Рішення № 84740500, 23.09.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2019 року справа № 320/2499/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання незаконним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

за участю:

- представника позивача: Антохов Я.С., довіреність від 02.09.2019 №02/11,

- представник відповідача: не з'явився,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" (далі - позивач) з позовом до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 09.10.2018 вих.№4896/10/10-13-11-02 визнати незаконним та скасувати;

- зобов'язати Києво-Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць вересень 2018 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 09.10.2018.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.05.2019 відкрито провадження в адміністративній справі № 320/2499/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче судове засідання на 25.06.2019.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що 09.10.2018 подав до ДПІ податкову декларацію з ПДВ за звітний період вересень 2018 року з додатками та доповненням до неї в паперовій формі, проте Києво-Святошинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області було повідомлено позивача про те, що його податкова звітність не прийнята. В отриманому позивачем листі від 09.10.2018 вих.№4896/10/10-13-11-02 зазначено, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ ТОВ "Вітаполіс" не є платником ПДВ з 18.11.2016, тому не повинно подавати податкову декларацію з ПДВ за вересень 2018 року згідно п.184.6 ст.184 Податкового кодексу України.

Позивач не погоджується з правомірністю прийняття вказаного рішення, оскільки подання до контролюючих органів податкової звітності з податку на додану вартість у паперовому вигляді відповідає вимогам чинного законодавства, а у контролюючого органу відсутнє право не приймати у платників податків податкову звітність, оформлену згідно з вимогами податкового законодавства.

Крім того, позивач зазначив, що податковий орган не мав права відмовляти у прийнятті вказаної декларації з підстав наявності рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 18.11.2016 №63, оскільки таке рішення відповідно до вимог п. 56.15 ст. 56 Податкового кодексу України є неузгодженим.

Так, позивач зазначив про те, що ТОВ "Вітаполіс" зверталось зі скаргами на рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ від 18.11.2016 №63 до Головного управління ДФС у Київській області та до Державної фіскальної служби України, проте ДФС України не прийняла і не надіслала позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення ДПІ від 18.11.2016 №63 та рішення ГУ ДФС у Київській області від 24.01.2017 №238/10/10-36-12-02-18 про результати розгляду скарги позивача, що означає, що оскаржуване у порядку адміністративного оскарження рішення ДПІ №63 про анулювання реєстрації платника ПДВ є скасованим, а подана до ДФС України скарга позивача повністю задоволена.

Також позивач зазначив про те, що Києво-Святошинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області у розумінні вимог чинного законодавства не є контролюючим органом, оскільки повноваження, організація та порядок діяльності податкового органу визначені не законом, а підзаконним нормативно-правовим актом, зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236, якою затверджено Положення про Державну фіскальну службу України.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що 01.01.2015 Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України" № 1621-VII від 31.07.2014 було введено систему електронного адміністрування податку на додану вартість, про що було внесено відповідні зміни до статті 49 Податкового кодексу України, що в свою чергу, зумовило виникнення у платників податків обов'язку щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість виключно в електронній формі.

Відповідач зазначив, що неприйняття податковим органом податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" з ПДВ за вересень 2018 року обумовлено тим, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, ТОВ "Вітаполіс" не є платником ПДВ з 18.11.2016.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 підготовче засідання у справі відкладено на 25.07.2019.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.07.2019 закрито підготовче провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 23.09.2019.

Присутній у судовому засіданні 23.09.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно, що підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою представника відповідача. Явку уповноваженого представника до суду не забезпечив, будь-яких заяв чим клопотань не надав.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" (ідентифікаційний код 34439389, місцезнаходження: 08152, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., м.Боярка, вул.Територія Технікуму, буд.16) зареєстровано в якості юридичної особи, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 10.01.2018 №1003460554 (т.1, а.с.147-150).

Як вбачається з матеріалів справи, 09.10.2018 позивачем було подано до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області в паперовій формі податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2018 року від 09.10.2018 з додатками до неї, що підтверджується відбитком штампу податкового органу про отримання зазначених документів (т.1, а.с.121-125).

Також, разом з податковою декларацією позивачем було подано в паперовій формі доповнення до податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період вересень 2018 року вих.№171/18 від 09.10.2018 (т.1, а.с.126-139).

Судом встановлено, що Києво-Святошинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області листом від 09.10.2018 №4896/10/10-13-11-02 повідомила позивача про те, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "Вітаполіс" не є платником ПДВ з 18.11.2016.

У вказаному листі відповідач також зазначив, що враховуючи викладене ТОВ "Вітаполіс" не повинно подавати податкову декларацію з ПДВ за вересень 2018 року згідно п.184.6 ст.184 Податкового кодексу України (т.1, а.с.140).

Не погодившись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправним та скасування та зобов'язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 48.1-48.2 статті 48 Податкового кодексу України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Згідно з п. 48.3 ст. 48 Податкового кодексу України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити:

тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);

звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;

звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);

повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;

код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

місцезнаходження (місце проживання) платника податків;

найменування контролюючого органу, до якого подається звітність;

дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);

інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід'ємною частиною;

ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків;

підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Підпунктом 48.5.1 пункту 48.5 ст. 48 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.

Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.

Відповідно до п.48.7 ст.48 Податкового кодексу України податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.

Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається статтею 49 Податкового кодексу України.

Так, зокрема, п.49.1 ст.49 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до п.49.3 ст.49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв'язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв'язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.

Пунктом 49.4 ст.49 Податкового кодексу України встановлено, що платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (абз.2 п. 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, Києво-Святошинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області листом від 09.10.2018 №4896/10/10-13-11-02 повідомила позивачу про те, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, ТОВ "Вітаполіс" не є платником податку на додану вартість з 18.11.2016, а тому відповідно до п.184.6 ст.184 Податкового кодексу України ТОВ "Вітаполіс" не повинно подавати податкову декларацію з ПДВ за вересень 2018 року.

Судом встановлено, що 18.11.2016 Києво-Святошинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області було прийнято рішення №63 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" (т.1, а.с.184-185).

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив про те, що ТОВ "Вітаполіс" зверталось зі скаргами на рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ від 18.11.2016 №63 до Головного управління ДФС у Київській області та до Державної фіскальної служби України, проте ДФС України не прийняла і не надіслала позивачу рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення ДПІ від 18.11.2016 №63 та рішення ГУ ДФС у Київській області від 24.01.2017 №238/10/10-36-12-02-18 про результати розгляду скарги позивача, що означає, що оскаржуване у порядку адміністративного оскарження рішення ДПІ №63 про анулювання реєстрації платника ПДВ є скасованим, а подана до ДФС України скарга позивача повністю задоволена.

Отже позивач вважає рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "Вітаполіс" скасованим, а тому підстав у відповідача не приймати податкову звітність з ПДВ не було, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до п.49.8 ст.49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Згідно з п.49.9 ст.49 Податкового кодексу України за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою:

за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв'язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою (пп.49.9.1 п.49.9 ст.49 ПКУ);

у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк (пп.49.9.2 п.49.9 ст.49 ПКУ).

Відповідно до п.49.10 ст.49 Податкового кодексу України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

Пунктом 49.11 ст.49 Податкового кодексу України передбачено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови:

у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання (пп.49.11.1 п.49.11. ст.49 ПКУ);

у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника - протягом трьох робочих днів з дня її отримання (пп.49.11.2 п.49.11. ст.49 ПКУ).

Отже, проаналізувавши вищевказані положення законодавства, суд дійшов висновку про те, що стаття 49 Податкового кодексу України передбачає вичерпний перелік дій, які зобов'язаний вчинити податковий орган у разі подання платником податків податкової декларації з ПДВ, а саме прийняти або відмовити у прийнятті податкової звітності.

При цьому, податковий орган не має повноважень щодо надання платнику податків будь-яких роз'яснень щодо поданої ним податкової звітності з ПДВ.

Так, зокрема, податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію, у разі її складання з дотриманням вимог статті 48 ПК України, оскільки прийняття податкової звітності є обов'язком контролюючого органу.

При цьому, підставою для відмови у прийнятті податкової декларації, згідно з п. 49.11 ст. 49 ПК України, є виключно допущення платником податків порушень вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу при її заповненні, тобто відсутність в ній обов'язкових реквізитів.

При цьому, суд наголошує на тому, що стаття 49 Податкового кодексу України не містить норму про відмову у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість в разі анулювання реєстрації платником ПДВ.

В той же час, дослідивши зміст листа Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 09.10.2018 №4896/10/10-13-11-02, судом встановлено, що вказаний лист не містить відмови у прийнятті поданої ТОВ "Вітаполіс" податкової декларації з ПДВ за вересень 2018 року.

Так, у вказаному листі податковий орган, посилаючись на п.184.6 ст.184 Податкового кодексу України, повідомив позивачу про те, що подання позивачем податкової звітності з ПДВ з огляду на анулювання реєстрації платника податку на додану вартість не передбачено вимогами чинного законодавства.

Суд наголошує на тому, що ст.184 Податкового кодексу України визначає порядок та підстави анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Так, відповідно до п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо: а) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку протягом попередніх 12 місяців, подала заяву про анулювання реєстрації, якщо загальна вартість оподатковуваних товарів/послуг, що надаються такою особою, за останні 12 календарних місяців була меншою від суми, визначеної статтею 181 цього Кодексу, за умови сплати суми податкових зобов'язань у випадках, визначених цим розділом; б) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, прийняла рішення про припинення та затвердила ліквідаційний баланс, передавальний акт або розподільчий баланс відповідно до законодавства за умови сплати суми податкових зобов'язань із податку у випадках, визначених цим розділом; в) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку, умова сплати якого не передбачає сплати податку на додану вартість; г) особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту; ґ) установчі документи будь-якої особи, зареєстрованої як платник податку, визнані рішенням суду недійсними; д) господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута; е) платник податку ліквідується за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання) або особу звільнено від сплати податку чи її податкову реєстрацію анульовано (скасовано, визнано недійсною) за рішенням суду; є) фізична особа, зареєстрована як платник податку, померла, її оголошено померлою, визнано недієздатною або безвісно відсутньою, обмежено її цивільну дієздатність; з) припинено дію договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції (для платників податку, зазначених у підпунктах 4, 5 і 8 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу) або закінчився строк, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку.

Згідно з п.184.2 ст.184 Податкового кодексу України анулювання реєстрації на підставі, визначеній у підпункті "а" пункту 184.1 цієї статті, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у підпунктах "б" - "з" пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу.

Анулювання реєстрації здійснюється на дату: подання заяви платником податку або прийняття рішення контролюючим органом про анулювання реєстрації; зазначену в судовому рішенні; припинення дії договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції або закінчення строку, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку; що передує дню втрати особою статусу платника податку на додану вартість.

При цьому датою анулювання реєстрації платника податку визначається дата, що настала раніше.

Контролюючий орган анулює реєстрацію особи як платника податку, що подав заяву про анулювання реєстрації, якщо встановить, що він відповідає вимогам пункту 184.1 цієї статті (п.184.3 ст.184 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.184.10 ст.184 Податкового кодексу України про анулювання реєстрації платника податку контролюючий орган зобов'язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації.

Згідно з п.184.5 ст.184 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних.

Отже, ст.184 Податкового кодексу України містить підстави для анулювання реєстрації платника податку, а не підстави для відмови у прийнятті податкової звітності.

Таким чином відповідачем не зазначено норму законодавства, яка б надавала йому право не приймати податкову звітність позивача з податку на додану вартість.

Таким чином, враховуючи зміст листа Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 09.10.2018 №4896/10/10-13-11-02, суд дійшов висновку про те, що вказаний лист не містить відмови у прийнятті поданої ТОВ "Вітаполіс" податкової декларації з ПДВ за вересень 2018 року.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази прийняття податковим органом відповідної податкової звітності ТОВ "Вітаполіс" з ПДВ за вересень 2018 року, що в свою чергу, свідчить про те, що відповідачем не було вчинено жодної з дій, яка передбачена статтею 49 Податкового кодексу України, що свідчить про бездіяльність з боку відповідача.

Судом встановлено, що подана позивачем податкова декларація з податку на додану вартість за вересень 2018 року в повній мірі відповідає вимогам статті 48 ПК України, у зв'язку з чим мала бути прийнята контролюючим органом як податкова звітність.

Так, податкова декларація ТОВ "Вітаполіс" з податку на додану вартість за вересень 2018 року за своєю формою відповідає вимогам, встановленим Наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21 (чинний на момент виникнення спірних відносин).

Крім того, суд зазначає, що пункт 49.4 статті 49 Податкового кодексу України не встановлює наслідків подання платником податків декларації з податку на додану вартість в паперовій, а не електронній формі, зокрема, що у прийнятті такої декларації може чи має бути відмовлено, у зв'язку з чим, враховуючи закріплене в п. 49.10 ст. 49 ПК України положення про заборону контролюючим органам відмовляти у прийнятті податкової декларації з будь-яких причин, не визначених цією статтею, податкова інспекція за місцем обліку платника податків зобов'язана прийняти таку декларацію.

При цьому, відсутність закріплених в Податковому кодексі України наслідків подання платниками податків податкових декларацій в паперовій, а не електронній, формі, має трактуватися виключно на їх користь.

Недодержання платником податків приписів пункту 49.4 статті 49 Податкового Кодексу України щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі та надання такої звітності у паперовій формі, само по собі, не є підставою для відмови у прийнятті податкової декларації, при умові наявності у поданих документах реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.

Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31 липня 2018 року у справі №810/1570/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Київській області, ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання незаконними та скасування рішень та зобов'язання вчинити дії.

Крім того, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що посилання відповідача у листі від 09.10.2018 №4896/10/10-13-11-02 на рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "Вітаполіс" є безпідставним також з огляду на такі обставини.

Як зазначено вище, 18.11.2016 Києво-Святошинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області було прийнято рішення №63 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" (т.1, а.с.184-185).

Судом встановлено, що позивач звернувся до Головного управління ДФС у Київській області зі скаргою на правовий акт індивідуальної дії вих.№4/17 від 03.01.2017, у якій просив скасувати рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 18.11.2016 №63 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "Вітаполіс" (т.1, а.с.188-209).

Рішенням Головного управління ДФС у Київській області від 24.01.2017 №238/10/10-36-12-02-18 про результати розгляду скарги рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області №63 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "Вітаполіс" від 18.11.2016 залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення (т.1, а.с.210-211).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся зі скаргою на правовий акт індивідуальної дії вих.№79/17 від 06.03.2017 до Державної фіскальної служби України, у якому просив вищестоящий контролюючий орган скасувати рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 18.11.2016 №63 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "Вітаполіс" та рішення Головного управління ДФС у Київській області від 24.01.2017 №238/10/10-36-12-02-18 (т.1, а.с.213-238).

Судом встановлено, що вказана скарга була направлена на адресу ДФС України рекомендованим поштовим відправленням за штрихкодовим ідентифікатором №0303112781270 та отримана Державною фіскальною службою України 09.03.2017, про що свідчить поштове повідомлення з відміткою про вручення (т.1, а.с.240-241).

Не отримавши відповіді на скаргу вих.№79/17 від 06.03.2017 від ДФС України, позивач звернувся до Державної фіскальної служби України із запитом про надання інформації вих.№67/18 від 29.03.2018, в якому просив Державну фіскальну службу України надати інформацію про дату складання та надіслання, номер та зміст прийнятого Державною фіскальною службою України рішення за результатами скарги ТОВ "Вітаполіс" №79/17 від 06.03.2017 (т.1, а.с.242).

Державна фіскальна служба України листом "Про розгляд запиту на отримання публічної інформації" від 05.04.2018 №12187/9/99-99-03-01-01-15 повідомила позивачу про те, що згідно даних системи автоматизованого документообігу скарга ТОВ "Вітаполіс" від 06.03.2017 №79/17 зареєстрована у ДФС 09.03.2017 за №5479/6 та передана на виконання Департаменту податків та зборів з юридичних осіб. Відповідь надано листом ДФС від 07.08.2017 №17185/6/99-99-12-03-01-15, яка надіслана засобами поштового зв'язку. У зазначеному листі ДФС повідомлено, що відповідь на аналогічну скаргу щодо рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 18.11.2016 №63 надано листом ДФС від 03.07.2017 №1433/6/99-99-12-03-01-15, в якому поінформовано про залишення скарги ТОВ "Вітаполіс" без розгляду у зв'язку з порушенням вимог ст.56 Податкового кодексу України (т.1, а.с.243).

Відповідачем надано до суду копію листа Державної фіскальної служби України від 03.07.2017 №1433/6/99-99-12-03-01-15 на вих.№3/17 від 03.01.2017 (том 2, а.с.24-25).

У листі Державної фіскальної служби України від 03.07.2017 №1433/6/99-99-12-03-01-15 остання на скаргу ТОВ «Вітаполіс» від 03.01.2017 №3/17 (вх.ДФС №324/6 від 05.01.2017) на рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 18.11.2016 №63 Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області повідомило, що скарга ТОВ «Вітаполіс» від 03.01.2017 №3/17 (вх.ДФС №324/6 від 05.01.2017) на рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 18.11.2016 №63 Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області подана до ДФС відповідно до відбитка штемпеля відділення поштового зв'язку на поштовому відправленні (конверті) 03.01.2017, з порушенням 10-денного терміну, визначеного п.56.6 ст.56 Кодексу. Враховуючи викладене, ДФС залишає скаргу ТОВ «Вітаполіс» від 03.01.2017 №3/17 без розгляду.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів направлення та отримання позивачем листа Державної фіскальної служби України від 03.07.2017 №1433/6/99-99-12-03-01-15.

При цьому наявність листа ДФС від 03.07.2017 №1433/6/99-99-12-03-01-15 жодним чином не спростовує доводів позивача про те, що він не отримав відповіді на свою скаргу вих.№79/17 від 06.03.2017 до Державної фіскальної служби України, у якій просив ДФС України скасувати рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 18.11.2016 №63 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "Вітаполіс" та рішення Головного управління ДФС у Київській області від 24.01.2017 №238/10/10-36-12-02-18 про результати розгляду скарги.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що позивач послідовно звертався з приводу оскарження рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 18.11.2016 №63 спочатку до Головного управління ДФС у Київській області зі скаргою вих.№4/17 від 03.01.2017.

Отримавши рішення Головного управління ДФС у Київській області від 24.01.2017 №238/10/10-36-12-02-18 про результати розгляду скарги позивач звернувся зі скаргою вих.№79/17 від 06.03.2017 до Державної фіскальної служби України, відповіді якої не отримав й до дня розгляду справи судом.

Судом своєю чергою вживались заході з офіційного з'ясування обставин по справі та ухвалою суду від 27.05.2019 були витребувані від відповідача: спростування наведених позивачем доводів про неотримання відповіді Державної фіскальної служби України на скаргу, подану позивачем, на рішення Головного управління ДФС у Київській області від 24.01.2017 №238/10/10-36-12-12-08 та рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 18.11.2016 №63 (у разі наявності).

Також від ДФС України ухвалою суду від 27.05.2019 було витребувано копію скарги, поданої 06.03.2017 ТОВ "Вітаполіс" до ДФС України на рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про анулювання реєстрації платника ПДВ від 18.11.2016 №63 та рішення Головного управління ДФС у Київській області від 24.01.2017 №238/10-10-36-12-02-18 про результати розгляду скарги; копію відповіді ДФС України на вказану скаргу позивача; докази направлення та вручення позивачу відповіді на скаргу (копії фіскального чеку та поштового повідомлення про вручення).

Витребуваних судом ухвалою від 27.05.2019 доказів відповідачем не надано та зазначено, що відповідачем направлено службову записку на адресу ДФС України щодо надання витребуваних судом доказів, проте у відповідь відповідачу надано лише копію листа ДФС від 03.07.2017 №1433/6/99-99-12-03-01-15 без доказів його направлення та отримання позивачем.

Суд зазначає, що ухвала суду від 27.05.2019 була отримана ДФС України 04.06.2019, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням (том 1, а.с.168).

Проте суд зазначає, що відповіді на ухвалу суду про витребування доказів від ДФС України судом не отримано, не пояснено суду і про неможливість виконання ДФС України вказаної ухвали суду.

Відповідно до п.56.1 ст.56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з п.56.3 ст.56 Податкового кодексу України скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Пунктом 56.8 ст.56 Податкового кодексу України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Відповідно до п.56.9 ст.56 Податкового кодексу України керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

Отже, враховуючи вищенаведені положення Податкового кодексу України, суд дійшов висновку про те, що скарга позивача на адресу ДФС України вих.№79/17 від 06.03.2017 про скасування рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 18.11.2016 №63 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "Вітаполіс" та рішення Головного управління ДФС у Київській області від 24.01.2017 №238/10/10-36-12-02-18 є задоволеною, а відповідно рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 18.11.2016 №63 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "Вітаполіс" - скасованим.

Доказів зворотного ані відповідачем, ані ДФС України на ухвалу суду про витребування доказів - суду не надано.

Отже, суд погоджується із твердженням позивача про те, що підстав вважати анульованим свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Вітаполіс» немає, що своєю чергою свідчить про безпідставність повідомлення відповідача, викладеного у листі відповідача від 09.10.2018 вих.№4896/10/10-13-11-02.

У позовній заяві позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив про те, що Києво-Святошинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області у розумінні вимог чинного законодавства не є контролюючим органом, оскільки повноваження, організація та порядок діяльності податкового органу визначені не законом, а підзаконним нормативно-правовим актом, зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236, якою затверджено Положення про Державну фіскальну службу України, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

Функції контролюючих органів визначені у ст.19-1 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236 (далі - Положення № 236), Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Згідно з п.7 вказаного Положення ДФС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС та її територіальні органи є органами доходів і зборів.

Так, функції держаної податкової інспекції визначені ст.19-3 Податкового кодексу України.

Також наказом Державної фіскальної служби України від 13.04.2016 №314 затверджено Положення про Києво-Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області, відповідно до якого Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області є територіальним органом Державної фіскальної служби України, який підпорядкований ДФС та Головному управлінню ДФС у Київській області.

ОДПІ забезпечує реалізацію повноважень ДФС на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць (т.2, а.с.12-22).

Отже, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що Державна фіскальна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, що наділяє територіальні органи, у т.ч. Києво-Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області на прийняття у порядку ст.49 Податкового кодексу України податкової звітності платників податків.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Податковий кодекс України містить ряд окремих норм, які визначають функції як контролюючого органу, так і окремо функції державних податкових інспекцій, а тому, на думку суду, позиція позивача щодо відсутності у ДФС України та її територіальних органів статусу контролюючих органів є помилковою.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 09.10.2018 вих.№4896/10/10-13-11-02.

Суд звертає увагу на те, що в даному випадку лист Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 09.10.2018 №4896/10/10-13-11-02 за своїм змістом не є рішенням суб'єкта владних повноважень, прийнятим відповідно до ст.49 Податкового кодексу України за результатом розгляду поданої ТОВ "Вітаполіс" податкової декларації.

Так, зокрема, вказаний лист носить інформативний характер, а тому визнання його протиправним та скасування не зумовлює наслідків для позивача та відновлення порушених прав позивача.

Відповідно до п.10 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За таких обставин, враховуючи те, що подана позивачем податкова декларація з ПДВ за вересень 2018 року відповідає вимогам ст.48 Податкового кодексу, а податковим органом не було вчинено дій, які передбачені ст.49 Податкового кодексу України щодо її прийняття, суд вважає, що в даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області щодо неприйняття податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць вересень 2018 року з додатками та доповненнями до неї.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць вересень 2018 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 09.10.2018, суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З урахуванням тієї обставини, що подана позивачем до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області податкова декларація з податку на додану вартість за вересень 2018 року відповідає вимогам ст.48 Податкового кодексу України, що під час розгляду справи не було спростовано відповідачем, а також враховуючи те, що оскаржуване рішення відповідача в розглядуваній ситуації не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць вересень 2018 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з поданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" документів від 09.10.2018.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача, не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем за заявлені вимоги було сплачено судовий збір на суму 1921,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1643 від 06.05.2019 (т.1, а.с.2).

Таким чином, враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1921,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

В судовому засіданні 23.09.2019 судом було проголошено вступну ат резолютивну частину рішення, повний текст судового рішення виготовлено 03.10.2019.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправною бездіяльність Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області щодо неприйняття податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць вересень 2018 року з додатками та доповненнями до неї.

3. Зобов'язати Києво-Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць вересень 2018 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з поданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" документів від 09.10.2018.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" (ідентифікаційний код: 34439389, місцезнаходження: 08152, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., м.Боярка, Територія Технікуму, буд.16) судовий збір у сумі 1921,00 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код: 39471029, місцезнаходження: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., м.Вишневе, вул.Ломоносова, буд.34).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено - 03.10.2019.

Суддя Кушнова А.О.