Рішення № 84748892, 24.09.2019, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/190/16-ц

провадження №: 2/398/25/19

РІШЕННЯ

Іменем України

"24" вересня 2019 р., м. Олександрія

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

у складі головуючого судді Ніколаєва М.В.,

з участю секретаря судового засідання Василяки І.І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 16.01.2016 року (а.с. 50 т. 1) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення солідарно з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором №7/KVN6-04-08 від 10.04.2008 р. в сумі 1 427 684,56 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 10.04.2008 року укладено кредитний договір №7/KVN6-04-08 (далі - кредитний договір).

За умовами кредитного договору банк відкрив ОСОБА_5 відновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності в сумі 76 200,00 доларів США, з оплатою по процентній ставці 16,5 процентів річних.

Згідно п. 3.2 кредитного договору ОСОБА_5 зобов`язався повністю повернути до 10.04.2023 року кредитні ресурси, отримані за цим договором.

Укладеним договором у п. 4.2. передбачено нарахування процентів, яке здійснюється в період з моменту списання кредитних ресурсів з позичкового рахунку позичальника до моменту повернення кредитних ресурсів на позичковий рахунок.

Також у п. 3.1 кредитного договору сторони погодили, що за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 7/KVN6-04-08 від 10.04.2008 року (далі - договір поруки) між банком та ОСОБА_6 (далі - поручитель) було укладено договір поруки № 7/KVN6-Р.

Відповідно до п. 1.1 договору поруки поручитель зобов`язався перед банком відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_5 зобов`язань за кредитним договором.

Банк виконав умови кредитного договору в частині надання кредитних ресурсів в повному обсязі, надавши ОСОБА_5 кошти в розмірі 76 200,00 доларів США.

Проте ОСОБА_5 зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних ресурсів, процентів за користування кредитними ресурсами та комісійної винагороди в порядку та строки, визначені кредитним договором, не виконував належним чином.

У зв`язку з вищенаведеним, станом на 12.10.2015 року заборгованість ОСОБА_5 перед банком становила 1 427 684,56 грн, з яких:

- сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту - 37 145,23 доларів США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 12.10.2015 року 1 долар США/21.4962 грн, 798 481,29 грн);

- сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту - 5 656,21 доларів США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 12.10.2015 року 1 долар США/21.4962 грн, 121 587,02 грн);

- сума строкової заборгованості по відсоткам - 823,93 доларів США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 12.10.2015 року 1 долар США/21.4962 грн, 17 711,36 грн); сума простроченої заборгованості по відсоткам - 4 729,05 доларів США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 12.10.2015 року 1 долар США/21.4962 грн, 101 656,60 грн);

- пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту та відсоткам - 388 248,29 грн.

Посилаючись на положення ст.ст. 525, 526, 543, 554, 610, 611, 612, 629, 1050, 1054 ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просив солідарно стягнути з відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 борг в сумі 1 427 684,56 грн.

Правонаступник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» - Ходак О.В. 31.05.2018 року (а.с. 198-200 т. 1) подав заяву про збільшення розміру позовних вимог та просить суд солідарно стягнути з відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 5 036 803,34 грн, з яких:

- 4 987 610,47 грн пені;

- 49 192,87 грн 3% річних.

Вимоги до відповідача ОСОБА_2 мотивовані тим, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено попередній договір від 25.01.2010 року, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язалася виконати зобов`язання ОСОБА_5 перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за кредитним договором №7/KVN6-04-08 від 10.04.2008 року.

Тому, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, позивач просить суд солідарно стягнути з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 5 036 803,34 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 21.01.2016 року справа №398/190/16-ц розподілена судді Голосеніній Т.В.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29.06.2016 року № 893 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 29.06.2016 року справа №398/190/16-ц розподілена судді Ковальовій О.Б.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01.07.2016 року дану справу прийнято до провадження та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20.03.2017 року провадження у справі зупинено.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06.02.2018 року відновлено провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15.03.2018 року до участі у справі в якості правонаступника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» залучено ОСОБА_4 , оскільки 30.01.2018 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» уклало з ОСОБА_4 договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги по кредитному договору №7/KVN6-04-08 від 10.04.2008 року. Також даною ухвалою відмовлено ОСОБА_5 у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31.05.2018 року у справі залучено в якості співвідповідача ОСОБА_2 .

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06.06.2018 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено частково та в порядку забезпечення позову (справа № 398/190/16-ц) накладено арешт на 22/25 частин будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 395613635103; нежитлову будівлю головного корпусу, розташовану за адресою: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 30824631; нежитлову будівлю контори, розташовану за адресою: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 30828166, що на праві приватної власності належать ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків - НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 ).

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 15.08.2018 року ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06.06.2018 року про забезпечення позову скасовано в частині накладення арешту на 43/100 частини нежитлової будівлі контори, розташованої за адресою: площа Леніна (Соборна), 27-в в м. Олександрія Кіровоградської області та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні заяви позивача про накладення арешту на 43/100 частини нежитлової будівлі контори, розташованої за адресою: площа Леніна (Соборна), 27-в в м. Олександрія Кіровоградської області.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22.11.2018 року залишено без розгляду заяву представника позивача ОСОБА_1 , що надійшла до канцелярії суду 22.11.2018 року, в якій позивач збільшив позовні вимоги та просить стягнути солідарно з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 3 365 292,33 грн пені.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19.12.2018 р. № 833-р щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 19.12.2018р. справа № 398/190/16-ц розподілена судді Ніколаєву М.В.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22.12.2018 року вказану справу прийнято до провадження та призначено в порядку загального позовного провадження підготовче судове засідання.

Ухвалами Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01.03.2019 року від ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» витребувано докази у справі.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19.04.2019 року повідомлено орган досудового розслідування Олександрійський ВП ГУНП в Кіровоградській області про факти невиконання службовими особами ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» ухвал Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01.03.2019 року, для внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань даних про злочин, передбачений ст. 382 КК України.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11.07.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про призначення у справі судової економічної експертизи. Закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою, постановленою в судовому засіданні від 08.08.2019 року без виходу до нарадчої кімнати, суд відмовив у прийнятті визнання позову представником відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_7 і продовжив судовий розгляд.

Відповідач ОСОБА_2 скористалась правом подати відзив на позовну заяву зазначила, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі.

Заперечення мотивовані наступним.

Так, 25.01.2010 року між нею та ОСОБА_5 було укладено попередній договір купівлі-продажу житлової квартири АДРЕСА_4 . Пунктом 2.4 попереднього договору встановлена загальна вартість зазначеної квартири в розмірі 90 000 доларів США, на виконання якого вона сплатила 46 300 доларів США в рахунок попередньої оплати, що підтверджується п. 2.5 попереднього договору.

10.04.2008 року між ОСОБА_5 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір на відкриття кредитної лінії №7/KVN6-04-08, за яким банк надає йому 76 200 доларів США. Під час укладення попереднього договору заборгованість ОСОБА_5 перед банком становила 43 657,94 доларів США, яку вона згідно п. 2.3 попереднього договору повинна була сплачувати. Згідно акту звірки взаємних розрахунків за кредитним договором №7/KVN6-04-08, задля належного виконання п. 2.3 попереднього договору, вона заплатила 64 832,97 доларів США ОСОБА_5 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №7/KVN6-04-08 від 10.04.2008 року, що підтверджується розпискою, яка була передана новому кредитору ОСОБА_4 .

Зазначає, що сума сплачена ОСОБА_5 позивачу навіть перевищує суму боргу на час звернення банку з позовом до суду.

Крім того, форма попереднього договору купівлі-продажу квартири не відповідає формі правочину, на підставі якого виникло кредитне зобов`язання ОСОБА_5 перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», а в подальшому перед ОСОБА_4 Заміна боржника в установленому законом порядку за кредитним договором №7/KVN6-04-08 не проводилась. (том № 2 а.с.1-3). Просила до спірних правовідносин застосувати наслідки спливу позовної давності (том № 2 а.с. 53).

Також, у своїх запереченнях, посилається на положення ст. 1050 ЦК України, зазначає, що банк пред`явивши вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором змінив строк виконання основного зобов`язання, який настав з моменту пред`явлення банком вимоги до ОСОБА_5 . За наведених обставин, з дати пред`явлення вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитом, банк та його правонаступник втратили право нараховувати проценти за користування кредитом та неустойку.

Разом з цим, відповідач зазначає, що 30.01.2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 фактично укладено договір факторингу, а не відступлення права вимоги (цесія). Розмір грошової вимоги, яка була відступлена за спірним договором шляхом купівлі-продажу перевищував ціну її відступлення, також ОСОБА_4 як фізична особа не міг виступати стороною договору факторинга, що на думку позивача свідчить про недійсність (нікчемність) даного договору.

Відповідач ОСОБА_5 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, підтвердив факт отримання від ОСОБА_5 в рахунок погашення боргу за договором №7/KVN6-04-08 від 10.04.2008 року 64832,97 доларів США (42801,44 дол. США - заборгованість за тілом кредиту; 22031,53 дол. США - заборгованість за процентами). Зазначив, що непогашеною залишається заборгованість, яка складається з пені, нарахованої станом на 30.01.2018 року в сумі 4987610,47 грн та нарахованих на суму пені трьох процентів річних - 12298,22 грн.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги визнав повністю, підтвердив факт отримання на підставі попереднього договору від 25.01.2010 року від ОСОБА_2 46 300 доларів США та відповідно до розписки від 01.02.20108 року - 64 832,97 доларів США. Засвідчив, що кошти в сумі 64 832,97 доларів США отримані згідно розписки від ОСОБА_2 , передав ОСОБА_4 в рахунок погашення боргу за кредитним договором №7/KVN6-04-08 від 10.04.2008 року. В подальшому подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з`явився, про час, місце розгляду справи повідомлявся належним чином, подав суду заяву про розгляд справи без його участі, в задоволені позову просив відмовити, посилаючись на те, що 10.04.2008 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір №7/KVN6-04-08. ОСОБА_6 виступив поручителем перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за ОСОБА_5 Однак, на підставі договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 30.01.2018 року № 183, право вимоги за кредитним договором №7/KVN6-04-08 перейшло до ОСОБА_4 Оскільки перед ОСОБА_4 він не поручався за ОСОБА_5 , вважає, що порука є припиненою, а позовні вимоги до нього безпідставні (том №2 а.с.15).

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов.

Щодо позовних вимог на підставі кредитного договору суд зазначає наступне.

10.04.2008 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та відповідачем ОСОБА_5 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 7/KVN6-04-08 (далі - кредитний договір) в сумі 76200 доларів США, з оплатою процентної ставки 16,5 річних (п.2.1. кредитного договору).

Для обліку наданих кредитних ресурсів банк відкриває позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_2 .

Згідно п. 3.2 кредитного договору позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні кошти, отримані за цим договором, до 10 квітня 2023 року.

Згідно п. 4.1 кредитного договору ОСОБА_5 зобов`язався сплачувати відсотки за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту за процентною ставкою 16,5% річних.

У пункті 6.1. кредитного договору сторони погодили, що за прострочку повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожен день прострочки.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст.612 ЦК України).

За приписами ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст., ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства в установлений строк відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

При порушенні зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За кредитним договором банк виконав свої зобов`язання, надавши позичальнику ОСОБА_5 кредитні кошти в сумі 76200 доларів США, але позичальник зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 12.10.2015 року склала суму 1 427 684,56 грн (37 145,23 доларів США, сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту, 5 656,21 доларів США, сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту, 823,93 доларів США, сума строкової заборгованості по відсотках, 4729,05 доларів США, сума простроченої заборгованості по відсотках) та 388 248,29 грн пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам.

Суд не бере до уваги розбіжності щодо нарахування пені, що містяться в електронній виписці по особовому рахунку ОСОБА_5 за кредитним договором (а.с. 82 т. 3) із сумами пені, відображеними у розрахунку, що наданий банком при зверненні з позовом.

Так, сума боргу станом на 12.10.2015 року підтверджується розрахунком, який долучено до позовної заяви та відповідає умовам погодженим сторонами у кредитному договорі.

Разом з цим, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Позичальник ОСОБА_5 зобов`язався повністю повернути кредитні кошти, отримані за кредитним договором до 10 квітня 2023 року. Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач ОСОБА_5 мав здійснювати щомісячними платежами. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання.

Відповідно до правової позиції висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц вбачається, що звернення з вимогою про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з такою вимогою вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти і неустойку за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог, згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України.

Банк звернувся до суду з позовом 16.01.2016 року (а.с. 50 т. 1). Як вбачається з копії досудової вимоги, та квитанції про направлення поштового відправлення № 0105417416087 (а.с. 39-40 т.1), банк 06.11.2015 року повідомив поручителя ОСОБА_6 про те, що з 17.02.2015 року позичальник ОСОБА_5 , порушуючи вимоги кредитного договору, прострочив виконання грошових зобов`язань перед банком та пред`явив вимогу про повне дострокове погашення кредиту.

Таким чином, звернувшись з вимогою станом на 12.10.2015 року до позичальника та поручителя про повне дострокове погашення кредиту, банк на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом та неустойки, що свідчить про безпідставність подальшого нарахування пені як банком, так і правонаступником банку - позивачем ОСОБА_4 .

Відповідно до пояснень представника позивача та згідно акту звірки взаємних розрахунків від 30.05.2018 року (а.с. 205 т.1) відповідач ОСОБА_5 в повному обсязі сплатив новому кредитору (позивачу) заборгованість станом на 12.10.2015 року, яка складається із заборгованості за кредитними коштами в сумі 42801,44 дол. США та заборгованості за нарахованими процентами в сумі 22031,53 дол. США, а всього на суму 64832,97 дол. США.

Борг за нарахованою станом на 12.10.2015 року пенею в сумі 388 248,29 грн. залишився непогашеним.

Як вбачається з акту звірки взаємних розрахунків за кредитним договором №7/KVN6-04-08 (а.с. 205 т.1) позивач ОСОБА_4 в період з березня по травень 2018 року також здійснив нарахування трьох процентів річних від суми нарахованої станом на 30.01.2018 року пені, що склало 49 192,87 грн.

Оскільки банк та його правонаступник після пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення кредиту втратили право нараховувати пеню у відповідності до умов договору, суд розглядає правомірність нарахування трьох процентів річних на суму пені (388 248,29 грн), яка була нарахована банком до пред`явлення вимоги позичальнику та поручителю.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (п. 3 ст. 549 ЦК України).

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, як пеня так і три проценти річних можуть нараховуватись на суму простроченого основного грошового зобов`язання.

Оскільки позивачем нараховано три проценти річних на суму пені, а не на прострочене грошове зобов`язання, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Підсумовуючи викладене суд вважає, що стягненню за кредитним договором підлягає лише пеня, нарахована банком в межах одного року до пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення кредиту, яка складає суму 388 248,29 грн.

Щодо позовних вимог на підставі договору поруки суд зазначає наступне.

Згідно договору поруки № 7/KVN6-P від 10.04.2008 року ОСОБА_6 зобов`язався відповідати перед позивачем у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_5 зобов`язань за кредитним договором №7/KVN6-04-08 від 10.04.2008 року. У випадку невиконання зобов`язань по кредитному договору та договору поруки відповідачі відповідають як солідарні боржники (п.2 договору поруки).

Відповідно до п. 1. договору поруки ОСОБА_6 засвідчив, що ознайомлений з кредитним договором та погоджується з його умовами.

Статтею 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до п. 2 договору поруки поручитель поручився перед кредитором та зобов`язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником своїх боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором в повному обсязі таких зобов`язань. Поручитель разом із боржником відповідають перед банком як солідарні боржники.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку (ст. 553 ЦК України).

Таким чином, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

При укладенні кредитного договору позичальнику та поручителю були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили відповідачів прийняти ці умови на вкрай невигідних для них умовах.

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Згідно з п. 5 договору поруки сторони погодили, що порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором не пред`явить вимог до поручителя.

Таким чином, сторони договору поруки встановили строк припинення поруки в три роки, протягом якого кредитор має право пред`явити вимогу до поручителя.

З огляду на положення першого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом трьох років з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами).

Банк звернувся до суду з позовом 16.01.2016 року (а.с. 50 т. 1). Як вбачається з копії досудової вимоги, та квитанції про направлення поштового відправлення № 0105417416087 (а.с. 39-40 т.1), банк 06.11.2015 року повідомив поручителя ОСОБА_6 про те, що з 17.02.2015 року позичальник ОСОБА_5 , порушуючи вимоги кредитного договору, прострочив виконання грошових зобов`язань перед банком та пред`явив вимогу про повне дострокове погашення кредиту.

Таким чином, банк пред`явив вимогу до поручителя в межах трирічного строку дії поруки (початок строку - 17.02.2015 року).

За наведених обставин, ОСОБА_6 солідарно з ОСОБА_5 відповідає за кредитним договором № 7/KVN6-04-08 від 10.04.2008 року перед кредитором.

Щодо позовних вимог на підставі договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги суд зазначає наступне.

30.01.2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 укладено договір відступлення (купівлі-продажу) права вимоги (а.с. 73-80 т. 3), на підставі якого банк шляхом продажу за 482 100 грн передав ОСОБА_4 як новому кредитору права вимоги до позичальника, іпотекодавця та поручителя, зазначених у додатку № 1 до цього договору (договір про відкриття кредитної лінії № 7/KVN6-04-08 від 10.04.2008 року, іпотечний договір № 7/KVN6-Z від 10.04.2008 року, договір поруки № 7/KVN6-P від 10.04.2008 року).

На час укладення 30.01.2018 року договору відступлення права вимоги заборгованість за кредитним договором складала: 42 801,44 дол. США (заборгованість за кредитними коштами), 22 031,53 дол. США (заборгованість за нарахованими процентами), 4 987 610,47 грн (нарахована пеня).

У п. 1 ч. 1 ст. 512 та ст. 514 ЦК України вказано, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язань клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Визначення факторингу міститься у ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відповідно до якої факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.1999 №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до ч.3 ст.1079 ЦК України фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 1, ч.ч.1, 2 ст.7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг.

Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі, якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, аналіз ст.ст. 512, 1077 ЦК України свідчить про те, що цивільне право розмежовує правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори з відступлення права вимоги (договори цесії) та договори факторингу.

Зазначені правочини не є аналогічними та різняться за певними критеріями: за предметом договорів, за формою вчинення договорів, за суб`єктним складом правочинів, за метою їх укладення.

Щодо розмежування за предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути відступлене право як грошової, такі не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Предметом договору факторингу згідно зі ст. 1078 ЦК України може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).

При розмежуванні зазначених договорів за формою їх вчинення слід враховувати, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ст. 513 ЦК України). Оскільки факторинг згідно з п.3 ч.1 ст.49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Відмінність зазначених договорів за суб`єктним складом полягає в тому, що відповідно до ст. 2, 512-518 ЦК України за договором відступлення права вимоги учасниками цесії можуть бути будь-які фізичні або юридичні особа.

Аналіз ч.1 ст.1077 ЦК України, ч.5 ст.5 Закону України "Про банки і банківську діяльність", п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" свідчить про те, що суб`єктний склад договору факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська (фінансова) установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України) та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.

Щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу за метою їх укладення слід враховувати, що згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

У розумінні п. 11 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону факторинг є фінансовою послугою.

Отже, метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, тоді як метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч.3 ст.656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , заперечуючи проти позову, у відзиві зазначила, що що 30.01.2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 фактично укладено договір факторингу, а не відступлення права вимоги (цесія). Розмір грошової вимоги, яка була відступлена за спірним договором шляхом купівлі-продажу перевищував ціну її відступлення, також ОСОБА_4 як фізична особа не міг виступати стороною договору факторинга, що на думку позивача свідчить про недійсність (нікчемність) даного договору.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст. 204 ЦК України).

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Аналізуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що договір відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 30.01.2018 року є оспорюваним, на час розгляду справи не визнаний судом недійсним, а тому питання щодо його недійсності може бути вирішене судом лише в межах позовних вимог заявлених відповідно до ст. 215 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у п.п. 75-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.

Враховуючи викладене суд вважає безпідставними аргументи представника ОСОБА_2 щодо відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з недійсністю (нікчемністю) договору відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 30.01.2018 року та виходить з презумпції правомірності даного правочину.

Щодо позовних вимог на підставі попереднього договору купівлі-продажу.

Відповідно до попереднього договору від 25.01.2010 року (далі - попередній договір) ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) зобов`язалися у майбутньому в строк до 10.04.2023 року укласти договір купівлі-продажу квартири № 4 житловою площею 47,2 кв.м., загальна площа 140 кв.м., яка розташована на третьому поверсі п`ятиповерхового будинку по АДРЕСА_3 (а.с. 206 т. 1).

Згідно умов попереднього договору сторони погодили, що повна вартість квартири склала 90 000 дол. США, а вчинення підпису у попередньому договорі підтверджує сплату продавцю ОСОБА_5 покупцем ОСОБА_2 46 300 дол. США в якості попередньої оплати вартості квартири.

Крім того, сторони попереднього договору погодили, що ОСОБА_2 буде сплачувати/погашати заборгованість ОСОБА_5 перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», яка утворилася відповідно до кредитного договору №7/KVN6-04-08 від 10.04.2008 року, укладеного між ОСОБА_5 та банком. Сторонами попереднього договору погоджено, що на день його підписання заборгованість ОСОБА_5 перед банком складала 43 657,94 дол. США.

Попередній договір 25.01.2010 року нотаріально посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 94.

У пункті 7 попереднього договору ОСОБА_5 та ОСОБА_2 погодили, що сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення основного договору, зобов`язана відшкодувати іншій стороні збитки, завдані простроченням.

На виконання умов попереднього договору, відповідно до розписки від 01.02.2018 року (а.с. 6 т. 2) ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_2 64 832,97 дол. США, які передав ОСОБА_4 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №7/KVN6-04-08 від 10.04.2008 року. Вказану обставину підтвердили в судовому засіданні представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7 та представник ОСОБА_4 - ОСОБА_1 .

Таким чином, на виконання умов попереднього договору відповідачем ОСОБА_2 загалом було передано відповідачу ОСОБА_5 111 132,97 дол. США.

Відповідно до ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Термін «попередній» щодо договору не означає незавершеності вияву волі сторін (як це має місце стосовно виразу «попередні переговори»), а лише вказує на те, що за договором, який відбувся, має слідувати інший - основний договір. Таким чином, необхідно розрізняти два договори між сторонами. Перший, вже укладений, встановлює зобов`язання укласти у майбутньому інший, основний, договір, яким сторони збираються встановити основне правовідношення. Саме цей головний договір повинен привести до мети, заради якої встановлюються юридичні відносини між сторонами.

В даному випадку укладення попереднього договору між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 спрямоване на укладення в майбутньому договору купівлі-продажу квартири.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Договір купівлі-продажу є двосторонньою угодою. Сторонами даного договору є покупець та продавець. Такий договір породжує права у продавця (передати товар у власність покупця) та у покупця (прийняти та оплатити товар).

Як вбачається із правовідносин що виникли між сторонами попереднього договору, даний договір регулює права та обов`язки, що виникли між відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_2 Навіть зобов`язання в частині погашення боргу, що залишився до сплати за кредитним договором №7/KVN6-04-08 від 10.04.2008 року, ОСОБА_2 виконала сплативши кошти ОСОБА_5 , після чого останній провів розрахунок з правонаступником банку - ОСОБА_4

ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не було стороною попереднього договору, укладеного 25.01.2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

За наведених вище обставин, позивачу ОСОБА_4 не належить право вимоги за попереднім договором.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 слід відмовити.

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам та встановленим обставинам, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом солідарного стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь позивача 388 248,29 грн пені, нарахованої за кредитним договором. Вимоги до відповідача ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 265 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

При звернені до суду з первісним позовом позивач ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» сплатив судовий збір в розмірі 21 415, 27 грн (платіжне доручення № 11933 від 16.10.2015 року), правонаступником ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» - ОСОБА_4 при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 8 810,00 грн (квитанція № 0.0.1048837965.1 від 30.05.2018 року), таким чином загальна сума сплаченого судового збору становить 30 225,27 грн.

Згідно вимог ст. 141 ЦПК України суд стягує на користь позивача сплачений судовий збір з відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , пропорційно до задоволених вимог в розмірі 2 327,35 грн (7,7 % від 30 225,27 грн).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263-266 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_6 ; місце проживання: АДРЕСА_7 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_4 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_8 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_9 ) заборгованість за кредитним договором № 7/KVN6-04-08 від 10.04.2008 року в розмірі 388 248 (триста вісімдесят вісім тисяч двісті сорок вісім) гривень 29 копійок, а також судові витрати в сумі 2 327 (дві тисячі триста двадцять сім) гривень 35 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , відмовити.

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті за ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 червня 2018 року.

Зняти арешт з:

- 22/25 частини будівлі та споруди, розташованої за адресою: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 395613635103;

- нежитлової будівлі головного корпусу, розташованої за адресою: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 30824631,

що на праві приватної власності належать ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків - НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 ).

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_9 ;

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_6 ; місце проживання: АДРЕСА_7 ;

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_4 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_8 ;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Повне судове рішення складено 04 жовтня 2019 року.

Суддя М.В. Ніколаєв