС України податкове повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова № 0000542320/0/6067 від 11.03.2009 року є протиправним і підлягає скасуванню.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -

П Р И Й Н Я В:

1. Адміністративний позов задоволити повністю.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова № 0000542320/0/6067 від 11.03.2009 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс Полімер» (ЄДРПОУ 33862325, м. Львів, вул. Зелена, 143-б) 3,40 грн. судового збору.

4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

5. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково в порядку і строки встановлені ст. 186 КАС України:

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова складена у повному обсязі 01.02.2010 року.

Суддя Гавдик З.В.